Етнопсихологія італійців

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

ІНСТИТУТ СОЦІАЛЬНИХ НАУК І САМОВРЯДУВАННЯ

ім. ГАЙДАРА  АЛІЄВА

  

 

 

 

 

 

                                                            Індекс групи: С-3-11-М5Пс(3,3з)

                                                            П.І.Б. Білоус Анна Володимирівна

                                                            Адреса: м.Київ, б-р. Чоколівський 16, кв. 4

                                                            Тел. 097 559-99-71

 

 

        

 

 

 

 

 

Контрольна робота

 

з дисципліни: Етнопсихологія

на тему: Етнопсихологія італійців

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                      Викладач: Глушко Л.О.

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                               Київ 2012

 

Зміст

 

 

 

Вступ

1. Етнопсихологія як галузь психологічної науки
2. Етнопсихологія італійців

Висновки

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Кожна нація  має свою специфічну культуру, систему  знаків, символів, звичаїв і т. ін. У буденній свідомості помітні психологічні відмінності між народами. Стереотипні уявлення про психологічні властивості та культуру різних народів, що поширені у буденній свідомості, завжди мають ціннісний, оцінний характер і усвідомлено та не-усвідомлено співвідносяться з окремими уявленнями про специфіку свого народу і його культури.

Кожній людині притаманні два види свідомості. Ці стани пов'язують індивіда з суспільством, утворюючи так зване "суспільство  всередині нас", яке існує у  вигляді однотипних для представників однієї етнічної спільності реакцій на звичайні ситуації у формі почуттів, що й складає національний характер. Національний характер є важливою складовою особистості.

Риси національного  характеру розподілено між представниками нації нерівномірно - від наявності усіх цих рис до їх цілковитої відсутності. У зв'язку з цим, якості національного характеру необхідно вивчати, аналізуючи національні традиції, звичаї, вірування, історію та природні умови життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Етнопсихологія – це галузь психолоії, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування та функціонування національної самосвідомості, етнічних стереотипів та установок.

Роком народження цієї науки прийнято вважати 1859 р., коли приват-доцент кафедри загального мовознавства Берлінського університету Г. Штейнталь разом із філософом М. Лацарусом почали видавати "Журнал етнічної психології та мовознавства". У своїй програмній статті "Думки про народну психологію" редактори проголосили народження нової науки - науки про пізнання народного духу.

Штейнталь та Лацарус  тлумачили поняття "народний дух", по-перше, як особливе замкнуте утворення, що виражає психічну схожість індивідів, які належать до певної нації, а по-друге, як їхню самосвідомість.

Зміст поняття "народний дух" може бути розкритий шляхом порівняльного вивчення мови, міфології та культури.

На початку  ХХ ст. ці ідеї розвивалися і частково реалізувалися у "Психології народів" В. Вундта. У своїй грандіозній праці, робота над якою тривала з 1900 по 1920 р., він спробував визначити зміст міфу, релігії, мистецтва та інших явищ культури різних народів.

У сучасній етнопсихології існує кілька відносно самостійних  напрямів:

1. Порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, пізнавальних процесів, пам'яті емоцій, мови тощо, що теоретично та методично складають невід'ємну частину відповідних розділів загальної та соціальної психології.
2. Культурологічні дослідження, що вивчають особливості символів і ціннісних орієнтацій народної культури та нерозривно пов'язані з відповідними розділами етнографії, фольклористики та мистецтвознавства.
3. Дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей, понятійний апарат і сприйняття яких найближчі до соціології та дитячої психології.
4. Дослідження етнічної свідомості та самосвідомості, що послуговуються понятійним апаратом і методами з тих розділів соціальної психології, які вивчають соціальні установки, міжгрупові стосунки та взаємини всередині групи.

