Спілкування як інструмент професійної діяльності

Цікаво, що навіть у тих  сферах, де значну ( а інколи навіть переважну) частину  становлять  жінки,   їх   називають   за  допомогою слів чоловічого роду – візажист, модельєр, стиліст, дизайнер, економіст тощо. З іншого боку, деякі  назви непрестижних та мало оплачуваних  професій існують лише у формі  жіночого роду: педикюрша, манікюрша, покоївка.

Подекуди назва професії має форми чоловічого і жіночого родів, але ці слова мають різне  семантичне значення, наприклад: акушерка  - жінка з середньою медичною освітою, що має право самостійно надавати допомогу при пологах; акушер – лікар-фахівець з акушерства; друкарка  - жінка, що друкує на друкарській машинці;  друкар – фахівець друкарської справи, поліграфічного виробництва, той, хто працює в друкарні. Ті ж назви професій, що мають як форми чоловічого, так і жіночого роду (хоча б у розмовній мові), насправді мають різну конотацію: як правило, форми жіночого роду мають знижене стилістичне значення та сприймаються інакше, ніж відповідне слово чоловічого роду. Через те, що з часом форми жіночого роду набувають негативного значення, у багатьох країнах світу спостерігається зворотний процес – жінки, які прагнули, щоб їх називали  поетесами, письменницями, авторками, тепер бажають, щоб їх знову називали «чоловічими» словами – поет, письменник, автор. Своє рішення жінки пояснюють тим, що коли жінку називають гарною поетесою, то мають на увазі, що вона талановита серед інших поетес. А коли говорять, що жінка – талановитий поет, відзначають її талант серед усіх поетів – як жінок, так і чоловіків.

У багатьох словах спостерігаються  лексичні лакуни ( немає форм жіночого роду) та морфологічна асиметрія (утворення  форм жіночого роду від форм чоловічого), що свідчить про те, що форма чоловічого роду є первинною, а форма жіночого – вторинною й залежною від  неї: викладач – викладачка, учитель  – учителька. Навіть у тих випадках, коли форми жіночого і чоловічого родів начебто є рівноправними, в парах таких слів форма чоловічого роду майже без винятку передує  формі жіночого роду і, отже, вважається домінуючою: Адам і Єва, король і  королева, він і вона, чоловік  і жінка, батько й мати, хлопець  і дівчина. Сексизм також спостерігається  в тлумаченнях слів: часто жінок  визначають через їхні біологічні характеристики або стосунки з чоловіками. Наприклад, слово «дівчина» тлумачиться  в «Тритомному словнику української  мови» як «незаміжня молода особа  жіночої статі», а слово «хлопець» - «дитина чоловічої статі або  підліток». Як бачимо, жінку визначають через її стосунки з чоловіком ( у  цьому прикладі зазначено сімейний статус), тоді як визначення чоловіка не потребує будь-якого посилання на його стосунки з жінкою.

 

5. Приклади.

 

а) У комунікації між людьми важливе  місце займає вміння знайти правильну  позицію, належно підлаштуватися до партнера. Відомий психолог Е.Берн вважав, що в кожній особистості є три  его-стани: Дитина (керується принципом  насолоди, наше "Я хочу"), Дорослий (керується принципом реальності, раціональне прийняття рішення  — "Я можу") і Батько (керується  принципом необхідності — "Я повинен"). Спілкуючись, партнери обирають якусь  позицію і з неї звертаються  до певного его-стану партнера. Ці зв'язки Е.Берн називає трансакціями.

Наприклад: доброволець звертається  до штатного працівника: "Якщо Вам  не важко, будь-ласка, не дозволили би Ви мені скористатися телефоном?"

Працівник: "Це службовий телефон  і я не дозволю його займати  без необхідності".

 

Подібна взаємодія дорослих людей, як правило, завершується конфліктом.

б) Ситуація: Вона показує  Йому зошит своїх шкільних віршів, а Він, замість того щоб виявити  зацікавленість, відпускає репліку: «Я-то думав, що ти про щось серйозне». Ця модель поведінки в корені невірна. Вона пропонує Йому спілкування на духовному рівні, Він же сприймає це на рівні примітивно-діловому. «Гм, а у тебе виходили непогані сонети» - повинен сказати він, навіть якщо це буде не зовсім правдою. ( Духовний рівень спілкування)

в) Буває, що люди з певним типом характеру і темпераменту застосовують ігровий рівень в розмовах, що вимагають зовсім іншого рівня  спілкування. Зовсім не означає, що ці люди не здібні до серйозних дій, просто це наслідок певного складу психіки. Такі люди належать до психотипу гипертімов (життєрадісні, енергійні люди). Доречно  зауважити, якщо нас надмірно дратують подібні оптимісти, може це нам варто  задуматися, чи не дуже ми серйозно відносимося  до життя? (Ігровий рівень спілкування)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

Важливим елементом людського  співжиття і взаємин є психологічні контакти і спілкування. Потреба  в контакті з подібними до себе існує й у тваринному світі, однак  спілкування - величезний дар, набуток  суспільного буття людини. Завдяки  спілкуванню людина пізнає світ, власну духовність, підтримує психологічний  зв'язок з іншими людьми через засоби масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти емоційний життєвий статус.

Спілкування - багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів  між людьми, який передбачає обмін  інформацією, певну тактику і  стратегію взаємодії, сприймання і  розуміння суб'єктами спілкування  один одного.

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, спочатку відігравало допоміжну  роль: організовувало і супроводжувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію  передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду.

В онтогенезі спілкування  також поступово стає особливою  діяльністю. Задовольняючи потребу  в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру, в  цілому будує образ світу і  свого особистого “Я”.

Метою спілкування є задоволення  людьми своїх потреб, зокрема соціальних і духовних. Основними мотивами спілкування  є потреби у пізнанні і самопізнанні, в духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у визнанні, у престижі тощо.

В процесі спілкування  відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і  реалізує свої прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом.

Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в  деяких професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки  виживання дітей, що виростали серед  тварин, переконливо свідчать і спілкування - необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРАСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Етика ділового спілкування : навчальний посібник / Т.К. Чмут, Г.Л. Чайка . ─ 3-тє вид., стер. ─ К. : Вікар, 2003. ─ 224с.
2. Українська мова професійного спілкування : навч. посібник для студ. вищих навч. закладів / З.О. Мацюк, Н.І. Станкевич . ─ К. : Каравела, 2006. ─ 352 с.
3. Культура ділового спілкування : Навчальний посібник ; Укл.: Л.Г. Зубенко, В.Д. Немцов . ─ К. : ЕксОб, 2000 . ─ 199с.