Понятие одаренности в современной психологии

Творчий, інтелектуальний  потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, тому обдарованість необхідно  своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують, що багато надзвичайно  обдарованих людей не реалізували  своїх можливостей через несприятливе виховання в дитинстві. Нерідко інтелектуально обдаровані діти не знаходять розуміння ні педагогів, ні однолітків.

Вивчення виявів обдарованості  тривалий час було спрямоване переважно  на інтелектуальні здібності. Дослідження  проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись на коефіцієнт інтелекту «IQ» як довгостроковий показник інтелектуальної діяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку, що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, і навіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники не визначають обдарованості. Психологи розглядають обдарованість як складне психологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їх своєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності.

Обдарована дитина — дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнями або  має внутрішні задатки для  таких досягнень у певному  виді діяльності [10].

Обдарованість дитини іноді  важко відрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків і педагогів  до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівнянні рівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітей з родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини.

Основне завдання діагностування здібностей полягає у виявленні таких особистостей, які володіють необхідними задатками для досягнення видатних результатів на певному терені. Але, як правило, до цих пір помічають тих, хто вже проявив розвинені здібності. Одноразові оглядові дослідження, збирають в певний момент часу дані про задатки таких здібностей, і порівнюючи дітей за цими даними, припускаються помилок. В кращому разі вони дають відомості про початкову підготовку та дозволяють визначити лише мінімальний рівень розвитку особистості, якого вона досягла на цей момент часу.

Якщо при діагностуванні обдарувань будуть враховуватися такі фактори як: знання біографії, рівень загального розвитку розумових здібностей, результати, досягнуті в області розташування інтересів, і суттєві якості особистості, - то, використовуючи методи порівняльного аналізу, можна буде виявити обдарованих дітей.

Знання особливостей, виявлених  у спільних бесідах з усіма, хто  знає дитину, може допомогти вчителю  і вихователю з великою точністю визначити здібних дітей і надати їм необхідну допомогу. Та щоб виявити ці особливості потрібно спиратися на якісь критерії та характеристики.

Наприклад, представник асоціативної теорії креативності Меднік вважав головним критерієм оцінки творчої обдарованості легкість асоціювання і здатність зближувати віддалені асоційовані ідеї. Цей же критерій передбачає вміння зближувати поняття і виводити з них нові і правильні висновки.

Музика О.Л. в своїх  працях звертав увагу на дві взаємопов’язані проблеми, які важливі при складанні розвивальних програм, – це проблема ідентифікації обдарованих учнів і проблема соціального середовища розвитку обдарованості. Навряд чи є продуктивною і взагалі можливою тестова ідентифікація обдарованості, що основана на вимірюванні окремих показників розвитку здібностей. Такі показники як феноменальна пам’ять, висока креативність, високий інтелект можуть існувати за повної відсутності

обдарованості. Значні досягнення в діяльності – ось чи не єдиний вагомий критерій розпізнавання обдарованості [4].

Наприклад, Герлінда і Ханс-Георг Мелхорни виділяють особливості за допомогою яких можна, на їхню думку, розпізнати обдаровану дитину :

• Обдаровані діти, як правило, дуже активні і завжди чимось зайняті.
• Обдаровані діти наполегливо переслідують поставлені перед ними цілі.
• Вони хочуть вчитися і домагатися справжніх успіхів.
• Завдяки численним умінням, вони здатні краще за інших займатися самостійною діяльністю.
• Вони вміють критично розглядати навколишню дійсність і прагнуть проникнути у суть речей і явищ.
• Вони ставлять багато запитань і зацікавлені в задовільній відповіді на них.
• Урок особливо цікавий для них тоді, коли використовується дослідницький метод.
• Завдяки частому звертанню до засобів інформації, вони в більшості випадків вміють швидко виділити найбільш значущі відомості.
• В порівнянні зі своїми однолітками вони краще вміють розкривати відносини між явищами і сутністю, індуктивно і дедуктивно мислити, маніпулювати логічними операціями, систематизувати, класифікувати і узагальнювати.
• Багато з них ставлять перед собою завдання, виконання яких потребує багато часу [3].