Отже, етнічна  психологія як самостійна наука виділилась з інших галузей знань, але залишилась з ними в тісному взаємозв'язку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Італійці - це, перш за все, люди, які люблять шик і красу. Вони намагаються зробити своє щоденне життя повним інтриг і захоплюючих пригод, тому  часто грають придуману тільки що роль, прагнучи виділитися і привернути увагу оточуючих. Фраза «Весь світ театр, а люди в ньому - актори» - придумана, як ніби, спеціально про цю нації. Напевно, немає жодного італійця, який не прагнув би продемонструвати свої досягнення і таланти на людях. Постійне прагнення бути в центрі уваги і грати придуману роль видає в італійцях себелюбство і егоїзм. Але, опинившись в потоці цієї гри, будь-яка інша людина буває у захваті і захоплюється нею. Яскравість і активність свого темпераменту грайливі італійці підкреслюють стилем одягу, аксесуарами, макіяжем. Виглядати красиво і сучасно в італійському суспільстві дуже важливо. Не суть, яку посаду займає людина і куди вонан відправляється з дому - головне, щоб її зовнішній вигляд відображав настрій, особистісні якості і робив акцент на її індивідуальності. Завдяки одягу, італійці підкреслюють свою сьогоднішню роль і прикрашають власні будні. Мабуть, жодна з європейських націй не є настільки стурбованою модою, як італійська. Велике значення італійці надають не тільки власному зовнішньому вигляду, але і вигляду оточуючих. Ось де дійсно «зустрічають по одягу», так це в Італії! Людей у ​​немодних або непопулярних в Італії речах приймають за диваків. До іноземців ставляться обережно, якщо ті одягнені без смаку або некрасиво.

Життєва позиція  більшості італійців - це оптимізм і  легке відношення до буття, правда, часом вони бувають не так безтурботні, як може здатися на перший погляд, але  ретельно приховують свої проблеми і  розчарування від оточуючих, щоб  усі навколо вважали, що життя веселого активного красеня вдалася . Тримати марку - ось до чого прагнуть італійці завжди і у всьому. Чим би не займався італієць, він буде робити це на «відмінно», граючи свою роль абсолютно щасливої ​​людини. Італійська домогосподарка ніколи не поскаржиться на втому, зустрічаючи гостей у своєму домі - вона буде триматися чарівною розумницею щоб не сталося,  поки не закінчиться прийом. А італійський чоловік ні за що не спасує перед важкою монотонною роботою у присутності знайомих людей - він буде вести себе так, немов це справа всього його життя, навіть якщо зненавидить свої обов'язки. Велике значення для італійських людей має їх матеріальне становище. Ті, хто володіє грошима, неодмінно демонструють свої можливості. Решта милуються їх життям, і при найменшій можливості пускаю свої накопичені фінанси на яскраві розваги і естетично прекрасні засоби життя - одяг, машини, техніку.

Спорт і мистецтво займають важливе місце в житті італійської  нації, але, в першу чергу, не тому, що сприяють особистісному зростанню і розвитку людей, а тому що це модно. Крім театральності і захоплення модою італійці славляться своїм вміння знаходити тепле місце в будь-якій ситуації і мати вигоду завжди і скрізь. Що б не сталося з італійцем, куди б його не занесло, перше, про що він думає - це вигода для себе. Істинний італієць не витрачає марно час навіть в автомобільній пробці, в громадському транспорті під час переїздів, в довгих чергах - скрізь він знаходить для себе цікаву справу, корисну інформацію, потрібні зв'язки.

Цьому народу важко, майже  неможливо, дати ємну і коротку характеристику, однозначні епітети не утримуються  за італійцями. У італійця кожна  відмінна риса характеру успішно  уживається зі своєю протилежністю. 
Важливою складовою італійської натури є прагнення зберегти «bella figura» (дослівно - «прекрасна фігура»). Найближчим за значенням українським еквівалентом цього поняття буде вираз «тримати фасон», хоча воно і не передає всю гаму відтінків поняття італійського. Це - особливий кодекс норм і принципів зовнішньої поведінки, вкрай важливий для народу, життя якого постійно протікає на публіці. Перш за все він включає в себе манеру одягатися. Одяг має бути красивим у всіх життєвих ситуаціях. Ніколи італійка не дозволить собі вийти на вулицю (навіть у сусідній магазинчик за хлібом) недбало одягненою, у спортивному костюмі або старому домашньому платті.

