Поняття Етнопсихологія. Етнопсихологія французів

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

 

„ Поняття  етнопсихологія. Етнопcихологія французів”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

ВСТУП…………………………………………………………………………3

1. Поняття етнопсихології, її історія виникнення………………………4
2. Етнопсихологія французів……………………………………………11

Висновок...........................................................................................................16

Список використаної літератури……………………………………………17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП  

Психологію представників  різних етнічних спільнот вивчають багато наук. Але дуже часто вони допускають занадто вільне або просто неточне тлумачення власне психологічних феноменів. Крім того, як показує практика, національна психіка людей повинна вивчатися і осмислюватися на основі психологічних, а не якихось інших закономірностей. Цим пояснюється необхідність появи конкретної науки, яка б займалася вивченням питань психологічних особливостей етносів, якою є етнічна психологія.   Етнічна психологія - це самостійна, досить молода і одночасно складна галузь знань, що виникла на стику таких наук як психологія, соціологія (філософія), культурологія і етнологія (етнографія), які в тій чи іншій мірі вивчають національні особливості психіки людини і груп людей.  Виходячи з того, що дана наука є досить молодою, актуально вивчити поняття етнопсихології більш докладно.         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття етнопсихології, її історія виникнення

 

Наявність декількох термінів для  позначення науки етнопсихології в  чому пов'язане з тим, що вона знаходиться  на стику багатьох областей знання. До складу її «близьких і далеких родствен ніків» включають багато наукові дисципліни: соціологію, лин гвістіку, біологію, екологію і т.д. Що стосується «батьківських» дисциплін, то, з одного боку, це наука, яка в різних країнах називається етнології (Росія), соціальної антропологогією (Великобританія) або культурантропологією (США), а з іншого - психологія. Саме ці зв'язки найбільш істотні [7. С. 35-36].       Виходячи з цього можна визначити наступне поняття етнопсихології. Етнопсихологія - це міждисциплінарна галузь знання, изу чающіхся і розробляє наступні проблеми:      

- Особливості психіки людей різних народів і культур;    

- Національні особливості світосприйняття;      

- Національні особливості взаємин;

-Особливості національного характеру;

-Закономірності формування і функції національної само свідомості та етнічних стереотипів;

