Теорії емоцій в психології

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ  І  НАУКИ  УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

КУРСОВА  РОБОТА

з дисципліни: «Загальна  психологія»

 

на  тему:

 

«ТЕОРІЇ  ЕМОЦІЙ  В  ПСИХОЛОГІЇ»

 

 

 

      

 

 Спеціальність: 6.030102 – Психологія

 

 Виконав:

 Студент  групи ГПз – 220 ____________________________Темченко Н.М.

 

 Науковий  керівник:

 ст. викладач _______________________________________Семенцова О.М.

 

 

 

      

                                  

Запоріжжя    2011р.

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП………………………………………………………………………          3

РОЗДІЛ І. Теоретичні підходи науковців до дослідження емоцій……...          6

1.1. Визначення поняття «емоції»…………………………………………          6

1.2. Напрямки досліджень емоцій у психології…………………………..        14

РОЗДІЛ ІІ Класифікація теорій емоцій в психології……………………        17 та методи їх дослідження………………………………………………….

2.1. Характеристика, порівняння, критика існуючих теорій емоцій……        17

2.2. Методи вивчення емоцій……………………………………………...        36

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...        38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….        41

 

 

ВСТУП

 

 

Всі ми постійно відчуваємо різні емоції: радість, смуток, печаль і т. д. До класу емоцій відносяться також почуття, афекти, пристрасті, стреси. Емоції допомагають нам краще розуміти один одного. Але незважаючи на те, що емоції постійно супроводжують нас по життю, мало хто знає про те, чому в деякий момент часу, ми реагуємо так, а не інакше на ту чи іншу подію. Спробуємо простежити розвиток психологічних теорій емоції [1].

Чисто психологічних  теорій емоцій, що не зачіпають фізіологічні та інші пов'язані з ними питання, насправді не існує, а ідеї, взяті з різних галузей наукових досліджень, в теоріях емоцій зазвичай співіснують. Це не випадково, так як емоцію як психологічне явище, яке важко відокремити від процесів, що відбуваються в організмі, і нерідко психологічні та фізіологічні характеристики емоційних станів не просто супроводжують один одного, але служать один для одного поясненням. В останні роки, особливо в останнє десятиліття, різко констатуючи з попередніми десятиліттями, неухильно ростуть знання, що належать до сфери емоцій. Ці знання поставляються самими різними спеціальностями, тому що - емоція воістину междісціплінірованний предмет. Дослідники, такі як - К. Ізард [2], Ч. Дарвін [2], В. Джеймс і Г. Ланге [2], Дж. Грей [2], П. Бард [2], І. Уенбаум [2], Р. Зайонц [2], С. Шехтер [2], В. Вундт [1], Д. Рапапорт [2], З. Фрейд [1], Дж. Дьюї [2], М. Арнольд і Р. Лазарус [2], Кеннон [1], П. Симонов [1] та ін. Такі пофесії як юриспруденція та архітектура, явно пов'язані з емоціями, оскільки вони впливають на людські мотиви і потреби. Різні галузі мистецтва, звичайно ж, мають справу з емоціями, особливо з виразом емоцій. К.С. Станіславський, російський театральний геній перетворив сучасний театр введенням системи вправ для акторів і актрис, приділяє особливу увагу створенню на сцені щирої емоції, відповідної зображуваним характерам і життєвої ситуації. Важко собі уявити яку-небудь людську діяльність, що не відноситься так чи інакше до області емоцій.

Оскільки предмет емоцій збагачується настільки різними і багатьма дисциплінами, важко виявити найважливіші загальні теми, які можуть бути плідними в розумінні цієї області як цілого.

У даній курсовой буде розглянуто теоретичні підходи науковців до визначення поняття «емоції» та надано порівняльна характеристика різноманітних теорії емоцій.

Серед науковців не має єдиної точки зору у питаннях дослідження емоцій. Є широкий діапазон наукових точок зору на природу і значення емоцій. Дослідниця Даффі вважає, що в рамках науки про поведінку можна обійтися взагалі без поняття "емоція". Даффі, Ліндслі вважають, що поняття активації, або порушення, має значно більшу пояснювальну силу, і в той же час менш заплутано, ніж термінологія, що описує емоційну сферу [1]. Інші ж Томкінс та Ізард, стверджують, що емоції утворюють первинну мотиваційну систему людини [1]. Шехтел уявляє, що емоції - минущий феномен, хоча іноді затверджується, що люди завжди в деякій мірі відчувають будь-яку емоцію, або ж, що не існує дій і вчинків без афекту [1]. Ряд вчених Арнольд,  Лазарус, Юнг, дотримуються тієї думки, що більша частина емоцій руйнує і дезорганізує поведінку, будучи основним джерелом психосоматичних захворювань[1]. Дані ж інших авторів, таких як Рапапорт,  Маурер, Томкінс,  Шехтел,  Ізард показують, що емоції відіграють важливу роль в організації, мотивації і  поведінки [1]. Дослідник Венгер зводить емоції до прояву вісцеральних функцій, до діяльності структур, іннервіруемих автономної нервової системою [1].

У психологів, так само як у філософів і вихователів, немає єдиного погляду на місце емоцій в житті і справах людини. Деякі говорять, що в основному ми - раціональні істоти і наші "причини буття" переважно пізнавально інтелектуальні. Майже для всіх у нашому суспільстві і в багатьох інших освіта, починаючись в ранньому дитинстві, продовжуючись крізь роки зрілості до повного становлення; і сама освіта найчастіше розглядається як процес оволодіння фактами та теоріями, як накопичення інформації. Інші говорять, що наші "причини буття" за природою афективні або емоційні. Ми оточуємо себе тими людьми і речами, до яких прив'язані емоційно. Ми відчуваємо, що научіння через переживання (як особисте, так і соціальне) так само важливо, ніж засвоєння фактів і теорій [1].

Незважаючи на значні розбіжності з питання природи і значення емоцій, теоретичні та практичні досягнення останнього десятиліття перетворили цей розділ на повноправну область наукових досліджень. Всупереч різних поглядів вчених, по суті всі люди (включаючи учених) погоджуються з тим, що вони відчувають радість і печаль, гнів і страх і що вони знають різницю між цими емоціями і різницю в тому, як вони переживаються і як вони ними виражаються.

Мета дослідження: аналіз основних теорій емоцій в психології.  Об’єкт дослідження: теорії емоцій.

