Особливостірозвитку мислення, мовлення дітей з дефектами мовлення

      КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА  ГРІНЧЕНКА

         ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ  ТА СОЦІАЛЬНОЇ  ПЕДАГОГІКИ

 

 

                                                               

 

                                          ІНДЗ на тему

«Особливостірозвитку мислення, мовлення дітей з дефектами мовлення»   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                            Підготувала

                                                                                            студентка II курсу

                                                                                            групи  КОб-1-11-4.0д

                                                                                            Бондар Анна Михайлівна

 

                                                 Київ 

                                                 2012

 

План

1. Вступ
2. Значення мислення та мовлення. Перелік факторів, що  зумовлюють мовленеві порушення.
3. Дефекти мовлення у дітей на різних вікових етапах
4. Висновок

          5.Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Найважливішою психічною  функцією людини є мовлення ― основний засіб спілкування людей. За допомогою  мовлення людина передає іншим людям  свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і  дій. Мовне збагачення відіграє першочергову роль у засвоєнні дитиною культури, отже, і в її пізнавальному й  особистому розвитку. На основі мовлення та її смислової одиниці ― слова  ― формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам’ять.

Розвиток мислення значною  мірою зумовлений розвитком мовлення і, нав-паки, розвиток мовлення залежить від розвитку мислення. У багатьох дефект-тологічних дослідженнях доведено велику роль мовлення в розвитку компенса-торних процесів при різноманітних формах дитячих аномалій.

До окремої групи відносять  дітей із значними порушеннями мовлення при збереженому слуху та інтелекті. Це особлива категорія дітей ―  діти з порушеннями мовлення.

Порушення мовлення характеризується тим, що:

·                   з’явившись, самостійно не зникають, а  закріплюються;

·                   не відповідають вікові мовця;

·                   потребують логопедичної допомоги залежно  від їхнього харак-теру;

·                   виникнення неправильного мовлення може позначатися на по-дальшому розвитку дитини, затримуючи і спотворюючи його.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Значення мислення та мовлення. Перелік факторів, що  зумовлюють мовленеві порушення.

Мислення і мовлення —  це складові інтелекту. Дослідження  Л.С. Виготського свідчать, що мислення і мовлення, поєднуючись між собою  у дорослої людини, в генезисі мають  різне підґрунтя. Цей факт спонукав до вивчення, з одного боку, комунікативної функції мовлення та виділення невербальних засобів спілкування, що мають суттєве  значення для засвоєння людиною  мови і мовлення. З іншого боку, були з'ясовані домовленнєві форми мислення: наочно-дійове та наочно-образне.

Крик, лепет і навіть перші  слова дитини — етапи розвитку мовлення, що майже не пов'язані з  інтелектом. На цьому етапі мовлення дитини є емоційно-експресивною й  комунікативною формами поведінки, тобто засобом почуттів. Протягом першого року життя розвиток мовлення мас підготовчий характер. Спочатку формується фонематичний слух, який закладається задовго до того, як дитина починає  користуватися мовленням і самостійно вимовляти слова. Цей слух є підґрунтям сприймання і частково пам'яті.

До факторів, що зумовлюють мовленеві порушення, відносять:

1.                 Різна внутрішньоутробна патологія,  що приводить до порушення  роз-витку плода. Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при пору-шенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникненню мовної патології сприяють токсикоз при вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність крові по резус-факторі й ін.

2.                 Родова травма й асфіксія (недостатність  кисневого постачання мозку внаслідок  порушення подиху) під час пологів,  які приводять до внутрі-черепних крововиливів.

3.                 Різні захворювання в перші  роки життя дитини. Особливо пагубними  для розвитку мовлення є часті  інфекційно-вірусні захворювання, менін-го-енцефаліти й ранні шлунково-кишкові розлади.

4.                 Травми черепа, що супроводжуються  струсом мозку. 

5.                 Спадкоємні фактори. У цих випадках  порушення мовлення можуть ста-новити лише частину загального порушення нервової системи й сполу-чатися з інтелектуальною й руховою недостатністю.

