Шпаргалка по "Современной психологии"

1 Сучасна психологія являє собою дуже розгалужену систему наукових дисциплін, що перебувають на різних щаблях формування, пов’язаних з різноманітними сферами практики.

Основу системи психологічної науки становить загальна психологія.

Загальна психологія — галузь психологічної науки, яка визначає психіку людини, її загальні закономірності, розробляє систему психологічних знань, виявляє її логічний осередок, з’ясовує методологічні основи психологічної дисципліни, відповідно тлумачить психологічні феномени.

Акмеологія — галузь психологічної науки, що виникла на перехресті природничих, суспільних і гуманітарних дисциплін. Вина вивчає феноменологію, закономірності та механізми розвитку людини на щаблі зрілості, особливо за досягнення нею високого рівня в цьому розвитку.

Геронтопсихологія — галузь психологічної науки, яка вивчає явища і процеси, пов’язані зі старінням організму, властивим йому іновалюційними тенденціями. Предметом геронтопсихології є з’ясування психологічних аспектів старості і психологічної підготовки особистості до неї.

Психологія творчості (самотворчість) — галузь науки, яка вивчає обдарованість, креактивність або творчу діяльність як базові характеристики особистості і процеси продукування творчого результату. Предметом психологічної творчості як науки є творча діяльність у контексті культури, тенденція формування національно-культурної еліти, творчість як форма діалогу культурних традицій.

Історична психологія — предметом є психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, особистості, засвоєння людьми звичаїв та ритуалів у різні епохи; специфіка етнічних стереотипів в умовах монокультури окремих регіонів; специфіка побудови свідомості в різних суспільно-економічних формаціях.

Етнопсихологія — являє собою міждисциплінарну галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів, механізми групової психології всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації).

Психологія культури — галузь науки, яка вивчає механізм процесів психічного відображення та створення людиною культурних цінностей, особливостей прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути культуру з позиції суб’єкта культуротворчої діяльності, його потреб, цінностей, родових відмінностей.

Соціальна психологія — галузь психології, що вивчає закономірності поведінки і діяльності людей в умовах їх включення в соціальні групи, а також психологічні характеристики самих цих груп.

Психологія праці — галузь науки, що вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці. У завдання психології праці входить дослідження професійних особливостей людини, закономірностей розвитку трудових навичок, формування конкретних форм трудової діяльності, мотивів ставлення людей до праці, тощо.

Економічна психологія — галузь психології, що вивчає психологічні явища, пов’язані з виробничими відносинами людей. Виникла вона на перехресті соціальної психології, психології управління, психології праці з економічною наукою

2   1. П о н я т т я   п р о   п с и х і к у 
     Вчені виділяють кілька  підходів до розв’язання проблеми виникнення психіки: 
     1.    "антропопсихізм”, в основі якого лежить думка, яка йде ще від Р.Декарта, і підтримується деякими вченими і сьогодні про те, що психіка властива лише людині; 
     2.    "панпсихізм” Ж.Робіне, Г.Фехнера та ін., які вважали психіку властивістю будь-якої матерії ; 
     3.    "біопсихізм” – визнання психіки як властивості лиже живої матерії (Т.Коббс, В.Вунд, Е.Геккель та ін.); 
     4.    концепція  "нейропсихізму”, висунута Ч.Дарвіном і Г.Спенсером, яка набула найбільшого поширення як у сучасній фізіології , так і в психології. За нею психіка властива не будь-якій взагалі матерії, і не тільки живій, а лише організмам, що мають нервову систему.    

 Охарактеризуємо психіку  людини , виходячи з теорії відображення. Будь-яка матерія (жива і нежива) має оригінальну властивість  – відображати, тобто реагувати  на зовнішні впливи, змінюючись  при цьому. Бувають різні форми  відображення. Якщо ці форми розмістити  по мірі їх складності, ми отримаємо  своєрідну драбину, низ якої знаходиться  в неживій матерії, а самий

верх – свідомість людини   
свідомість 
інтлектуальні дії 
інстинкти 
рефлекси 
чутливість 
подразливість      

Відображення в неживій природі (механічне, акустичне. оптичне і ін). 
      