Предмет дослідження: особливості існуючих теорій емоцій. Завдання дослідження:

1. Описати теоретичні підходи науковців щодо дослідження емоцій.  2. Здійснити порівняльний аналіз існуючих у психології теорій емоцій.

3. Теоретично описати методи вивчення емоцій.

Методи дослідження: Теоретико-методологічний аналіз проблеми, систематизація наукових літературних джерел, порівняння та узагальнення данних.

 

 

                                                             РОЗДІЛ І       ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ НАУКОВЦІВ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМОЦІЙ                          1.1 Визначення поняття «емоцій»                                                                               Існує велика кількість визначень емоцій. Якщо подивитись у словнику там є чимало визначень емоцій. Емоції – психічні стани і процеси, в яких відображається безпосереднє, ситуативне переживання життєвих явищ, зумовлене їх відношенням до потреб суб’єкта [3]. Є емоції астенічні (безсилля, слабість) – негативні емоційні переживання пригніченості, суму, пасивної боязливості та ін., за яких знижується тонус м’язів. Людина при цьому сутулиться, у неї опущені руки, сповільнене дихання. Ще є  така різновидь емоцій як базальні (основа) – нечислені вроджені емоції, на основі яких розвиваються і формуються складніші соціально зумовлені емоційні процеси. У психології до них відносять радість, здивування, горе, огиду, страх і гнів. Фізіологічною основою емоцій базальних є діяльність різних підкоркових відділів головного мозку. Інші ж емоції стенічні (сила) – емоції переживання яких посилює життєдіяльність організму, що виявляється в підвищеному, збудженому стані, радісному хвилюванні, підвищеній бадьорості. Їх переживання супроводжується змінами в діяльності організму: енергійніше працює серце, полегшується дихання, відчувається приплив енергії.            У класичних визначеннях емоцій (А.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн) підкреслюється розуміння емоцій, як психічного відображення у формі безпосереднього переживання життєвого сенсу та значимості явищ, які відображаються [4]. Тобто,  емоції – це психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ суб’єктивного та об’єктивного світів. С. Рубінштейн, класик радянської психології, визначаючи суть емоцій, підкреслює у них наявність переживань «…людина переживає те, що з нею відбувається і нею здійснюється; вона проявляє своє ставлення певним чином до того, що її оточує. Переживання цього ставлення людини до оточуючого складає багату і яскраву сферу людських почуттів» [5]. За Р.С. Немовим, емоції – це «елементарні переживання, які виникають у людини під впливом загального стану організму і ходу процесу задоволення актуальних потреб» [6].   Доктор філософських наук Г. Х. Шингаров писав: «В емоціях є суб'єктивне, але немає ідеального, бо зовнішній світ відображається не у вигляді образів, а у вигляді переживань суб'єктивних состояній» [7]. Політичний діяч В.І.Ленін писав, що «без людських емоцій ніколи не бувало, немає і не може бути людського шукання істини» [8].     У психологічній літературі емоції визначають так: Емоції - це реакції людини і тварин на дії внутрішніх і зовнішніх подразників, що мають яскраво виражене суб'єктивне забарвлення. Емоциії пов'язані із задоволенням або незадоволенням біологічно значимих потреб [2].     Дьюї писав, що «психологічно емоція - це адаптація або напруження звичок й ідеалу, а органічні зміни є виявом цієї боротьби за адаптацію» [2]. На думку С Шехтера, емоційні стани - це результат взаємодії двох компонентів: активації і висновку людини про причини її збудження на основі аналізу ситуації, в якій виникла емоція [2]. Мовою Томкінса, емоції - це в основному мімічні відповіді. Він стверджував, що пропріоцептивний зворотній зв'язок від виразів обличчя, трансформуючись у усвідомлену форму, створює відчуття чи усвідомлення емоцій [1]. Згідно Даффі, емоції є вищі рівні напруги в тканинах організму [1]. Арнолд визначає емоцію, як чуттєво-дійову тенденцію і відрізняє емоцію від біологічного потягу, з одного боку, - з іншого мотива [1].  Лазарус розглядає емоцію як відповідь і визначає три типи категорій емоційної відповіді: когнітивний, експресивний і інструментальний [1].  Плутчик визначає емоцію як реакцію організму, пов'язану з пристосувальним біологічним поцессом. Наприклад, адаптивний комплекс неприйняття збуджує огиду, а руйнування – гнів [1].  Симонов визначає емоцію як взаємодія потреби і можливості досягнення мети [1]. Один з найбільших сучасних дослідників людських емоцій К. Ізард у своїй теорії визначає емоції як складний процес, який охоплює нейрофізіологічні, нервово-м´язові й чутливо-переживальні аспекти, внаслідок чого він розглядає емоцію як систему [2].        У більшості теорій допускалося, що емоція - це не простий феномен. Цілісне визначення емоції повинно брати до уваги три аспекти, що характеризують це явище:          а) пережите або усвідомленого відчуття емоції;     б) процеси, що відбуваються в нервовій, ендокринній, дихальної, травної та інших системах організму;        в) піддаються спостереженню виразні комплекси емоції, зокрема ті, що відображаються на обличчі.          Таким чином, в цілому люди знають, що саме призвело до появи тих чи інших емоцій. Проте вчені не приходять до згоди щодо того, як саме виникає емоція.             У цій курсовій будуть розглянуті деякі з основних підходів до вивчення емоцій. Хоча теорія Мак-Даугала зв'язала емоції і поведінку, а роботи його і Фрейда заклали основу для співвіднесення емоцій, мотивацій і поведінки, однією з найбільш серйозних проблем в науках про людину є та, що більшість теорій особистості, теорій поведінки і теорій емоцій були створені незалежно один від одного.         