Особистість і умови її розвитку

Кому, наприклад, легше виробити в  себе дисциплінованість, послідовність  у роботі, наполегливість – холерику чи флегматику? Звичайно, останньому.  Знаючи свій темперамент, людина прагне обпертися на його позитивні особливості і перебороти негативні.

Як було сказано вище, І. П. Павлов відкрив три основні властивості  нервової системи. Виявилося, що трьох  властивостей недостатньо для того, щоб охарактеризувати всі особливості темпераменту. Російські психофізіологи Б. М. Теплов, В. Д. Небиліцин і В. М. Русалов довели, що нервова система людини має багато інших властивостей.  Вони ж, у кінцевому рахунку, прийшли до висновку про те, що в нервовій системі людини мається не три, як припускав Павлов, а чотири пари основних властивостей і ще кілька пар додаткових властивостей. Було відкрито, наприклад, така властивість нервової системи, як лабільність, тобто швидке відгукування на стимули, а так само протилежна йому властивість, названа ригідністю – повільна відгукування нервової системи.

Крім того, дослідження, проведені  цими вченими, довели, що різні частини  нервової системи можуть мати різні  набори властивостей. Є, наприклад, властивості, що відносяться до всієї нервової системи в цілому, властивості, що характеризують окремі, великі блоки нервової системи, і властивості, властивим невеликим її  ділянкам чи частинам, наприклад окремим нервовим кліткам. 

У зв'язку з цим картина  про природні основи типів темпераментів  людей (при збереженні переконаності  в тім, що тип темпераменту залежить від індивідуального поєднанняння властивостей нервової системи) стала  набагато більш складною і досить заплутаною. Поки що, до кінця прояснити ситуацію, на жаль, не вдалося, але сучасні вчені все-таки сходяться в наступному.

Насамперед, вони визнають, що тип темпераменту людини визначається не поєднанням трьох простих властивостей нервової системи, про які говорив  Павлов, а безліччю різноманітних властивостей. Потім, ними допускається, що різні структури мозку людини, зокрема ті, котрі відповідають за спілкування даної людини з людьми і за його активність з неживими предметами, можуть мати різні набори властивостей. Звідси випливає, що та сама людина цілком може володіти  і виявляти в роботі й у спілкуванні з людьми різні типи темпераменту.

Але і це уявлення про  органічну основу темпераменту, ймовірно, зміниться в найближчі роки, що зв'язано з успіхами генетики людини.

За допомогою спадковості людині передаються визначені задатки здібностей. Задатки – уроджені анатомо-фізіологічні особливості організму. До них відносяться, насамперед, особливості будови головного мозку, органів відчуття і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від народження. Задатки являють собою лише можливості, і передумови розвитку здібностей, але ще не гарантують, не визначають появи і розвитку тих чи інших здібностей. Виникаючи на основі задатків, здібності розвиваються в процесі і під впливом діяльності, що потребує від людини визначених здібностей. Поза діяльністю ніякі здібності розвиватися не можуть. Жодна людина, якими б задатками вона не володіла, не може стати талановитим математиком, чи музикантом художником, не займаючись багато і завзято відповідною діяльністю. До цьому потрібно додати, що задатки багатозначні. На основі тих самих задатків можуть розвиватися неоднакові здібності, у залежності знов-таки від характеру і вимог діяльності, якою займається людина, а також від умов життя й особливо виховання.

Задатки і самі розвиваються, здобувають нові якості. Тому, грубо  кажучи, анатомо-фізіологічною основою  здібностей людини є не просто задатки, а розвиток задатків, тобто не просто природні особливості його організму (безумовні рефлекси), але і те, що придбано їм у процесі життя – системи умовних рефлексів.  Задатки – це те, на основі чого в людини формуються ті чи інші здібності. Задатки – це також передумови до формування і розвитку здібностей, тобто те, що дано (чи задане – звідси назва «задатки») людині ще до того, як у нього будуть формуватися і розвиватися відповідні здібності.

Саме загальне, традиційне визначення задатків пов'язує їх з деякими  вродженими властивостями, якими володіє  організм людини. Мова йде про такі властивості, поява і розвиток яких у людини практично не залежить від її   навчання і виховання, і які виникають і розвиваються за законами генетики, у процесі дозрівання організму.

Що ж таке здатність? Здатності можна визначити як стійкі індивідуально – психологічні особливості особистості, від яких залежать їхні успіхи в різних видах діяльності.

Розуміння здібностей людини, що характерно для сучасної психології склалося не відразу. У різні історичні  епохи і різні періоди розвитку психології під здібностями розуміли різні речі.

