Внесок у розвиток педагогічної психології Констянтина Ушинського

Фізичне виховання, як виклав К. Ушинський у книзі "Дитячий світ" (розділ "Про людину") та в третьому томі "Педагогічної антропології" (розділ "Загальні зауваження про фізичне виховання", має на меті зміцнення здоров’я, сили, досягнення правильного тілесного розвитку й утвердження здорового способу життя, вироблення навичок санітарно-гігієнічної культури учнів.

Всі напрями виховання Ушинський розглядав як єдину нероздільну цілісність, у гармонії родинно-громадсько-шкільного впливу на виховання. "Громадське виховання є для народу його сімейне виховання".

За висновком К.Д. Ушинського, повне досягнення навчальної й виховної мети можливе, коли її втілює висококваліфікований вчитель, вихователь.

3.Співвідношення виховання та  індивідуального розвитку.

Підсумком багаторічних роздумів К.Д. Ушинського з кардинальних проблем освіти й виховання стала його праця «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології». У ній подається методологічне обґрунтування педагогіки, розкривається її місце в ряді інших наук, аналізуються процеси пізнання, закономірності розвитку: уваги, пам´яті, уяви, мислення та інших видів психічної діяльності, на яких будується навчання та виховання. К.Д. Ушинський вважав, що вищою метою виховання є всесторонній розвиток особистості, вдосконалення самої природи людини, її душі та тіла. До кола антропологічних наук він відносив усі науки, які в тій або іншій мірі вивчають різні сторони людського життя і діяльності: анатомію, фізіологію, психологію, логіку, філологію, географію, статистику, історію, педагогіку, розумів важливість богослов´я. Він був упевнений, що тільки при такому ретельному вивченні людини можна придбати достатньо всесторонні відомості про людську природу. «Вихователь повинен прагнути дізнатися людину, якою вона є насправді, з усіма її слабкостями та у всій її величі, зі всіма її буденними, дрібними потребами й з усіма її великими духовними вимогами» [5. с. 22].

В основу трактування суті педагогічного процесу Ушинський поклав два головні поняття - «організм» і «розвиток». Поняття «організм» диктувало необхідність розглядати людину як єдину психофізіологічну істоту, в якій духовна та фізична сторони перебувають у нерозривному взаємозв´язку й у тісному взаємовпливі. Воля людини та її переконання є «могутнім важелем, який може змінити не тільки душу, але й тіло з його впливом на душу... » [5, с. 24]. Звідси випливає висновок про гармонійне поєднання духовного й фізичного виховання.

Поняття «розвиток» визначало погляд на дитину як на істоту, яка безперервно змінюється з деякими іманентними законами. Від природи в ній закладено цілий ряд здібностей, але від умов життя й виховання залежить, чи розвинуться вони, і в який бік піде їх розвиток. Ушинський відзначав наявність великих індивідуальних відмінностей психофізіологічної діяльності. Наприклад, чим менше вік, тим пластичніше у дитини нервова система і тим швидше формуються психологічні утворення на її основі. У зв´язку з цим він особливо підкреслив значення раннього дитинства для всього подальшого розвитку людини, для формування його особи, його відношення до людей. Цим і визначається, на думку Ушинського, величезна роль виховання, що базується на знанні законів духовного і фізичного розвитку особистості.

Надаючи величезного значення вихованню, педагог разом з тим, враховував, що його можливості не безмежні, адже «межі виховної діяльності... дані в умовах душевної та тілесної природи людини...» [5, с. 10]. Кожна людина є індивідуальною. Ця індивідуальність хоч і підпорядковується загальним законам розвитку, але в процесі виховання педагог повинен уважно ставитись до особливостей дитини, умов її життя. Звертаючись до педагогів, К.Д. Ушинський підкреслював: «Вивчайте закони тих психічних явищ, якими ви хочете управляти, дійте згідно з цими законами і тими обставинами, за яких ви можете їх застосувати» [5, с. 35]. При такому підході психологія та фізіологія органічно входили в педагогічний процес, ставали невід´ємною частиною виховання. Розрізняючи в природному прагненні жити дві форми - тілесну й душевну, Ушинський основне завдання виховання вбачав у тому, щоб «привести в належну рівновагу тілесні та душевні прагнення, а потім душевні розвинути так, щоб вони власною силою своєю узяли перевагу над тілесними» [6, с. 440]. «Ми визнаємо, - відзначав він, - два джерела прагнень: одне - тілесне, тобто наш організм зі всіма його органічними потребами, а друге - душевне, тобто душу з її невичерпним прагненням до свідомої діяльності. Обидва ці прагнення разом складають одне загальне, всеохоплююче прагнення бути і жити» [6, с. 65].

Ушинський, вбачаючи в людині нову, вже чисто душевну потребу свідомої діяльності, яка йде ніби всупереч з фізичними потребами тіла, поставив розвиток відчуттів у центр етичного формування особи й показав шляхи їх виховання. Для формування сильного і діяльного характеру не можна весь час нав’язувати свою волю та відчуття дитині, треба «залишати розумний простір для самостійного життя серця і волі дітей, у той же час давати здорову поживу для розуму і серця, допомогти дитині знайти розумне застосування своїх сил, відшукати сферу корисної діяльності, прищепити любов і звичку до творчої праці» [6, с. 331]. Виходячи з цього, К.Д. Ушинський сформулював і основний принцип етичного виховання: вихователь, формуючи прагнення до свободи, не повинен «дати розвинутися схильності до свавілля» [6, с. 332].