-Закономірності формування товариств, національних общин. Етнопсихологія - наука про етнічні, культурологічні, психологічні особливості людей, націй, які виділяються в процесі свого історичного розвитку і належать до певних утворень. Вона класифікує певні явища, відповідаючи на питання про переживання даним народом певного явища, про його смаки, авторитетах, а також про можливість його виділ ня серед інших етносів (народів) [2. С. 9]. Етнопсихологія, як і будь-яка наука, виникла і розвивається як соціальна потреба суспільства, і в залежності від конкретних соціально-історичних умов, що визначають цю потребу, її зміст відображає ті уявлення та інтереси суспільства, які характерні для відповідного часу і рівня істотних знань.        Етнічні відмінності в соціальної організації багатьох наро дів, їх побут, культура, звичаї завжди привертали увагу при взаємодії з ними мандрівників, вчених, змушуючи по следние задуматися про суть етносів і їх відмінностях. Проблеми взаємного пізнання диктувалися, перш за все, практичної по потребою - обміном товарів, знань. Важко назвати час, коли ці інтереси стали усвідомленою потребою в розвитку соціальних відносинах між різними народами. Однак ще давньогрецькі вчені і мислителі намагалися зрозуміти причини розходження в житті тих чи інших народів. Так, перші наукові по тортури пояснити природу цих відмінностей можна знайти в трактаті Гіппократа «Про повітря, води місцевостях» (близько 424 р. до н.е.).  Наступним етапом у розвитку науки про етноси мож вважати середину XVIII ст., Коли розвиваються буржуазні економічні та суспільно-політичні відносини зажадати вали розширення ринку збуту, пошуку нової дешевої сировинної бази та виробника. У цей час бурхливо почали розвиватися внут рінаціональние відносини і міжнаціональні зв'язки. Масове виробництво товарів і їх обмін істотно вплинули на націо нальна культуру, побут, традиції. Встановлення нових межгосу дарчих відносин зумовило створення регулярних націо нальних армій, які, з одного боку, захищали державу від зазіхань ззовні, а з іншого - захоплювали території дру гих країн і народів, розширюючи свої споживчі інтереси. Наука про етноси покликана була строго виконувати соціальне за каз свого часу і виступити з теоретичним обгрунтуванням таких понять, як єдність культури народів, його духовно-психологічної спільності. Про це йдеться в роботах Ш. Мон Теско, І. Фіхте, І. Канта, І. Гердера, Г. Гегеля.           Так, Ш. Монтеск'є (1689-1755) у своїх поглядах притримай вався принципів географічної детермінації етнічних відмінностей чий у різних народів, стверджуючи, що національний характер є результат дії кліматично-географічних умов.           Зовсім інший напрямок у висвітленні особливостей на ционального характеру простежується в працях інших представи телей французького Просвітництва. Так, К.А. Гельвецій (1715-1771) у праці «Про людину» виділив особливий розділ «Про зміни, що сталися в характерах народів, і про викликали їх причинах», в якому проаналізував характерологічні риси народу і причини, що сформували їх. К. А. Гельвецій вважав, що основ нимі факторами, що впливають на формування національного характеру, є громадське виховання і форми правління державою. Національний характер в його уявленні - це спосіб бачення і відчування, тобто те, що характерно тільки для одного народу, і залежить він від соціально-політичної істо рії народу, форм правління ім.          Першими роботами, в яких було сказано про вплив і гео графічних, і соціальних факторів на формування етнічних і національних особливостей культури та характеру народу, яви лись праці англійського філософа Д.Юма (1711-1776). Так, в робо ті «Про національні характери» він вказав на значимість фізич ських і моральних (соціальних) факторів у формуванні націо нальних рис психології характеру. При цьому фізичними фак торами у нього виступають природні умови життя спільності вича, визначають характерні риси побуту, традиції праці. До моральних чинників він відносить соціально-політичні відно шення в суспільстві, які впливають на розум як мотиви й формують певні комплекси звичаїв. Перш за все, це форми правління, соціальні конфлікти, достаток чи нужда, в яких живе народ, його ставлення до своїх сусідів.           Істотний внесок у розвиток етнопсихологічної дослід жень внесла німецька класична філософія кінця XVIII - пер вої половини XIX ст. Це перш за все роботи І. Гердера (1744-1808), І. Канта (1724-1804), Г. Гегеля (1770-1831). Так, І. Гердер представляв погляди німецьких просвітителів. У його роботах постулюється ідеї етнічної екології та вказу ється про схильність різних народів до життя в кін конкретного кліматичних умовах, що дозволяє говорити про еко логічної гармонії та способі життя. Він відстоював ідеї про единст ве закономірностей історії суспільства і історії природи. Ідеї ​​єдності розвитку приводять його до визнання взаємозв'язку культур і їх наступності. Істотне місце в історії етнопсихологічних дослід жень займає спадщина І. Канта. У роботі «Антропологія з прагматичної точки зору» Кант дає визначення таким по нятіям, як народ, нація, характер народу.   