На самому початку  накопичення психологічних знань, з найдавніших часів і до 17 століття, здібностями душі називалися всі можливі психологічні якості властиві людині. Це було найбільш широке і невизначене поняття здібностей, у якому не виділялася специфіка здібностей як таких на тлі інших психологічних властивостей людини.

Коли було доведено, що не всі здібності є вродженими, що їх розвиток залежить від навчання і виховання, здібностями стали  називати лише такі психологічні властивості, які людина здобуває в процесі життя. Це відбулося в 18-19 вв. Остаточне сучасне уявлення про те, що таке здатності і чим вони відрізняються від інших психологічних властивостей людини, склалося лише в 20 столітті.

Поряд з поняттям «здатності»  у науковий оборот увійшли такі поняття  як обдарованість, талант і геніальність. Спробую відповісти на наступне запитання: у чому різниця між цими поняттями.

Обдарованість – це уроджена схильність до успішного освоєння певної людської діяльності. Обдарованою, відповідно, називають людину, що має гарні задатки по даному виду діяльності. Потрібно відзначити, що бути обдарованим – не означає бути здатним до виконання відповідної діяльності. Це лише означає, що людина легко може освоїти даний вид діяльності і домогтися в ньому значних успіхів.

Талант – це володіння вже розвинутими здібностями, а не тільки задатками. При визначенні поняття "талант" підкреслюється його вроджений характер. Талант визначається як дарування до чого-небудь, а дарування як здатність, дана богом. Іншими словами, талант – це вроджені здібності, дані богом, що забезпечують високі успіхи в діяльності. У словнику іноземних слів також підкреслюється, що талант (гр. talanton) – видатна вроджена якість,, особливі природні здібності. Обдарованість розглядається, як стан таланта, як ступінь виразності таланта.

Обдарованим може бути дитина, людина, що тільки приступає до освоєння відповідної діяльності, а талановитим  – як правило, доросла людина, учений, письменник, художник і будь-хто інший, хто своєю працею довів свою талановитість на ділі.

Геніальний – це людина, що не тільки талановита, але вже домсягнула у своїй області видатних і визнаних успіхів. Якщо обдарованих людей дуже багато (практично кожна людина може бути в чомусь обдарованою), здатних – теж не мало, але трохи менше, ніж обдарованих (далеко не усі з них у силу різних причин можуть цілком розвити свої задатки і перетворити їх у здатності), то талановитих досить мало, а геніальних – тільки одиниці.

У людини мається безліч різних здібностей, що поділяються на наступні основні групи: природно-обумовлені (іноді їх не зовсім вірно називають вродженими) і соціально-обумовлені здібності (іноді їх також і цілком справедливо називають надбаними), загальної і спеціальної здатності, предметні і комунікативні здібності.

Розглянемо природно-обумовлену групу здібностей. Це такі здібності, для яких, по-перше, необхідні уроджені природні задатки, по-друге, здатності, що в основному формуються і розвиваються на основі таких задатків. Навчання і виховання, безумовно, впливають і на формування цих здібностей, однак кінцевий результат, що може бути досягнуть у їхньому розвитку, істотно залежить від наявних у людини задатків. Наприклад, якщо людина має від народження високий зріст і непогані задатки до розвитку точних, координованих рухів, то за інших рівних умов вона зможе досягти великих успіхів у розвитку своїх спортивних здібностей, зв'язаних, наприклад, зі грою в баскетбол, чим та людина, що подібних задатків не має.

Здатності людини можуть знаходитися на різних рівнях розвитку, і в зв'язку з цим можна запропонувати ще одне, нетрадиційне визначення задатків як того, що фактично передує появі і розвитку в людини здібностей визначеного рівня. У цьому випадку як задатки чи передумови до розвитку здібностей більш високого рівня можуть розглядатися вже сформульовані в людини здатності більш низького рівня. При цьому здатності більш низького рівня розвитку не обов'язково є вродженими. Наприклад, знання елементарної математики, отримане в школі, може виступати як передумова, задатку до розвитку здібностей до вищої математики.

Питання про те, які  органічні основи задатків, займає розуми вчених дуже давно, приблизно  з XVII століття і дотепер привертає  до себе підвищену увагу. Сама остання версія про можливу анатомо-фізіологічну основу задатків, що виникла до середини XX століття зв'язує задатки з генотипом людини, тобто з будовою генів. Ця ідея частково підтверджується стосовно фактів, що стосується уроджених порушень інтелектуальної діяльності людини. Дійсно, розумова недостатність часто має генетичну основу. Однак дотепер не вдалося знайти генетичну особливість позитивних здібностей, тобто задатків у їхньому позитивному розумінні.