Для того, щоб сформувати високоморальну духовну особу, треба навчити її відрізняти дійсні цінності від помилкових, розвинути в ній прагнення до благородних цілей, розуміти мету й сенс життя, бачити ідеал, до якого треба прагнути. Ушинський розумів усю важливість мети в житті людини. «Задовольніть усі бажання людини, але відніміть у неї мету і подивіться, якою нещасною і нікчемною істотою вона стане. Отже, не задоволення бажань, що звичайно називають щастям, а мета є серцевиною людської гідності і людського щастя» [6, с. 351]. Досягнення мети як наслідок наполегливої праці - це закон, даний Богом людству після гріхопадіння (Бут. 3, 19). Без цього, на думку Ушинського, немає успіху й неможливе повноцінне, наповнене сенсом життя.

Виходячи з принципового визнання влади душі над тілом, психічних процесів над фізичними, К.Д. Ушинський обґрунтував значення звички до розумової праці для етичного розвитку і визначення свого покликання в житті. Звичку до розумової праці він вважав дуже важливою для нормального фізичного розвитку. Адже розумова праця є чи не найважчою і незвична до неї людина стомлюється швидше, ніж від виснажливої фізичної праці. Але саме звичка до розумової праці сприяє прагненню до самопізнання і свідомого вибору життєвого шляху. Незвикла до серйозних роздумів людина зазвичай не знає, чим себе зайняти, прагне до розваг і задоволень. Від цього зазнають шкоди душевні сили людини і сама моральність.

Увагу Ушинський вважав важливою умовою пізнавальної діяльності та моральності людини, єдиними дверима, через які враження зовнішнього світу викликають в душі відчуття. По тому, на що звертається увага, можна з упевненістю судити про інтереси та схильності людини. К.Д. Ушинський говорить про необхідність спільного розвитку довільної та мимовільної уваги, що є запорукою здатності володіти собою, тобто здатності душі зосереджуватися на тому або іншому предметі свідомості.

У своїй антропології К.Д. Ушинський проводить розподілення явищ душевних, загальних для людини і тварини, та духовних, властивих тільки людині [5, с. 192]. Духовному вихованню Ушинський присвятив третій том своєї «Педагогічної антропології», в якому запланував три розділи, присвячені саме опису «релігійних, етичних і естетичних» прагнень в людині [5, с. 434], який на жаль, не був закінчений, але в його роботах можна простежити ключове значення релігійно-етичного компонента у виховному процесі. У «Програмі педагогіки для спеціальних класів жіночих навчальних закладів» у розділі «Виховання розумово-етичне» педагог говорить про необхідність вивчення душевних і духовних явищ. До душевних відноситься пізнавальний процес зі сприйняттям, пам´яттю, уявою і розсудливою дією, а також внутрішні відчуття або відчуття, які він поділяє на серцеві, розумово-серцеві та розумові. До явищ духовного порядку педагог відносить дар слова, відчуття художнє, відчуття етичне з двома його формами: відчуттям правди та справедливості й суспільним етичним відчуттям, або відчуттям моральності у вузькому сенсі; а також, головним чином, відчуття релігійне.

Таким чином педагог дійшов висновку, що психологія та педагогіка в своїх вищих завданнях повинні мати релігійне обґрунтування. Більше того, він вважав нехристиянську педагогіку немислимою, «підприємством без спонук позаду, без результатів попереду». Християнство, на думку Ушинського, вказує на високу мету виховання, його істини повинні бути покладені в основу виховання. Тому він писав, що закінченням курсу загальної педагогіки повинен стати «виклад психічних основ релігійного відчуття» в людині. Саме тут Ушинський об’єднав релігію та мораль, саме тут він обмірковував можливість переходу до екзістенційних форм навчання релігії. Він говорив про релігію, як про один з елементів освіти і виховання, без якого неможливе повноцінне формування високоморальної особистості. Важливою соціальною функцією релігії він вважав світоглядну: релігія організовує систему світогляду людини, визначає її розуміння світу, її цінності. Інтегруюча функція релігії полягає, на думку Ушинського, в тому, що вона включає людину в систему суспільних відносин. Компенсаторна функція полягає в наступному: релігія компенсує людині в рамках її віри відчуття психологічної захищеності. Якщо людина навчиться бачити у всьому прояв вищого сенсу, мудро відноситися до різних життєвих випробувань і страждань, вона стане сильною особою. Виховання в дитині такої особистості неможливе без духовно-етичної бази. Як наслідок живої віри, формується внутрішня рефлексія етичної поведінки. Віра, на думку Ушинського, допомагає підняти людину на вищий ступінь самосвідомості.

Список використаної літератури

1. Задорожна Л.В., Курак О.І. Мосіященко В.А., Ушинський про виховання / Історія педагогіки.

2. Зеньковский  В.В. Проблемы воспитания в свете  христианской антропологии / В.В. Зеньковский. - М.: Изд-во Свято-Владимирского Братства, 1996. - С. 26.

3. Тхоржевська  Т.Д. Православне виховання в історії  педагогіки України: монографія / Т.Д. Тхоржевська. - [2-е вид., доп. і перероб.]. - К.: Фенікс, 2008. - С.229-252.

4. Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: в 6 т. / К.Д. Ушинский; [сост. С.Ф. Егоров]. - Т.2 . - М.: Педагогика, 1988 р. - 496 с.

5. Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: в 6 т. / К.Д. Ушинский; [сост. С.Ф. Егоров]. - Т.5. - М.: Педагогика, 1990 р. - 528 с.

6. Ушинский К.Д. Педагогические сочинения: в 6 т. / К.Д. Ушинский; [сост. С.Ф. Егоров]. - Т.6. - М.: Педагогика, 1990 р. - 528 с.