Темперамент, його властивості та корекція

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

з психології на тему:

Темперамент, його властивості та корекція

 

 

 .

 

 

 

 

 

 

 

План.

 

1. Сутність темпераменту.

2. Історія розвитку  вчення про темперамент.

3. Типи вищої нервової  діяльності і темперамент.

4. Психологічна характеристика типів темпераменту.

5. Темперамент і стиль  діяльності. 

 

       Поведінка  людини залежить не тільки  від соціально зумовленої спрямованості  її особливості, а й від специфіки  її природної організації, зокрема  такої індивідуально-психологічної  особливості, як темперамент

 

1. СУТНІСТЬ  ТЕМПЕРАМЕНТУ

      Спостерігаючи  за людьми, неважко помітити їх  неповторну індивідуальну своєрідність  у загальній рухливості, швидкості  мовлення, виявлені почуттів. Одні  з них запальні, рухливі й веселі, інші-повільні, спокійні й холодні, ще інші – дуже переживають, але свої почуття, кволі й пасивні .Ці індивідуальні відмінності зумовлені їх темпераментом.

 

        ТЕМПЕРАМЕНТ (лат. temperamentum - устрій, узгодженість) – сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності і спілкуванні.

 

     Динаміка  психологічної діяльності залежить  не тільки від темпераменту, а  й від мотивів, які спонукають  людину до діяльності, та від  її психічного стану. Так, належно від типу темпераменту за наявності інтересу до певної діяльності людини працює енергійніше, швидше, а за відсутності – повільніше, в’яло. У будь-якої людини горе може викликати моральне і фізичне знесилення.

     Щоб відрізнити  індивідуальні особливості поведінки, зумовлені темпераментом, від тих, які породжені мотивами і психічними станами ,треба врахувати, що :

1. на відміну від мотивів і психічних станів ті самі властивості темпераменту виявляються в однієї людини в різних видах діяльності – грі, навчанні, праці, спорті;
2. властивості темпераменту є стійкими і постійними протягом тривалого відрізка часу або навіть усього життя;
3. різні властивості темпераменту в людини поєднується між собою не випадково, а закономірно і утворюють стійку структуру, що характеризує його тип.

     Темперамент  забарвлює всі психічні прояви  індивіда, впливаючи на темп рухів  і мови, перебігу емоцій та  мислення. Однак від нього не  залежать ні інтереси, ні соціальні  установки, ні моральна вихованість  особистості. Він обумовлює характер перебігу психічної діяльності, а саме: швидкість виникнення і стійкість психічних процесів, їх психічний темп ритм, інтенсивність психічних процесів і спрямованість психічної діяльності на певні об’єкт

 

 

         2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ ПРО ТЕМПЕРАМЕНТ

    Існування  індивідуальних відмінностей у  психічній діяльності людини  було помічено давно. Першу  спробу з’ясувати їх причини  зробив давньогрецький лікар  Гіппократ ( V – IV ст.. до н. е.). Ґрунтуючись на тодішній матеріалістичній  філософії, що визначала чотири основні начала ( землю, воду, вогонь і повітря) і пов’язувала з ними чотири властивості (твердість, рідинний стан, тепло і холод ), він за аналогією стверджував, що тіло людини теж складається з чотирьох елементів-гуморів, соків: крові(тепла), слизу(холоду), чорної жовчі(вологості) і жовтої жовчі(сухості). Поєднанням цих соків, красисом, пояснював усі особливості організму.

     Флегматичний  тип, вважав Гіппократ, зумовлений  переважанням у красисі слизу  (phlegma). Для людей цього типу властиві сповільненість дій, важке переключення на іншу діяльність, емоційна невиразність.

      Переважання  жовтої жовчі ( chole ) визначає холеричний тип, якому властиві велика енергійність і активність, поривчастість рухів, нестримність у діях.

       Домінування крові ( sanguis ) визначає сангвінічний тип, який відзначається великою активністю та емоційністю, багатою мімікою, барвистою мовою, швидкими рухами і легким пристосуванням до оточення.

      Меланхолійний  тип характеризується переважанням  чорної жовчі (melas chole), і йому властиві мала активність, уповільненість у діях, швидка втомлюваність.

Учення Гіппократа розвивав давньоримський лікар Галео (ІІ ст.), який для позначення поняття    << нервово конституційний тип >> використав латинський термін << темперамент >>   (temperamentum ), що означав узгодженість, устрій, правильне співвідношення частин. За його твердженнями, кожна людина належить до одного з тринадцяти темпераментів.

