Маргінальність, як універсальна властивість людського бутя

Семинар № 3

Теорія соц культури та ген.ідей

План

1. Маргінальність, як універсальна властивість людського бутя
2. Культ- маргінальність в проблемному полі ідентичності
3. Маргінальність в умовах  десоціалізації
4. Криза ідентичності

В основі природи маргінальної людини - почуття моральної дихотомії, перебування "в двох світах" одночасно, роздвоєння і конфлікту, коли старі звички відкинуті, а нові - ще не сформовані. Р. Парк відзначав, що періоди переходу і кризи в житті більшості людей схожі з тими, що переживає іммігрант, коли залишає батьківщину. Маргінальна криза визначалася ним як хронічна та беззупинна. Маргінал, за Р. Парком, набуває комплексу негативних психологічних ознак: серйозні сумніви у власній цінності, невизначеність зв'язків із друзями, острах бути ізольованим, хворобливу сором'язливість, самітність і надмірну мрійливість, гіпертрофоване занепокоєння щодо власного майбутнього, уникнення будь-якого ризикованого вчинку, нездатність насолоджуватися і впевненість у несправедливому ставленні оточуючих. Нерідко внутрішній конфлікт, моральна і психологічна криза, втрата соціальних орієнтирів завершується трагічно^*169. Тривалість перебування в стані дезадаптації закріплює риси маргінальності особистості та формує маргінальний тип.

Він розрізняє три фази еволюції маргінальної людини:

1) особистість не усвідомлює перебування в процесі конфлікту культур, а лише "всмоктує" панівну культуру;

2) конфлікт стає усвідомленим;

3) пристосування до ситуації: успішне або ні.

Е. Х'юз розширив поле застосування маргінальності не лише до расових та культурних взаємодій, а й до наслідків соціальної мобільності, соціальних змін, які зумовлюють появу особистостей у позиції невизначеності власної ідентифікації.

Т. Шибутані вводить категорію маргінальний статус як позицію, де втілюються протиріччя структури суспільства. Він зазначає, що не завжди є взаємозв'язок між маргінальним статусом та комплексом негативних психологічних рис маргінальної людини, що описували Р. Парк та Е. Стоунквіст. Маргінальні групи можуть не усвідомлювати культурний конфлікт, формувати соціальне середовище з власними цінностями. Чинником психологічних розладів найчастіше є ситуація ідентифікації з вищою стратою та неприйняття до неї особистості (Р. Мертон детально розглядає маргінальність як специфічний випадок референтної групи - прагнення, підготовка до входження до референтної групи, яка не схильна приймати індивіда).

У вітчизняній соціології набув поширення розгляд маргінальності в контексті розвитку суспільних відносин, як прояв відносин соціально-поляризованого суспільства, а не лише як наслідок етнокультурного конфлікту. Під маргінальністю розуміють "чи ситуацію, яка виникає при взаємодії різних соціальних груп, нерідко тих, що конфліктують; чи статус, обумовлений приналежністю до двох чи більше таких груп; або субкультури, які утворюються в сфері їх взаємодії. Маргінальність інтерпретується як наслідок значної соціальної дистанції між групами, що проявляється в відмінностях між цілями, які вони переслідують; ресурсами, якими вони реально володіють, або механізмами, які забезпечують їх інтеграцію. З іншого боку, маргінальність розглядається як наслідок довготривалої та всеохоплюючої взаємодії соціальних груп, зумовленої розподілом праці чи іншими об'єктивно діючими факторами. Взаємодія різних соціальних груп призводить до розхитування їх нормативно-ціннісних систем, що супроводжується порушенням соціальної регуляції поведінки₁, проявом асоціальності, негативним психічним станом індивідів"

4.криза ідентичності

Криза ідентичності  

Творцем концепції кризи ідентичності є  американський психолог Ерік Еріксон.. 