Ушаков Д.В. наголошує на тому, що первинна діагностика будується на спостереженнях, практичному досвіді, інтуїції вчителів, батьків і самих обдарованих дітей. Вона дає важливу інформацію, яка разом з результатами тестування повинна служити основою прийнятих рішень по включенню дітей у спеціалізовані навчальні програми [9].

Лейтес М.С., наприклад, зазначає, що здібності та обдарованість формуються в ході життя, завдяки засвоєнню суспільного досвіду, і цей процес невіддільний від власної активності людини, що росте. В ході життя, діяльності у дитини розвиваються і сама його активність, і можливості її саморегуляції, що грає дуже важливу роль в розвитку здібностей .

Л.С.Виготский при розгляді підвищеного рівня здібностей виходив з положення, що навчання випереджає розвиток і здійснюється лише остільки, оскільки дитину навчають. Розвиваючим є лише таке навчання, яке спирається на зону найближчого розвитку, а розвиток має здійснювати з урахуванням наслідків. Тому він розглядає обдарованість як генетично обумовлений компонент здібностей, який розвивається у відповідній діяльності або деградує при її відсутності.

Підводячи підсумки, можна  сказати, що виявлення обдарованих  дітей є складовою частиною пізнання сильних і слабких сторін всіх дітей, які дозволяють надати їм суттєву допомогу, удосконалити їх здібності і подолати слабкості.

 Для діагностування  можуть бути використані різні  способи і методи, причому постійно  треба шукати всеосяжний спосіб  аналізу. Для вирішення цієї  задачі тестування інтелекту педагогами-психологами, безумовно, може виявитися дуже важливим. Воно дає змогу визначити співвідношення між реальними інтелектуальними задатками дітей та їх реалізацією на даний момент часу. Але ці тести не можуть бути єдиним критерієм відбору здібних дітей.

2.2. Методи виявлення обдарованості

 На протязі багатьох  років перед дослідниками стоїть  задача: як в дитячому віці  розрізнити більш здібних від  менш здібних, за якими ознаками  пізнати обдаровану дитину?

             Проблема діагностики дитячої  обдарованості в психології та  педагогіці розглядається на  двох рівнях: теоретичному і методичному.  Перший, теоретичний рівень передбачає з'ясування теоретичних питань обдарованості, тобто концепції та ознаки. На другому рівні здійснюється розробка самих діагностичних процедур і підбір методик ідентифікації обдарованих.

           Один з варіантів організаційно-педагогічного  підходу - разові обстеження, або  експрес-діагностика. Зазвичай діагностика обдарованості проводиться з метою створення особливих умов навчання для дітей з неабиякими здібностями в рамках спеціально розроблених для цього навчальних та розвиваючих програм, які реалізуються в спеціальних гуртках, навчальних класах та школах для обдарованих. Ефективність освоєння відібраними дітьми цих програм і є для багатьох вчителів своєрідною оцінкою якості проведеного діагностичного обстеження, умови ж прийому в подібні учбові заклади часто диктують вимоги до методів діагностики: вони повинні бути стандартизовані, не позичати багато часу.

Серед вітчизняних і зарубіжних психологів, педагогів багато приділяли уваги питанням особистісних і професійних якостей педагога, що має справу з дитячою обдарованістю (А.М. Матюшкін, Ю.З. Гільбух, Н.С. Лейтес, та ін). Серед цих якостей виділяється уміння відстежувати рівень розвитку інтелектуальних і творчих здібностей дітей, щоб мати можливість найбільш якісно і ефективно відстежувати розвиток внутрішнього потенціалу своїх вихованців, педагог повинен оволодіти спеціально розробленими методиками, досить інформативними і порівняно нескладними у застосуванні. З цією метою в рамках концептуальної моделі професора       А.І. Савенкова групою дослідників під керівництвом С.Ледневой був розроблений і випробуваний в умовах дитячого саду комплекс діагностичних методик для оцінки рівня розвитку дитячої обдарованості педагогами.

В роботі педагоги спиралися  на принцип мінімальної достатності  змісту методик для найбільш ефективного  та адекватного відстеження розвитку внутрішнього потенціалу особистості  вихованців. Тому методики охоплюють  пізнавальну і особистісну сферу  розвитку, а також поведінкову  характеристику дитини, що дозволяє визначити  пріоритетну сферу його інтересів.