У багатьох теоріях особистості відсутній зв'язок з проблемою емоцій. Автори таких теорій використовують звичайно одне або кілька мотиваційних понять, але дуже рідко включають поняття окремих емоцій як мотиваційних змінних. З іншого боку, дослідники емоцій, як правило, звертають увагу на ряд компонентів емоційного процесу - його нейрофізіологію, експресію або феноменологію - і, лише за деякими винятками (наприклад, Томкінс) майже не співвідносять свої дані з особистісними особливостями або поведінкою організму в цілому.            Фрейд і психоаналітична теорія займають особливе місце в історії психології. Теорія Фрейда та психоаналіз в цілому стосувалися насамперед негативних афектів. Уявити цілісне визначення афекту в термінах класичної психоаналітичної теорії нелегко, оскільки Фрейд та його послідовники використовували це поняття досить широко і приписували йому різні ролі в процесі розвитку теорії. У своїх ранніх роботах Фрейд вважав, що афект, або емоція, лише спонукальна сила в психічному житті, і багато разів у своїх більш пізніх працях він "також говорив про афекти, або емоції, як про інтрапсихічні чинники, які дають поштовх фантазіям і бажанням " (Рапапорт) Фрейдівське поняття мотиву має щонайменше зовнішню схожість з поняттями ідеоафектівної організації, представленої в теорії диференціальних емоцій (Томкінс) і афективно-когнітивної структури (Ізард) .  Чимало сучасних теоретиків психоаналізу пропонують модифікації фрейдівської концепції афектів. Шехтел бачить обмеженість негативного погляду Фрейда на афекти і підкреслює їх організуючу і конструктивну функції. Він також не погоджується з фрейдівської тенденцією розглядати афект і зовнішню дію як взаємовиключні. "Я вірю, що немає дії без афекту, звичайно, не завжди такого інтенсивного і драматичного, як у прояві імпульсивної люті, а більш загального, іноді ледь помітного, утворюючого,  підставу кожної дії " (Шехтел).         Шехтел проводить різницю між внутрішніми афектами і активуючими. Внутрішні афекти можуть мати місце у голодної дитини, яка не може дістати їжу, або в депресії у дорослого, який втрачає інтерес до навколишнього світу. Активуючі афекти виявляються, наприклад, при творчій діяльності дорослих і концептуально до деякої міри збігаються з позитивними емоціями - інтересом, радістю - в теорії диференціальних емоцій.     Відхід від великої кількості сучасних психоаналітичних досліджень від механічної теорії інстинктивних потягів сформульованої Рапапортом, був посилений роботами Клейна, який висунув концепцію імперативного передбачення, вважаючи, що одного разу випробуваний афект набуває значення, яке виникає раніше сенсорного задоволення або незадоволення [1]. Деякі сучасні теорії розглядають емоцію в основному як відповідь або як комплекс відповідей, обумовлених конгнітівнимі процесами. Ці теорії мають загальний корінь з поглядами на природу людини які можуть бути простежені від Аристотеля, Фоми Аквінського, Канта та інших філософів. Це ідеї про те, що:            а) людина насамперед і найбільшою мірою - раціональне істота;   б) раціональне по своїй сутності добре, а емоційне - погано;   в) конгнітівние процеси повинні використовуватися як фактор, що контролює і заміщає емоції.          Одна з найбільш розроблених теорій емоцій і особистості в цій традиції - теорія Арнольд. За Арнолд, емоція виникає як результат послідовності подій, описуваних за допомогою понять сприйняття і оцінки. Арнолд використовувала термін сприйняття в значенні "простого розуміння об'єкта". Розуміти що-небудь - це знати, що з себе представляє даний об'єкт незалежно від того, як він впливає на сприймаючого. До того, як емоція виникла, об'єкт повинен бути сприйнятий і оцінений [1]. Дослідники Шехтер і його співавтори Сінгер припустили, що емоції виникають на основі фізіологічного порушення і когнітивної оцінки [1].                  Плутчик розглянув емоції як пристосувальні средства, які грали роль у виживанні індивідів на всіх еволюційних рівнях. Він стверджує, що його теорія емоцій може бути використана при вивченні особистості в психотерапії. Плутчик зробив висновок, що навчання і досвід впливають на емоції лише в дуже специфічному відношенні:       1) індивід може навчитися змінювати або пригнічувати деякі зовнішні виразні ознаки емоцій . . . ;          2) індивідуальний досвід вплине на те, які прототипичні комплекси будуть більш ймовірно переважатиме в його поведінці, а які - маскуватися або взаємодіяти [1].          В психології ХVII - XIX вв. виявилися дві точки зору на проблему емоцій. Згідно першої з них, емоції - вторинні стани, залежні від пізнавальної діяльності (німецький психолог Гербарт і ін.). Згідно другої - емоції носять первинний, самостійний характер і тісно пов'язані з біологічними функціями організму. Перший, хто намагався розкрити біологічну природу відчуттів, був Чарльз Дарвін. Він стверджував, що відчуття людини мають тваринне походження і що по мірі розвитку психіки емоції будуть зникати [2].   Засновник "еволюційної теорії емоцій" Ч. Дарвін розглядав проблеми емоцій з біологічної точки зору. Це дозволяє визнати, що емоції (у міру розвитку) закріплювалися як своєрідний інструмент, який утримує життєвий процес в його оптимальних межах і застережливий руйнівний характер недостачі або надлишку будь-яких чинників життя даного організму. Розглядаючи у тваринному світі виникнення емоцій також пов'язане із задоволенням або незадоволенням потреб тварин. Але тут спостерігається вузьке коло інстинктів (самозбереження, продовження роду, харчового і орієнтовного), їхні емоції відповідно обмежені й бідні.      Близька до теорії Ч.Дарвіна теорія емоцій, запропонована американським філософом і психологом Джемсом і данською лікаркою Ланге. Згідно їх теорії, виникнення емоцій обумовлене змінами в руховій сфері. Джемс трактував ці зміни як причину емоцій. Згідно цієї теорії, людині сумно, тому що вона плаче, а ніяк не навпаки.        