Згідно  з цією концепцією, для всього подальшого життя людини важлива стадія юнацького  віку, коли ведеться гостра боротьба за власну ідентичність, тобто за те, щоб  бути самим собою, маючи певні  завдання і життєві цілі. Цієї ідентичності не осягаємо тоді, коли розмиваються функції, які прагнемо виконувати, коли невідомо, що робитимемо в житті, коли втратимо сенс питання: куди я прямую, ким  я є? Криза ідентичності є найтиповішою кризою юнацького періоду, якому  притаманні головно пошуки власної  ролі в житті, сенсу свого існування  та визначення шляху втілення в життя  обраних цінностей. Криза ідентичності не обмежується лише пошуками власної  індивідуальності, а може бути деколи кризою ідентичності професійної або  також расової чи національної. Про кризу такого типу говориться й у випадку добровільної, а тим більше примусової еміграції. Люди, котрі залишають свою країну, часто не можуть знайти себе в нових, навіть і кращих умовах. 

Як  приклад тривалої кризи ідентичності Еріксон наводить фрагмент біографії відомого американського психолога Уїльяма Джеймса. Джеймс переживав багато криз, але криза ідентичності діставала свій вияв у тому, що він не міг знайти собі місця. Мучило його постійне почуття загубленості: хотів бути художником, потім - хіміком, розпочав вивчати медицину, припинив навчання і виїхав до Бразилії. Коли повернувся звідти, здобув докторський ступінь у Гарвардському університеті, проте через глибокі внутрішні кризи не став працювати лікарем. Його приваблювала психологія. 

Еріксон пояснює, що людська самосвідомість розвивається протягом усіх стадій розвитку, починаючи від першого року життя. Під час дозрівання людина мусить зазнати кризи власної ідентичності. Це - обов'язковий етап, що веде до зрілості. Така криза примушує думати про самого себе, свідомо обирати шляхи, якими хочеться пройти крізь життя. 

Процес  формування самосвідомості поділяється  на кілька фаз. У першій фазі життя  отримуємо ім'я, й тоді мала людина стає КИМОСЬ. Потім починається позитивна  фаза поглиблення власної самосвідомості через ідентифікацію, ототожнення  з тим кимось, ким я є і  ким хочу стати. Проте є також  і негативна ідентифікація, котра  складається з того, чого я в  собі соромлюся, що хотів би приховати  від інших, у чому почуваюся винним. До негативної оцінки власної тотожності слід зарахувати також некомпетентність, обмеженість, неправильну реалізацію добра. Ідентифікація в юнацькому  періоді складається із суми усіх попередніх ідентифікацій, образу самого себе, а також негативної ідентифікації. Еріксон говорить про те, що формування власної тотожності насправді становить реструктуризацію усіх попередніх ідентифікацій. Людина змінюється згідно з тим, чого чекає від себе в майбутньому й до чого прямує. Тому для розвитку людини важливе не стільки минуле, не те, яким був її батько чи дядько, як очікуване майбутнє. 

. 

Отже, тоді, коли говоримо про кризу ідентичності, говоримо про кризу власної ідентифікації, тобто брак відповіді на питання, хто я властиво такий. Такого роду переживання веде до розколу особистості  людини, особливо розколу між знаннями, почуттями та вихованням. це певна  дезінтеграція особистості. Людина в такій ситуації починає поводитися недоладно, всупереч власним переконанням. 

Такого  типу криза веде до своєрідної замкненості  особистості. (...) Однією з рис людини із замкнутою особистістю є те, що в її свідомості постають замкнені сфери позицій та поглядів, ізольовані одні від одних. У такому разі в  свідомості людини існують сфери  переконань, на які не мають ніякого  впливу переконання з інших сфер чи погляди інших людей - незалежно  від їхньої слушності". 

Підбиваючи  підсумки, можна сказати, що джерелом цієї кризи є труднощі з відповіддю на питання: хто я? Ким я є як людина, студент, робітник, мати, священик, чернець? Але суттєвим для кризи  власної тотожності є також питання  про те, які цінності я хочу втілювати  в життя та за які завдання хочу нести відповідальність.