Важливим етапом у розвитку уявлень про характер нації стали роботи Г. Гегеля. Основним твором, присвяченим цьому питанню, є «Філософія духу». У судженнях Гегеля про характер народу присутні істотні суперечності. З одного боку, він визнає, що характер народу - це плід соці альних явищ, а з іншого, вважає, що національний характер виступає як абсолютний дух. Стверджуючи положення про те, що не всі народи можуть бути носіями духу, він заперечує їх все мирно-історичну приналежність. Такий підхід надав суще ження вплив на більш пізній розвиток етнопсихологічних концепцій.         У другій половині XIX ст. спостерігається нова хвиля інтересу до етнопсихологічним проблемам, особливо це стосувалося німець ких вчених. У цей час з'явилася спільна робота Г. Штейнталя і М. Лазаруса «Думка про народної психології». Фактично ця робота носить напівмістичний характер і не містить глибоких наукових результатів. Поставивши завдання побудувати систему народної психології як науки, автори не змогли її вирішити, тому що ідеали зація народного духу, невизнання об'єктивно діючих соці альних факторів зробило останню неісторичних освітою.       Більш вагомий внесок у розвиток етнопсихологічної концеп ції зробив В. Вундт. Саме він заклав у своїх дослідженнях основи соціальної психології. Його робота «Психологія народів» з'явилася основою соціально-психологічних досліджень біль ших груп населення.       Серед авторів, що займаються народною психологією, не обхідно відзначити французького вченого Г. Лебона (1841-1931), рабо та якого «Психологія народних мас» вийшла в 1995 р. на рус ською мовою. Його погляди були вульгаризованим віддзеркаленням ем ідей попередніх авторів. Такий підхід був відображенням соціального замовлення того часу, пов'язаного з необхідністю виправдання колоніальних устремлінь європейської буржуазії і розвитком масового робітничого руху.  Життєво необхідні проблеми етнонаціональних відносин ний та етнічної психології характерні, як відомо, для багато національних країн. Саме цим пояснюється великий інтерес громадської думки Росії до дослідження проблем етнічної психології. Істотний внесок у розробку цих проблем внесли революціонери-демократи В. Г. Бєлінський (1811-1848), Н.А. Ласкаво любов (1836-1861), Н.Г. Чернишевський (1828-1889). В основу рас гляду питань національного характеру вони поклали об щесоціологіческую теорію і теорію народу. Теорія народу була важливим засобом вивчення культури як цілісності в її націо нальної формі, що дозволяло розглядати націю з різних сторін, в тому числі і соціально-психологічної. Особливу роль у вивченні національного характеру зіграло ре лігіозно-ідеалістичне напрямок російської громадської думки, представлене в роботах слов'янофілів, які створили свою соціологічну теорію. У цій теорії провідне значення надавалося російської самобутності і національного самосозна нію. Основна їх мета зводилася до визначення місця культури російського народу в системі культур навколишніх народів.   Національна програма слов'янофілів включала в себе опре ділення понять «нація», «народ» по відношенню до людства взагалі і індивіду, зокрема, якісну оцінку національних «ідей», національної сутності історичного буття різних народів, проблему їх взаємовідносин. Найбільш яскравими пред ставники цього напрямку були І.В.Крішевскій, ПЯ.Дані-левский, В. С. Соловйов, М. Бердяєв.        Перші етнопсихологічних дослідження в радянський час відносяться до 1920 р. і зв'язуються з ім'ям Г.Г. Шпета (1879-1940), представником феноменологічної школи в філософії. Г.Г. Шпет дав нове трактування змісту колективності, діалектики загального і особливого. В його уявленнях, «дух» на роду є відображення колективного єдності, відгукується на всяке подія в побуті цієї єдності. Він багато уваги приділяв вивченню таких понять, як «колективне», «колектив». Кількість колективних у Г.Г. Шпета виступає предметом етнічної і зі ціальної психології. На його думку, етнічна психологія на ходить свій предмет і визначається не як пояснювальна, основ ная наука для інших дисциплін, а як описова психологія, що вивчає колективні переживання [1. С. 5-14].        У 70-х роках XX ст. після тривалої перерви досліджень ня в області етнопсихології поновилися. І. Кон, Г. Старовойт ва, С. Арутюнов акцентували увагу на відсутності понятійного ап Параті, категорій, а також прямого зв'язку етнопсихології з соціальною психологією, етносом і нацією. В результаті тривалої перерви в дослідженнях і сьогодні ведуться суперечки з приводу визначення неко торих категорій у понятійному апараті етнічної психології.             У вітчизняній етнопсихології 60-90-х років XX ст. найбільш акту альних були наступні проблеми: предмет етнопсихології; логіка дослідження в етнопсихології; застосування концепції єдності психічної та практичної де ятельности для об'єктивного пояснення психічної і практи ческой діяльності певного етносу, а також причини пси хіческіх відмінностей між етносами. Сучасна етнопсихологія не становить єдиного цілого ні по тематиці, ні за методами. У ній виділяється кілька самостоятель них напрямків:

