Психологічні основи врахування типів темпераменту у молодшому шкільному віці під час навчально-виховного процесу

 

У роботі з дітьми-меланхоліками важливі вмотивована вимогливість, оптимальні темп і форми пояснення, своєчасна допомога, запобігання невдачам, емоційна підтримка, схвальна оцінка вдалих ініціативних спроб. Водночас недопустимі суворі зауваження, підвищений тон висловлювань з приводу невдач, необачних вчинків тощо. У сприятливій атмосфері такі діти здатні до високої пізнавальної активності, можуть досягти хорошого результату в доступній і цікавій їм діяльності. Однак вони втомлюються швидше від інших дітей, а тому потребують певного душевного спокою для відновлення працездатності. Відпочивши, повторивши і закріпивши засвоєний матеріал, вони почувають себе впевненіше, самостійніше, вільніше, радіють своїм досягненням. Інтерес до змісту діяльності компенсує слабкість їхньої нервової системи. За емоційного комфорту у взаєминах з дорослими і партнерами вони можуть максимально виявити свої здібності, досягти високих результатів.

 

Найвразливішою у дітей-меланхоліків є емоційна сфера. Підвищена чутливість допомагає їм помічати найменші зміни в настроях і поведінці людей, емоційно відгукуватися на них. Слухання казок, оповідань, перегляд фільмів тощо викликають глибокі і яскраві переживання, які рідко отримують зовнішнє вираження, оскільки постійне емоційне напруження забирає у них багато сил. Бажано не залишати їх наодинці зі своїми думками.

 

Меланхоліки важко вступають у комунікації з новими дітьми. У будь-якій незнайомій ситуації тримаються осторонь, не виявляють ініціативи і не відповідають на пропозиції інших включитися у спілкування. Оптимальною ситуацією для них є домашня обстановка в оточенні небагатьох близьких людей. У таких умовах вони проявляють глибину почуттів, оцінок, міркувань, гармонійність взаємин тощо.

 

Через підвищену чутливість і вразливість вони потребують постійного захисту. Схильність до придумування страхів, боязнь невдач навіть у знайомих справах, навіюваність паралізують їхню волю, не дають змоги реалізуватися здібностям і можливостям. Проте це не означає, що таких дітей слід відгородити від серйозних життєвих ситуацій. Соромитися, боятися, по-своєму страждати у відповідних ситуаціях вони будуть усе життя, завжди хотітимуть, щоб ніхто цього не помітив. З огляду на це потрібно якомога частіше відволікати дитину від тривожних думок, емоцій, переключати увагу на цікаву діяльність, сприяти позитивним радісним переживанням, усвідомленню власної значущості, визнанню своїх зусиль, сприйняттю схвальних оцінок своєї діяльності, вчинків, здібностей. Бажано, щоб вони мали змогу задовольнити потребу у спілкуванні з близькими, реалізувати готовність прийти на допомогу, здатність на справжнє співчуття, милосердя тощо.

 

1.4 Індивідуальний підхід  у навчально-виховному процесі  дітей різних типів темпераменту

 

Темперамент дитини — один із найважливіших орієнтирів у здійсненні індивідуального підходу в її вихованні. Як зазначає київський психолог В. У. Кузьменко, «Індивідуальний підхід у вихованні — це варіативне використання педагогом цілісної системи засобів, форм, методів та прийомів виховної роботи з урахуванням комплексу індивідуальних відмінностей дітей» [9. с. 10]. На думку дослідниці, успішне здійснення індивідуального підходу у вихованні залежить від таких передумов:

 

—Поєднання індивідуально-диференційованого підходу до дитини із вихованням дитячого колективу;

 

—  Опора на позитивне у характері та особистості вихованця; спрямованість педагогічної роботи на подолання наявних у нього негативних проявів;

 

—  Визначення причин формування індивідуальних відмінностей (особливості вищої нервової діяльності, умов життя та виховання);

 

—Єдність вимог до дитини збоку дорослих (педагогів, батьків та ін.);

 

—Системність у здійсненні індивідуального підходу, єдність та послідовність його етапів, що утворюють неперервний цикл.

 

Змістом окремого циклу в індивідуальному підході є послідовність десяти етапів:

 

1. Попереднє виявлену індивідуальних  особливостей розвитку.

 

2.  Аналіз отриманої  інформації з метою встановлення  позитивних та проблемних аспектів  розвитку дитини, причин їх виникнення.

 

3.  Фіксація результату  діагностування у щоденниках  спостережень, психологічних Паспортах  дітей та психологічному «портреті»  дитячої групи.

 

4.  Систематизація, Узагальнення  та аналіз результатів вивчення  індивідуальних особливостей розвитку  дитини.

 

5.  Визначення першорядних  та другорядних індивідуальних  завдань роботи з дітьми та  їхніми родинами.

 

6.  Вибір адекватних  методів і прийомів, форм та  засобів виховної роботи.

 

7.Визначення варіативного  навчального змісту.

 

8.  Створення та комплектація  варіативного предметно-ігрового  середовища розвитку дитини.

