Державне підприємництво в умовах змішаної економіки

 Слід також звернути увагу на умови підприємницької діяльності.

Розвиток підприємництва гальмують надмірно високий податковий тягар, корумпованість державних чиновників, рекет, недосконале і нестабільне  законодавство, високі відсоткові ставки за кредит, захоплення значної частини  ринку іноземними фірмами, низька платоспроможність  населення та інші чинники.

Крім того, розвиток підприємництва в Україні гальмують недостатня сформованість таких умов:

1. реального плюралізму форм власності;
2. розвинутої інфраструктури підтримки підприємництва (консультаційних центрів з питань управління підприємствами, курсів і шкіл підготовки підприємців, інноваційних центрів тощо);
3. стабільної, науково обґрунтованої економічної політики держави, в тому числі політики підтримки підприємництва;
4. раціональної економічної, зовнішньоекономічної політики, зокрема продуманої політики протекціонізму, захисту вітчизняного виробника. Необхідність такого захисту в Україні, здебільшого, проголошується;
5. ефективні та стабільна законодавча база щодо підприємництва та ін..

Доцільно виділити ще такі умови:

1. Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва. Підприємець обов’язково повинен бути власником виробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації. Тільки при цих умовах виникає належна зацікавлніесть для здійснення підприємницької діяльності.
2. наявність певної економічної, правової та політичного середовища. Формальне визнання майнових прав на умови і результативиробництва може уживатися з іншими правовими нормами, регулюючими економічне життя суспільства, але не забезпечують на ділі достатньої міри економічної самостійності дня підприємницької діяльності.

Для нормального розвитку підприємництва також необхідна  доброзичливо налаштована політична середа.

3. Повна економічна відповідальність за результати діяльності. Негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути:

• Збитковість, тобто перевищення витрат над доходами;
• істотна втрата майна;
• банкротство.

Вони викликаються різними  причинами, в тому числі і непердбачуванні.

4. Етика підприємництва.  Які ж морально-етичні норми затверджуються в середі підприємців и який їх вплив на економічні результати підприємництва?

• Обов’язковість;
• чесне суперництво;
• загальна висока культура й освіченість;
• контактність, вміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.

 

2.3 Формування та розвиток суб’єктів підприємництва. Форми державного підприємництва.

Формування суб’єктів  підприємництва можливо  двома шляхами (додаток 1):

1. Еволюційний. Він передбачає поступове накопичення грошових і інших ресурсів.
2. Прискорене формування суб'єктів підприємництва.[7]

Форми державних підприємництва.

Всі види підприємницької  діяльності з точки зору того, хто  бере в ній участь, можна класифікувати  як:

1. Бюджетні підприємства.
2. Державні корпорації.
3. Змішані акціонерні товариства.

Бюджетні (казенні) підприємства:

• підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління;
• не отримують прибутку, не платять податків;
• фінансуються за рахунок держбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).

 Державні корпорації:

• підприємствам надається право господарської самостійності;
• держава є власником, а право управління передане трудовим колективам;
• застосовується контрактна форма роботи з державою, конкурентні засади із застосуванням тендерів.

 

 Змішані акціонерні  товариства (поєднують переваги  приватного і державного підприємництва):

• можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних засад;
• господарська діяльність здійснюється на комерційній основі;
• деяким із них держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.[8]

 

2.3 Шляхи вдосконалення  управління державними підприємствами.

Однією з форм державного підприємництва є казенні підприємства.

Нормальне функціонування казенних підприємств підтримується жорсткою дисциплінарною відповідальністю, але  навряд чи вони зможуть претендувати на досить високу економічну ефективність. Витрати на їх утримання складуть вагому частину державного бюджету.

З цього випливають  два  висновки:

- Чисельність казенних  підприємств необхідно звести  до розумного мінімуму;

- Стосовно до них доцільно  розробити спеціальну систему  управління.

Також, до шляхів  вдосконалення  управління державними підприємствами:

• створення відповідної нормативно-правової бази, яка б регламентувала взаємодію суб'єктів у процесі функціонування державного сектору економіки;
• формування професіоналів-менеджерів — сучасних керівників виробництва, здатних здійснювати державне підприємництво;
• вдосконалення системи управління державними корпоративними правами;
• розміщення держконтрактів на конкурсній основі;
• контроль за діяльністю державних підприємств з метою припинення розкрадання та збагачення номенклатурно-мафіозних структур.[9]

Тобто, тозвиток- підприємницьких структур, разом із заходами державного, адміністративного регулювання, в майбутньому має послужити інструментом демонополізації нашого господарства, а саме підприємництво - стати справжнім двигуном розвитку економіки й посприяти процвітанню всіх сфер життєдіяльності суспільства в умовах ринкової економіки.

