Формирование характера

Формування характеру

Формування характеру — це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об’єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки. Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру. Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини. Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки. На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підгрунтям її вимог як до зовнішніх умовжиття, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце. Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати на увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки.

Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність. Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність. Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім’ї, школи та соціального середовища, громадськості.

ОСНОВНІ РИСИ ТИПОВОГО ХАРАКТЕРУ 
 
Носієм характеру є людина. Риси її характеру позначаються на діяльності, 
стосунках, способах дії в найширшому їх розумінні — в сім'ї, трудовому 
колективі, в управлінні виробництвом, державою. 
 
Типове та індивідуальне в характері існують в єдності. Типове створює 
тло для індивідуальних проявів рис характеру, і прояв не властивих для 
більшості певної соціальної групи рис характеру викликає заперечення, 
осуд. 
 
Особливості типового характеру виявляються при позитивному або 
негативному ставленні до праці, інших людей, самого себе, предметів та 
явищ дійсності. 
 
Ставлення до праці є однією з найістотніших рис характеру людини. Воно 
виявляється в повазі до праці, працелюбності або ж у зневазі до праці та 
працівників. Важливі риси у ставленні до праці — акуратність, 
сумлінність, дисциплінованість, організованість. 
 
Ставлення до інших людей виникають у міжособистісних контактах і 
зумовлюються суспільними умовами життя, які складаються історично і 
розкриваються в колективі. Рисам характеру, в яких виявляється ставлення 
особистості до інших людей, властиві значна варіативність за змістом і 
формою їх виявлення, залежність від рівня культурного розвитку народу та 
духовного багатства особистості. Ставлення до інших людей має оцінний 
характер, в якому інтелектуальне оцінювання залежить від емоційного 
ставлення до рис характеру, що виявляються в суспільних контактах. 
Оцінне ставлення до людей виявляється в різному змісті рис характеру та 
різній формі їх прояву. Схвалення та осуд, підтримка та заперечення 
виявляються у ввічливій, тактовній, доброзичливій формі або ж формально, 
улесливо, а то й брутально, грубо, іронічно, саркастично, образливо. 
 
Ставлення до інших виявляється залежно від обставин і характеру 
оцінювання вчинків і в позитивних, і в негативних рисах характеру.  
 
Позитивними рисами характеру культурної людини є справедливість, 
дотримування слова, щедрість, доброзичливість, чесність, принциповість. 
 
Засадові стосовно них — гуманістичні моральні якості людей, ідейні 
переконання, прогресивні прагнення. 
 
До негативних рис характеру належать відчуженість, замкнутість, 
заздрість, скупість, зневага до інших, хвалькуватість, гординя, 
схильність до безпідставного кепкування та глузування, причіпливість, 
схильність до пустопорожніх суперечок, заперечення істини, 
дріб'язковість, мізантропія. Негативні риси характеру дуже шкодять 
 
тропія. Негативні риси характеру дуже шкодять 
позитивному спілкуванню людей, їхнім прагненням до спільної боротьби з 
несправедливістю, спілкуванню в праці. 
 
Ставлячись до вчинків і поведінки інших, людина формує власні риси 
характеру за аналогією чи протиставленням. Ставлення до самої себе — 
позитивне або негативне — залежить від рівня розвитку самосвідомості, 
здатності оцінювати себе. Такі риси характеру, як скромність, почуття 
власної гідності, вимогливість до себе, відповідальність за справу, 
схильність віддавати себе, свої сили колективу, державі, свідчать про 
високий рівень розвитку самосвідомості особистості. 
 
Разом з тим деяким людям властиві негативні риси — нескромність, 
хвалькуватість, кар'єризм, гординя, самовпевненість тощо. 
 
Типові риси характеру за своєю інтенсивністю виявляються по-різному, 
індивідуально. У деяких людей окремі риси їхнього характеру виявляються 
настільки яскраво та своєрідно, що це робить їх оригінальними. 
Загостреність таких рис виявляється спонтанно, як тільки людина 
потрапляє в адекватні цим рисам умови. Такі умови провокують прояв 
загостреної реакції особистості. Крайню інтенсивність певних рис людини 
називають їх акцентуацією. Хоча акцентуація якихось рис особистості 
своєю загостреністю та своєрідністю прояву виходить за межі звичайного, 
їх не можна відносити до патологічних. Проте надмірно складні умови, які 
викликають акцентуацію рис особистості, частота їх повторення можуть 
спричинити невротичні, істеричні та інші патологічні реакції. 
 
Акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов 
люди з такими рисами діють спокійно, без напруження. 
 
Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під 
впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у 
колективі, але, як свідчать дослідження, засадовими стосовно них с 
своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для 
виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.