- Порівняльне дослідження етнічних особливостей псіхофі зіологіі, когнітивних процесів, пам'яті, емоцій, мови, які ті оретіческі і методологічно є невід'ємною частиною зі відповідних розділів загальної та соціальної психології;

- Культурологічні дослідження, спрямовані на з'ясування особливостей символічного світу і ціннісних орієнтацій ції народної культури, нерозривно пов'язаних з відповідними ющими розділами етнографії, фольклористики, іскусствозна ня та ін;           

- Дослідження етнічної свідомості і самосвідомості (в даному випадку запозичуються понятійний апарат і методи з відповідних чих розділів соціальної психології, що вивчають соціальні установки, міжгрупові відносини і т. п.);          

- Дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей (понятійний апарат і методи найближче до соціології і дет ской психології) [2. С. 8-9].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Етнопсихологія французів

 

Французи - одна з найстаріших і найсамобутніших націй на Європейському континенті, яка має багату історію та культуру. У Європі важко знайти більш неоднорідну в етнічному плані націю, ніж французи. На півночі Франції переважає класичний тип високих, худорлявих блондинів із блакитними очима, а на півдні, як правило, живуть низькорослі, кремезні, смугляві брюнети. У минулому Франція здійснила значний вплив на формування європейського етикету, а французька мова була мовою дипломатичного листування. Усе це не могло не вплинути на риси французького національного характеру.      Французів відрізняє великий смак у спілкуванні. У цьому вони  взірець для всіх інших народів. Французи ввічливі, особливо з іноземцями,  причому не через якийсь особистий інтерес, а через присутню їм безпосередню потребу в спілкуванні. Схильність до запобігливості, ввічливість, доброзичливість французів, їх висока готовність прийти на допомогу зробили цю націю достойну любові та поваги з боку інших народів. Зворотний бік медалі французького національного характеру - суєтність, легковажність, недостатньо стримувана виваженими вчинками, дух переваги зовнішнього блиску над солідними якостями: приємного - над корисним, емоцій – над розумом. Прямим наслідком цих якостей є манера захоплюватись на перших порах усякою новою справою, також швидко в ній розчаровуватись, легко переходячи з однієї крайності в іншу.         Французи галантні, скептичні та практичні, вигадливі та винахідливі. Водночас вони довірливі та великодушні. І. Кант писав про них таке: "Французи ввічливі, люб'язні, схильні до гумору та невимушені у спілкуванні, але дуже швидко стають фамільярними" Особливості встановлення ділових стосунків. Значний вплив на французький стиль ділового спілкування здійснює система освіти, яка орієнтована на виховання незалежних і критично налаштованих громадян. Вищі щаблі суспільства особливу увагу приділяють вивченню філософії, історії мистецтв, французької історії та культури. Через це зарубіжний партнер буває зачарований французами, але усвідомлює, що підтримувати з ними ділові стосунки непросто.          У діловому житті Франції велике значення мають особисті зв'язки та знайомства. Під час ділового знайомства з французом необхідно вручити йому свою візитну картку, а оскільки тут приділяють значну увагу освіті, рекомендується вказати на картці навчальний заклад, який ви закінчили, особливо якщо він має гарну репутацію або належить до розряду елітних. Еліта ділового світу Франції складається з випускників обмеженої кількості навчальних закладів, тому якщо ви маєте хороший зв'язок з одним із них, то ви завжди можете "вийти" на інших бізнесменів такого ж рангу. Тут часто нові контакти встановлюються через посередників, які пов'язані родинними, фінансовими або дружніми стосунками з потрібною вам людиною.   Ведення переговорів. Французький стиль ведення переговорних процесів відрізняється прихильністю певним принципам та одночасній недовірі до компромісів, причому їхнє негативне ставлення до компромісів посилюється почуттям інтелектуальної зверхності, що властива французам. Французи із вишуканістю будуть відстоювати той чи інший принцип або свою пропозицію, але не схиляються до торгу. Врешті- решт, з'ясовується, що вони досить жорстко ведуть переговори та, як правило, не мають запасної позиції. Нерідко представники французької делегації на переговорах вибирають конфронтаційний тип взаємостосунків. Але їхня поведінка може кардинальним чином змінюватись залежно від того, з ким обговорюються проблеми.           Порівняно з представниками США, французькі учасники переговорів менш самостійні, мають менше свободи. У компетенції безпосередніх учасників переговорів знаходяться питання тактики, де є безліч прийомів і засобів. Як наслідок, французи велику увагу приділяють попереднім домовленостям, вони намагаються заздалегідь визначити питання, які можуть виникнути під час офіційної зустрічі. Під час обговорення питань французи мають звичку перебивати співбесідників, висловлюючи критичні зауваження або наводячи контраргументи. Це не повинно сприйматися як прояв неповаги: у них так прийнято.        