До біологічних факторів відносяться вроджені особливості  людини. Це такі особливості, що дитина одержує в процесі внутрішньоутробного розвитку, обумовлені поруч зовнішніх і внутрішніх причин.

Мати – це перший земний всесвіт дитини, тому все, через що вона проходить, випробує і плід. Емоції матері передаються йому, роблячи або позитивний, або негативний вплив на його психіку. Саме неправильне поводження матері, її зайві емоційні реакції та стреси, якими насичене наше важке і напружене життя, служать причиною величезного числа таких післяпологових ускладнень, як неврози, тривожні стани, відставання в розумовому розвитку і багато інших патологічних станів. Однак варто особливо підкреслити, що всі труднощі цілком переборні, якщо майбутня мати усвідомлює, що тільки вона служить дитині засобом абсолютного захисту, невичерпну енергію для якого дає її любов.

Зовсім немаловажна  роль належить і батьку. Відношення до дружини, її вагітності і, звичайно, до очікуваної дитини – один з головних факторів, що формують у майбутньої дитини відчуття щастя і сили, що передаються їй через впевнену в собі і спокійну матір.

Після народження дитини процес її розвитку характеризується трьома послідовними етапами: всмоктування інформації, наслідування й особистий  досвід. У період внутрішньоутробного  розвитку досвід і наслідування відсутні. Що стосується усмоктування інформації, то воно максимальне, і протікає на клітинному рівні. Ні в один з моментів свого подальшого життя людина не розвивається настільки інтенсивно, як у пренатальному періоді, починаючи з клітини і перетворюючись усього через кілька місяців у істоту, що володіє дивними здібностями і невгасимим прагненням до знання.

Немовля вже прожило  дев'ять місяців,  що у значній  мірі сформували базу для його подальшого розвитку.

Пренатальний розвиток несе у своїй основі думку про  необхідність надання ембріону і потім плоду найкращих матеріалів і умов. Це повинно стати частиною природного процесу розвитку всього потенціалу, усіх здібностей, споконвічно закладених у яйцеклітині.

Існує наступна закономірність: усе, через що проходить матір, випробує і дитина. Мати – це перший всесвіт дитини, його «жива сировинна база» як з матеріальної, так і з психічної точок зору. Мати є також посередником між зовнішнім світом і дитиною. Людська істота, що формується, не сприймає цей світ прямо. Однак вона безупинно уловлює відчуття і почуття, що викликає в матері навколишній світ. Ця істота реєструє перші відомості, здатні певним чином розмалювати майбутню особистість, у тканинах кліток, в органічній пам'яті і на рівні психіки, що зароджується.

На особистість людини роблять вплив також кризи вікового розвитку. Переходячи з одного віку в іншій, більш старший, людина виявляється психологічно не цілком підготовленою до змушеної зміни потреб, цінностей, способу життя. Багато людей, ставши старше, болісно розстаються зі старими звичками і з працею відмовляються від можливостей, що вони мали будучи молодими. Вони не в змозі швидко психологічно пристосуватися до нового для себе положенню і способу життя. Людина, стаючи літнім, як правило, втрачає зовнішню привабливість, друзів молодості. Він уже не в змозі витримувати тривалі психологічні навантаження, що раніш були йому цілком під силу. Усе це починає впливати на характер людини, і вона як особистість поступово змінюється. У період вікових криз можуть відбуватися аномальні зміни особистості людини.

Стан здоров'я також  є одним з компонентів біологічного формування особистості. Гарний стан здоров'я  сприяє успішному розвитку. Незадовільне здоров'я гальмує процес розвитку. Важке хронічне захворювання позначається на психології людини як особистості. Хвора людина звичайно почуває себе неповноцінною, змушеною відмовлятися від того, що доступно здоровим людям і необхідно йому самому. У підсумку в людини можуть з'явитися різного роду комплекси, і вона як особистість поступово зміниться. Крім того, хвора людина фізично почуває себе не цілком благополучно, і від цього його настрій стає хронічно негативним.  Мимоволі цей настрій починає позначатися на взаєминах з оточуючими людьми. Відносини з ними псуються, і це, у свою чергу, починає впливати на характер людини. Замічено, що при багатьох хронічних нервових і органічних захворюваннях згодом змінюється, причому не в кращу сторону, характер людини.

2.2. Основні  напрями всебічного розвитку  особистості

Усебічний розвиток людини, що є головною метою виховання, охоплює розумове, моральне, трудове, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості. Кожен з цих напрямів має свій зміст і конкретні завдання.