Поняття та зміст інтелектуальної власності

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ  АГРОТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра «українознавства»

 

 

 

 Реферат

На тему:

« Поняття та зміст інтелектуальної власності »

 

 

 

Розробив студент 21 МБ МГ                                               Д.В.Удод

 

Перевірив                                                                         П.Л.Крутіков

 

 

 

 

 

Мелітополь 2013

Зміст

         

  1  Поняття інтелектуальної власності

  2 Правова охорона корисної моделі

   3 Інтелектуальна власність патент корисна модель

       

ВИСНОВКИ

 Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                             1  Поняття інтелектуальної власності

 

       Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно. Наприкінці минулого століття було підписано Паризьку конвенцію по охороні промислової власності (23 березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укладено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творів 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав на результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 р. було укладено Гаагську угоду про міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світу учасницях названих та інших договорів.

      Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо в галузі правової охорони результатів творчої діяльності не сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неоднакові підходи, різне тлумачення одних і тих самих понять. Іншими словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених силах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охорони. Тому в шестидесятих роках виникла ідея створити окрему організацію, яка б певним чином координувала регулювання правової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародними договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів. Кожна з цих Конвенцій передбачала створення секретаріату, який називався <Міжнародне бюро>. Обидва ці секретаріати були об'єднані в 1893 р. Цей об'єднаний секретаріат виступав послідовно під різними назвами, остання з яких була <об'єднані міжнародні бюро по охороні інтелектуальної власності>.

 

     В даний час у зв'язку з загальним розвитком міжнародного економічного і культурного співробітництва помітний розвиток тенденції зміцнення міжнародних організацій саме в галузі науково технічної і гуманітарної діяльності. Ця тенденція характеризується:

розширенням і зміцненням міжнародно-правового співробітництва  держав, залученням все більшої кількості  учасників, особливо країн, що розвиваються;

бажанням удосконалити і  модернізувати структуру уже  існуючих організацій, привести їх у відповідність із структурою інших учасників міжнародних організацій;

якісною зміною співробітництва, що проявляється в підвищенні ефективності матеріально правових норм;універсалізацією окремих міжнародних союзів;підвищенням їх ролі в системі міжнародних організацій і перетворенням в спеціалізовані установи ООН.

      Саме ці фактори зумовили потребу у створенні спеціальної міжсоюзної організації, яка б об'єднувала зусилля у цьому напрямі.

      З цією метою було скликано Стокгольмську дипломатичну конференцію держав членів Паризького і Бернського союзів. На цій конференції в червні липні 1967 р. було розроблено і прийнято конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію.

      14 липня 1967 р. в Стокгольмі було підписано конвенцію під назвою <Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності>. Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй

Всесвітня організація інтелектуальної  власності (ВОІВ) поставила перед  собою таку ціль: сприяти охороні  інтелектуальної власності в  усьому світі шляхом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взаємодії з будь якою іншою міжнародною організацією;

забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

      Відповідно до цієї Конвенції інтелектуальна власність включає дві основні сфери прав: промислову власність, яка головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні, фотографічні і аудіовізуальні твори.

    Таким чином поняття інтелектуальної власності було узаконено в міжнародно-правовій практиці. Оскільки колишній Радянський Союз також підписав згадану. Конвенцію, то це поняття появилося і в радянському законодавстві.

    Згадана Конвенція передбачає об'єктами права інтелектуальної власності такі результати творчої діяльності:

1) літературні, художні  твори і наукові праці; 

2) виконавську діяльність  артистів, фонограми і радіопередачі; 

3) винаходи в усіх галузях  людської діяльності;

4) наукові відкриття; 

5) промислові зразки;

6) товарні знаки, знаки  обслуговування і комерційні  найменування та позначення;

7) припинення недобросовісної  конкуренції. З урахуванням розвитку інтелектуальної власності дана стаття Конвенції містить також тезу і про інші права, що випливають із інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній галузях (ст. 2 (VІІІ) Конвенції).

     Для сучасної концепції українського цивільного права характерним є те, що право інтелектуальної власності стосовно особи розглядається у двох значеннях: 1) як елемент правосуб'єктності (правоздатності, статусу) особи; 2) як суб'єктивне право.

     Відповідно і зміст права інтелектуальної власності має два тлумачення.

     По-перше, йдеться про сукупність майнових та немайнових прав, які разом становлять право інтелектуальної власності як елемент статусу приватної особи. Саме такого змісту права Інтелектуальної власності стосуються ст.ст.418, 423, 424, 425 ЦК.

    Зокрема ч.2 ст.418 ЦК розкриває зміст права інтелектуальної власності, як елементу правосуб'єктності, вказуючи, що право Інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається ЦК та Іншими законодавчими актами.

     Згідно зі ст.423 ЦК особистими немайновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності є:

1) право на визнання  людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права  інтелектуальної власності; 

2) право перешкоджати  будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові  права, встановлені законом. Зазначені  немайнові права можуть бути  поділені на два види: а) особисті  немайнові права, пов'язані з майновими правами; б) особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами.