     Поняття про психіку міцніло і розвивалось під впливом природознавстава. Узагальнюючи дані природознавства та філософії, можна виділити такі основні положення про психіку: 
     1. Матерія, що рухається і розвивається є єдиною основою буття всіх предметів і явищ. Психіка є властивістю живої матерії, яка має нервову систему. Так як жива матерія виникла пізніше, ніж нежива, то психіка з’явилась також значно пізніше, ніж матерія. Тому психіка є вторинною за походженням. Будучи за своєю природою рефлекторною, психічна діяльність за своєю сутністю є відображенням об’єктивної дійсності в мозку людини. Зміст її визначається тими предметами і явищами об. дійсності, які діють на мозок людини. Специфічність психічного виявляється в тому, що  саме і як, з якою глибиною і повнотою відображається і як воно своїм змістом регулює її життєдіяльність. Конкретно ця специфічність проявляється в тому, що саме і як людина відчуває, сприймає, уявляє, про що і як думає, які цілі ставить перед собою, якими потребами, інтересами, поглядами керується в своїй поведінці. Не можна ототожнювати психічне з фізіологічним. Фізіологічне розкриває ті загальні закони руху процесів збудження і гальмування, що лежать в основі всіх психічних процесів. Фізіологія в.н.д. є фундаментом, на якому зводиться будівля психічного. Зрозуміло, що надійної будівлі не може бути без фундаменту, але фундамент не замінює будівлі. Отже, психіка вторинна і за своїм змістом, тому що вона є відображенням предметів і явищ матеріального світу, який існує сам по собі, поза нашою свідомістю і незалежно від неї.  
     2. Психіка є єдністю суб’єктивного і об’єктивного. Психіка суб'єктивна, тому що вона належить певному суб’єкту, який по-своєму відображає світ. Переживання, думки , - це чиїсь переживання, чиїсь думки, тобто належать певному суб’єкту. Я сприймаю певну музику по-своєму, не так, як інша людина сприймає. Мені одні кольори подобаються, а іншій людині – ні. Зустрічаємо в житті вислови: "це ваша суб’єктивна думка”, "ви міркуєте суб’єктивно” і ін. 
     Психіка одночасно і об’єктивна, тому що вона реально існує. Було б нісенітницею говорити, що те, що відображає дійсність, реально не існує. Будь-яке психічне явище – це і відображення дійсності, і шматочок цієї дійсності. Ось в цьому особливість, своєрідність психіки – що воно є дійсністю і відображенням дійсності. 
     Отже, психіка є єдністю реального і ідеального, суб’єктивного і об’єктивного. 
     Об’єктивна форма існування психіки виражається у житті і діяльності людини. Суб’єктивна форма існування психіки – це рефлексія, інтроспекція, самооцінка, самосвідомість – це генетично пізніша форма. У житті людини об’єктивне, відображаючись в мозку людини, стає суб’єктивним, а останнє об’єктивується через її діяльність. Психічне є внутрішнім, яке рано чи пізно стає зовнішнім. Проте об’єктивне, зовнішнє не за всіх умов і не зразу стає суб’єктивним, внутрішнім. Психологія з’ясовує це складне співвідношення об’єктивного і суб’єктивного в різних видах психічної діяльності, на різних ступенях її розвитку. 
     3.Психіка – це таке відображення об’єктивної дійсності, коли зовнішній фактор заломлюється через внутрішній. До зовнішнього фактору відносяться різноманітні впливи, які діють на людину, а до внутрішнього – раніше сформовані особливості психіки, психічний стан, який є в даний момент та генотип людини. Наприклад, до внутрішнього фактору відносяться рівень розвитку людини, вікові особливості психіки, світогляд, рівень знань людини тощо. В класі учні слухають одне і те ж пояснення вчителя, а відображають його по-різному. Люди дивляться один і той же фільм, а відображають його не однаково. ( у цьому положенні йдеться про подвійну детермінацію психіки та про суб’єктивізм). 
     3. Психіка – це не мертве, не дзеркальне, не пасивне, а активне відображення об. дійсності. Цим самим вона відрізняється від того відображення (механічного, оптичного, акустичного), що має місце в неживій природі. 
     Активність психіки проявляється в тому, що в ході відображення вона сама змінюється, вдосконалюється. Крім цього, у мозку людини відображаються не тільки не тільки зовнішні властивості предметів та явищ, а й внутрішні, суттєві, безпосередньо не дані. Людина за допомогою психіки відображає не тільки теперішнє, а й минуле (за допомогою пам’яті) та майбутнє (за допомогою мислення).  
     Будучи за своїм походженням вторинним явищем, породженим життям людини, ним обумовленим, психіка впливає на хід самого життя. Життя людей, їх різноманітна діяльність не можливі без її свідомості. Отже, психіку слід розглядати як активний процес, за допомогою якого людина впливає на оточуюче середовище. 
     4. Психічне відображення – це правильне відображення об’єктивної дійсності. Образи матеріального світу, які виникають в мозку людини, є знімками, копіями існуючих предметів, явищ і подій. За допомогою психіки у людини виникає ідеальна модель об'єктивної дійсності. І наскільки вона адекватна об’єктивній дійсності, настільки людина успішно може взаємодіяти з об’єктивною дійсністю, регулювати свою поведінку та орієнтуватись в оточуючому середовищі. 
     Той світ, який описується і досліджується психологами, - це світ: а)створений конкретною людиною; б) є проекцією об’єктивного світу. В такому світі людина є центром системи відліку, активним творцем світу, а не його пасивним спостерігачем. 
     Загадковий парадокс полягає в  дивовижній здатності людської психіки існувати "тут і зараз”, сягаючи минулого і майбутнього, знаходячись при цьому в уявлюваних і мисленнєвих просторах. 
      

