Франчайзинг як особлива форма організації бізнесу

Спільні підприємства

курсова робота з міжнародних економічних відносин

ЗМІСТ

Вступ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах жодна країна не в змозі забезпечити ефективний, динамічний розвиток своєї економіки без співробітництва з іншими країнами. В основі економічної інтеграції різних країн знаходиться міжнародний поділ праці, який обумовлює формування світогосподарських зв'язків. Першою, найбільш поширеною формою цих зв'язків є світова торгівля. Вона існує поряд із такими формами, як створення світових ринків товарів, капіталу та робочої сили, науково-технічне і виробниче співробітництво, міжнародні валютно-грошові і розрахунково-кредитні відносини.

У міжнародній практиці спільне підприємництво виступає як сукупність різноманітних форм виробничо-господарської діяльності партнерів із декількох країн, в основі якої лежить поєднання зусиль, фінансових коштів, матеріальних ресурсів, довготермінової гарантії збуту товарів, систематичного оновлення продукції, науково-технічної та торговельної кооперації, участі у прибутках, розподілі технічних та інвестиційних ризиків. Спільне підприємство (СП) передбачає наявність власності у спільному володінні, яка управляється партнерами по СП. Кожен із партнерів робить свій внесок у створення підприємства, має право на отримання частки прибутку, адекватної внеску, а також на управління підприємством. Усі ризики, пов'язані з діяльністю СП, розподіляються партнерами, як правило, згідно з розміром внеску. Це означає, що партнери повинні постійно знаходити єдині, переважно компромісні рішення.

Визначення сфери діяльності майбутнього СП передбачає глибоке вивчення можливостей підприємства, потреби в товарах та послугах на світових ринках, знання динаміки цін на сировину і матеріали, що будуть використані в процесі виробництва. Враховуючи сьогоднішню економічну ситуацію в Україні, найбільш доцільним виступає створення лізингових СП, які спеціалізуються на орендних операціях, або створення багатогалузевих підприємств за типом концернів (сировина, напівфабрикати, кінцева продукція).

Таким чином, вивчення особливостей міжнародного підприємництва набуває важливого значення у зв'язку з аналізом можливостей, що відкриваються перед підприємцями в організації спільної діяльності з іноземними партнерами. Адже в основі всесвітнього господарства знаходиться міжнародний поділ праці, який визначає спеціалізацію виробництва країн відповідно до їхніх соціально-економічних та природнокліматичних умов. Це зумовлює більш ефективне використання виробничого, наукового та ресурсного потенціалу кожної країни, сприяє процесам їх економічної інтеграції.

Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні засади міжнародної економічної діяльності.

Предмет дослідження – спільні підприємства як форма міжнародної господарської діяльності України.

Метою курсової роботи є дослідження спільних підприємств як форми міжнародної господарської діяльності України.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• охарактеризувати теоретичні аспекти дослідження спільного підприємництва;
• дослідити процес створення та функціонування спільних підприємств;
• виявити специфіку розвитку спільних підприємств в Україні.

Розділ 1. Теоретичні аспекти дослідження спільного підприємництва

1.1. Поняття і форми  і міжнародного бізнесу

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується інтенсивним розширенням міжнародної підприємницької діяльності, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємно корисну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Основним спонукальним мотивом активізації і розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є можливість збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, диверсифікації виробничо-господарської діяльності.

Суб'єктами міжнародної підприємницької діяльності є її учасники, які спроможні ефективно працювати задля реалізації власних бізнесових інтересів. Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" суб'єктами такої діяльності визнаються:

1) фізичні особи – громадяни  України, іноземні громадяни та  особи без громадянства, що мають  діє- і правоздатність;

2) юридичні особи, що зареєстровані  в Україні та постійно перебувають на її території;

3) структурні одиниці  суб'єктів господарської діяльності  іноземних держав (дочірні фірми, філії, відділення, представництва);

4) спільні підприємства, що мають постійне місцезнаходження  в Україні.

Теорія і практика міжнародного бізнесу передбачають певні рівні та форми інтернаціоналізації різних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності (рис. 1.1).