6.                 Несприятливі соціально-побутові  умови, що приводять до намагнітити  педагогічній занедбаності, вегетативної  дисфункції, порушенням емо-ційно-вольової сфери й дефіциту в розвитку мовлення.

При аналізі причин виникнення порушень варто враховувати співвідношення мовного дефекту й збережених аналізаторів і функцій, які можуть бути джерелом компенсації при корекційному навчанні.

Раннє виявлення дітей  з відхиленнями в розвитку в першу  чергу проводиться в сім'ях з  «підвищеним ризиком». До таким ставляться:

1)                 сім’ї, де вже є дитина з  тим або іншим дефектом;

2)                 сім’ї з розумовою відсталістю,  захворювання шизофренією, порушенням  слуху в одного з батьків  або в обох;

3)                 сім’ї, де матері перенесли  під час вагітності гостре  інфекційне захво-рювання, важкий токсикоз;

4)                 сім’ї в яких діти перенесли  внутрішньоутробну гіпоксію (кисневе  голо-дування), природову асфіксію, травму або ж нейроінфекцію, черепно-мозкові травми в перші місяці життя.

В основі методів логопедичної науки лежать принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у  взаємозв’язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дефекти мовлення у дітей на різних вікових етапах

У ранньому віці (майже з  двох років) лінії розвитку мислення і мовлення зближаються і започатковують нову форму поведінки, що притаманна людині. Унаслідок цього дитина починає  усвідомлювати символічну функцію  мовлення. Такс важливе психологічне зрушення є поштовхом до активного  і самостійного збагачення словникового запасу. При цьому малюк стосовно кожного нового предмета чи явища  ставить запитання: "Як це називається?" Таким чином збільшується кількість  слів, що впізнаються і вимовляються і якими опосередковуються назви навколишніх предметів та явищ. Цей етап вважається перехідним — мовлення набуває інтелектуального характеру розвитку.

Початкові етапи у розвитку мовлення, зокрема, гуління (агукання), спостерігається у дітей як з нормальним розвитком, так і в тих, які мають відхилення (глухих, дітей з інтелектуальним недорозвитком). Водночас дітям з алалією характерний брак лепету або його недостатність, мовлення формується пізніше (на другому році життя). Своєрідність розвитку лепету та його особливості спостерігаються у дітей з ринолалією, дизартрією (Т.М. Воронова, О.М. Вінарська, О.М. Усанова, О.О. Слинько). У більшості дітей з тяжкими мовленнєвими порушеннями перші слова з'являються у 3—4, інколи у 5 років, суттєво відстає розвиток фразового мовлення.

На початку мовленнєвого розвитку в дітей з алалією  активніше, ніж мовленнєві засоби спілкування, розвиваються не мовленнєві — міміка, жести. Вони є засобом компенсації  мовленнєвого недорозвитку. Характерно те, що з віком цими засобами спілкування  починають активно користуватися  діти з мовленнєвими порушеннями, в  яких первинно збережений інтелект, унаслідок  чого накопичення пасивного словника переважає над активним. Діти ліпше  розуміють звернену до них мову, ніж користуються власними мовленнєвими навичками (крім дітей із сенсорною алалією).

Деякі мовленнєві порушення, наприклад, моторна алалія, супроводжуються  низькою мовленнєвою активністю. Спроби мовленнєвого контакту з такою  дитиною, як правило, спричинюють з  її боку виявлення негативізму. У дітей з іншими порушеннями мовлення, наприклад, із сенсорною алалією, часто спостерігається прагнення до мовленнєвого спілкування, однак вопо зазвичай супроводжується дратівливістю, емоційною лабільністю, інколи бурхливою емоційною реакцією у відповідь на нерозуміння їх мовлення оточенням. Бажання дитини до мовленнєвого спілкування безпосередньо залежить від первинної інтелектуальної збереженості дитини. Діти зі зниженим інтелектом часто говіркі, легко вступають у контакт з іншими людьми. Однак це спілкування формальне, немає особистісних реакцій дитини на ставлення до неї інших людей. Діти з різними мовленнєвими порушеннями (алалія, дизартрія, ринолалія, заїкання) часто відмовляються від мовленнєвого контакту, маскуючи таким чином свій дефект.