3 Основні психічні процеси людини  
Відчуття - це відображення окремих властивостей предметів, які впливають на органи почуттів. Відчуття - об'єктивні, так як у них завжди відображений зовнішній подразник, а з іншого боку, суб'єктивні, оскільки залежать від стану нервової системи та індивідуальних особливостей. Як ми відчуваємо? Для того, щоб ми усвідомили який-небудь фактор чи елемент дійсності, потрібно, щоб що йде від нього енергія (теплова, хімічна, механічна, електрична чи електромагнітна) перш за все була достатньою, щоб стати стимулом, тобто порушити будь-якої з наших рецепторів . Тільки тоді, коли в нервових закінченнях одного з наших органів чуття виникнуть електричні імпульси, і зможе розпочатися процес відчуття. Найбільш поширена класифікація відчуттів - І. Шеррингтона: / 4, с.42 /  
1) екстерорецептівние - виникають при дії зовнішніх стимулів на рецептори, розташовані на поверхні тіла;  
2) інтерорецептівние - сигналізують про те, що відбувається в організмі (голод, спрага, біль);  
3) проприорецептивной - розташовані в м'язах і сухожиллях.  
Загальну масу екстерорецептівних відчуттів схема І. Шеррингтона дозволяє розділити на дистантних (зорові, слухові) і контактні (дотикові, смакові). Нюхові відчуття займають в цьому випадку проміжне становище. Найбільш древній є органічна чутливість (відчуття голоду, спраги, насичення, а також комплекси больових і статевих відчуттів), потім з'явилися контактні, перш за все тактильна (відчуття тиску, дотику) форми. І найбільш еволюційно молодими слід вважати слухові; і особливо зорові системи рецепторів.  
Прийом і переробка людиною надійшла через органи почуттів інформації завершується появою образів предметів чи явищ. Процес формування цих образів називається сприйняттям («перцепція»). До основних якостей сприйняття відносять такі: 1) Сприйняття залежить від минулого досвіду, від змісту психічної діяльності людини. Ця особливість називається аперцепціей. Коли мозок отримує неповні, неоднозначні чи суперечливі дані, він зазвичай інтерпретує їхвідповідно до вже сформованою системою образів, знань, індивідуально-психологічних відмінностей (за потребами, схильностям, мотивами, емоційних станів).Люди, що живуть у круглих житлах (алеути), насилу орієнтуються в наших будинках з великою кількістю вертикальних і горизонтальних прямих ліній. Фактораперцепціі пояснює значні відмінності при сприйнятті одних і тих самих явищ різними людьми або одним і тим же людиною в різних умовах і в різний час.  
2) За склалися образами предметів сприйняття зберігає їх розміри і колір незалежно від того, з якої відстані ми на них дивимося і під яким кутом бачимо. (Біла сорочка залишається для нас білої і на яскравому світлі верб тіні. Але якщо б ми бачили тільки невеликий її шматок через отвір, вона здалася б нам в тіні швидше сірої). Ця особливість сприйняття називається константності.  
3) Людина сприймає світ у формі окремих предметів, незалежно від нього наявних, що протистоять йому, тобто сприйняття носить предметний характер.  
4) Сприйняття як би «добудовує» образи сприймаються ним предметів, доповнюючи дані відчуттів необхідними елементами. У цьому полягає цілісністьсприйняття.  
5) Сприйняття не зводиться тільки до утворення нових образів, людина здатна усвідомлювати процеси «свого» сприйняття, що дозволяє говорити про осмислено-узагальненому характері сприйняття.  
Для сприйняття будь-якого явища необхідно, щоб воно змогло викликати реакцію, яка і дозволить нам «налаштувати» на неї свої органи почуттів. Подібна довільна або мимовільна спрямованість і зосередженість психічної діяльності на будь-якому об'єкті сприйняття називається увагою. Без нього сприйняття неможливо.  