До першої і найнижчої за рівнем інтернаціоналізації форми підприємницької діяльності належить виконання окремих зовнішньоекономічних операцій – експортно-імпортних, лізингових, посередницьких, а також консультаційних і маркетингових послуг.

Рис. 1.. Рівні інтернаціоналізації та форми міжнародної підприємницької діяльності [5, 51].

Друга форма підприємницької діяльності міжнародного характеру охоплює різноманітну промислову кооперацію – науково-технічну (науково-дослідні, проектно-конструкторські й випробувальні роботи), виробничу, збутову, сервісну (післяпродажне технічне обслуговування і ремонт виробів тривалого користування). Вона також характеризується порівняно невисоким рівнем інтернаціоналізації підприємств та організацій.

Відносно високий рівень інтернаціоналізації суб'єктів господарювання репрезентує спільне підприємництво, що здійснюється через створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом.

Четвертою формою міжнародної підприємницької діяльності з найвищим рівнем інтернаціоналізації суб'єктів господарювання є комплекси територіально-виробничих і багатосторонніх економічних зв'язків (прикордонна та прибережна торгівля, формування консорціумів, реалізація концесійних договорів тощо).

Практична реалізація окремих форм міжнародної підприємницької діяльності досягається двома способами: перший – без створення нової юридичної особи – тільки на підставі економічної угоди (контракту); другий – із заснуванням нового спільного підприємства чи зарубіжної філії (представництва) як суб'єкта міжнародного бізнесу.

1.2. Природа спільного  підприємництва

З погляду необхідності розв'язання завдань розширення міжнародної співпраці, поглиблення міжнародно-коопераційної взаємодії на рівні підприємницьких структур, загального підвищення ефективності економіки України та її більш повної інтеграції у світогосподарські зв'язки, з різноманітними організаційними формами спільного підприємництва пов'язані перспективи ефективного об'єднання різнонаціональних капітальних та інших ресурсів.

Спільна підприємницька (господарська) діяльність – діяльність, що базується на співробітництві між суб'єктами господарської діяльності України та іноземними суб'єктами господарської діяльності і на спільному розподілі результатів та ризиків від її здійснення [16].

У практиці ринкової трансформації, в економічному житті, а також у суспільній думці в Україні як протягом останніх "радянських" років, так і за часів незалежності, помітну роль відіграє спільне підприємництво із зарубіжними партнерами.

Розглядаючи спільне підприємництво, слід враховувати різні підходи (широкий – вузький,

формальний – функціональний тощо). Конкретний сенс, який вкладається в термін "спільне підприємництво", може варіюватися залежно від підходів до проблеми, господарських цілей, які ставлять його засновники та учасники. Учасники спільного підприємництва можуть мати різні завдання: виконувати тільки обмежений перелік робіт або формулювати спільні, єдині цілі комерційної діяльності, відігравати активну участь у ньому (відповідаючи за менеджмент та за весь або певний спектр питань функціонування підприємства) або мати відносно пасивну роль (беручи тільки фінансові зобов'язання). Коли кажуть про спільне підприємництво, можуть мати на увазі сукупність зобов'язань (можливо, лімітованих у часі, залежно від терміну реалізації проекту) щодо досягнення погодженої господарської мети або наявність певних виробничих структур, потужностей, матеріальних об'єктів, які функціонують на території певної країни так або майже так, як і її національні господарські структури.

Разом з тим потрібно розуміти і відому умовність термінів "спільне підприємництво" та "спільне підприємство". У найбільш загальному термінологічному трактуванні ними можуть бути позначені будь-які підприємства, підприємницькі проекти, які засновуються на базі об'єднання майна різних власників, тобто такі, що передбачають змішану форму власності. Іншими словами, в принциповому плані під спільним підприємництвом можна розуміти специфічну форму об'єднання виробничих потужностей, капіталів як господарських суб'єктів, що мають різну національну належність, так і однонаціональних (зрозуміло, що в контексті цього курсу нас цікавлять виключно перші).

