Особливості становлення характеру у юнацькому віці

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.

У ранньому дитинстві можливе найбільше відхилення нового напрямку в розвитку темпераменту під впливом зовнішніх умов від уперше розкритих під впливом природних схильностей. Проте й на пізнішому етапі вікового розвитку, а саме в підлітковому віці, у період сильного фізичного та психічного вікового розвитку, коли відбувається глибока перебудова організму та особистості, під впливом зовнішніх умов простежується значне відхилення в розвитку темпераменту від раніше розкритого типу темпераменту. Можна припустити, що коли розкриття природних властивостей темпераменту повністю завершується, відхилення в розвитку під впливом зовнішніх умов стає найменшим.

З'являється й друга сторонау взаємовідношенні розгортання й розвитку темпераменту. Залежно від того, які властивості темпераменту розкрилися на даній віковій сходинці, одні й ті самі зовнішні умови по-різному впливають на зміну темпераменту.

Таким чином, розвиток темпераменту під впливом зовнішніх умов завжди залежить від вікової сходинки розкриття темпераменту.

Іноді зміна темпераменту простежується тоді, коли відбувається різка зміна об'єктивних умов життя та виховання в підлітковому віці. Можна припустити, що в цьому віці завдяки дуже високому напруженню нервових процесів травматизувальні зовнішні фактори діють з особливою силою, це створює найсприятливіші умови для порушення рівноваги збудження та гальмування.

Так, беручи до уваги всі ці фактори, досвідчений педагог помічає індивідуальні особливості темпераменту своїх учнів і відповідно повинен організовувати свою роботу з ними.

Оскільки тип темпераменту є вродженою якістю, з ним треба починати працювати якомога раніше. Дуже сприятливим періодом для такої роботи є молодший шкільний вік.

Правильна навчально-виховна робота в школі виправляє деякі негативні властивості темпераменту дітей. Так, сангвініку необхідно звертати увагу на організацію його діяльності. Організуючи увагу дитини, навчаючи її різних засобів виконання певної дії, вчитель повинен зосереджувати увагу сангвініка на одному занятті спочатку на короткий, а , потім на тривалий час. Це робить сангвініка ретельним у роботі. В організації занять із флегматиком необхідно врахувати його схильність до бездіяльності.

Його уяву слід постійно активізувати спеціальними іграми та вправами, збуджугати його психічну активність постійними заняттями з ними, будити його думку. Це робить флегматика менш пасивним. Необхідно постійно відвертати увагу меланхоліка від сумних думок, фіксувати його увагу на чомусь цікавому, веселому. Необхідно допомогти йому вільно почуватися в дитячому колективі. Враховуючи його невпевненість, корисно використовувати заохочення, схвалення дій дитини. Це робить меланхоліка впевненішим у собі й більш товариським. Холерика треба вчити виконувати продуктивну роботу. Необхідно розвивати в таких дітей альтруїзм, почуття справедливості, увагу до почуттів інших людей. Корисно давати холерику .завдання, які деякою мірою перевищують його сили та здібності, щоб він зрозумів, що він не такий усемогутній, яким себе уявляє. Це робить холерика стриманішим.

На всі типи темпераменту позитивно впливають шкільна дисципліна, фізичне виховання та інші оздоровчі заходи. Робота над темпераментом тісно пов'язана з вихованням у людини волі й твердого характеру, які дають змогу не бути прислужником свого темпераменту, а вміти керувати ним.

Таким'чином, теоретичний аналіз літературних джерел дає підстави стверджувати, що темперамент — це індивідуально своєрідна, природно обумовлена сукупність динамічних проявів психіки. Будучи однією з найбільш ранніх за походженням і простих за структурою форм вищого психічного синтезу, які складають «індивідні властивості людини» (Б.Ананьєв), темперамент особливо тісно пов'язаний з конституцією організму. Остання поєднує кілька груп властивостей (морфологічних, біохіміч-^них, фізіологічних), які в сукупності, але за провідного впливу властивостей нервової системи, складають основу й механізм темпераменту. У свою чергу і сам темперамент є передумовою та основою особистіс-них утворень вищого рівня, передусім характеру. Проте він для них — не лише генетично попередня ланка, оскільки темперамент входить до багатьох вищих інтегральних характеристик особистості. Завдяки цьому підвищується їхня міцність, здатність до вияву в різних обставина:. Ознаки певного типу темпераменту людини не можна розглядати окремо від.її віку, вони завжди існують на відповідному «віковому фоні».

Існують вікові особливості темпераменту: в кожному дитячому віці —своя специфіка прояву типологічних властивостей темпераменту. Ознаки певного типу темпераменту в школярів різних вікових груп не можна розглядати окремо від їхнього віку, вони завжди виступають на відповідному «віковому фоні».

Результати дослідження свідчать, що в молодшому шкільному віці наявні найпростіші, природні прояви темпераменту в так званому «чистому» вигляді, тобто яскраво виражені риси темпераментів. Для молодших школярів властиві визначеність, чіткість і вираженість типологічних рис темпераменту. Це пояснюється тим, що з поведінці учнів початкових класів виразніше та прозоріше виявляються типологічні особливості вищої нервової діяльності (як фізіологічної основи темпераменту), які пізніше перекриваються, маскуються звичними формами поведінки, що склалася в житті особистості. Оскільки в молодшого школяра характер ще не сформувався, намічаються лише деякі його риси, то дитина даного віку ще не здатна володіти своїм темпераментом, стримувати його прояви, якщо вони розходяться з її вимогами до своєї поведінки.