Ні кар'єра, ні гроші самі по собі, ні праця, ні політика не важливі так для італійця, як отримання задоволення. Це і добре вино, і смачна їжа, і красива жінка, і спілкування з другом, і вуличне або сімейне свято. Саме ці речі мають першорядне значення, складають сенс і надають значення життю. 
У світі поширеним є переконання, що італійці прекрасні коханці. Ідея ця імпонує як туристам, що приїжджають в Італію, так і їм самим. Награна пристрасність поведінки тільки зміцнює це подання, а прагнення зберегти за собою цю репутацію змушує італійців підтримувати імідж. До того ж тутешньої культурі дійсно притаманне особливе ставлення до жінки, хоча і досить суперечливе. З одного боку, в суспільстві існує культ сильного чоловіка, господаря будинку, який не може принизитися виконанням традиційно жіночих обов'язків по будинку або любовними стражданнями. Жінка ж повинна знати своє місце як до, так і після шлюбу - такий ідеал італійських чоловіків. З іншого - як це нерідко буває в подібних ситуаціях, насправді безроздільної господинею в родині є жінка, яка може дозволити

собі все  – примхи, бажання та вимоги.

Улюблене місце дії італійського спектаклю життя - вулиця. Тут можна і себе показати, і виставу подивитися. Столики італійських кафе і барів стратегічно розставляються на вулицях так, ніби це ряди в театрі, щоб можна було спокійно спостерігати за тим, що відбувається навколо. Місця на «балконі» традиційно займають літні жінки (на півдні неодмінно одягнені в чорне), які проводять там більшу частину дня, спостерігаючи за подіями навколо і криками обмінюючись враженнями про побачене. За порядком наглядають (не можна сказати, що наводять його) карабінери, як правило, стоять групами і так само жваво обговорюють події довкола. На вулицях кишить строката юрба, всі голосно розмовляють і, як у німому кіно, мабуть, для того, щоб всім було зрозуміло, про що, власне, йдеться, передають суть розмови з допомогою виразної міміки і енергійних жестів. Якщо, влаштувавшись за столиком з чашкою кави, деякий час поспостерігати спілкування італійців уважно і не кваплячись, незабаром почнеш розуміти, що відбувається навколо. Треба тільки враховувати, що всі почуття, емоції і реакції на події, як і в будь-якому поважному театрі, сильно перебільшені. Крики чоловіків і їх відчайдушна жестикуляція не означають сварки, вони просто обговорюють вчорашню вечірку. Палкі поцілунки і захоплені вітання двох жінок аж ніяк не свідчення того, що вони не бачилися кілька років, швидше за все, розлучилися вони напередодні, просто розігрується мізансцена «вітання».

Щоб отримати задоволення  від італійської їжі, потрібно розслабитися і віддатися на волю випадку і  пам'ятати, що добрий господар ресторану чи кафе завжди трошки гвалтівник. Треба бути готовим до того, що на ваше прохання принести келих червоного вина вам твердо скажуть: «тільки білого і не менше півлітра» (ще б пак, адже ви замовили морепродукти). Цікаво, що господар готовий йти навіть на фінансові втрати, лише б витримати ритуал. Найщиріший жах напишеться на обличчі офіціанта і він кидається, як у воду до потопаючого, до клієнта, якщо бачить, що той через недосвідченість намагається посипати пармезаном пасту з трюфелями: «Ні, цього не можна робити! І ніякого масла! Там його вже досить! »І в цих питаннях італійцям можна вірити: обід, складений за їх рекомендації, перевершить всі очікування.

