Термінологія у професійному спілкуванні

Тема: УКРАЇНСЬКА ТЕРМІНОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

План

1. Історія становлення і сучасні проблеми української термінології.

2. Термін та його ознаки. Термінологія як система.

3. Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія. Професіоналізми та номенклатурні назви.

4. Способи творення термінів.

Термін та його ознаки. Історія української термінології. Термінологія як система

Термін – слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття певної галузі науки, культури, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя. Слово термін відоме ще з античних часів. Походить від латинського terminus, що означало кінець, межу, кордон. У середньовіччі набуло вже значення “визначення”, “позначення”. У старофранцузькій мові terme вживається в значенні “слово”. В Україні ця назва поширюється вже у ХVIII ст.

Серед системи термінів кожної галузі вирізняють дві складові – термінологію і терміносистему, що утворені від слова термін.

Термінологія – 1) розділ мовознавства, що вивчає терміни (у цьому значенні все частіше використовують поняття термінознавство як наука, що вивчає українську термінологію); 2) сукупність термінів певної мови або однієї певної галузі знання чи з усіх галузей знання. Наприклад, можна говорити про англійську, польську, російську, українську та інші термінологію, а також про термінологію математичну, юридичну, хімічну, технічну тощо.

Галузеві термінології, тобто сукупність термінів конкретних галузей, називають терміносистемами, тобто термінологічними системами.

Системність термінології зумовлена двома типами зв’язків, які надають сукупності термінів системного характеру:

• логічним (коли між поняттями певної галузі науки існують системні зв’язки – а вони є в кожній науці, - терміни, що називають ці поняття мають бути системно пов’язаними);
• мовним (хоч терміни і позначають наукові поняття, вони залишаються одиницями природної людської мови, а відповідно їм властиві всі ті зв’язки, що характерні для загальновживаних слів – синонімічні, антонімічні, словотвірні, полісемічні, граматичні, родо-видові тощо).

Біля витоків творення української термінології стояли науковці І.Верхратський, В.Левицький, С.Рудницький, О.Курило, О.Огоновський, І Пулюй та ін.. Вони доклали багато зусиль до вироблення фахової термінології з різних наукових і технічних ділянок, прагнучи до того, щоб термінологія була “всеукраїнська і поєднувала елементи власне національного і міжнародного”.

Термінологія – це не хаотична сукупність слів, а організована на логічному й мовному рівні система спеціальних назв.

Термін – це спеціальне слово, яке має дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції – лаконічному, логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі.

Незважаючи на відмінності й багатогранність сучасних галузей наукового знання і властивих їм понять, існує низка спільних ознак, що визначають суть терміна як особливої мовної одиниці.

Основні ознаки терміна

Системність – кожний термін належить до певної термінологічної системи, в якій має своє, чітко визначене, термінологічне значення, а за межами своєї терміносистеми цей же термін може мати зовсім інше значення, а це свідчить про таку ознаку терміна, як однозначність в межах однієї терміносистеми (а точніше, прагнення до однозначності). Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів – однозначні, що зумовлено їхнім призначенням, але, звичайно ж, повністю уникнути принаймні двозначності не завжди вдається.

Точність полягає в тому, що термін повинен якнайповніше і якнайточніше передавати суть поняття, яке він позначає, адже неточний термін може бути джерелом непорозумінь між фахівцями.

Наявність дефініції (визначення) – кожний науковий термін має чітке визначення (дефініцію), що точно окреслює, обмежує його значення.

Науковці-термінознавці виділяють ще й такі ознаки (або вимоги) щодо терміна: стилістична нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення, образності, суб’єктивно-оцінних відтінків, відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми; інтернаціональний характер, стислість, відкритість і динамізм системи, що виявляється у процесах термінологізації, ре- і детермінологізації, постійному поповненні системи новими термінами; прозорість внутрішньої форми терміна, що поліпшує його сприйняття і збереження у терміносистемі.

Термінологія виконує такі основні функції: позначає наукові поняття і задовольняє потреби спілкування фахівців – за умови, що вона є загальноприйнята, унормована, відповідає вимогам до термінів.

Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках.