      Наївна  гуморальна (рідинна) теорія темпераменту  існувала тривалий час, хоч і не давала правильного пояснення фізіологічних основ властивостей людини.

     Аристотель  вважав, що темперамент залежить  від якості крові людини (густини  і теплоти). Ця точка зору була  підтримана в пізніші часи  у працях німецького психіатра і психолога Ернеста Кречмера (1888 - 1964) та інших дослідників.

     Цікаві  думки щодо природи темпераменту  висловлював  німецький філософ  Іммануїл Кант (1724 - 1804), стверджуючи,  що сангвінічний темперамент  характеризується швидкою зміною  емоцій за незначної їх глибини, холеричний – гарячковістю, поривчастістю дій і вчинків, а меланхолійний – глибиною і тривалістю переживань, флегматичний – повільністю і спокійністю.

      В. Вузд  трактував темперамент як індивідуальну  схильність до ефектів. Холериків  і меланхоліків він зарахував до групи із сильними афектами, а в сангвініків і флегматиків відзначав слабкі афекти.

     Гуморальний  підхід не зміг розкрити природу  темпераменту. Тому на зміну його  в XIX – XX ст. Прийшли нові теорії, автори яких намагалися знайти фізіологічні основи темпераменту в морфологічних особливостях людської голови (Ф. Галль), у товщенні нервових волокон                  ( В. Бехтерев ), у особливостях будови організму, його конституції (Е. Кречмер, Вільям Шелдон  (1899 – 1977) та ін.)

 

3. ТИПИ ВИЩОЇ  НЕРВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ТЕМПЕРАМЕНТ

    Уперше науковий  підхід до з’ясування фізіологічних  основ темпераменту застосував  І. Павлов у своєму вченні  про типи вищої нервової діяльності  у тварин і людини.

Ці основи він вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль головного мозку, її умовнорефлекторній діяльності. Спираючись на експериментальні дані, він показав, що нервові процеси у корі головного мозку характеризується певними властивостями, які у своєму поєднанні утворюють типи вищої нервової діяльності (типи нервової системи). Такими властивостями є сила, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Сила нервової системи виявляється в її здатності витримувати сильні тривалі або часто повторювані збудження, не переходячи в стан гальмування. Урівноваженість нервових процесів – це рівень балансу між процесами збудження і гальмування. Не завжди ці процеси відповідають один одному. Ступінь урівноваженості може бути різним. Рухливість нервових процесів визначається легкістю переходу від збудження до гальмування і навпаки.

     Певне поєднання цих  властивостей утворює тип нервової  системи. Павлов виділив чотири  їх види:

1. сильний, неврівноважений;
2. сильний, урівноважений, рухливий;
3. сильний, урівноважений, інертний;
4. слабкий.

    На його думку, ці типи вищої нервової діяльності відповідають чотирьом типам темпераментів: холеричному, сангвінічному, флегматичному і меланхолійному. Він вважав темперамент найзагальнішою характеристикою кожної людини, яка накладає відбиток на всю її діяльність.

    Якщо схематично  подати поєднання властивостей  нервової системи (рис. 4), то можна  побачити неповному такої класифікації. Сильний тип нервової системи  є достатньо розчленованим, а  слабкий – ні, врівноваженість  виявилася розчленованою, а неврівноваженість залишалася без зміни. Очевидно, логіка дослідження повинна була б вимагати довершення такої схеми.

    Б. Теплов  і В. Небилицин, продовжуючи  вивчати властивості нервових  процесів на основі електроецефалографічних  методик і статистичного оброблення експериментальних даних, довели, що деякі індивідуальні особливості умовних рефлексів у людини пов’язані між собою. Кожна така взаємопов’язана система індивідуальних особливостей залежить від однієї загальної причини, а саме, від певної властивості нервової системи.

       Наприклад,  від сили процесів збудження  і гальмування залежать ступінь  згасання умовних рефлексів, різниця  в силі умовної реакції на  сильний і слабкий подразники, вплив стороннього подразника  на чутливість до основного  подразника. Вони виділили чотири основних властивості нервової системи:

1. динамічність – характеризує легкість і швидкість утворення мозковими структурами нервових процесів під час формування умовних реакцій збудження чи гальмування;
2. лабільність (лат. labilis – нестійкий) – характеризує швидкість виникнення і згасання процесів збудження;
3. сила;
4. рухливість.

    Фізико-хімічну  природу цих властивостей ще  не з’ясовано.