При виявленні обдарованих  дітей більш доцільно використовувати  комплексний аналіз. При цьому може бути задіяний широкий спектр різноманітних методів: різні варіанти методу спостереження за дітьми (у лабораторних умовах, у позашкільній діяльності тощо); спеціальні психодіагностичні тренінги; експертне оцінювання поведінки дітей вчителями, батьками, вихователями; проведення «пробних» уроків за спеціальними програмами, а також включення дітей у спеціальні ігрові та предметно-орієнтовані заняття; експертне оцінювання конкретних продуктів творчої діяльності дітей; організація різних інтелектуальних і предметних олімпіад, конференцій, спортивних змагань; проведення психодіагностичного дослідження з використанням різних психометричних методик в залежності від завдання аналізу конкретного випадку обдарованості.

Однак і комплексний аналіз у виявлення обдарованості не позбавляє повністю від помилок. У результаті може бути «пропущено» обдаровану дитину, або, навпаки, до числа обдарованих може бути віднесена дитина, яка ніяк не підтвердить цієї оцінки у своїй подальшій діяльності.

Тому спеціальну область складають експериментально-психологічні дослідження обдарованих, які проводяться з метою отримання нових теоретичних й емпіричних даних про природу дитячої обдарованості. Ці дослідження можуть використовувати різноманітні психологічні методики, спрямовані на виявлення структури різних видів обдарованості, а також закономірностей взаємин обдарованої дитини з навколишнім соціальним середовищем. Без таких досліджень неможливий процес в практичній діяльності, пов'язаної з виявленням і розвитком обдарованих дітей.

У зв'язку з теоретичним  і практичним розширенням поняття «обдарована дитина» та проблемою розпізнавання обдарованих і талановитих дітей в різних групах і верствах населення постає необхідність удосконалення традиційно використовуваних методик виявлення юних обдарувань.         

 Г.В. Бурменська та В.М. Слуцький стверджують, що традиційне застосування тестів на інтелектуальні та творчі здібності дітей, а також тестів на оцінку їх успішності може і має бути доповнено використанням оціночних шкал, які заповнюються вчителями, відомостями від батьків, даними спостережень і критеріально - орієнтованого тестування. При проведенні практичних досліджень необхідно враховувати, що виявлення обдарованих і талановитих дітей - досить тривалий процес, пов'язаний з динамікою їх розвитку, і його ефективне здійснення неможливе за допомогою якоїсь одноразової процедури тестування [7 с. 176]. Та при вивченні здібностей дитини ні в якому разі не можна ставити «діагноз». Адже обдаровані діти мають лише потенційні можливості, які  будуть проявлятися лише за сприятливих умов.

Отримати й уточнити інформацію про наявність у дитини здібностей допоможе низка методів діагностики.

Під час спостережень зазвичай звертається увага на такі особливості  як вид діяльності, поведінка до початку роботи і під час її здійснення, стабільність певної діяльності, прагнення до самостійності у розв’язанні проблемних ситуацій, підвищена наполегливість у досягненні результату, неординарність думок, швидке оволодіння новими прийомами роботи, діяння на власний розсуд, повернення до розпочатої діяльності після відпочинку.

Р.В. Павелків та О.П. Цигипало виділяють серію завдань у формі гри для дошкільників (3 – 5 років), що допомагає визначити які саме здібності домінують (художні, мислительні). Їх також використовують для виявлення ліворукості:

• «Оплески»;
• «Кулачки»;
• «Розгнівався»;
• «Намисто»;
• «Пляшечки»;
• «Палички»;
• «Телефон».

Після проведення серії ігор-завдань зводять отримані дані, аналізують  і визначають руку, яка домінує. Якщо такою є ліва рука, то психофізіологічні показники створюють сприятливі умови для розвитку творчих здібностей (тип - «митець»);  якщо права – можуть розвинутись інтелектуальні здібності (тип – «мислитель»). Однакове домінування лівої і правої руки свідчить про рівномірні задатки о обох сферах [5].