Від ХVІІІ ст. активно вживається слово НОМЕНКЛАТУРА (від лат. nomenklatura – перелік, список). Воно стає поширеним після того, як шведський ботанік К.Лінней створив класифікацію рослин. Упродовж наступних століть це слово перетворюється на фактичний дублет поняття термінології. Отже, потрібно чітко розмежовувати ці поняття. В основі терміна лежить загальне поняття, а в основі номенклатурної назви – одиничне. Сьогодні під номенклатурними назвами розуміють: 1) сукупність номенів, тобто назв; 2) сукупність умовних символів, графічних позначок, що нерідко складаються з цифр та букв; 3) сукупність термінів без дефініцій; 4) сукупність міжнародних (греко-латинських) назв на позначення видів та елементів у біології, хімії, медицині тощо. Номенклатурою є серійні назви машин, приладів, верстатів, продукції, що випускається, назви рослин, звірів, найменування організацій, підприємств, географічних назв і т. ін.

Загалом серед термінологічної лексики можна виділити : суспільно-політичну, науково-технічну, природничу, адміністративно-ділову тощо. Кожна з них має свої підсистеми, наприклад:

• політичну (демократія, інтеграція, уряд, соціал-демократ, центризм, фракція);
• юридичну (законодавство, апеляція, позов, адвокат, прокурор, санкції);
• фінансову (кредит, банк, вклад, кошти, депонент);
• військову (плацдарм, переворот, зброя, полковник, контрудар);
• філософську (діалектика, базис, парадокс, еклектика, тотожність);
• біологічну (клітина, суцвіття, генетика, рецептор, клонування);
• геологічну (мінерал, кора, палеозой,шлейф, копалини);
• лінгвістичну (фонема, суфікс, дієслово, прийменник, граматика, синтаксис);
• літературознавчу (сюжет, персонаж, алітерація, поема, епілог, кульмінація);
• електротехнічну (люмінесценція, закорочення, конденсатор, запобіжник);
• радіотехнічну (ретрансляція, діод, іконоскоп, декодер, осцилограф);
• фізичну (спектроскопія, тиск, реостат, електрон, атом, протон);
• математичну (степінь, множення, трикутник, квадрат, інтеграл, куб);
• хімічну (іон, каналізація, реактив, луг, кислота, лакмус);
• медичну (хірургія, укол, термометр, тонзиліт, пеніцилін);
• музичну (квартет, адажіо, соло, піанісимо, стакато, октава);
• морську (лайнер, лоцман, катер, тоннаж, шлюз, баркас);
• спортивну (тайм, аут, бокс, нокаут, ферзь, пенальті) та ін..
• Послуговується термінами й офіційно-діловий стиль мови, наприклад: справочинство, рапорт, канцелярія, протокол, довідка, посвідчення.

Загальнонаукова, міжгалузева і вузькоспеціальна термінологія

Загальнонаукові терміни – це загальновживані (звичайні) слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей,ознак, дій, явищ, що однаково використовуються як у побутовій мові, так і в художній літературі, ділових документах. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі, вони ніби не мають ніякого спеціального змісту і вживаються майже в усіх галузевих термінологіях, наприклад: система, ідея, гіпотеза, процес, формула, тенденція, закон, документ, охорона, концепція, теорія, аналіз, синтез тощо. “Вони не завжди зручні, - зауважує А.Корж, - часто багатозначні, допускають різні тлумачення, можуть застосовуватись то в одному, то в іншому значенні. Тому використання таких термінів доцільне, якщо їх значення зрозуміле для всіх і не породжує ніяких сумнівів у певному контексті”. (Корж А.В. Ділова українська мова для юристів. – К., 2002. – С. 90). Такі терміни в межах певної термінології можуть конкретизувати своє значення, порівняймо: мовна система, закони милозвучності, теорія походження мови та конституція як система законів.

До цієї категорії належить і загальнотехнічна термінологія: машина, пристрій, агрегат.

Міжгалузеві терміни – це терміни, що використовуються в кількох споріднених або й віддалених галузях (наприклад, економічна наука має термінологію спільну з іншими соціальними, природничими науками, наприклад: амортизація, екологічні витрати, санація, технополіс, приватна власність).

Вузькоспеціальні терміни – це слова чи словосполуки, що позначають поняття, які відображають специфіку певної, конкретної, галузі, наприклад, юридичної: правовідносини, юридична особа, речовий доказ, неправдиве свідчення, законопроект, свідок; економічної: інвестиційні ресурси, комерційний банк, обіг коштів, прибуток-нетто, над компенсація тощо. Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність.