     У дослідженнях  Теплова і Небилицина показано, що психологічна характеристика  темпераменту загалом пов’язана не з однією властивістю нервової системи, а з їх поєднанням, тобто з типом нервової системи. Аналогічно встановлено, що кожна властивість темпераменту залежить не від однієї, а від декількох властивостей нервової системи. Нині знайдено зв’язок цілісної характеристики темпераменту і окремих його властивостей лише з чотирма типами нервової системи. Оскільки ці типи є спільними для людини і тварин, то їх називають загальними. Отже, фізіологічною основою темпераменту є загальний тип нервової системи.

       За твердженням В.Небилицина, відповідно до виділених чотирьох параметрів люди повинні репрезентувати не менше 12 типів нервової системи.

       Російський  психолог Вольф Мерлін (1892-1982) вважав, що темперамент треба вивчати  як суто психічне явище з  урахуванням зв’язків із властивостями нервової системи. Тоді його можна було б характеризувати за допомогою понять “сензитивність”, ”реактивність”, ”активність”, ”темп реакцій”, ”пластичність”, ”екстраверсія”, ”інтроверсія” й ”емоційність”.

        Сензитивність  (лат. Sensibilis – чутливий) визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини. Сензитивність визначає мінімальну силу подразника, що викликає у людини ледве помітне відчуття. Високосензитивні люди є дуже вразливими, сором’язливими, замкнутими, тривожними. Їм властива висока вимогливість до себе і занижений рівень домагань. Низькосензитивним особам властиві протилежні риси.

        Реактивність залежить від характеру емоційної реакції індивіда на зовнішні та внутрішні впливи. Високореактивні люди є імпульсивними. Вони починають діяти під впливом обставин, без належного їх усвідомлення й оцінки. Малореактивні – завжди помірковані, стримані, намагаються оцінити наслідки своїх дій.

        Активність характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подолання перешкод на шляху до мети. Активна людина завжди чимось зайнята, постійно рухається, стрімка у своїх діях і мовленні. Пасивній людині притаманні апатія і бездіяльність.

       Темп реакцій виявляється у швидкості перебігу різних психічних явищ: часі запам’ятовування, швидкості прийняття рішень тощо.

     Пластичність – показник гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов. Особи з великою пластичністю легко і швидко пристосовуються до нових людей і обставин, змінюють вид діяльності, менше конфліктують із колегами. Ригідність (лат.  rigidus – твердий, заціпенілий) це показник інертності, нечутливості до зміни зовнішніх впливів.

       Екстраверсія та інтроверсія розрізняються тим, що більше впливає на реакцію людини – зовнішні враження у певний момент (екстраверти) чи образи, уявлення, думки, пов’язані з минулим і майбутнім (інтроверти). Екстравертам властива імпульсивність у діях, ініціативність, комунікабельність, гнучкість поведінки. Інтроверти зосереджуються на власних внутрішніх переживаннях і не цікавляться тим, що відбувається навколо. Екстраверсія ґрунтується на сильному типі нервової системи, інтроверсія – на слабкому.

       Емоційність – властивість темпераменту, що вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій. У емоційно не стійких людей, що легко збуджуються, вони виникають швидко, є короткочасними і можуть легко змінюватися на протилежні. Для емоційно стійких людей характерними є повільне емоційне збудження і тривалість переживань.

        Зазначені властивості темпераменту  проявляються в актах людської  поведінки не ізольовано, а утворюють  певну єдність. Це дає змогу  чітко відмежувати темперамент  від інших психічних особливостей  особистості – її характеру,  спрямованості чи інтелекту.

 

4.  ПСИХОЛОГІЧНА  ХАРАКТЕРИСТИКА ТИПІВ ТЕМПЕРАМЕНТУ

 

       Кожен  тип темпераменту характеризується  різним рівнем вираження окремих  властивостей і їх своєрідним  поєднанням.

       САНГВІНІК.  Для сангвініка характерна підвищена  реактивність. Він бурхливо сміється навіть із незначного приводу або може дуже розсердитися через дрібницю. Емоції виникають швидко, є сильними, але нетривалими, легко змінюються на протилежні. Радість може швидко перетворитися на гнів, чи навпаки. Цьому сприяє висока лабільність нервової системи. Тому почуття, інтереси, настрої і прагнення дуже мінливі. У колі друзів сангвінік завжди рухливий, веселий та життєрадісний. Переважає у нього оптимістичний настрій. Має добре розвинуту міміку й виразні рухи. По обличчю легко вгадується його настрій, ставлення до людей і речей. Жваво відгукується на все, що привертає його увагу.