У нашій країні протягом десятиріч не визнавалася роль підприємництва, через що велика кількість людей  позбавлялася можливості знайти застосування своїм природним нахилам і  здібностям, або ж спонукалася  діяти незаконно (тіньова економіка, службові зловживання). У результаті не використовувався з достатньою ефективністю найважливіший з усіх ресурсів - людський потенціал. Країна все більше відставала в своєму розвитку від передових держав Заходу. За останні роки ситуація докорінно змінюється. Підприємництво починає відігравати все більшу роль в економіці 

Висновоки.

Це поняття є узагальнюючим, або збірним. Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, дане поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торгові та інші підприємства.

Підприємництво як особливий  вид діяльності, в основі якої лежить ряд неодмінних умов і вимог. По-перше, підприємець бере на себе ініціативу з'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва  чи товару, послуги для здійснення процесу, що обіцяє бути прибутковою  справою. По-друге, підприємець бере на себе важке завдання прийняття  основних рішень у процесі виробництва  чи товарів, послуг, ті нерутинні рішення, які й визначають курс діяльності підприємства. По-третє, підприємець  — це новатор, особа, яка прагне вводити  в побут на комерційній основі нові продукти, нові виробничі технології або навіть нові форми організації  підприємства. Нарешті, по-четверте, підприємець  — це людина, що йде на ризик. Він  ризикує не тільки своїм часом, працею, діловою репутацією, але й вкладеними коштами — своїми власними і або  компаньйонів-акціонерів.

Підприємництво може здійснюватися  як в державному, так і в приватному секторі економіки. Відповідно до цього  розрізняють державне і приватне підприємництво.

В цьому випадку за основу класифікації прийнято право власності  на здійснення підприємницьких функцій.

Кожен з цих видів підприємництва має помітні ознаки, але основні  принципи їх здійснення багато в чому збігаються. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності передбачає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибутків.

Підприємництво можливо  при наявності певних умов, в тому числі при відповідних майнових правах на умови і результати виробництва, в певному економічному, правовому  та політичному середовищі.

Успішне підприємництво досягається  при дотриманні учасниками морально-етичних  норм, чесного суперництва, загальної  високої культури і освіченості.

Якщо зануритися більш  глибоко, то державне підприємництво необхідно  в умовах ринкової економіки для  ефективного функціонування економіки  країни.

Основна відмінність від приватного підприємництва полягає в тому, що першочергова мета державного підприємництва полягає не в отриманні доходу, а у вирішенні соціально-економічних завдань, таких як, забезпечення необхідних темпів зростання, згладжування циклічних коливань,підтримка зайнятості, стимулювання науково-технічного прогресу.

Пріоритетно державне підприємництво, в умовах ринкової економіки, має  здійснюватися в наступних галузях: забезпечення розвитку базових галузей: енергетики, металургійної, паливної промисловості, стимулювання нових галузей; стратегічне  прогнозування розвитку науки і  техніки, довгострокове прогнозування  розвитку господарства в цілому, оцінка соціально-економічних наслідків  науково-технічного прогресу з загальнонаціональних позицій; координація зусиль суспільства  з охорони та оздоровленню навколишнього  середовища, створення виробничої та соціальної інфраструктури: транспорт, зв'язок, культура, освіта, охорона здоров'я; вироблення і забезпечення соціальних гарантій, особливо для груп населення, які не можуть повною мірою займатися  суспільно-корисною працею; підтримання  в нормальному стані грошової і фінансової системи.

І наприкінці можна зробити  висновок, якщо говорити про державне підприємництво, то необхідно відзначити, що в сучасній законодавчій базі ще недостатньо актів, спрямованих на забезпечення підприємництва усіма правовими гарантіями та забезпечення умов для ефективної роботи і розвитку. Вони би допомогли більш детальніше визначити, що потрібно розуміти під управлінням державною власністю, які його цілі і завдання, основні принципи управління, форми та методи управління, об'єкти і суб'єкти управління, порядок обліку та контролю за ефективним і за призначенням використанням державної власності.

 

 

 

 

 

Додаток 1

 

 

 

 

Список використаної літератури.

1) http://uk.wikipedia.org/wiki/Підприємництво. [1]

2) Бусыгин А.В. Предпринемательство:  Учебник. – 3-е изд. – М.: Дело 2001. Стр. 640. [2]

3) Петруня Ю.Е., Задоя А.А. Основы экономической теории: Учеб. Пособие. – 4-е изд., перераб. И доп. – К.: Знання, 2008. Ст.420. [3], [7]

4) Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.[4]

5) Курс предпринимательства / Под ред В. Я. Горфинкеля, В. А. Швандара. — М.: Финансы, ЮНИТИ, 1997.

6) http://ru.osvita.ua/vnz/reports/econom_theory/21679/.[5]

7). http://www.ukr.vipreshebnik.ru/d/dерzhаvnе-pіdpрiєmnitstvо. [6]

8) http://library.if.ua/book/72/5261.html/ [8],[9]

9) Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: навч.посіб – К.: Вища шк., 1998. Ст. 167.

10) http://ubooks.com.ua/books/000255/inx3.php

11) http://market-pages.ru/

12)http://window.edu.ru/catalog?p_rubr=2.2.76.4