Філософія міфу в Олексія Лосєва

ФІЛОСОФІЯ МІФУ В ОЛЕКСІЯ ЛОСЄВА

Білокриницька Світлана МЕ-1

За роботою Лосєва А.Ф. Діалектика міфу – М.: Правда, 1990.

Філософія міфу – це область філософських рефлексій  над природою  такого феномену культури як міф. Стану розквіту ця область  філософського знання набуває в ХХ столітті. Цікаву онтологічну концепцію міфу вибудував відомий російський філософ Олексій Лосєв (1895–1988). Відчувши недостаттність позитивістських підходів, він спробував дати сутнісно–смислове розуміння міфу через застосування діалектико–феноменологічного методу. Лосєв хоче схопити міф у його чистому, безпосередньому вигляді. У своїй праці «Нариси античного символізму і міфології» Лосєв подає своє розуміння міфу в такому визначенні: «Міф є ейдос, інтелігентно співвіднесений із самим собою і здійснений у вигляді мови речі, іншими словами, це по речовому дана ейдетична інтелігенція, особиста і жива істота, або просто жива».

Міф є не тільки ейдосом, а ще й буттям (ці два поняття  Лосєв розрізняє), по–іншому, він  має чуттєві характеристики; в «Діалектиці міфу» (1930 р.) ейдетика доповнюється конкретикою міфу, тобто розглядом в емпіричній «тутешній» реальності. У цій роботі Лосєв подає багато прикладів таких конкретних міфів на рівні «відносної міфології».

Для Лосєва було характерним  досить широке тлумачення міфу. Міфом для нього була вся повнота буття людини, весь світ її емпіричного досвіду. У «Діалектиці міфу» в тезовій формі подане наступне розуміння сутності міфу:

1. Міф не вигадка чи фікція, а насамперед категорія свідомості і буття взагалі.
2. Міф не є буття ідеальне, але життєво відчута та речова реальність, що твориться.
3. Міф не наукова побудова, але живе суб’єкт-об’єктне взаємоспілкування, яке вміщує в себе власну, позанаукову, чисто міфологічну істинність, достовірність, принципову закономірність і структуру.
4. Міф – не метафізична побудова, але реально, по-речовому і чуттєво творима реальність, яка є в той же час відчуженою від звичного ходу явищ, а значить і така, що вміщує в себе різну ступінь іцєрарохічності, різну ступінь відстороненості.
5. Міф – це не схема і не алегорія, але символ.
6. Міф не є поезія, але піднесення ізольованих і абстрактно виділених речей в інтуїтивно–інстинктивному і примітивно–біологічно взаємовіднесену з людським суб’єктом сферу, де вони об’єднуються в одну органічну єдність.

Міф перегруповує емпіричну реальність за принципами дорефлексивної свідомості.

Далі, для Лосєва, міф є  особистісною формою. Як і міф особистість  передбачає самосвідомість. Крім того, як і міф особистість є по-речовому втілена самосвідомість. А цей речовий бік самосвідомості є тілесність. Особистість існує в історії. Історичність – це особистісна форма і вона засвоює собі також і міф. Тому «історія є міф». І далі Лосєв уточнює, яка ж саме особистісна форма є міфом. Поряд з особистістю він вводить ще одне поняття – лику. Лик – це «образ, картина, смисл явлення, а не субстанція особистості». Тому «міф є не сама особистість, але – лик її». Міф – це не опис і не вияв особистості, а власне її здійснення.

Таким чином, Лосєв писав про постійну присутність міфу в сфері людської культури.