 

9.  Практичне здійснення  індивідуального підходу в навчально-виховному  процесі.

 

10.Прогнозування стратегії  і тактики навчання та виховання.

 

Тип темпераменту - одна з найважливіших умов походження індивідуально-своєрідних рис характеру. Від властивостей темпераменту залежать динамічні (швидкість, сила, інтенсивність) особливості характеру. Властивості темпераменту можуть сприяти або протидіяти розвитку повних якостей особистості (холерику легше стати хоробрим, ніж меланхоліку). Тип темпераменту певним чином зумовлює недоліки характеру при послабленні виховання. У такому випадку сангвінік недостатньо зосереджений, похапливий, поверховий, легковажний. Холерик — нестриманий, конфліктний, агресивний, невитриманий. Флегматик— млявий, байдужий, консервативний. Меланхолік відзначається хворобливою вразливістю, замкнутістю, відчуженістю, безволлям. Вроджені динамічні можливості дітей це ті вхідні умови, в яких повинен діяти педагог, реалізуючи свої професійні цілі. А відтак, для дітей кожного типу темпераменту актуальними є певні виховні завдання.

 

Так, для сангвініків важливо забезпечити збереження їх інтересів, формувати вміння розгортати сюжет гри, знаходити в ньому нові повороти, повертатися до розпочатої роботи та завершувати її. Враховуючи знижену сензитивність, варто звернути увагу на формування симпатії до оточуючих, вміння розуміти та враховувати інтереси інших людей — і дорослих, і ровесників.

 

Для холерика властива висока реактивність, підвищено збудлива реакція на оточуюче. Дитина погано керує собою у незвичних ситуаціях. Тоді слід забезпечити особливо уважний контроль з боку дорослого. З ровесниками такі діти поводяться нестримано, іноді конфліктно й агресивно. Тому дорослому варто навчати таких дітей взаємодіяти з іншими, знаходити з ними спільну мову. Холериків, які внаслідок швидкої втомлюваності часто порушують поведінку, не слід жорстко карати, важливіше — створити умови, що попереджають перевантаження дитини та надмірне збудження нервової системи, включити малюка у цікаву й захопливу справу.

 

Дитина-меланхолік відзначається мрійливістю, деякою відчуженістю від інших дітей, надмірно чутливі до емоційного ставлення до них оточуючих. Тому у виховних впливах мають переважати заохочення над осудом і покаранням. Такі діти чуйно реагують на негаразди свої та ровесників, потребують у ці моменти моральної підтримки, висловлення дорослими впевненості в їх силах і можливостях. Щоб дитина успішно долала труднощі в роботі, потрібно підкреслювати її успіхи, посилювати позитивні емоції. У спілкуванні з ровесниками меланхоліки уникають галасливих забав та ігор, прагнуть до спокійних ігор. Якщо таких партнерів їй знайти не вдається, то грається на самоті. Отже, потрібно залучати таких дітей у колективні справи, знаходячи посильну для їх виконання роль.

 

Динамічні особливості психіки дітей проявляються і у мірі їх фізичної активності — рухливості. Вихователів та батьків турбують, насамперед, надмірно повільні або надмірно рухливі діти. їх, як правило, не так багато у групі дитячого садка, але вони можуть розбалансовувати чітко встановлений для всіх режим дня, виконуючи дуже швидко, або дуже повільно окремі режимні моменти.

 

Діти з уповільненою поведінкою постійно перебувають у невиграшних для себе ситуаціях: коли всі вже закінчили одягатись і пішли на прогулянку, ця дитина ще у роздягальні; всі пообідали, а ця дитина ще за столом тощо. їх намагання робити щось швидше приводять до розпаду діяльності, коли дитина стає взагалі не здатною до її виконання. Водночас, такі діти можуть бути, дуже чутливими до зауважень дорослих, в них виникає підвищена мотивація їх уникнення. Вони глибоко переживають свою уповільненість, стають замкненими, неконтактними. М. М. Кольцова рекомендує у роботі з цими дітьми враховувати такі застереження:

 

—  входження в роботу вимагає часу, поспіх ще більше гальмує інертну дитину;

 

—  у вимогах і вказівках використовується тільки спокійний, рівний тон, адже малюк діє не навмисне, а тому, що інакше не може;

 

—будь-яке навантаження, завдання даються на позитивному емоційному фоні, включають елемент гри [11; с. 287].

 

Надмірно рухливі діти випереджають одноліток у більшості справ, причому не завжди при збереженні якості виконання. Причиною такого явища є зниження здатності до самоконтролю, зумовлене швидкою втратою інтересу до роботи. Таких дітей варто залучати до допомоги іншим, у тому числі, повільним дітям, стежачи при цьому щоб допомагаючий не виявляв зверхності, нетерплячості, зарозумілості. Примушення дитини стримувати свої рухи, сидіти тихо негативно позначаються на стані нервової системи, приводять до її перезбудження. Варто врахувати закономірності підтримання інтересу до справи у таких дітей, давати їм особливо захоплюючі завдання, включати в ігри з ровесниками, які вміють урізноманітнити сюжет, наситити його цікавим змістом. Спільне виконання доручень з дітьми, які вміють аргументовано оцінювати роботу ровесників, сприяє розвитку в них навичок самоконтролю, більш критичного ставлення до результатів роботи.