Увага володіє певними параметрами і особливостями, які багато в чому є характеристикою людських здібностей і можливостей. До основних властивостей уваги зазвичай відносять такі.  
1.Концентрірованность. Це показник ступеня зосередженості свідомості на певному об'єкті, інтенсивності зв'язку з ним. Концентрованість уваги означає, що утворюється як би тимчасовий центр (фокус) всієї психологічної активності людини.  
2.Інтенсівность. Характеризує ефективність сприйняття, мислення та пам'яті в цілому.  
3.Устойчівость. Здатність тривалий час підтримувати високі рівні концентрованості і інтенсивності уваги. Визначається типом нервової системи, темпераментом,мотивацією (новизна, значущість потреби, особисті інтереси), а також зовнішніми умовами діяльності людини.  
4.Об'ем - кількість однорідних стимулів, що знаходяться у фокусі уваги дорослої людини - від 4 до 6 об'єктів, у дитини - не більше 2-3. Обсяг уваги залежить не тільки від генетичних факторів і від можливостей короткочасної пам'яті індивіда. Мають також значення характеристики сприймаються об'єктів та професійнінавички самого суб'єкта.  
5.Распределеніе, тобто здатність зосереджувати увагу на декількох об'єктах одночасно. При цьому формується як би кілька фокусів, центрів уваги, що дає можливість здійснювати кілька дій або стежити за кількома процесами одночасно, не втрачаючи жодного з поля уваги. Наполеон міг, за деякими свідченнями, диктувати своїм секретарям сім відповідальних дипломатичних документів одночасно.  
6. Переключення уваги розуміється як можливість більш-менш легкого і досить швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого. З перемиканням функціонально пов'язані і два різноспрямовані процеси: включення і відключення уваги. Переключення може бути довільним, тоді його швидкість - це показник ступеня вольового контролю суб'єкта над своїм сприйняттям, і мимовільним, пов'язаних з відверненням, що є показником або ступеня нестійкості психіки, або свідчить про появу сильних несподіваних подразників.  
Пам'ять - пізнавальне якість, механізми і процеси, що забезпечують запам'ятовування людиною, збереження і відтворення досвіду і значущої інформації. Запам'ятовування, збереження, впізнавання, пригадування і відтворення - основні процеси пам'яті. / 3, с.94 /  
Прийнято розрізняти механічне і смислове запам'ятовування. Процес механічного запам'ятовування нудний. Внутрішні, істотні зв'язки явищ, подій при цьому не розкриваються, потрібні багаторазові повторення. Смислове, або логічне, запам'ятовування спирається на глибоке проникнення у зміст явищ або предметів. Збереження - непассівний процес утримання інформації. У психології розкрита залежність збереження від установок особистості (професійна спрямованість пам'яті, злопам'ятність емоційної пам'яті), умов та організації заучування. Особливу роль у збереженні інформації, алгоритмів дій грає практичне їх застосування, практика. Відтворення - процес вилучення з пам'яті збереженого матеріалу. Відтворення буває мимовільне, коли думка спливає в пам'яті без наміру особистості і довільне, коли встановлюється ідентичність сприйманого і збереженого в пам'яті. Кращим допоміжним засобом пригадування є опора на впізнавання. Зіставляючи кілька подібних ідей чи образів, людина може легше згадати, а іноді і просто дізнатися серед них потрібні.  
Пам'ять розвивається в боротьбі з забуванням. Забування - процес, зворотний запам'ятовуванню. Забування виявляється тим більш глибоким, ніж рідше включається певний матеріал в діяльність, чим менш значущим стає він для досягнення актуальних життєвих цілей.  