Найбільш типовою моделлю спільного підприємництва є узгодження та координація процесу виробництва, відповідно до яких відбувається обмін вузлами та деталями з наступним складанням готової продукції на підприємстві одного або двох партнерів. Подібна модель відносин за своєю внутрішньою логікою передбачає як мінімум розв'язання таких завдань, як взаємна адаптація виробничих програм, систем менеджменту та технологічних процесів, уніфікація стандартів, використання єдиних методик проектування, однакових або подібних вузлів і деталей.

Спільне підприємництво може відбуватися як у формі функціонального розподілу виробничих програм (зокрема, у сфері наукомісткої та високотехнологічної промислової діяльності) та їх наступного виконання, так і на базі спеціалізації. В обох випадках створюються об'єктивні передумови для скорочення витрат, збільшення продуктивності господарської діяльності, поліпшення якості товарів та підвищення конкурентоспроможності (щоправда, чим глибшою є спеціалізація, тим більшими є можливі позитивні ефекти співробітництва) [16].

У процесах міжнародного спільного виробництва може брати участь різна кількість підприємств. Деякі з них можуть бути однонаціональними, здійснюючи співробітництво із фірмою (фірмами) за кордоном. Кількість залучених до такого співробітництва країн також може варіюватися.

Нарешті, спільне підприємництво не має критеріїв, згідно з якими воно може бути відокремленим у класифікаційному розумінні від тієї діяльності, яку позначають як міжнародне виробниче кооперування. Фактично така господарська діяльність є його найскладнішою, комплексною формою. Адже іманентними рисами цієї форми є спільна участь партнерів у формуванні капіталу, управлінні, розподілі прибутків та ризиків, спільне або спеціалізоване виконання відповідних видів робіт. А це об'єктивно передбачає найбільшу заінтересованість у виконанні взятих на себе зобов'язань, а також в ефективній роботі партнера.

1.3. Спільні підприємства: поняття та специфіка

В українській господарській практиці разом з терміном "спільне підприємництво" вкоренився й інший – "спільні підприємства" (надалі – СП). При цьому другий термін розуміють як такий, що позначає інститут, який уособлює в собі ті структури, механізми та цілі, що випливають із першого. Разом з тим для обох термінів у англійській мові є поняття "joint venture" з тим уточненням, що "наші" СП на Заході часто могли б сприйматися просто як підприємства з іноземними інвестиціями.

Адже чимало великих інвестиційних проектів, які відіграють помітну роль у процесі економічного відродження національної економіки в нашій державі, здійснено саме у такій формі. З іншого боку, помилки та зловживання, яких було допущено під час організації спільного підприємництва, ускладнили спроби сформувати здорове конкурентне середовище, негативно позначилися на соціально-економічних процесах, експортно-імпортному балансі та транскордонному русі капіталів.

Тому проблематика функціонування спільних підприємств заслуговує на особливу увагу як в теоретичному аспекті, щодо визначення природи цього явища, так і в прикладному, практичному сенсі, у контексті міжнародного досвіду спільного підприємництва та реальних проблем із його здійсненням і регулюванням в нашій державі.

Спільні підприємства – це такі господарські підприємницькі структури, які утворюються різнонаціональними засновниками та характеризуються наявністю спільного майна, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку й ризику.

У міжнародній практиці відомі чотири головні типи СП, які пов'язані з рухом інвестиційного капіталу. Ними є:

• акціонерне товариство (підприємство, капітал якого складається з внесків акціонерів; засновники такого товариства емітують акції);
• товариство з обмеженою відповідальністю (об'єднання осіб, які беруть участь у діяльності фірми, причому відповідальність кожного з учасників за зобов'язаннями цієї фірми обмежується його внеском до статутного фонду підприємства в однаковій для всіх учасників пропорції до суми внеску);
• командитне товариство (різновид господарської організації у сфері виробництва та торгівлі, учасники якої поділяються на таких, що беруть на себе ризик щодо діяльності підприємства усім своїм майном (як правило, йдеться про одного такого учасника) та командитистів або вкладників, які відповідають за зобов'язаннями тільки внесеним ними капіталом та отримують відповідну частку прибутку);
• холдинг (акціонерне товариство, яке володіє контрольним пакетом акцій юридичне самостійних організацій (банків, підприємств) з метою здійснення контролю над їхніми операціями) [16].