Перспективи приватного підприємництва в Україні

- залучення найманого робітника у виробничий інтерес підприємницької структури;

- залучення найманого робітника в комерційний інтерес фірми

- їх з властивою йому  умілістю.

Форма залучення найманого  робітника в інтерес підприємницької  структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці. На сьогоднішній розрізняють наступні:

1. Тверда гарантована  заробітна платня.

2. Тверда гарантована  заробітна платня з щомісячною (щоквартальної або щорічної) премією 

3. Відрядна заробітна  платня.

4.З використанням коефіцієнта  ефективності.

5. Відрядно-преміальна заробітна  платня.

6. Тарифна заробітна платня.

7. Почасова заробітна  платня.

Правда, всі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для працівника в  такій ситуаці головне – виконати належним чином свої обов’язки, а який буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не так важливо [17].

Для залучення працівника в комерційний інтерес фірми  важливо створити таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як в своїх особистих результатах, так і в результатах колективної  діяльності. Такий двоякий інтерес  працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом — установкою прийнятного рівня заробітної платні.

 

1.3 Види підприємницької діяльності

 

Підприємництво як особлива форма економічної активності може здійснюватися як в державному, так  і в приватному секторі економіки. Державне підприємництво є форма  здійснення економічної активності від імені заснованого підприємства: а) державними органами управління, що уповноважені (відповідно чинному законодавству) керувати державним майном (державне підприємство), або б) органами місцевого  самоврядування (муніципальне підприємство). Власність такого роду підприємств  є форма відділення частини державного або муніципального майна, частини  бюджетних коштів, інших джерел. Важливою характеристикою таких  підприємств виступає та обставина, що вони відповідають за своїми обов’язками  тільки майном, що знаходиться в  їх власності (ні держава не відповідає за їх зобов'язаннями, ні вони самі не відповідають за зобов'язаннями держави).

Приватне підприємництво є форма здійснення економічної  активності від імені підприємства (якщо воно зареєстроване як таке) або  підприємця (якщо така діяльність здійснюється без наймання робочої сили, у формі  індивідуальної трудової діяльності).

Звичайно, кожний з цих  видів — державне і приватне підприємництво має свої відмітні ознаки, але основні  принципи їх здійснення багато в чому співпадають. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності допускає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення до максимізації прибули. Схожою є і  типологія обох видів підприємництва [8].

Залежно від змісту підприємництва як форми ініціативної діяльності, направленої на отримання прибутку (підприємницького доходу) і її зв'язки з основними стадіями відтвірного процесу розрізняють різні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке, страхове.

Підприємництво називається  виробничим, якщо сам підприємець  безпосереднім чином, використовуючи як чинники знаряддя і предмети праці, робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для  наступного продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям. У такий спосіб функція виробництва в цьому  вигляді підприємництва - основна, визначаюча.

Підприємницька діяльність, пов'язана з безпосереднім виробництвом товарів, може носити:

1)традиційний характер;

2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність, інноваційне підприємництво).

Підприємництво у сфері  безпосереднього виробництва товарів  може, таким чином, орієнтуватися  на виробництво і поставку на ринок  традиційних або інноваційних товарів. Практика підприємницької діяльності в будь-якій її формі містить в  собі інноваційний процес. Розподіл типів, що приводиться вище, підприємницької  діяльності –засновується на переконанні, що виробництво і постачання на ринок традиційних товарів здійснюється також з використанням якихось нових методів або прийомів, пов'язаних з організацією виробництва, технічними елементами виробництва або змінами якісних характеристик виробленого товару.

У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані їм у інших осіб, споживачу, покупцю. У такому підприємництві чинником є  сам товар, а прибуток підприємця утворюється шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціную придбання. Відзначимо, що якщо товар здобувається на законних підставах, то торгово-комерційне підприємництво не слідує називати спекуляцією і на цій підставі засуджувати. Посередницьке - підприємництво, в якому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника. Головна задача і предмет підприємницької діяльності посередника - з'єднати дві зацікавлені у взаємній угоді сторони.