Велике значення для кожного італійця має його сім'я. Вона має безліч граней і розумінь: це і соціальне, і економічне, і політичне, і духовне, і культурне, і оздоровче, і психічне життєве середовище. Вона - основа його існування, в ній він може бути самим собою, не соромлячись своїх слабкостей. Особливо тендітне ставлення відзначається до матері і дітей. Італійські чоловіки довше інших європейців живуть під крильцем у своїх матерів. Навіть створивши свою родину, вони продовжують зберігати тісний зв'язок з рідною домівкою. В італійській родині головним вважається чоловік, але є - дружина. Саме жінка негласно керує життям своєї родини, чоловіка ж вона звеличує і стимулює до необхідної діяльності. Сини в типовій італійській родині ростуть безтурботними і вільними, у той час як дочок з раннього дитинства привчають до відповідальності і самостійності. Як розумієте, подібна система сімейного виховання веде до розвитку волі у жінок і виникненню якоїсь безвідповідальності у чоловіків. Чисельність сім'ї не обмежується чоловіком, дружиною і дітьми - тут є місце для близьких і далеких родичів, всіляких кузенів, племінників, тіточок та інших родичів. Об'єднання сім'ї відбувається по важливим святами, таким як весілля, Різдво, хрещення та інші. Міцна та дружна родина збирається разом, щоб підтримати нужденних, і при цьому продемонструвати успішність і спосіб життя кожного з членів. Сімейні узи мають велике значення для італійців, а слово старших відіграє основну роль у житті їхніх дітей. Подорослішавши, багато італійців (а саме, третина, якщо вірити статистиці) не покидають своїх батьків, а будують власну родину в їхньому будинку.

Що стосується дітей, то їх не просто люблять, ними захоплюються, їх балують, їм поклоняються і дозволяють робити все що завгодно. Один західний журналіст висловив своє ставлення  до цього коротко і ємко: «У наступному житті я хотів би бути італійським немовлям». 
Найчастіше спілкування відбувається на вулицях або в барах. Кожен займає своє, відведене йому місце, і змішання не відбувається не тому, що воно неможливе, а тому, що це нікому не потрібно.

Спілкуються італійці завжди і скрізь, причому розмовляють голосно, емоційно, так, ніби їх довго тримали під замком, не дозволяючи розкрити рота. На батьківщині вони так природні, що розмови зливаються зі стукотом коліс в поїзді, гулом мотора в автобусі, шурхотом вітру на вулиці. Кажуть одночасно всі, іноді навіть незрозуміло, чи чують вони взагалі один одного. Ситуації можуть бути самими невідповідними, наприклад в спортивному комплексі, де кожен займається на своєму тренажері, не перестаючи розмовляти з сусідами. Або в рейсовому автобусі, який мчить по вузькій гірській дорозі, водій якого ні на хвилину не замовкає і ще й підтверджує свої слова рішучими жестами. І краще не намагатися з'ясувати, про що вони розмовляють, це, як правило, розчаровує ...

Товариськість італійців аж ніяк не означає їх відкритість. З незнайомцем, іноземцем просто так ніхто не розмовляє. Зате якщо італієць вважатиме вас своїм другом, то можете вважати, що проблем у вас в цій країні більше немає. Дружба для нього - святе діло, в тому, як італійці ставляться до своїх друзів, є навіть щось дуже юне й наївне.

Розмовляють італійці, як і належить артистам на сцені, не тільки голосно, але й дуже чітко, вимовляючи всі звуки. Вони завжди поправлять іноземця, який неправильно вжив слово  або назву. Продавці, офіціанти, портьє, всі вони - з пунктуальністю хорошого вчителя вкажуть на вашу помилку, причому зроблять це настільки машинально і природно, що не виникне і тіні образи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Італійці - це, перш за все, люди, які люблять шик і  красу. Вони намагаються зробити своє щоденне життя повним інтриг і захоплюючих пригод, тому  часто грають придуману тільки що роль, прагнучи виділитися і привернути увагу оточуючих.

Життєва позиція  більшості італійців - це оптимізм і  легке відношення до буття, правда, часом вони бувають не так безтурботні, як може здатися на перший погляд, але ретельно приховують свої проблеми і розчарування від оточуючих, щоб усі навколо вважали, що життя веселого активного красеня вдалася . Тримати марку - ось до чого прагнуть італійці завжди і у всьому.

Спорт і мистецтво  займають важливе місце в житті  італійської нації, але, в першу  чергу, не тому, що сприяють особистісному  зростанню і розвитку людей, а  тому що це модно.