Характеристика конфлікту як різновиду соціально психологічної взаємодії

ЗМІСТ

 

 

1. КОНФЛІКТ ЯК РІЗНОВИД  СОЦІАЛЬНО-ПСИХЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

 

2. ПСИХОЛОГІЧНІ ВИМІРИ КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса (адаптація Н.В.Гришиної)

 

1. КОНФЛІКТ ЯК РІЗНОВИД СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

 

У суспільстві в процесі соціального життя утворюється система взаємодій особистостей. Різноманітні соціальні відносини, суб'єктами яких є люди, зумовлені різноманітністю соціальних інтересів. Соціальні відносини мають об'єктивний характер, але для кожної людини вони, відображаючись у її внутрішньому світі, набувають особистісного сенсу, що виявляється в індивідуальній поведінці, почуттях, настроях та ін.

У процесі взаємодії між її учасниками можуть виникнути часткові суперечності, іноді й антагонізм позицій, що є наслідком розбіжностей їх цінностей, цілей, мотивів. Ускладнення та загострення суперечностей є свідченням міжособистісного конфлікту.

У сучасному тлумачному психологічному словнику конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) розглядається як зіткнення протилежних інтересів, поглядів; серйозна розбіжність, гостра суперечка [30].

Р.Л. Кричевський і К.М. Дубовська [17] розглядають конфлікт як дисгармонізацію міжособистісних стосунків.

Н.В. Гришина [11] зазначає, що конфлікт – це усвідомлене зіткнення, протидія мінімум двох людей, груп, їх взаємно протилежних несумісних потреб, інтересів, цілей, типів поведінки, відносин, установок, суттєво значимих для особистості і груп.

На думку А.Т. Ішмуратова: «Конфлікт – це вияв неузгодженості спільної діяльності щодо реалізації спільних інтересів» [16]. Автор вважає, що конфлікт є хворобою спілкування. У цьому визначенні наголошено на важливій ознаці конфлікту – порушенні рівноваги у розумінні способів спільної діяльності та спілкування між конфліктуючими сторонами [16].

Соціальна психологія передусім вивчає структуру, причини виникнення, динаміку конфлікту.

За Н.В. Гришиною [11], структуру конфлікту утворюють такі основні елементи:

— учасники конфлікту. їх ще називають опонентами (лат. opponens — той, що заперечує), суперниками, противниками. Представляють вони не менше двох сторін;

— позиція сторін. З'ясування її допомагає зрозуміти, чому сторони вступили в конфлікт. При цьому важливо знати їх внутрішні та зовнішні позиції. Внутрішня позиція — сукупність мотивів, реальних інтересів, цінностей, що спонукають людину до участі в конфлікті. Зовнішня позиція — соціально та особистісно прийнятне, коректне мотивування, яке не соромно пред'явити протилежній стороні;

— конфліктна ситуація. її породжує суперечність, що спонукає сторони до конфліктної взаємодії. Конфліктна ситуація є основою проблеми. Суб'єктивний образ конфліктної ситуації містить уявлення про себе у конфлікті, опонентів, ситуацію, в межах якої розгортається конфліктна взаємодія. Людина не тільки реагує на ситуацію, вона визначає її для себе;

— інцидент. Йдеться про дію, спрямовану на ініціювання конфлікту. Він може існувати як у зовнішній формі (сварка), так і у внутрішній, психологічній (людина або усвідомлює існування конфлікту, або просто емоційно його переживає);

— об'єкт конфлікту. Ним є об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у боротьбу;

— предмет конфлікту. Це внутрішня причина, наприклад особиста неприязнь опонентів;

— розвиток і розв'язання конфлікту. Йдеться про вироблення підходів (аналіз проблеми, пошук варіантів її розв'язання та ін.) до налагодження міжособистісної взаємодії, основою якої є стратегія “виграти — виграти”.

Оскільки в конфліктах беруть участь окремі особи, які представляють не власні інтереси, а інтереси групи, то опоненти, вступаючи в конфлікт, мають різну “вагу” і “силу”, від яких залежить ймовірність перемоги.

Серед універсальних причин виникнення конфліктів, пов'язаних із психологічними та соціально-психологічними особливостями учасників міжособистісної взаємодії, виокремлюють:

— ціннісні чинники. Йдеться про принципи, які людина проголошує чи відкидає, особистісні системи переконань, вірувань тощо;

— особливості відносин, пов'язані з наявністю (відсутністю) почуття задоволення від взаємодії. При цьому враховується основа, сутність відносин, баланс сили, значущість їх для себе й інших, тривалість, сумісність — несумісність сторін та ін.;

— поведінкові чинники. До них належать обмеження інтересів, невизнання самооцінки партнера, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, загострена увага на дрібницях, грубість, тиск тощо;

— особистісні властивості. В основі їх — незнання характерологічних, психологічних властивостей іншої особи;

— неправильне тлумачення думок, вчинків. Спричинює його дефіцит неформального спілкування, внаслідок чого виникає поверхове уявлення про співрозмовника;

— моральні чинники. Полягають у недотриманні загальноприйнятих моральних норм, переоцінці власних можливостей, недооцінці можливостей інших.