Після опису певних вісцеральних і залізистих реакцій, включених в емоцію, Джеймс зазначає: "І що не менш важливо, але менш визнано, оскільки цим фактом не приділялося досі спеціальної уваги, - це безперервна взаємодія довільної мускулатури з нашими емоційними станами. Навіть коли немає змін….,її внутрішнє напруження змінюється, задовольняючи вимогам кожного настрою, який з'являється, і відчувається як різниця напруги " [2]. Біологічна теорія  емоцій фізіолога П.К. Анохина , згідно якої, позитивні емоції виникають в тому випадку, якщо зворотна інформація збігається або перевищує очікувану, і, навпаки, недолік зворотної інформації породжує негативні емоції.  Анохін зазаначав, що якби люди були позбавлені емоцій, то вони не уникнули б взаємного непорозуміння і повної неможливості встановити суто людські стосунки [3].      Однією зі спроб подолати недоліки теорії Джемса-Ланге є активаційні теорії, автори яких ( фізіолог Ч.-С.Шерінгтон, К.-Г.Юнг та ін.) вважають, що емоції викликають тривогу в організмі і мобілізують вищі відділи мозку на відповідну до ситуації діяльність. Вони пов’язали відчуття і емоції, і всю різноманітність перживань пояснювали через афективний тон відчуттів, не з’ясувавши, як він виникає [2].                 Своєрідна теорія емоцій була розроблена німецьким психологом Вундтом. У цій теорії говориться, що виразні рухи - це зовнішній супутник переживання. У основі теорії всі виразні рухи розглядаються як результат внутрішньоорганічних змін в організмі [2].      В.Б. Кеннон та інші  психологи  сформулювали  таламічну теорію емоцій. На їх думку, специфічна якість емоцій додається до простого відчуття при проходженні збудження через таламус, коли виникають таламічні процеси. Проте таламічна теорія також необгрунтовує необхідності емоцій [2].           Автори конфліктної теорії емоцій канадський психолог Д. Хебб, французькі – Е. Клапаред і П. Жане вважають емоції порушенням нормальної активності в корі, вродженою реакцією на конфлікт між тим, що людина знає і може, і тим, чого від неї вимагає життя. Е.Клапаред спробував примірити «класичну» теорію (сприйняття - емоція - переживання емоції - органічні реакції) з «периферичною», який між сприйняттям небезпечної ситуації й емоцією страху ввів «почуття небезпеки», котре є відображенням попередньої до нього моторної установки. У результаті весь ланцюг подій, що розгортаються, набуває такого вигляду: сприйняття – установка на втечу – почуття небезпеки (органічні реакції – емоція (страх). Клапаред своє дослідження підкріплює таким доказом: життєві спостереження свідчать про те, що емоція страху настає за почуттям небезпеки, коли людина не в змозі втекти або захистити себе. Тут слід додати, що страх виникає й тоді, коли небезпечна ситуація завдяки випадку або діям людини закінчилася благополучно, але людина починає усвідомлювати, чим все це могло скінчитися [2].           На інформаційному  рівні цю теорію розробляє російський фізіолог і психолог П. Симонов. Він зазначає, що емоції виникають за недостатньої інформації для досягнення мети. Заміщуючи цей дефіцит, вони забезпечують продовження дії і підвищують надійність живої системи. Емоції можуть супроводжуватися сильними змінами в діяльності органів дихання, травлення, серцевосудинної системи, залоз внутрішньої секреції, скелетної і гладкої мускулатури тощо. Зовнішньо вони виявляються в мімічному виразі обличчя, позі, жестах, виразних рухах людини тощо [2].     В.М. Смирнов показав, що при електростимуляції різних глибоких структур мозку проявляються "уявні емоції" емоційні психологічні автоматизми, що виникають у зв'язку з викликаною ізольованою активністю якоїсь мозкової ланки системи емоцій. Спроба роздільного аналізу емоційних процесів призводить до висновку про те, що емоції як форми психічного стану зовсім не обов'язково повинні бути пов'язані з дією. Тривалість прояви, інертність емоційного стану - одна з характерних властивостей емоцій. Людина може переживати сильні емоції, не здійснюючи жодних дій шляхом їх вольового гальмування, при цьому, однак, вегетативні компоненти емоцій зазвичай не вдається побороти, так як вони мало схильні довільної регуляції [7].            Аналізуючи емоційні стани людини, психолог К. Ізард виокремив «фундаментальні емоції», до яких відніс інтерес (як емоція), радість, здивування, страждання, гнів, страх, сором та ін. Вищим продуктом розвитку емоцій  людини є стійкі почуття до предметів, що відповідають її вищим потребам. Вони виникають за наявності певного рівня інтелекту і є продуктом суспільного впливу. У процесі еволюції емоції виникли як засіб, що дає змогу живим організмам визначати біологічну значущість зовнішних впливів і внутрішніх станів. В емоціях виявляється  оцінне ставлення до суб’єкта до наявних або можливих ситуацій, до своєї діяльності  і поведінки.  Тому емоції  диференцюють на два полярних класи:     1) позитивні, зумовлені сприятливим для організму розвитком подій або позитивними  впливами, а тому  спонукають суб’єкта до їх  збереження;  2) негативні, які стимулюють активність організму, спрямовану на уникнення шкідливих впливів.         У результаті аналізу та порівняння основних підходів до дослідження емоцій можна зробити такі висновки: При цилісному визначенні емоції  треба брати до уваги три аспекти:         1) пережите або усвідомлене відчуття емоції;     2) процеси, що відбуваються в нервовій, ендокриній, дихальної, травної та інших системах організму;          3) піддаються спостереженню виразні комплекси емоції, зокрема ті, що відображаються на обличчі.          Отже, емоції виникають як узагальнена чуттєва реакція у відповідь на різні за характером екзогенні та ендогенні сигнали, які зумовлюють певні зміни у фізиологічному стані організму – породжують у свідомості людини не образи предметів і явищ, а переживання.

