Господарське законодавство, його система, ознаки та джерела

Зміст:

1. Предмет і метод господарського право.
2. Історія становлення та розвитку господарського права.
3. Господарські правовідносини.Суб’єкти господарювання та їх види.
4. Господарське законодавство, його система, ознаки та джерела.
5. Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Предмет і метод господарського права

Перехід економіки України  до ринкових відносин значно залежить від правового забезпечення ринкових реформ, створення необхідних умов для функціонування суб'єктів господарської  діяльності, суворого дотримання ними вимог чинного законодавства. Правове регулювання господарських відносин на сьогодні стосується найактуальніших питань соціально-економічного та політичного життя країни.

Господарське право  — це сукупність правових норм, які  регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою, виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і наданні послуг з метою отримання прибутків.

Господарське право  є комплексною галуззю права, що базується на нормах цивільного права щодо правоздатності фізичних і юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить в собі норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють господарську діяльність, господарське право і найближче до нього за змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.

Цивільне право обумовлює  загальні основи регулювання майнових і особистих немайнових відносин, а господарське право конкретизує  цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської діяльності.

Основним змістом дисципліни «Господарське право» є викладення основних засад господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва, кредитно-банкових відносин податкової політики суб'єктів та майнових основ господарювання, особливостей правового регулювання в окремих галузях господарювання зовнішньоекономічної діяльності тощо.

Господарське право  як наука регулює господарські відносини, що складаються у сфері економіки  в процесі господарської діяльності підприємств, організацій і установ.

Предметом вивчення господарського права є відносини, які виникають в процесі господарської діяльності суб'єктів підприємництва, державних, приватних, кооперативних, громадських організацій та установ, наділених відповідно до законодавчих актів певними повноваженнями, правами і обов'язками та відповідальністю за свої дії.

Господарське право  як наука з'явилося порівняно  недавно і не вивчалося у навчальних закладах, а входило до складу «Цивільного  права», «Фінансового права», «Арбітражного  права» та інших правових наук. Однак, у зв'язку з проголошенням незалежності України та переходом до ринкових відносин виникла необхідність у регулюванні господарської діяльності підприємств, об'єднань і організацій різних форм власності.

Великим досягненням  у формуванні господарського права  є прийняття Господарського кодексу України, який набирає чинності 1 січня 2004 року, а також законів України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року, «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року, «Про приватизацію малих державних підприємств (мала приватизація)» від 6 березня 1992 року, «Про цінні папери і фондові біржі» від 18 червня 1991 року, «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року, «Про обмеження монополізму і недопускання недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності» від 18 лютого 1992 року тощо.

Виходячи з прийнятих  законодавчих актів, у вищих навчальних закладах з'явилася низка таких  дисциплін, як «Податкове право», «Банківське  право», «Комерційне (підприємницьке) право» тощо.

Як навчальна дисципліна «Господарське право» має тісний зв'язок з іншими навчальними дисциплінами, що вивчаються у вищих навчальних закладах, однак як самостійна галузь права вона знайшла відтворення в Господарському кодексі України та багатьох нормативних і законодавчих актах, що видаються Верховною Радою, а також в Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів, наказах міністерств і відомств.

Наука «Господарське  право» — це сукупність суспільних відносин, що регулюються нормами  господарського права. Норми господарського права та законодавство регулюють господарські відносини, в які вступають у процесі господарської діяльності підприємства, установи та організації.

Господарське право  складається з низки фінансово-правових і цивільно-правових норм, які в  сукупності регулюють господарські відносини. Фінансово-правові норми як правила поведінки, що встановлюються державою, відбиваються в юридичних правах та обов'язках фізичних і юридичних осіб. Зміст фінансово-правових норм складають правила поведінки, що виникають у процесі господарської діяльності держави та забезпечують раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів; цивільно-правові норми регулюють відносини між суб'єктами господарської (підприємницької) діяльності.

Господарське право  регулює господарські відносини, що виникають в процесі організації та здійсненні господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. В статті 3 Господарського кодексу України дається поняття господарської діяльності, як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Сферу господарських відносин становлять гос-

подарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство як господарський суб'єкт має право  на добровільних засадах провадити  виробничу, наукову та комерційну діяльність, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству, а господарська, економічна та соціальна діяльність підприємств усіх форм власності має здійснюватися відповідно до чинного законодавства.

Суб'єкти господарської  діяльності можуть планувати свою діяльність, вивчати попит та пропозиції, виробляти продукцію, надавати послуги, укладати угоди, здійснювати матеріально-технічне забезпечення приватного виробництва, капітального будівництва, реалізовувати та купувати продукцію через біржі та власні (приватні) торговельні підприємства, встановлювати ціни, тарифи за домовленістю, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Держава гарантує забезпечення прав та інтересів підприємств, видає нормативні акти, які регулюють виробництво, виготовлення, реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг.

Господарське право  як наука регулює найважливіші сфери  економіки незалежно від форми  власності. Державні, приватні, колективні, індивідуальні, сімейні, спільні підприємства у своїй господарській діяльності мають керуватися як Господарським кодексом України, так і законами ринкового господарства. Господарське право складається із багатьох господарсько-правових норм, що регулюють підприємництво, бізнес, фінансово-кредитні відносини, оподаткування, приватизацію, антимонопольну, зовнішньоекономічну діяльність тощо.

Джерелами господарського права можуть бути також нормативно-правові  акти державних органів влади  та управління. Норми господарського права містяться в нормах міжнародного права, Конституції України, законах України, декретах і постановах Кабінету Міністрів України, указах Президента, рішеннях органів виконавчої влади та місцевої адмі-

ністрації, наказах, інструкціях  Міністерства фінансів України, Національного  банку України, Державної податкової адміністрації тощо.