 

Як зауважив В.О. Сухомлинський, за зовнішньою рухливістю дітей можуть приховуватися хвороби серцево-судинної, травної, нервової систем. Незважаючи на враження, що такі діти витривалі, їх нервова система потребує захисту. Слід попередити перезбудження нервової системи, що часто виникає у надмірно рухливих дітей, Для цього дорослому необхідно забезпечити чіткий розпорядок дня, спокійне, але настійливе пред'явлення вимог. При роботі з дошкільниками використовуються різні тактики врахування властивостей їх темпераменту і вікових особливостей (Т. Чиркова).

 

Перша орієнтована на створення умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Для однієї дитини важливо забезпечити постійний контакт з ровесниками, інтенсивне спілкування з ними; для іншої— передбачити ігри на самоті, моменти усамітнення. Один дошкільник прекрасно справляється з роботою в умовах відволікаючих факторів (шуму, гри інших дітей, присутності сторонніх людей); інший — потребує повної тиші та спокою. Тактика особливо ефективна на ранніх етапах онтогенезу, зокрема, у немовлячому віці. Недоліком її є те, що може знизитись адаптабельність психіки й організму до умов середовища.

 

Друга тактика передбачає формування у дитини рис вдачі, що компенсують негативні особливості властивостей темпераменту. її реалізація вимагає досить тривалого періоду часу, терплячості та наполегливості дорослого. Для меланхоліка та флегматика їх повільність компенсується більш тривалою та ретельною підготовкою до роботи, більшою посидючістю.

 

Третій варіант в роботі вихователя передбачає посилення позитивних і послаблення негативних сторін у повелінні дитини. Дітей слід навчати користуватися своїми перевагами, залежними від типу темпераменту. Є ситуації, в яких повною мірою виявляються переваги одного з типів темпераменту та «програють» інші типи. Наприклад, для меланхоліка характерний підвищений рівень тривожності, пов'язаний з високою сензитивністю. Остання зумовлює високу вразливість і образливість. Такі діти довго і серйозно переживають невдачі, що може привести до невпевненості. Водночас тривожність— важливий фактор емоційності і може стимулювати активність і саморегуляцію діяльності, а її відсутність знижує ефективність роботи. Тривожності не можна позбутися цілком, але зумовлені нею несміливість, невпевненість, емоційна скутість успішно долаються при формуванні навичок діяльності і стимулюванні переживань успіху [3; с. 288].

 

Головний принцип врахування властивостей темпераменту дітей у їх вихованні полягає у тому, щоб досягти переходу від забезпечення зовнішніх умов, сприятливих для дитини певного типу темпераменту, до озброєння дитини навичками саморегуляції, що дозволяють їй самостійно нівелювати вплив темпераменту на діяльність незалежно від зовнішньої ситуації.

 

Урахування у вихованні і навчанні дітей їхніх індивідуально-типологічних особливостей дає змогу правильно спроектувати їх мету, обрати оптимальні виховні впливи. Ігнорування ж може стати основною причиною розвитку у дітей молодшого шкільного віку негативних рис: у сангвініка — розпорошеності інтересів; у флегматика — безініціативності, байдужості, лінощів, млявості, апатії; у холерика — нестриманості, різкості, імпульсивності; у меланхоліка — сором'язливості, замкнутості, невпевненості, образливості [4; с.385].

 

Педагог зобов'язаний спрямовувати діяльність дітей, щоб сприяти формуванню позитивних рис і запобігати появі негативних. У сангвініка слід формувати стійкі уподобання та інтереси, не допускати поверхового, недбалого виконання ним завдання, вимагати від нього доводити почату справу до кінця, стимулювати позитивне ставлення до достоїнств інших, уміння зважати на їхню думку, вчити бути уважним до товаришів, надійним у стосунках з ними, дбати, щоб нові знайомства не витісняли старих.

 

У вихованні дітей-флегматиків головне — формувати трудові навички, стежити, щоб вони завжди були зайняті, залучати до діяльності в колективі, вчити за допомогою ігор і занять пришвидшувати темп дій, заохочувати найменші прояви рухливості, спритності. Завдяки цьому їхня млявість не перетвориться на лінощі, урівноваженість почуттів — на слабкість.

 

Енергію холерика слід спрямовувати на корисні справи, ставити перед ним складні завдання, допомагаючи осмислювати їх. Важливо обережно застосовувати все, що збуджує нервову систему, розвивати і зміцнювати процес гальмування шляхом організації розміреної діяльності, домагатися стриманої поведінки, створювати можливості для реалізації потреби в руховому навантаженні. Особливо необхідно систематично контролювати їхню поведінку і діяльність, дотримання правил, якість і повноту виконання завдань, вимог дорослих, вчити зважати на інших, не ображаючи самолюбства.