 

         1.2  Напрямки досліджень емоцій у психології

 

         Науковці досліджували різноманітні аспекти емоцій та здійснювали їх узагальнення у вигляді теорій. Є. В. Гордова розглядала проблему різних напрямів у психологічному вивчені ролі емоцій у навчальній діяльності. Вона надає огляд неоднозначного впливу емоцій на діяльність дитини  6-7 - річного віку. Обгрунтовує тісний зв’язок емоційного ставлення першокласника до школи з його психологічним здоров’ям [9].

           Е.Л. Носенко на основі результатів експериментального дослідження було розглянуто роль емоційного стану підлітка як опосередковуючої ланки механізму впливу самооцінки на ефективність інтелектуальної діяльності. Залежно від характеру самооцінки (її адекватності, стійкості) у підлітка формується така риса характеру як впевненість в собі, а закріпилася самооцінка не обмежується рамками однієї будь-якої діяльності і поширюється на інші її види [10].        Кокарєва М.В. досліджувала особливості емоційної сфери в юнацькому віці. Вона вважає, що емоційні стани великою мірою впливають на усі сфери життя особистості, особливо на навчальну діяльність [11].

          Cвітлана Кравчук розглядала актуальну, але недостатньо  розроблену  проблему – психологічні особливості сором’язливості у дорослих і дітей. Сором’язливість як особливість особистості дуже близька до полохливості, а збентеження - до страху. Надмірна сором’язливість може мати певні негативні наслідки для особистості. Відомо, що у маленьких дітей збентеження виникає без видимої причини, при зверненні до них незнайомих людей. В таких випадках діти відвертаються, ховаються за маму. К. Ізард виокремлює два типи збентеження: соціальне та особистісне. На його думку, перший тип пов’язаний із стурбованістю людини тим, яке враження вона справляє на людей, наскільки може відповідати їх очікуванням. Другий тип пов’язаний з суб’єктивним відчуттям дискомфорту, саме переживання збентеження. [2] Легкість виникнення збентеження характеризує емоційну властивість особистості, що називається сором’язливістю.  Аналіз сутності феномена сором’язливості, особливостей індівідуально-психологічних характеристик осіб з  високим рівнем сором’язливості дає можливість зрозуміти психологічні особливості поведінки сором’язливої особистості в різних ситуаціях, сприяє прогнозуванню проявів такої поведінки в критичних обставинах [12].

           Циганчук Т.В. роглядала проблему психоемоційної напруги. Традиційно у психології значна увага приділяється питанням, які пов’язані з проблемами психоемоційної напруги, особливостями діяльності, активності особистості та стресовими ситуаціями, які виникають у процесі її здійснення. Це пов’язано з тим, що з мірою розвитку суспільства сучасна людина знаходиться в стані постійної готовності до змін, до сприйняття нової інформації, до необхідності швидкого прийняття рішення. Це призводить до виснаження адаптаційних можливостей і є передумовою виникнення стресового стану [13].

          Олена Лазуренко розглядала проблему ролі емоцій в організації поведінки людини. Намагання розібратися в сутності емоційних явищ, зрозуміти значення емоцій в життєдіяльності людини з давніх-давен була предметом значного зацікавлення багатьох філософів, психологів, медиків. Отже, вивчення емоційної сфери і, зокрема, ролі емоцій в організації поведінки людини й сьогодні займає винятково важливе місце [14].

          Здатність розумно керувати своїми емоціями завжди вважалась важливою характеристикою мудрості. Про це точно сказав свого часу Декарт: «ті люди, кого особливо хвилюють пристрасті, можуть насолодитись життям в найбільшій мірі. Правда, вони можуть переживати і багато гірких хвилин, якщо вони не вміють правильно використовувати пристрасті…,але мудрість більш за все корисна тим, що вона вчить панувати своїми пристрастями і так вміло ними роспоряджатись, щоб легко можна було перенести заподіюване ними зло і навіть витягти з них радість….» [15].

         Таким чином, на основі досліджень науковців, емоції у людей різного віку тісно пов’язують зі здоров’ям,  емоційні стани впливають на усі сфери життя. Вивчення емоційної сфери та ролі емоцій в організації поведінки людини займає важливе місце у житті.

 

                                      РОЗДІЛ II         КЛАСИФІКАЦІЯ  ТЕОРІЙ ЕМОЦІЙ  В ПСИХОЛОГІЇ ТА МЕТОДИ                                        ЇХ ДОСЛІДЖЕННЯ                                                                                                                     

