Розвиток української психології. Культурологічні засади у тлумаченні історії психології

На те, що категорія  вчинку має загальнокультурне тлумачне значення, переконливо вказав М. М. Бахтін: «Кожна моя думка з її змістом є моїм індивідуально-відповідальним вчинком, одним із вчинків, із яких складається все моє єдине життя як суцільне учинкування, тому що все життя в цілому може бути розглянуте як певний складний вчинок»³.

Основним предметом  вивчення в психології на зламі XIX й XX століть стає післядійова сторона вчинку. Психологія післядії, на думку В. А. Роменця, охоплюється ідеями інтеріоризації, катарсису та екстазу.

Після того, як людина здійснює особисто значущий для себе вчинок і усвідомлює те, що нею зроблено, вона повертається до свого внутрішнього світу. В результаті інтеріоризації, коли людина заглиблюється у свою внутрішню суть, відбувається формування внутрішнього плану свідомості. У ході акту інтеріоризації поглиблюються суперечності, які постають під час зіткнення зовнішнього і внутрішнього світів, після чого виникають «болісні та неприємні» афекти.

 

 

ВЧИНКОВИЙ ПРИНЦИП  В ІСТОРІЇ ПСИХОЛОГІЇ ЗАХІДНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ ОСТАННЬОЇ ЧВЕРТІ XIX - ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

ПІСЛЯДІЙОВЕ ВИЗНАЧЕННЯ ВЧИНКУ. ОПАНУВАННЯ  ЛЮДИНОЮ САМОЇ СЕБЕ
Формування внутрішнього плану свідомості: інтеріоризація вчинкової  дії	Катарсис і зняття великої суперечності душі	Психологічні мотиви зняття суперечностей і знаходження  людиною самої себе: екстаз і сублімація
ІНДИВІДУАЛЬНЕ, НАРОДНЕ, ВСЕЛЮДСЬКЕ
Інтеріоризація як самовідображення буття	Розв'язання життєвих проблем. Самозречення і абсолютна експансія	Самопізнання і сенс життя. Творчість. Еротизм
Біо-соціо	Творча особистість	Життєва драма
Твардовський  Кройц Вітвіцький Грушевський  Гнатюк  Мірчук	Балей Франко  Колесса Шлемкевич Ярема	Кобшіянська Захер-Мазох Горбачевський  Костельник
САМОПІЗНАННЯ
Відчуження самості	Вияв самості	Пізнання і самостворення  самості
Біологічне  Фізіологічне Національне	Продуктивна діяльність Художня  Моральна  Наукова	Людина у світі: свобода  і залежність від світу Самовизначення та його ідеал

 

За Л. С. Виготським, ці афекти підлягають знищенню, перетворенню в протилежні, а естетична реакція зводиться до складного перетворення почуттів¹. Людина усвідомлює зовнішнє явище і його сенс, ціною болісних страждань перемагає в собі те, що вступило в протиріччя з її уявленнями про людську гідність. Поєднання зовнішнього і внутрішнього, явища й сутності іноді переживається як відкриття, інсайт, як задоволення від завершення шляху напруженого пошуку.

Катарсис «...є подоланням розкиданості суб'єктивності, безпринципності, ЇЇ безвихідності, її знесилюючих нерозумних страждань. Разом з цим катарсис є новою якістю психічного, новим його станом»², — зазначає В. А. Роменець.

Зі зняттям суперечностей (хоча ця суперечність може бути подолана лише частково) — ідуть розшуки  вищих цінностей життя, і людина у вищому стані наближається до цих  цінностей. Це й буде екстаз, але  він не є злиття з першосутністю, а скоріше — знаходження людиною самої себе. Екстаз — то рух до вершин досконалості, перебування в досконалому світі безконечного, ідеального, розумного. Щоб підтримувати стан екстазу, людина знову й знову входить у вчинкову активність, розкриває, розвиває структуру вчинку й, відштовхуючись від формування ситуативних стосунків, завершує вчинок його найвищим станом.

У зв'язку з учинковим  принципом напрями психології Західних регіонів України останньої чверті XIX — першої половини XX століття, пов'язані з характером інтерпретації психіки, посідають своє місце в цій ієрархізованій структурі: інтеріоризація — катарсис — екстаз.

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Бахтин М. М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник. 1984-1985. Москва, 1986.
2. Бернал Д. Наука в истории общества. Москва, 1956.
3. Вернадский В. И. Избранные труды по истории науки. Москва, 1981.
4. Вернадский В. И. Труды по всеобщей истории науки. Москва, 1988.
5. Выготский Л. С. Психология искусства. Москва, 1987.
6. Горский В. С. Историко-философское истолкование текста. Киев, 1981.
7. Горский В. С. Культурологический аспект историко-философского исследования // История философии и культура. Киев, 1991.
8. Горський В. С. Про суб'єкт дослідження історії філософії на Україні // 3 історії філософії на Україні. Київ, 1967.
9. Ланглуа и Сеньобос. Введение в изучение истории. Санкт-Петербург, 1899.
10. Роменець В. А. Історія психології епохи Просвітництва. Київ, 1993.
11. Роменець В. А. Історія психології XIX — початку XX століття. Київ, 1995.
12. Тэн И.-А. История английской литературы // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX — XX вв. Москва, 1987.

¹ Ланглуа и Сеньобос. Введение is изучение истории. Санкт-Петербург, 1899. С. 13.

¹ Тэн И.-А. История английской литературы // Зарубежная эстетика и теория литературы XIX—XX ив. Москиа, 1987. С. 94.

² Роменець В. А. Історія психології епохи Просвітництва. Київ, 1993. С. 26.

³ Бахтин М. М. К. философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник. 1984—1985, Москва, 1986. С. 83.

¹ Дни.: Выготский Л. С. Психология искусства. Москва, 1987. С. 204. 

² Роменець В. А. Історія психології XIX — початку XX століття. Київ, 1995. С. 69.