Контракти, що укладають французи, дуже короткі, точні за своїм формулюванням і не припускають різночитання: не більше чотирьох сторінок тексту французькою мовою, ціни у франках, речення складаються із 10-15 слів.            Оскільки французи з великою любов'ю та повагою ставляться до своєї країни, її історії та мови, важливим чинником під час ведення переговорів та під час ділових зустрічей є використання французької мови як офіційної. Готуючи матеріали для обговорення французькою мовою, необхідно враховувати, що французи чутливі до помилок іноземців. Але якщо ваш партнер зненацька заговорив англійською або російською, вважайте, що в цей день ви отримали значну поступку. Українську мову у Франції, як правило, не знають — такі реалії сьогодення.     Прийоми, обіди, сніданки. Ділові переговори, як правило, починаються об 11 ранку. Через півтори години всім учасникам переговорів може бути запропонований типовий французький сніданок з аперитивом. З вашого боку допустимі й навіть бажані всілякі захоплені коментарі щодо страв і напоїв на столі, оскільки для француза кухня — це предмет національної гордості. При цьому необхідно пам'ятати, що тут не прийнято залишати їжу на тарілці, досолювати страви за своїм смаком, або користуватися прянощами. Міцні напої п'ють рідко, віддають перевагу винам. Тости не прийняті. Келихи з вином прийнято піднімати, але не чо- катись. Рахунок у ресторані, як правило, сплачує той, хто запрошує.       Під час ділового прийому про справи говорять тільки після того, як подадуть каву. До цього моменту французи переважно говорять про культуру та мистецтво.           Французи не відзначаються пунктуальністю. На прийомах вони дотримуються правила: чим вищий статус гостя, тим пізніше він приходить. Якщо ви запрошені на вечерю з президентом французької компанії, то ризикуєте сісти за стіл на півгодини пізніше визначеного часу.  Найприйнятніші теми для застілля — спектаклі, книги, виставки, туристичні пам'ятки країни. Особливо цінується знання мистецтва, у першу чергу французького. Французам приємно, коли виявляють цікавість до їхньої країни, до їхньої культурної спадщини. Разом з тим потрібно остерігатись чіпати питання віросповідання, особисті проблеми, пов' язані із службовим станом, доходами та розходами, обговорення хвороб, сімейного стану, політичних пристрастей.        Запрошення на вечерю у французів — це велика честь. Прибути на вечерю потрібно на 15 хвилин пізніше від призначеного часу. З подарунків, як правило, прийнято приносити з собою шоколадні цукерки, шампанське, квіти. Не можна приносити гвоздики: вважається, що вони несуть у дім нещастя, та хризантеми, які у Франції вважаються символом трауру. Велике значення французи приділяють різним формам ввічливості. Коли вас приймають, проводячи у приміщення, пропускаючи вперед, не розшаркуйтесь у дверях, проходьте першим. Під час важливих нарад і форумів першим входить керівник найвищого рангу.      У Франції не прийнято звертатись до співбесідника на ім'я, якщо він сам про це не попросив. Як правило, використовують "мсьє", звертаючись до чоловіків, та "мадам", звертаючись до жінок.      Щодо стилю одягу, то тут слід зазначити, що в чоловічій моді французів давно обставили, з одного боку, італійські дизайнери з Мілану з їхнім ефектним стилем, а з іншого — традиційні англійці. Солідність британських твідових піджаків у рубчик, елегантність сірих костюмів на манер принца Уельського, широких пальт із кашеміру — такі уподобання французьких снобів.          Стійкий імідж ділових жінок значною мірою обумовлений стилем одягу, його відповідності рисам національної культури. У Франції імідж важливий на будь-якому рівні. Французи не завжди приймають стиль інших народів, оскільки впевнені, що гарний смак — це компетенція Франції. Якщо ви поділяєте таку точку зору, то неодмінно найдете з ними порозуміння. У більшості француженок чудові зачіски. Незмінно у моді волосся до плеч: воно добре виглядає на роботі, легко дозволяє робити вечірню зачіску та зручне на відпочинку.         Одяг не повинен бути занадто дорогим або обов'язково французьким, але виглядати жінці потрібно модно. Одяг, що вийшов з моди, — це те єдине, від чого морщаться французи. Жінці також потрібно бути доглянутою: особливу увагу приділяти нігтям, волоссю, макіяжу. У Франції навіть чоловіки звертають увагу на те, як у вас підстрижене волосся, на тон та якість ваших колготок, а за ароматом можуть впізнати ваші парфуми.    У цілому ж, говорячи про французький національний характер і стиль ділового спілкування, зазначимо різноманітність поведінки, образу мислення та сприймання французів. Мабуть, найхарактернішою рисою сучасної французької нації є неповторність її індивідів [4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок           