2.1  Характеристика, порівняння, критика існуючих теорій емоцій

У рамках даної курсової розглянемо особливості теорій емоцій в психології. 1. Еволюційна  теорія  емоцій  Ч. Дарвіна. Опублікувавши в 1872 р. книгу «Вираження емоцій у людини й тварин», Ч. Дарвін показав еволюційний шлях розвитку емоцій й обґрунтував походження їх, що становлять собою лише залишки (рудименти) різних доцільних реакцій, вироблених у процесі еволюції в боротьбі за існування. Розгнівана людина червоніє, важко дихає й стискає кулаки тому, що в первісній своїй історії будь-який гнів у людей спричиняв бійку, а вона вимагала енергійних м´язових скорочень, а отже, посиленого дихання й кровообігу, які забезпечують м´язову роботу. Спітніння рук при страху учений пояснював тим, що в мавпоподібних предків людини ця реакція в разі небезпеки полегшувала схоплювання за гілки дерев [2].      Таким чином, Ч. Дарвін доводив, що в розвитку й вияві емоцій не існує неподоланної прірви між людиною й тваринами. Зокрема, він показав, що у зовнішньому вираженні емоцій в антропоїдів і сліпонароджених дітей є багато спільного.           Ідеї, які висловив Дарвін, стали поштовхом для створення інших теорій емоцій, зокрема «периферичної» теорії В. Джемса - Г.Ланге.   2. Біологічна теорія емоцій П.К. Анохіна.     У межах цієї теорії емоції розглядаються як біологічний продукт еволюції, пристосувальний чинник у житті тварин.    Виникнення потреб спричиняє, на думку П.К. Анохіна, виникнення негативних емоцій, які відіграють мобілізуючу роль, сприяючи найшвидшому задоволенню потреб оптимальним способом. Коли зворотний зв´язок підтвердить, що досягнуто запрограмованого результату, тобто що потребу задоволено, тоді виникає позитивна емоція. Вона постає як кінцевий підкріплювальний чинник. Закріплюючись у пам´яті, вона в майбутньому бере участь у мотиваційному процесі, впливаючи на прийняття рішення про вибір способу задоволення потреби. Якщо ж отриманий результат не узгоджується із програмою, тоді виникає емоційне занепокоєння, яке зумовлює пошук інших, більш успішних способів досягнення мети.  Кількаразове задоволення потреб, забарвлене позитивною емоцією, сприяє навчанню відповідній діяльності, а повторні невдачі в одержанні запрограмованого результату спричиняють гальмування неефективної діяльності й пошуки нових, більш успішних способів досягнення мети.              3. «Периферична» теорія В. Джемса – Г. Ланге.  Американський психолог В. Джемс висунув «периферичну» теорію емоцій, яка ґрунтується на тому, що емоції пов´язані з певними фізіологічними реакціями, про які йшлося вище. Він писав: «Звичайно висловлюються: ми втратили майно, засмучені і плачемо; ми зустріли ведмедя, перелякані й кидаємося навтьоки; нас образив ворог, ми розлючені і завдаємо йому удару. Відповідно до гіпотези, яку я захищаю, порядок подій повинен бути трохи іншим, а саме: перший душевний стан не змінюється негайно іншим. Між ними повинні перебувати тілесні вияви. І тому найраціональніше висловлюватися так: ми засмучені, тому що плачемо; розлючені, тому що б´ємо іншого; боїмося, тому що тремтимо... Якби тілесні вияви не з´являлися негайно за сприйняттям, то останнє було б за формою суто пізнавальним актом, блідим, позбавленим колориту й емоційної теплоти. Ми в такому разі могли б побачити ведмедя й вирішити, що найкраще кинутися навтьоки, могли б образитися й вважати справедливим відбити удар, але ми не відчували б при цьому страху чи обурення». Незалежно від В. Джемса датський патологоанатом К.Г. Ланге 1895 р. опублікував працю, у якій висловлював схожі думки. Але якщо для першого органічні зміни зводилися до вісцеральних (внутрішніх органів), то для іншого вони були переважно фазомоторними. Радість, на його думку, є сукупністю двох явищ: посилення моторної іннервації й розширення кровоносних судин. Звідси походить й експресивне вираження цієї емоції: швидкі, сильні рухи, гучне мовлення, сміх. Сум, навпаки, є наслідком ослаблення рухової іннервації й звуження кровоносних судин. Звідси мляві, уповільнені рухи, слабкість і беззвучність голосу, розслабленість і мовчазність. З позиції теорії Джемса-Ланге, акт виникнення емоції виглядає так: подразник - фізіологічні  зміни - сигнали про зміни в мозок - емоція -(емоційне переживання).         Зміст цього парадоксального твердження полягає в тому, що довільна зміна міміки й пантоміміки зумовлює мимовільну появу відповідної емоції. Зобразіть гнів - і ви самі почнете переживати це почуття, почніть сміятися - і вам стане смішно; спробуйте зранку ходити, ледве тягнучи ноги, з опущеними руками, зігнутою спиною й смутною міною на обличчі - й у вас дійсно зіпсується настрій. З іншого боку, придушіть зовнішній вияв емоції, і вона зникне.           4. Анатомо-фізіологічна теорія емоцій Дж. Грея. Учень Г. Айзенка Дж. Грей виокремлює три мозкові системи, які визначають появу трьох основних груп емоцій: тривожності, радості-щастя й жаху-гніву.    Систему мозкових структур, яка генерує тривожність, автор теорії назвав системою поведінкового гальмування. Ця система відповідає на умовні сигнали покарання або скасування позитивного підкріплення, а також на стимули, котрі містять «новизну». Її активність блокується антитривожними речовинами (барбітуратами, алкоголем, бензодіазепінами).  Друга система - система боротьби та втечі - пов´язана з емоціями люті й жаху. Вона реагує на безумовні аверсивні подразники. Її активність блокують анальгетики (морфіни), а на антитривожні речовини вона не реагує. Третя система - система передбачуваної поведінки. Адекватними для неї стимулами є умовні сигнали нагороди (їжі, води тощо). Емоції, що виникають при активації BAS, пов´язані із приємним передбаченням, надією, переживанням підйому, щастя.      Індивідуальні особливості емоційності людини залежать, за Дж. Греєм, від балансу цих емоційних систем.        5. Теорія В. Кеннона - П. Барда .  Теорію Джемса-Ланге різко критикував і фізіолог В. Кеннон. Зокрема, при виключенні в експерименті всіх фізіологічних виявів (при розсіченні нервових шляхів між внутрішніми органами й корою головного мозку) суб´єктивне переживання все одно зберігалося. Фізіологічні ж зрушення відбуваються при багатьох емоціях як вторинне пристосувальне явище, наприклад, для мобілізації резервних можливостей організму під час небезпеки й породжуваного нею страху або як форма розрядки виниклої в центральній нервовій системі напруги.   В. Кеннон зазначав дві обставини. По-перше, фізіологічні порушення, які виникають при різних емоціях, бувають досить схожими й не відображають їхньої якісної своєрідності. По-друге, ці фізіологічні зміни розгортаються повільно, водночас, як емоційні переживання виникають швидко, тобто передують фізіологічній реакції. Він показав також, що штучно зумовлені фізіологічні зміни, характерні для певних сильних емоцій, не завжди спричиняють очікувану емоційну поведінку. На думку Кеннона, емоції виникають внаслідок специфічної реакції центральної нервової системи й зокрема - таламуса. Отже, за В. Кенноном, етапи виникнення емоцій і супутніх їй фізіологічних зрушень виглядає так: подразник – збудження таламуса – емоція – фізіологічні зміни.     У пізніших дослідженнях П. Барда було показано, що емоційні переживання й фізіологічні порушення, які їх супроводжують, виникають майже одночасно. Отже, попередні етапи виникнення емоцій набувають трохи іншого вигляду: подразник – емоція; подразник – фізіологічні зміни.   