У підлітковому віці властивості темпераменту органічно поєднуються з якостями характеру й виявляються всередині нових форм відносин. Саме тому часто прояви темпераменту приймають за риси характеру і, навпаки, риси характеру — за прояви особливостей темпераменту. У процесі життя відбуваються якісні перетворення структури особистості. Унаслідок розвитку одні риси темпераменту послаблюються, інші посилюються, що може спричинити певні зміни поведінки підлітка загалом. Цей складний процес розвитку якісних перетворень залежить від стилю життя учнів середнього шкільного віку, виховання та діяльності. Залежно від характеру зовнішніх впливів, тимчасові нервові зв'язки, що утворюються при цьому, в одних випадках можуть маскувати природні риси типів темпераменту підлітків, у інших — змінювати або закріплювати їх. Саме тому в підлітковому віці складно виділити тип темпераменту, причому значно частіше, ніж у молодшому шкільному віці, в учнів середнього шкільного віку виявляється поєднання рис різних темпераментів, тобто різні типи темпераменту.

Оскільки підлітковий вік—це період значних зрушень у розвитку самосвідомості особистості, виникнення усвідомленої потреби в самовихованні, важливий етап становлення характеру, учні середнього шкільного віку дістають значно більші можливості володіти своїм темпераментом, змінювати його негативні сторони, спираючись на позитивні.

Важливим висновком є виявлення різного ступеня діагностичної цінності різних методик дослідження типологічних особливостей темпераменту учнів початкових і середніх класів. Установлено, що найбільш об'єктивні результати щодо досліджуваної проблеми можна отримати за використання комплексу взаємодоповнювальних психодіагностичних методик, які максимально відповідають віковим особли- . востям піддослідних. У процесі дослідження виявлено також, що відсутня залежність між віковими особливостями психологічних проявів темпераменту молодших школярів і підлітків та їх успішністю. Виявлено, що представники різних типів темпераменту характеризуються високими показниками успішності в навчальній діяльності. Це означає, що темперамент у школярів даних вікових груп є характеристикою тільки динаміки їхньої психічної діяльності, поведінки, а не її змісту, ступеня розвитку. За будь-якого типу темпераменту можливий окремий шлях досягнення високих навчальних успіхів, тобто різні типи темпераменту надають однакові можливості для продуктивності психічної діяльності учнів різних вікових груп. Проте «рівнопродуктивність», рівноцінність різних типів темпераменту означає «різностильовість» тих шляхів і засобів, за допомогою якихдосягають результатів, тобто з позиції можливостей виконання навчальної діяльності молоділими школярами властивості темпераменту впливають переважно на своєрідність процесу роботи.

Результати дослідження засвідчили й те, що відсутня чітка залежність між певними якостями особистості (товариськістю, комунікативними й організаторськими здібностями) й типами темпераменту молодших школярів і підлітків. У процесі дослідження було виявлено, що одна й та сама риса характеру простежується в молодших школярів із різним темпераментом, проте ця риса характеру в представників різних темпераментів виявляється у їхній поведінці по-різному. Це означає, що риси темпераменту й характеру учнів даних вікових груп утворюють практично нерозривну єдність. Це обумовлює інтегральну характеристику індивідуальності кожної дитини. Однак риси темпераменту, як особливості динамічної сторони психіки, є лише однією з передумов розвитку найважливіших властивостей психіки, які складають характер особистості.

Риси темпераменту учнів різних вікових груп не визначають якостей їхнього характеру, а впливають на конкретні способи формування цих властивостей характеру під вирішальним впливом на школярів різного віку соціального середовища, діяльності й виховання.

На основі отриманих результатів дослідження було виявлено, що основне завдання вчителя полягає не в тому, щоб намагатися переробити один тип темпераменту на інший, оскільки це неможливо, а в тому, щоб врахувати вікові особливості прояву психологічних властивостей темпераментів учнів різних вікових груп, виховувати їхній темперамент, допомагаючи школярам відповідно до їхньої вікової специфіки впоратися з негативним сторонами кожного темпераменту, сприяти розвитку позитивних його сторін, виробляти вміння володіти своїм темпераментом. З метою розв'язання поставлених завдань учитель повинен використовувати такі напрямки реалізації індивідуального підходу до молодих школярів різних типів темпераменту:

• до дітей сангвінічного темпераменту потрібно застосовувати заходи, які б виховували в них посидючість і зосередженість уваги;

•  представників холеричного типу темпераменту потрібно систематично утримувати від бурхливих реакцій, привчати до стриманості, самовладання, виховувати в них звичку до спокійнішої, рівномірної праці, розвивати почуття справедливості, вміння уважно ставитися до почуттів інших людей;

•  в організації занять із флегматиками необхідно враховувати їхні схильності без діяльності, постійно активізувати їхню пізнавальну діяльність, звертати особливу увагу на уяву;

•  у меланхоліків слід розвивати впевненість у своїх силах, заохочувати їхню активність, вимагати вчинків, пов'язаних із подоланням труднощів.

В організації навчально-виховної роботи з підлітками потрібно враховувати основні психологічні новоутворення цього вікового періоду, особливо розвиток самосвідомості та виникнення усвідомленої потреби в самовихованні, тобто педагогічні впливи повинні спонукати до виховання самими підлітками в себе вмінь володіти проявами власного темпераменту. Поєднання виховання темпераменту із самовихованням становить вікову специфіку роботи вчителя з учнями середнього шкільного віку порівняно з молодшими школярами.

Отже, сформульовані нами основні висновки проведеного дослідження дають змогу стверджувати: висунуті гіпотези доведено, дослідницьку мету досягнуто.

ВИСНОВКИ

Формування характеру — це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування.

В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню^ Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру.

Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

У процесі життя у людини утворюються динамічні стереотипи, тобто система нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, яка виникає під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Утворення та перероблення динамічних стереотипів потребують значної, часом важкої роботи нервової системи. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.