Етнопсихологія  являє собою науку про етнічні, культурологічних та психологічних  особливостях людей і націй, які  належать до певних етнічних утворень. Перші спроби пояснити природу відмінностей різних етносів з'явилися близько 424 р. до н.е. Наступним етапом у розвитку науки про етноси вважається середина XVIII в., Коли з'явилися роботи Ш. Монтеск'є, І. Канта, Г. Гегеля і т.д.           У другій половині XIX ст. спостерігалася нова хвиля інтересу до етнопсихологічним проблемам (Г. Штейнталь, М. Лазарус). Великий внесок у розвиток науки внесли також російські вчені В. Г. Бєлінський, Н. А. Добролюбов, Н. Г. Чернишевський.       Сучасна етнопсихологія виділяє власний об'єкт дослідження - нації, національності, національні спільності; предмет - психічний склад народів і етносів. Дослідження в етнопсихології проводяться за допомогою цілого комплексу методів - загальних, спеціальних і приватних.     Основними поняттями, якими оперує етнопсихологія як наука, є етнос, нація, психічний склад, національний характер і т.д., з їх допомогою етнічна психологія характеризує теоретичні та практичні наукові аспекти.  

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Бандурка О. М.,. Етнопсихологія: Навч. посібник./ Бандурка О.,Друзь В. - Харків: Вид-во Ун-та внутр. справ, 2000. - 240 с.

2. Баронін А. С./ Етнопсихологія: Навч. посібник. - К.: МАУП, 2000. - 116 с.

3.Стефаненко Т. Г./ Етнопсихологія: Підручник для вузів. - М.: Аспект Пресс, 2004. - 368 с.

4.http://imanbooks.com/book_483_page_70 [ Електронний ресурс ]