6. Судинна теорія вираження емоцій І. Уейнбаума.     На початку XX століття І. Уейнбаум зазначив тісну взаємодію між м´язами обличчя й мозковим кровообігом, тому висловив припущення, що м´язи обличчя регулюють кровообіг. Впливаючи протилежним чином на вени й артерії, вони підсилюють приплив або відтік крові в мозок. Останнє ж супроводжується зміною суб´єктивних переживань.       7. Модифікація судинної теорії І. Уейнбаума.      Р. Зайонц відродив цю теорію, але в модифікованому вигляді. На відміну від І. Уейнбаума, він вважає, що м´язи обличчя регулюють не артеріальний кровообіг, а відтік венозної крові. В одному з експериментів із вдмухуванням у ніздрі теплого й холодного повітря було показано, що перший оцінюють як приємний, а другий - як неприємний. Автори розцінили це як результат зміни температури мозку, зокрема й гіпоталамуса, зумовленої зміною температури крові, що припливає в мозок.              Конгнітивні теорії з´явилися як наслідок розвитку когнітивної психології й відображають думку, відповідно до якої основним механізмом появи емоцій є когнітивні процеси.        8. Когнітивно-фізіологічна теорія емоцій С. Шехтера.   Цю теорію розробив С. Шехтер із колегами в межах когнітивістських теорій емоцій. Було виявлено, що вісцеральні реакції, які зумовлюють збільшення активації організму, хоча і є необхідною умовою для виникнення емоційного стану, але недостатні, тому що визначають лише інтенсивність емоційного реагування, але не його знак і модальність. Відповідно до цієї теорії, певна подія чи ситуація викликають збудження, і в людини виникає необхідність оцінити його зміст, тобто ситуацію, що спричинила це збудження. На думку Шехтера, на виникнення емоцій, поряд зі стимулами, які сприймаються, й породжуваними ними фізіологічними змінами в організмі, впливають минулий досвід людини й оцінка нею наявної ситуації з погляду наявних у цей момент потреб та інтересів. Отже, вісцеральна реакція викликає емоцію не прямо, а опосередковано.      Ще в одному варіанті когнітивної теорії емоцій стверджується, що лише вербальний фактор (мова й самозвіт) мають стосунок до механізму виклику емоційних переживань. При цьому фізіологічні й поведінкові вияви емоцій вважаються лише супроводом або наслідком цих переживань. Когнітивні теорії не враховують наявність емоцій, які виникають безумовно рефлекторно           9. «Асоціативна теорія В. Вундта».      Цей учений, з одного боку, дотримувався поглядів Гербарта, що певною мірою уявлення впливають на почуття, а з іншого боку, вважав, що емоції - це насамперед внутрішні зміни, яким притаманний безпосередній вплив почуттів на перебіг уявлень.       «Тілесні» реакції Вундт розглядає лише як наслідок почуттів. За Вундтом, міміка виникла вперше в зв´язку з елементарними відчуттями, як відображення емоційного тону відчуттів. Вищі, тому складніші почуття (емоції) розвинулися пізніше. Однак, коли у свідомості людини виникає якась емоція, вона щоразу асоціюється з відповідним їй, близьким за змістом нижчим почуттям або відчуттям. Саме воно й зумовлює ті мімічні рухи, які відповідають емоційному тону відчуттів. Наприклад, міміка зневаги (висування нижньої губи вперед) схожа на той рух, коли людина випльовує щось неприємне, що потрапило їй до рота.      10. Психоаналітична теорія емоцій.         Основою фрейдівого розуміння афекту є теорія про потяги. Він, власне, ототожнював і афект, і потяг із мотивацією. Найбільш концентроване уявлення психоаналітиків про механізми виникнення емоцій подає Д. Рапапорт. Суть цих уявлень така: сприйнятий ззовні перцептивний образ зумовлює несвідомий процес, під час якого відбувається неусвідомлювана людиною мобілізація інстинктивної енергії. Якщо вона не може знайти собі застосування в зовнішній активності людини (у тому разі, коли на потяг накладається табу існуючою в даному суспільстві культурою), вона шукає інші канали розрядки у вигляді мимовільної активності. Різними видами такої активності є «емоційна експресія» й «емоційне переживання». Вони можуть виявлятися одночасно, почергово або взагалі незалежно одне від іншого.            З. Фрейд та його послідовники розглядали лише негативні емоції, які виникають у результаті конфліктних потягів.  Тому вони виокремлюють в афекті три аспекти: енергетичний компонент інстинктивного потягу («заряд» афекту), процес «розрядки» і сприйняття остаточної розрядки (відчуття, або переживання емоції). Розуміння механізмів виникнення емоцій, за Фрейдом, як несвідомих інстинктивних потягів зазнало критики з боку багатьох учених.             11. Фрустраційні теорії емоцій.         Ця група теорій пояснює виникнення негативних емоцій як наслідок незадоволення потреб і потягів, як наслідок невдачі. У цьому разі йдеться про розумові емоції, тобто емоції, які виникають не як оцінка подразника, що діє під час безумовно-рефлекторних емоційних реакцій, а як оцінка ступеня успішності (а точніше - неуспішності) досягнення мети, задоволення потреби. Це емоції досади, злості, гніву, люті, страху.   Розпочав розробку цих теорій Дж. Дьюї. Він вважав, що емоція виникає лише тоді, коли здійснення інстинктивних дій або довільних форм поведінки натрапляє на перешкоду. У цьому разі, прагнучи адаптуватися до нових умов життя, людина відчуває емоцію.         У наступні роки виникла й була ґрунтовно розроблена теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера. Відповідно до цієї теорії, коли між очікуваними й дійсними результатами діяльності є розбіжність (когнітивний дисонанс), виникають негативні емоції, водночас, як збіг очікуваного й результату (когнітивний консонанс) зумовлює появу позитивних емоцій. Емоції, які виникають при дисонансі й консонансі, автор теорії розглядає як основні мотиви відповідної поведінки людини [2].     Незважаючи на багато досліджень, які підтверджують правоту цієї теорії, існують й інші дані, котрі свідчать, що в деяких випадках і дисонанс може викликати позитивні емоції. На думку Дж. Ханта, для виникнення позитивних емоцій необхідним є певний ступінь розбіжності між установками й сигналами, деякий «оптимум розбіжності» (новизни, незвичайності, невідповідності тощо). Якщо сигнал не відрізняється від попередніх, то його оцінюють як нецікавий; якщо ж він відрізняється занадто сильно, здасться небезпечним, неприємним, дражливим тощо [2].   12. Пізнавальна теорія емоцій М. Арнольд - P. Лазаруса.    У руслі поглядів С. Шехтера перебувають і концепції М. Арнольд та Р. Лазаруса. У М. Арнольд пізнавальною детермінантою емоцій є інтуїтивна оцінка об´єкта. Емоція, як і дія, настає за цією оцінкою. «Спочатку я бачу щось, потім я уявляю, що це «щось» небезпечне, - і як тільки я уявляю це, я налякана і біжу». Отже, на думку Арнольд, ми боїмося тому, що вирішили, начебто нам загрожують. Вона вважає, що як лише людина безпосереднім й інтуїтивним способом дійде висновку, що тим чи іншим предметом варто опанувати, вона відразу відчуває привабливість цього предмета. Як тільки людина інтуїтивно робить висновок про загрозу для себе, вона відразу відчуває, чого їй потрібно уникнути. Виникає тенденція діяти, що виявляється у різних тілесних змінах, і переживається як емоція. Оцінку, на думку Арнольд, характеризує миттєвість, безпосередність й ненавмисність, тобто інтуїтивність. Цю інтуїтивну оцінку автор розуміє як «почуттєве судження», на відміну від абстрактного «рефлексивного судження».   