Способи творення термінів

Наукові терміни української мови утворюються такими основними способами:

1. Вторинна номінація – використання загальновживаного слова з лексичного складу української мови для називання наукового поняття: споживчий кошик, водяний знак, власний заголовок, ритмічна структура книги, сатиновий друк, чиста конкуренція, відчуження, ринок праці. Це найдавніший спосіб термінотворення.
2. Словотвірний – утворення термінів за допомогою префіксів (надвиробництво, пересупозиція), суфіксів (маркування, гумування, оборотність), складанням слів і основ (адрес-календар, гальванокліше, літературознавство, держава-монополія, матеріаломісткість), скороченням слів (СЕЗ – спеціальні економічні зони). Цей спосіб термінотворення найпродуктивніший.
3. Синтаксичний – використання словосполук для називання наукових понять: вихідні відомості, основний текст, академічне видання, спільний множник, зустрічний позов, державне замовлення, капіталодефіцитні країни.
4. Запозичення – називання наукового поняття іншомовним словом: контролінг, леверидж, дисиміляція.

Існують різноманітні причини запозичення термінів:

• запозичення терміна разом з новим поняттям: бонус – додаткова винагорода; додаткова цінова знижка; комісійна винагорода;
• паралельне використання власного і запозиченого терміна в різних сферах (наприклад, науковій і навчальній): рамбурсувати – повертати борг; імпорт – ввіз; асиміляція – уподібнення; лабіалізація – огублення;
• пошук досконалішого терміна, внаслідок чого паралельно функціонують запозичені і власні терміни: пролонгація – продовження терміну чинності угоди; інтерстелярний – міжзоряний; бартер – прямий безгрошовий обмін товарами;
• відсутність досконалого власного терміна, який би відповідав сучасним вимогам: ліквідат – юридична особа-боржник, до якої висунуто фінансові вимоги у зв’язку з її ліквідацією.

Терміни різноманітні за структурою, походженням і способами творення. За структурними моделями терміни поділяють на :

• однокомпонентні терміни: паритет, резолюція, субстрат, пара лінгвістика, валюта, бюджет, файл, товарообіг, підприємництво, податок, бісектриса, чисельник, меридіан;
• двокомпонентні терміни – найчастіше це словосполучення іменник + іменник: еритема шкіри, швидкість запису, норма вартості, частини мови, недоторканість особи, принципи маркетингу, кон’юнктура ринку, ректифікація кордону, стратегія спілкування, дискурс культури, універсалії культури; або прикметник + іменник: унітарна держава, цивільна відповідальність, нормативний акт, матеріальна відповідальність, земельна рента, приватна власність, виробничі фонди, обіговий капітал, ринкова інфраструктура;
• трикомпонентні конструкції, до складу яких можуть входити  прийменники:

а) прикметник + прикметник + іменник: щілинні приголосні звуки, вільна економічна зона, центральна виборча комісія, пересувна телевізійна установка, необхідний робочий час, нова економічна політика, гарантований щорічний дохід;

б) прикметник + іменник + іменник: структурний тип речення, типовий носій запису, міжнародний поділ праці, еквівалентна форма власності, вартісна будова капіталу, валютні фонди підприємств;

в) іменник + прикметник + іменник: форма релігійного світогляду, осердя магнітної головки, речення ускладненого типу, відтворення грошового капіталу, вартість робочого часу, плинність робочої сили, податок на цінні папери, речення з однорідними членами, ревізія міжнародного договору, теорія лінгвістичної відносності;

г) іменник + іменник + іменник: категорія числа іменника, інвентаризація в установах банків, позолота обрізів видання, кругообіг коштів підприємств, управління просуванням товару;

• багатокомпонентні аналітичні терміни, що мають чотири і більше компонентів: фонд оплати праці підприємства, попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг, резерв коштів на непередбачені роботи та витрати, середня квадратична похибка ряду вимірів, міжнародний комерційний арбітражний суд, повна відновна вартість основних фондів, автоматичний стапельний приймальний пристрій, визначення авторських і суміжних прав.

Професіоналізми – це напівофіційні слова чи словосполуки, які частіше поширені в розмовному мовленні серед людей певної професії, спеціальності, але, по суті, не є строгими науковими позначеннями понять. Наприклад, муз. акустика (у значенні: 1) звуковідтворювальна апаратура; 2) музика, яка виконується без використання електронних інструментів); муз. аппарат (у значенні: 1) комплекс звуковідтворювальної апаратури; 2) магнітофон або плеєр); муз. пилесмок (у значенні: гармонь, баян, акордеон) та ін.