Отже є підстави стверджувати, що посередництво складається в  наданні послуг кожної з цих сторін. За надання подібних послуг підприємець  одержує дохід, прибуток [18].

Фінансове підприємництво є  особлива форма комерційного підприємництва, в якому як предмет купівлі-продажу  виступають гроші і цінні папери, продані підприємцем покупцю  або надані йому в кредит.

Страхове підприємництво полягає у тому, що підприємець  гарантує страхувальнику майна, цінності, життя за певну платню компенсацію  можливого збитку в результаті непередбаченого  нещастя. Страхування майна, здоров'я, життя є особлива форма фінансово-кредитного підприємництва, яка полягає в  тому що підприємець одержує страховий  внесок, виплативши страховку тільки при певних обставинах. Тому що вірогідність виникнення таких обставин невелика, та частина внесків, що залишилася, утворює підприємницький дохід.

Суспільне розуміння проблеми підприємництва зводиться до того, що, з одного боку, пріоритетне значення має перший тип підприємницької  діяльності, оскільки суспільне багатство (який узагальнений підсумок рівня  і якості життя кожного члена  суспільства) залежить від стану  справ саме у сфері матеріального  виробництва, науково-технічних і  сервісних послуг з другого боку такі суспільні відносини до цього  типу підприємництва на практиці не носить дійсно пріоритетного характеру  — суспільство сприяє розвитку і  другому типу підприємницької діяльності, тобто посередництво. Рівень і якість життя, зручність і комфорт кожного  члена суспільства неабиякою мірою залежать від рівня розвитку в суспільстві посередницької сфери (зручна для покупця організація торгівлі, реклама, доставка товарів на будинок, замовлення товару поштою, телефону і т.д.); теж саме відноситься і до споживачів товарів виробничого призначення.

Але таке суспільне сприйняття посередницької діяльності не є єдиною і основною причиною. Головне полягає  в іншому — посередницька підприємницька діяльність, її наявність і ускладнення  до розумних меж веде:

1) до збільшення продуктивності  праці безпосередніх виробників  товарів на основі поглиблення  спеціалізації;

2) до прискорення темпів  оборотності (круговороту) капіталу;

3) до насичення товарних  ринків до об'єктивно необхідних  розмірів і функціонування безпосередніх  товаровиробників відповідно інтересам  кінцевих споживачів (оскільки посередник  спеціалізується головним чином  на вивченні споживацького попиту  і замовленні або придбанні  тільки тій продукції, споживацький  інтерес до якої він вже  проявив; будь-яку продукцію, вироблену  безпосереднім товаровиробником, він  здобувати не буде). Як показує практика, в нашій країні посередницькому і комерційному підприємництву належить більша частина, ніж іншим видам діяльності, тому доцільно зупинитися на посередницькому підприємництві детальніше [18].

Ринок, як відомо, є місцем зустрічі двох основних суб'єктів економічних (господарських) відносин. А раз це так, то на ринку повинні бути присутнім  самі виробник і споживач, або ж  їх представники.

Обличчя (юридичні або фізичні), що представляють інтереси виробника  або споживача (а часто і діючі  від їх імені), але самими не є  такими, називаються посередниками.

Підприємницька активність у сфері посередництва дозволяє з'єднати в самі стислі терміни економічні інтереси виробника і споживача. Посередництво, з погляду виробника, підвищує ступінь ефективності роботи останнього, оскільки дає можливість зосередити свою активність тільки на самому виробництві, передаючи посереднику функції по просуванню товару до споживача. Крім того, включення посередника у відносини між виробником і споживачем істотно скорочує термін оборотності капіталу, а виходить, підвищує прибутковість виробництва.

Підприємницька діяльність в посередництві здійснюється завжди в якійсь конкретній формі. найпоширенішою формою посередництва агенство, тобто такий тип відносин, у яких агент виступає посередником між виробником і споживачем.