Методи господарського права являють собою сукупність способів регулюючого впливу норм господарського права та поведінку суб'єктів  господарських правовідносин.

Основними методами господарського права є метод автономних рішень, метод владних приписів, метод рекомендацій. Ці методи засновані на виконанні вимог законів; моделюванні поведінки суб'єктів підприємницької діяльності, їх взаємовідносин між собою та державою; дають методичні рекомендації — форми угод, звітності, надають підприємствам, установам і організаціям ініціативу, самостійність у плануванні своєї діяльності.

Метод автономних рішень заснований на тому, що підприємства, підприємці мають право за власною ініціативою  приймати рішення, які не суперечать законодавству.України.

Згідно з методом  владних приписів діяльність (поведінка) суб'єктів підкоряється обов'язковим  моделям правовідносин, які визначені  законодавством (вимоги законів та інші вказівки компетентних органів). Це, наприклад, обов'язковість реєстрації суб'єкта підприємництва, отримані рецензії на окремі види діяльності та обов'язки дотримання вимог антимонопольного законодавства тощо.

Метод рекомендацій полягає  в тому, що держава регулює поведінку  об'єктів господарських відносин шляхом рекомендованих моделей відповідних правовідносин, наприклад, зразки угод, бланків, методичних рекомендацій.

 

 

 

 

 

2. Історія становлення  та розвитку господарського права.

 

Існує 3 періоди розвитку господарського права:

1. Італійський (11-13 ст.) – торговельне право являло собою звичаї, за допомогою яких регулювалися відносини між купцями всередині середземноморських купецьких гільдій. Торговельні звичаї різних гільдій суттево відрізнялись. Для розв'язання суперечок між членами гільдій призначалися консули, рішення яких у хронологічній послщовності занотовувалися у статути.
2. Французький (14 - початок 18 ст.) - З'являються nepшi систематизовані акти (французький королівський ордонанс 1673 року "Про торгівлю", ордонанс "Про мореплавство"). З'являються тенденції до уніфікацій статусів гільдій, але, в цілому, торговельне право ще мае кастовий характер.
3. Німецький (кінець 18 – 19 ст.)  - За прикладом Франції у білышості країн континентальної Європи встановлено подвійне регулювання господарської діяльності за допомогою норм тор-говельного та цивільного права ("дуалізм приватного права"). Норми цивильного права застосову-ються у тому випадку, коли відсутні норми торговельного права. Торговельні кодекси приймаються в Icпанії (1829 р.), Португалії (1833 р.), Німеччині (1861 р.). Загальнонімецький торговельний звіт був не додатком до цивільного законодавства, а паралельним щодо нього законом. Господарче (економічне, торговельне, комерційне, підприємницьке) право регулюе відносини суб'екта господарської діяльності між собою, споживачами та державою при виробництві товарів, надання послуг та виконаньм інших суспільно необхідних функцій.

 

Витоки господарського законодавства  у історичних пам»ятках права.

 

"Руська правда" - ранньофеодальний кодекс Ки-шсько1 Pyci, поряд з кримшально-правовими нормами становлював порядок торговельного обиу, мав шсти-тути позики, банкрутства, застави, найму, здач1 товару на збершання.

Положения "Русько'1 правди" не набули такого ж розвитку, як торгове право XI - XII ст. у мктах 1та-лшського та шмецького узбережжя, але торгове право Кишсько! Pyci розвивалося у одному напрямку з ев-ропейським торговим правом

Магдебурзьке право - право  мюького самовря-дування та ринкових вщносин у м1стах, бшьша час-тина його норм регламентувала торпвлю та ремесло, д1ялънють цех1в та гшьдш, вщносини власносп та оподаткування. Було засобом захисту мют в1д сва-вшля магнат1в-княз1в.

Магдебурзьке право  було надано Киеву у 1494 - 1497 pp. та застосовувалося у багатьох мютах Украши до середини XIX ст. (у Галицько-Волинських землях - з початку XIV ст. до середини XVIII ст.)

 

 

3. Господарські правовідносини. Суб'єкти господарювання та їх види

 

У процесі господарської  діяльності суб'єкти господарського права  вступають між собою в певні  господарські відносини. Господарські відносини склада-

ються між державою, яка здійснює управління економікою, органами виконавчої державної влади — міністерствами, відомствами, державними комітетами та між підприємствами і підприємцями. Господарське право як наука охоплює широкий спектр явищ, пов'язаних із господарською діяльністю юридичних, фізичних осіб та їх структурних підрозділів, які здійснюють господарську і підприємницьку діяльність.

Господарські правовідносини регулюються нормами різних галузей  права; Так, відносини між державними органами і підприємствами регулюються адміністративним правом, тобто є адміністративними правовідносинами. Відносини щодо організації та застосування найманої праці, оплати праці, часу праці та відпочинку, гарантій і компенсацій регулюються трудовим правом. У процесі господарювання суб'єкти підприємництва використовують природні ресурси, а відносини щодо використання природних ресурсів регулюються відповідними галузями права — земельним, водним, лісовим, екологічним. Суб'єкти підприємництва у своїй діяльності формують і використовують власні фінансові ресурси, є платниками податків, а, отже, і учасниками фінансових правовідносин. Проте ці відносини лише створюють матеріальні, фінансові, організаційні умови функціонування господарських відносин.

Отже, господарські правовідносини — це сукупність відносин, які виникають у процесі господарської діяльності між державними органами і підприємцями (підприємствами) стосовно виробництва, розподілу та реалізації продукції, надання послуг і робіт з метою отримання прибутків. Норми господарського права є загальнообов'язковими правилами поведінки, що встановлені компетентними органами і забезпечені при їх застосуванні примусовою силою держави.