Для того, щоб зрозуміти особливості конфліктної поведінки необхідно розглянути процес протікання самого конфлікту від його зародження до вирішення. Відомо, що всяким реальним конфліктом є процес. Якщо ж розглядати конфлікт в динаміці, то Л.А. Петровська виділяє декілька його стадій [20]. До їх числа можна віднести наступні: а) виникнення об'єктивної конфліктної ситуації; б) усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації; в) перехід до конфліктної поведінки; г) вирішення конфлікту. Розглянемо коротко кожну з цих стадій.

У більшості випадків конфлікт породжується певною об'єктивною конфліктною ситуацією. Якийсь час об'єктивна конфліктність ситуації не усвідомлюється сторонами. Цю стадію тому можна назвати стадією потенційного конфлікту, бо справжнім конфліктом він стає лише після сприйняття, усвідомлення об'єктивної ситуації її учасниками.

 Щоб конфлікт став  реальним, учасники його повинні  усвідомити ситуацію, що склалася, як конфліктну. Саме сприйняття, розуміння реальності як конфліктної  породжує конфліктну поведінку. Зазвичай розуміння ситуації як конфліктної є результатом осмислення об'єктивної суперечності інтересів, що реально склалася. Проте нерідко конфліктність образів виникає у разі, коли об'єктивна основа конфлікту відсутня.

Крім того, усвідомлення ситуації як конфліктної завжди супроводжується емоційним відтінком. Емоційні стани які виникають виявляються включеними в динаміку будь-якого конфлікту, активно впливаючи на його протікання і результат. Механізм виникнення і впливу емоційних станів учасників конфлікту на його розвиток також є специфічною проблемою соціально-психологічного аналізу.

Крім емоційного відтінку, усвідомлення конфліктної ситуації може супроводжуватися переходом до конфліктної поведінки сторін. Необхідною умовою, необхідною ознакою конфліктної поведінки є його усвідомлення сторонами як саме конфліктного.

Конфліктна поведінка однієї сторони по відношенню до іншої не обов'язково є результатом усвідомлення конфліктної ситуації між цими сторонами. Конфліктна поведінка однієї людини по відношенню до іншої може бути, наприклад, формою зняття внутрішніх напружень першої. В цьому випадку ми зазвичай маємо справу з переходом внутрішнього конфлікту в зовнішній [20].

Конфліктні дії різко загострюють емоційний фон протікання конфлікту, емоції ж, у свою чергу, стимулюють конфліктну поведінку. Взагалі істотно, що взаємні конфліктні дії здатні видозмінювати, ускладнювати первинну конфліктну структуру, привносячи нові стимули для подальших дій. Таким чином, стадія конфліктної поведінки породжує тенденції до дестабілізації конфлікту.

Разом з тим цій же стадії властиві і тенденції протилежного характеру. Річ у тому, що конфліктні дії виконують у відомому сенсі пізнавальну функцію. Сторони вступають у конфлікт з деякими гіпотетичними, апріорними картинами своїх інтересів, можливостей, намірів, цінностей іншої сторони і певними передбачуваними оцінками середовища. В ході конфліктних дій сторони стикаються з самою дійсністю, яка коректує їх первинні апріорні картини. Ця корекція приводить до адекватнішого розуміння сторонами наявної ситуації, що, у свою чергу, звичайно сприяє вирішенню конфлікту принаймні у формі припинення конфліктних дій.

Нерідко конфлікт ототожнюють із стадією конфліктної поведінки. Таке ототожнення являється помилковим: конфлікт – значно складніше багатогранне явище. Проте справедливо, що перехід до конфліктної поведінки означає вступ конфлікту в свою відкриту, явну і зазвичай найбільш гостру стадію. І тому, природно, що в першу чергу на усунення конфліктної поведінки бувають направлені різні способи вирішення конфлікту.

Вирішення – завершальна стадія еволюції конфлікту. Вирішення конфлікту можливе, по-перше, за рахунок перетворення найоб'єктивнішої конфліктної ситуації і, по-друге, за рахунок перетворення образів ситуації, що є у сторін. Разом з тим і в тому і в іншому випадку можливе двояке вирішення конфлікту: часткове, коли виключається тільки конфліктна поведінка, але не виключається внутрішнє стримуване побудження до конфлікту у сторін, і повне, коли конфлікт усувається на рівні фактичної поведінки, і на внутрішньому рівні [27].