Агент — особа, що діє  від імені і на користь виробника  товару або споживача. Обличчя, в  інтересах і від імені якого  діє агент, називається принципалом. Принципалом може бути як власник  товару, що доручає агенту продати  його, так і споживач товару, що доручає  агенту купити цей необхідний товар.

Таким чином, посередництво  за участю агента, на ринку включає  взаємостосунки вже не двох, а трьох  суб'єктів які приведені на рис. 1.3.

 

Рис 1.3 Схема відносин виробника і споживача за участю агента

 

Розрізняють декілька типів  агентів:

1) агенти виробників;

2) повноважні агенти по  збуту;

3) агенти із закупівлі.

Агенти виробників (представники виробників) — представляють інтереси двох або декількох виробників доповнюючих один одного товарів.

Повноважні агенти по збуту  одержують право на збут всієї  продукції і є як би відділом збуту, але не входять в структуру  фірми-виробника, а взаємодіють з  нею на договірних умовах.

Агенти із закупівлі найчастіше займаються підбором потрібного товарного  асортименту (наприклад, для дрібних  роздрібних торговців).

Брокер — посередник при висновку угод, який спеціалізується по певних видах товарів або послуг, діє з доручення і за рахунок клієнтів, одержуючи від них спеціальну винагорода. Відноситься до категорії професійних ділових посередників.

Іноді агент виступає як оптовика-комісіонера, що самостійно розпоряджається  товаром, приймаючи його на комісію. Комісіонер діє на основі договору комісії, що полягає між комісіонером (агентом) і принципалом, що у такому разі виступає у вигляді комітента.

Комісійні операції — це різновид торгово-посередницьких операцій, що робляться однією стороною (комісіонером) з доручення іншої сторони (комітента) від свого імені, але за рахунок  комітента. Відносини сторін регулюються  договором комісії.

Комісіонер — посередник, фізична або юридична особа, що робить за певну винагороду (комісійна винагорода) угоди на користь і за рахунок комітента, але від свого імені.

Комітент — особа, що дає доручення іншій особі (комісіонеру) укласти певну угоду або ряд угод від імені останньої, але за рахунок комітента [19].

 

 

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ  РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

 

2.1 Етапи розвитку підприємництва  на території сучасної України

 

Підприємницькі відносини  закладені в українському народі генетично. Впродовж всього процесу  розвитку всіх сторін суспільного життя  ступінь розвитку підприємництва, економічна свобода і інші чинники, стимулюючі зростання ініціативності суб'єктів  економіки виконували важливу роль. І на сьогоднішній день формування ефективної, конкурентоздатної, соціально-орієнтованої економіки складає стратегічний курс державної політики. Починаючи  розділ, присвячений підприємництву на Україні, представляється необхідним виділити етапи розвитку, основні  напрями і проблематику, пов'язані  з підприємництвом, а саме з малим  бізнесом.

Особливе значення малого і середнього бізнесу виявляється  під час перехідного до ринкової економіки періоду, полягаюче в стимулюванні структурної перебудови економіки і забезпеченні стабільності суспільства і гарантій на шляху до організованого ринку. В умовах формування орієнтованого ринку, прискорення інституційних перетворень в економіці Україні проблема становлення ринкових механізмів підприємництва є пріоритетною.

Процес розвитку малого підприємництва на Україні має своє історичне  коріння і на стадії переходу до ринку має продовження. Для всестороннього затвердження принципів підприємництва необхідно використовувати вітчизняний досвід, достатньої багатий і обширний.

Підприємництво в Україні  народилося ще за часів Рюріка, хоча тоді, як відомо, панувало натуральне господарство. Починальниками підприємницької діяльності були купці. Грунтуючись на своєму майні і інтуїції, на свій страх і ризик вони налагоджували торгові відносини з Візантією, Середньою Азією, Прибалтикою і Європою [19].