Дошкільний вік від 2,5 до 5—6 років — найактивніший  період, коли дитина ставить запитання  дорослому і в неї з'являється  наполегливе бажання отримати на них відповідь. Часто вона може бути незадоволена відповіддю дорослого  і не погоджуватися з ним. Це свідчить, що діалог дитини і дорослого поступово  переходить до міркування за допомогою  дорослого, тобто є важливим етапом у розвитку мислення. На початку  молодшого шкільного віку відбувається поділ двох форм діалогу — діалог як засіб управління міжособистісним  спілкуванням і діалог як засіб організації  індивідуального мислення. Запитання  учасників діалогу адресуються  один одному, зокрема, запитання дорослого  дитині, і навпаки, починають активізувати її мисленнєві процеси й виконувати взаєморозвивальну інтелектуальну функцію. Цьому сприяють запитання: "Чому?" За допомогою цього дитина досліджує проблемну ситуацію. Молодший шкільний вік від 6 до 9 років розглядається як сенситивний у розвитку мислення, зокрема, у вмінні з'ясовувати невідоме у проблемній ситуації й активно її вивчати.

Такий період у розвитку дітей з порушенням мовлення значно відрізняється від нормального  онтогенезу. Внаслідок затримки мовленнєвого розвитку, низької пізнавальної активності одні діти майже не ставлять запитань, вони повільні, пасивні, з уповільненим мовленням; інші, навпаки, ставлять запитання, спрямовані на зовнішні, несуттєві  ознаки предметів і явищ. Однак і на поставлені запитання вони не чекають відповіді. Ці діти розгальмовані, багатослівні й навіть базіки. Особливість і взаємозумовленість мовленнєвих і комунікативних умінь виявляються в обмеженому словникові та кількості дієслів в активному мовленні, своєрідності висловлювання. Це перешкоджає повноцінному спілкуванню дітей з ровесниками і дорослими, спричинює бажання уникати спілкування і призводить до несформованості засобів комунікації — діалогічного і монологічного мовлення. Такі діти незацікавлені в контакті, не вміють орієнтуватися в ситуації спілкування, для них властивий негативізм (Л.Г. Соловйова).

Більшість дітей з порушенням мовлення охоче спілкуються з  дорослими у процесі ігрової  діяльності. Однак варто зазначити, що гра у дошкільників з порушенням мовлення характеризується не лише змістовою  збідненістю, а й недостатньою структурованістю мовленнєвої продукції, що в ній використовується.

У деяких дітей з порушенням мовлення переважає позаситуативно-пізнавальна форма спілкування. Вони із задоволенням відгукуються на пропозицію дорослого прочитати книжку, уважно слухають нескладні сюжетні тексти. Однак після читання дітей дуже важко залучити до бесіди. У зв'язку із несформованістю репродукувальної фази монологічного мовлення діти зазвичай не ставлять запитань за змістом прочитаного, не можуть самі переказати прослухане. Навіть якщо у процесі бесіди малюк зацікавлений у спілкуванні з дорослим, він постійно переходить із однієї теми на іншу, пізнавальний інтерес у нього нестійкий, тому бесіда триває лише 5—7 хвилин.

Значна частина дітей  з тяжкими порушеннями мовлення прагне відсторонитися від дорослих. Діти замикаються в собі, лише іноді  звертаються до дорослих, соромляться  їх та уникають будь-яких відносин.

 

 

 

 

 

Висновок 

У психічному розвитку дитини мовлення має велике значення, виконуючи  три головні функції: комунікативну, узагальнюючу й регулюючу.

Відхилення в розвитку мовлення відбиваються на формуванні всього психічного життя дитини. Вони утрудняють спілкування з навколишніми, нерідко перешкоджають правильному  формуванню пізнавальних процесів, впливають  на емоційно-вольову сферу. Під впливом  мовленевого дефекту часто виникає ряд вторинних відхилень, які утворюють картину аномального розвитку дитини в цілому. Вторинні прояви мовленевої недостатності переборюються педагогічними засобами, і ефективність їхнього усунення прямим образом пов’язана з раннім виявленням структури дефекту.