У концепції Р. Лазаруса є два головні положення:       1) кожна емоційна реакція, незалежно від її змісту, є функцією особливого роду пізнання або оцінки;        2) емоційна відповідь становить собою певний синдром, кожен із компонентів якого відображає який-небудь важливий момент у загальній реакції.          Центральним поняттям концепції Лазаруса є «загроза», яку він розуміє як оцінку ситуації на основі передбачення майбутнього зіткнення (конфронтації) зі шкодою, причому передбачення базується на сигналах, оцінюваних за допомогою пізнавальних процесів. Власне кажучи, Лазарус розглядає афективні реакції, а не лише переживання, оскільки для нього емоція, судячи з першої та особливо з останніх праць, є синдромом, що містить три основні групи симптомів - суб´єктивні переживання, фізіологічні порушення й моторні реакції. Як тільки певний стимул оцінюють як загрозливий, відразу урухомлюються процеси, спрямовані на усунення або зменшення шкоди, тобто процеси подолання загрози. Тенденції до дії з приводу наявності загрози та її усунень відображаються в різних симптомах емоційних реакцій.          У концепції Р. Лазаруса центральною також є ідея про пізнавальну детермінацію емоцій. Він вважає, що когнітивне опосередкування є необхідною умовою для появи емоцій. Однак він критикує М. Арнольд за те, що поняття «оцінка» залишається в неї суб´єктивним і не пов´язується з фактами, які можна безпосередньо спостерігати. Це зумовлює ігнорування питання про умови, які детермінують оцінку. Крім того, Лазарус не згодний з Арнольд із приводу того, що остання визнає оцінку чуттєвою (емоційною) за характером.           Отже, виникнення емоції виглядає так: сприйняття - первинна оцінка – дослідницька активність – особисте значення змін в оцінюванні ситуації – вторинна оцінка – тенденція до дії. Емоція як прояв тенденції в переживанні, фізіологічних порушеннях і моторних реакцій. Нарешті, навряд чи виправдано пов´язувати виникнення емоцій лише з пізнавальною активністю. 13. Інформаційна теорія емоцій П.В. Симонова.     Оригінальну гіпотезу про причини появи емоцій висунув П.В. Симонов. Він вважає, що емоції виникають внаслідок нестачі чи надлишку відомостей, необхідних для задоволення потреби. Ступінь емоційної напруги визначається, за П.В. Симоновим, силою потреби й величиною дефіциту прагматичної інформації, необхідної для досягнення мети. Це він подав у вигляді «формули емоцій»:               Е = - П (Ін-Іс)     де Е - емоція;           П - потреба;           Ін - інформація, необхідна для задоволення потреби;    Іс - інформація, яку має суб´єкт на момент виникнення потреби.   Із цієї формули випливає, що емоція виникає лише за наявності потреби. Немає потреби, немає й емоції, тому що добуток Е= 0 (Ін - Іс) теж дорівнюватиме нулю. Не буде емоції і в тому разі, якщо потреба є, а (Ін - Іс) = 0, тобто якщо людина володіє необхідною для задоволення потреби інформацією (Іс = Ін). Важливість різниці (Ін - Іс) П. В. Симонов обґрунтовує тим, що на її підставі будується імовірнісний прогноз задоволення потреби. Ця формула дала Симонову підставу говорити про те, що «завдяки емоціям забезпечується парадоксальна на перший погляд оцінка міри незнання». У нормальній ситуації людина орієнтує свою поведінку на сигнали високоймовірних подій (тобто на те, що в минулому частіше траплялося). Завдяки цьому її поведінка здебільшого буває адекватною і зумовлює досягнення мети. В умовах повної визначеності мети можна досягти і без допомоги емоцій.           Однак у невизначених ситуаціях, коли людина не має точних відомостей для того, щоб організувати свою поведінку для задоволення потреби, потрібна інша тактика реагування на сигнали. Негативні емоції, як пише Симонов, і виникають у разі браку відомостей, необхідних для досягнення мети, що в житті трапляється найчастіше. Наприклад, емоція страху й тривога розвиваються, якщо бракує відомостей, необхідних для захисту, тобто при низькій ймовірності уникнення небажаного впливу, а фрустрація - при низькій ймовірності досягнення бажаної мети.  Насамперед зупинимося на положенні: якщо немає потреби - немає й емоції. Із цим важко сперечатися, якщо йдеться про вихідну відсутність потреби. Однак відсутність потреби й зникнення потреби при її задоволенні, тобто досягненні мети - психологічно різні ситуації. Особливо це стосується соціальних потреб. Одна річ - первинна відсутність потреби, а звідси - і відсутність процесу мотивації, наявності мети. Немає їх, немає приводу й для виникнення емоції. Інша річ, коли в результаті потреби, що була наявною, і мотиваційного процесу, який розгорнувся, досягають обумовленої ними мети. У цьому разі задоволення виникає внаслідок усунення потреби, а не її відсутності.          Загалом, можна зробити такі висновки. Теорія емоцій, названа П.В. Симоновим «інформаційною», пояснює деякі окремі випадки виникнення емоцій у процесі мотивації, а саме при побудові ймовірнісного прогнозу задоволення потреби. Тому її радше слід було б називати «мотиваційною».  14. Диференціальні емоції К.Ізарда.     Об´єктом вивчення в диференціальних теорії емоцій К. Ізарда є частково емоції, кожна з яких розглядається окремо від інших як самостійний переживально-мотиваційний процес.       К. Ізард виокремлює п´ять основних тез:       1) основну мотиваційну систему людського існування утворюють 10 базових емоцій: радість, сум, гнів, відраза, презирство, страх, сором, зніяковілість, провина, подив, інтерес;        2) кожна базова емоція має унікальні мотиваційні функції та специфічну форму переживання;        3) фундаментальні емоції переживаються по-різному та неоднаково впливають на когнітивну сферу й на поведінку людини;    4) емоційні процеси взаємодіють із драйвами, з гомеостатичними, перцептивними, когнітивними й моторними процесами, впливаючи на них;  5) у свою чергу, драйви, гомеостатичні, перцептивні, когнітивні й моторні процеси впливають на перебіг емоційного процесу.   Деякі емоції, внаслідок вроджених механізмів, що лежать в їх основі, організовані ієрархічно. Джерелами емоцій є нейронні й нервово-м´язові активатори (гормони й нейромедіатори, наркотичні препарати, зміни температури крові мозку й наступні нейрохімічні процеси), афективні активатори (статевий потяг, утома, інша емоція) і когнітивні активатори (атрибуція, пам´ять, антиципація).         Кажучи про базові емоції, К. Ізард виокремлює їх деякі ознаки:   а) базові емоції завжди мають виразні й специфічні нервові субстрати; б) базова емоція виявляє себе за допомогою виразної та специфічної конфігурації м´язових рухів особи (міміки);       г) базова емоція супроводжується виразним і специфічним переживанням, усвідомлюваним людиною;       д) базові емоції виникли в результаті еволюційно-біологічних процесів; є) базова емоція робить організуючий і мотивуючий вплив на людину, слугує її адаптації.          Однак сам К. Ізард визнає, що деякі емоції, зараховані до базових, не мають усіх цих ознак. Наприклад, емоція провини не має виразного мімічного й пантомімічного вираження.         У науковій літературі представлена велика кількість теорій емоцій. Порівняльний аналіз найбільш видатних з них представлено в таблиці 2.1.