      Особистим немайновим правом, пов'язаним із майновими правами, є право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності. У Цьому випадку визнання автором породжує для людини усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності (ст.424 ЦК).

       Особистим немайновим правом, не пов'язаним із майновими правами, є право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності, та деякі інші особисті немайнові права. Хоча завдання шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності має наслідком виникнення у нього права на відшкодування моральної шкоди, однак це є наслідком правопорушення, а не результатом творчої діяльності.

        Висновок про те, що ч.І ст.423 ЦК розрізняє два види особистих немайнових прав суб'єкта права інтелектуальної власності (особисті немайнові права, пов'язані з майновими правами, та особисті немайнові права, не пов'язані з майновими правами), не суперечить положенням ч.З цієї ж статті про те, що особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Співвідношення між цими правами виглядає таким чином. Особисте немайнове право на визнання творця об'єкта інтелектуальної власності автором породжує для нього усю сукупність майнових прав інтелектуальної власності. Водночас навіть якщо він не реалізує жодного із майнових прав, це не вплине на його право бути автором твору, захищати недоторканність цього твору тощо.

       Особисті немайнові права є чинними безстрокове (ч.І ст.425 ЦК). Вони можуть відчужуватися (переходити від автора до іншої особи) лише у виняткових випадках, спеціально встановлених законом. Таке рішення пов'язане з тим, що ці особисті немайнові права належать саме певній особі -- автору, творцю об'єкта права інтелектуальної власності. Поміж винятків із загального правила можна назвати перехід у разі смерті автора його права на охорону недоторканності твору до особи, уповноваженої на це автором (ст.439 ЦК).

        Майнові права суб'єкта права інтелектуальної власності -- це суб'єктивні права учасників правовідносин, що виникають в результаті інтелектуальної, творчої діяльності, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном, а також з тими матеріальними вимогами, які виникають з приводу розподілу цього майна і обміну.

        Майнові права у правовідносинах інтелектуальної власності можуть бути як абсолютним (виключним) правом творця або інших осіб на об'єкт права інтелектуальної власності, так і мати зобов'язальний характер у правовідносинах, пов'язаних з передачею цих прав від автора до іншої особи.

      Частина 1 ст.424 ЦК включає обидва вказані вище види майнових прав інтелектуальної власності, зазначаючи, що такими майновими правами є:

1) право на використання  об'єкта права інтелектуальної  власності; 

2) виключне право дозволяти  використання об'єкта права інтелектуальної  власності; 

3) виключне право перешкоджати  неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права  інтелектуальної власності, встановлені  законом. 

      Загалом вказані майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних прав речового характеру, мають виключний характер. Водночас у процесі їх використання можуть виникати і права зобов'язального характеру (наприклад, при укладенні договору про передачу твору автором для використання іншою особою).

     Хоча майнові права інтелектуальної власності належать до абсолютних прав і підлягають абсолютному захисту, законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в майнових правах інтелектуальної власності. Однак такі обмеження та винятки можливі за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації майнових прав інтелектуальної власності та здійснення законних інтересів суб'єктів цих прав.

     На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності, існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком. Частина 2 ст.425 ЦК, де закріплене це правило, не встановлює конкретних термінів, а лише вказує, що майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором. Отже, ця норма має відсильний характер. Прикладом спеціальної норми, що встановлює конкретний строк у цій галузі, може бути ст.446 ЦК, яка передбачає, що за загальним правилом строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через 70 років, що підліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів. З цього правила законом можуть бути встановлені винятки. Скажімо, строк чинності суміжних майнових прав у більшості випадків складає 50 років (ст.456 ЦК).

      Оскільки існування майнових прав інтелектуальної власності обмежене певним строком, то вони можуть бути припинені й достроково, наприклад, якщо це передбачено договором. Дострокове припинення майнових прав інтелектуальної власності може бути також встановлено безпосередньо у законі.

  По-друге, має бути оціненим зміст права інтелектуальної власності як суб'єктивного права творця та інших осіб, зазначених у законі. У цьому разі слід виходити із загальної характеристики суб'єктивного цивільного права як такого, що містить три складових: 1) можливість певної власної поведінки (здійснення права); 2) можливість вимагати певної поведінки від інших осіб; 3) можливість вимагати захисту від суду або інших державних органів.

     Найповніше специфіка змісту права інтелектуальної власності проявляється у першому із вказаних елементів -- можливості поведінки, спрямованої на здійснення цього права.

 

 

 

 

                    2 Правова охорона корисної моделі

    Правова охорона надається винаходу (корисній моделі), що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та відповідає умовам патентоздатності. Об'єктом винаходу може бути:

- продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин тощо);

- спосіб;

- застосування раніше  відомого продукту чи способу  за новим призначенням.