Політична психологія: зміст та основні проблеми

Можливості впливати на процеси  в суспільстві багато в чому залежать від політичної активності особи, її здатності знаходити канали участі в соціальній практиці, масштабності впливу та соціальній значущості ролей, які відіграє особа в соціальному  й політичному житті. В реальній ситуації політичний вплив «пересічного»  громадянина на суспільно-політичні  процеси залежить від таких основних чинників:

— соціальний статус (класова належність, професія, місце в професійній і соціальній ієрархії, ступінь життєвої зрілості);

— усвідомлення власних інтересів та їх співвідношення з інтересами соціальних груп, верств і класів;

— масштаби та значущість виконуваних соціальних ролей;

— політична активність та вміння вести політичну діяльність;

— наявні у суспільстві соціальні обмеження активності (групові привілеї, різноманітні цензи — майновий, освітній, національний, релігійний, тягар традицій тощо);

— рівень свідомості й політичної культури тощо.

Розглянемо більш детально деякі з цих факторів. Становище  людини у системі суспільних відносин у політології визначається поняттям «статус». Статус — це певне місце людини в суспільній ієрархії, зумовлене її походженням, професією, віком, статтю, родинним станом. Розрізняють природний статус (соціальне походження, національність) і такий, що досягається (освіта, кваліфікація тощо).  Людина має й особистий статус. Це — становище, якого вона досягає в первинній групі залежно від того, як вона оцінюється саме як людина. Кожна людина поєднує в собі кілька статусів (мати, дружина, службовець, член політичної партії та ін.). Статус тісно пов’язаний з політичною роллю особи, що означає сукупність прав та обов’язків людини. Політична роль — динамічний бік статусу, його функція, певна поведінка.

Політичні ролі особистості  багатоманітні: роль виборця, депутата, члена політичної партії, страйкаря, учасника мітингу тощо.

Для оцінювання становища  людини у суспільстві, крім понять «статус», «політична роль», вироблені ще категорії  «престиж» і «авторитет».

Соціальний престиж можна визначити як співвідносну оцінку суспільством, групою, окремим її членом соціальної ролі та дій людини, її достоїнств і психологічних рис на підставі певної системи цінностей. Престиж, носієм якого є людина, виступає як спонука її бажань, почуттів, намірів, дій, прагнень посісти відповідне становище у суспільстві. Престижні оцінки як регулятори поведінки багато в чому визначають такі важливі соціальні процеси, як професійна зайнятість, соціальні переміщення, структура споживання тощо.

Авторитет — одна з форм здійснення влади. У широкому розумінні авторитет — неформальний вплив окремої особи або організації на вчинки й думки людини (або людей). Вплив авторитету не зв’язаний, як правило, з примусом. Він базується на знаннях, моральних якостях, гідності, життєвому досвіді (авторитет батьків, друзів, лідера політичної партії тощо), оскільки складність і суперечність сучасного життя часто не дає пересічній людині змоги правильно оцінити проблеми, що постають перед нею. За цих умов виникає потреба «прийняти на віру» твердження носіїв авторитету. Люди, які мають один і той самий статус, мають і схожі особисті риси, що залежить уже не від індивідуальних особливостей людини, а від тієї соціальної системи, в яку її включено, від тієї соціальної спільності, до якої вона належить. Фактично носієм соціально-типових властивостей і ознак виступає клас, соціальна група, а їх конкретним виразником — окрема особистість. Конкретна особистість, що є представником певної соціальної спільності, може розглядатися як соціальний тип, котрий виявляє себе тільки в соціальних зв’язках і відносинах.

Таким чином, соціальний тип  особистості характеризує не специфічні особливості окремого індивіда, а  загальні соціальні риси класу, соціальної групи або суспільства в цілому. Розгляд індивіда в плані соціальної типізації дає можливість співвіднести особистість із соціальною структурою суспільства, вивчити соціальну зумовленість індивіда.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Політична психологія бере свій початок ще у стародавні часи, проте як наука була заснована зовсім недавно – 1968 році. У світі існують велика кількість різних досліджень та наукових робіт, навчальник підручників та посібників, теорій та їх підтверджень з приводу взаємодії свідомості індивіда та суспілтсва з політикою та владою. Але й вони не дають чіткої відподі на питання про значення думок і почуттів у діяльності політичних діячів. Тому необхідність подальшого розвитку цієї науки є очевидною і необхідною.

Політична психологія —  наука доволі нова, молода, а отже, потребує ґрунтовних наукових розробок через те, що справді важко встановити реальну роль людських почуттів, устремлінь, бажань у житті людини, в історичному  процесі. Мало того, у політології  дотепер домінують концепції, які  ставлять розвиток суспільства, окремих  країн у залежність від певних наукових, технологічних досягнень людей, пояснюють політичні процеси боротьбою окремих класів, соціальних груп не завдяки їх психології, а виключно завдяки соціальним інтересам. Разом з тим дедалі частіше доводиться стикатися з намаганнями, спробами пояснити політичні явища та процеси, особливо ті, що радикально вплинули на соціально-політичне життя, використанням психологічних і соціологічних методів. Саме завдяки цьому окремі відомі політологи світу визнали і стверджують, що в політології загалом відбулася в останній третині ХХ століття.

Розглядаючи політичну психологію як науку загалом, а також її окремі складові, слід пам’ятати, що політика є хоча й багатоплановим, проте  все ж таки одним із видів людської діяльності, яка істотно відрізняється  від діяльності у сфері економіки, культури, тобто має властиві тільки їй особливості. Саме тому не лише політологи-теоретики, а й практичні політичні, громадські діячі часто розрізняють економічну, соціальну, культурну, технічну, військову  сфери політики як специфічні та відмінні політичні явища.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Головатий М. Ф. Політична психологія: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. — К. : МАУП, 2006. — 400 с.
2. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підруч. – К., 1995. — 328 с.
3. Юрій М.Ф. Політологія: Підруч. – К., Дакор, 2006 — 425 с.
4. Ф.М. Рудич. Політологія. Підруч. для студ. вищ. навч. закл. — К., Либідь, 2005 – 472 с.