Аналіз динаміки конфлікту також здійснили А.Я.Анцупов та А.І.Шипілов [1]. Під динамікою конфлікту, як правило, розуміють його зародження, розвиток і утвердження. У динаміці конфлікту згадані автори виділяють три періоди, кожен з яких складається з декількох етапів:

1. Латентний період включає  такі етапи: виникнення об’єктивної  проблемної ситуації між суб’єктами  взаємодії, усвідомлення об’єктивної  проблемної ситуації суб’єктами  взаємодії; спроба сторін вирішити  об’єктивну проблемну ситуацію безконфліктними засобами; виникнення передконфліктної ситуації (відчуття безпосередньої загрози сприяє розвитку ситуації в бік конфлікту).

2. Відкритий період (конфліктна  взаємодія або власне конфлікт) складається з таких етапів: інцидент, ескалація, збалансована протидія та завершення конфлікту. Дослідники пропонують форми завершення конфлікту: розв’язання, врегулювання, затухання, усування, переростання в інший конфлікт.

3. Післяконфліктний період  характеризується або частковою, або повною нормалізацією відносин.

Динаміка конфлікту залежить від поведінки його опонентів. Оскільки люди неоднаково поводяться в конфлікті, то проблему, що стала предметом суперечностей, можна розв'язувати як у формі поради, прохання тощо, так і у формі корінної ломки взаємин. Кожна форма перебігу конфлікту пов'язана зі специфічними поведінкою й взаєминами людей. На стадії прихованої напруженості дуже важливо своєчасно усвідомити ситуацію як конфліктну. Йдеться про момент усвідомлення, що суперечність звичними методами не розв'язати. Таке усвідомлення передбачає відмову від усіх стратегій й форм поведінки, що не відповідають стану конфлікту, і залучення запасу стратегій поведінки, які сприяють розв'язанню проблеми. Під час відкритого конфлікту кожна зі сторін розцінює власні ресурси як значні і вважає, що має резерв їх посилення. Етап розв'язання міжособистісного конфлікту є найскладнішим для його учасників, вимагає вникнення в психологічну сутність суперечностей між конфліктуючими сторонами, не надаючи переваги жодному з опонентів. Вибір способів і методів подолання конфліктів залежить від об'єктивної ситуації, психічного стану конфліктуючих сторін, а також від спрямованості конфлікту. Аналізуючи спрямованість, роблять висновок, чи сприятиме конфлікт глибшому розумінню проблеми, а отже і розвитку елементів кооперативної взаємодії всередині конфлікту, чи поглибить неузгодженість взаємодії.

Завершуючи розгляд динаміки конфлікту, доречно відзначити також наступне. По-перше, все вище сказане відносно динаміки конфлікту не слід розуміти в тому сенсі, що всякий конфлікт неодмінно проходить кожну з перерахованих стадій. Наприклад, об'єктивна конфліктна ситуація, що склалася, може залишитися непоміченою, не сприйнятою сторонами. В цьому випадку кон-флікт обмежиться своєю першою стадією і залишиться на рівні потенційного. З іншого боку, стадія сприйняття ситуації як конфліктної може наступити в умовах, коли об'єктивна конфліктная ситуація відсутня. Далі, вирішення конфлікту може послідувати безпосередньо за його сприйняттям, перш ніж сторони зроблять якісь конфліктні дії у відношенні один одного.

По-друге, важливим моментом динаміки конфлікту є його можливі переходи з одних форм в інших. Діапазон таких переходів вельми широкий. Наприклад, внутрішній конфлікт (внутрішньоособистісний, внутрішньогруповий) може переходити в зовнішній (міжособистісний, міжгруповий) і зовнішній – у внутрішній. Останнє, має місце у разі часткового вирішення конфліктів, коли тим або іншим чином заважають розвитку конфліктної поведінки, направлена зовні (на протилежчу сторону), але внутрішнє прагнення до цієї конфліктної поведінки не зникає, а лише стримується, породжує тим самим внутрішню напругу, внутрішній конфлікт [27].

Для ефективного вирішення конфліктної ситуації необхідно обрати певний стиль поведінки, що властивий особистості, враховуючи при цьому стиль інших людей а також природу самого конфлікту.

Традиційні стратегії поведінки, які обираються учасниками конфлікту, різняться в залежності від їх орієнтації на досягнення своїх власних цілей та/або орієнтації на цілі партнера. Ці стратегії можна вважати визнаними більшістю конфліктологів, хоча різні автори описують їх в різних термінах:

1) домінування (конкуренція, боротьба, суперництво,  напористість);

2) відхід (ухилення, ігнорування);

3) поступливість (іноді позначається як пристосування);

4) співпраця (кооперація, інтеграція).

До цього переліку додають ще одну стратегію, хоча багатьма авторами вона розглядається як варіант співпраці:

5) компроміс [11].

Таким чином, конфлікт як різновид соціально-психологічної взаємодії розглядається з врахуванням його структури, причин виникнення та динаміки.

 

 

2. ПСИХОЛОГІЧНІ ВИМІРИ КОНФЛІКТНОЇ ПОВЕДІНКИ ОСОБИСТОСТІ

Конфліктна поведінка та протікання самого конфлікту має різні характеристики. Розглянемо психологічні підходи до конфліктної поведінки та конфлікту загалом.