Розрізняють такі типи пам'яті: словесно-логічний і образний. Образну пам'ять поділяють на зорову, слухову, рухову. У залежності від установки на тривалість збереження (пам'ятати протягом декількох хвилин або утримувати у свідомості тривалий час) виділяють короткострокову та довгострокову пам'ять.  
Велике значення для розвитку професійної пам'яті мають виховання сумлінності, відповідальності, інтересу до своєї спеціальності, ознайомлення з прийомами ефективного запам'ятовування, збереження в пам'яті і відтворення інформації, відповідні тренування пам'яті. / 3, с.94 /  
Мислення - психічний пізнавальний процес, що складається в опосередкованому і узагальненому відображенні людиною дійсності в її істотних і складних зв'язках і відносинах. Мислення неможливе без мови. Завдяки мисленню людина пізнає не тільки те, що може бути безпосередньо сприйнято з допомогою наших органів чуття, а й те, що приховано від прямого сприйняття і може бути пізнане лише в результаті аналізу, порівняння, узагальнення.  
Основними формами мислення є: поняття, судження і умовиводи. Поняття - думка, в якій відбиваються загальні, істотні та відмінні (специфічні) ознаки предметів і явищ дійсності. Зміст понять розкривається в судженнях, які завжди виражаються у словесній формі - усній чи письмовій, вголос або про себе. Судження - це відображення зв'язків між предметами і явищами дійсності або між їх властивостями та ознаками. Судження бувають істинними або помилковими. Умовивід - висновок про тих чи інших предметах, явищах, процесах. Розрізняють два основних види умовиводу: 1) індуктивні (індукція) умовивід від окремих випадків до загального положення і 2) дедуктивні (дедукція) - від загального положення (судження) до окремого випадку.  
Відображення навколишнього світу в процесі мислення здійснюється за допомогою розумових операцій: аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизації, систематизації, класифікації. Аналіз - розкладання цілого на складові частини.  
Синтез - відновлення розчленованого в ціле на основі розкритих аналізом істотних зв'язків. Операція порівняння полягає в зіставленні речей, явищ, їх властивостей і виявленні спільності або відмінностей між ними. Операція абстракції полягає в тому, що людина подумки відволікається від несуттєвих ознак досліджуваного предмета, виділяючи в ньому основне, головне. Узагальнення зводиться до об'єднання багатьох предметів явищ за якогось спільного ознакою. Конкретизація - це рух думки від загального до приватного, нерідко це виділення якихось певних сторін предмета або явища. Класифікація передбачає віднесення окремого предмета, явища до групи предметів або явищ. Це підбиття приватного під загальне, здійснюване зазвичай по найбільш істотних ознаках. Систематизація - це уявне розташування безлічі об'єктів у певному порядку. Залежно від характеру пізнавальної діяльності людини в психології розрізняють мислення наочно-дієве, образне і абстрактне.  
Наочно-діюче мислення проявляється безпосередньо в процесі діяльності людини. Образне мислення протікає на основі образів, уявлень, які людина сприймала і засвоїв раніше. Абстрактне, абстрактне мислення здійснюється на основі понять, категорій, які мають словесне оформлення та образно не представляються. 

Мислення кожної людини характеризується певними якостями: глибина, гнучкість, широта, швидкість, цілеспрямованість, самостійність і деякі інші.  
Мова - це психічний процес використання мови з метою обміну інформацією, спілкування та вирішення інших завдань. Мова людини розвивається і проявляється в єдності з мисленням. Зміст і форма мови людини залежать від його професії, досвіду, темпераменту, характеру, здібностей, інтересів, станів і т. д. За допомогою мови люди спілкуються між собою, передають знання, впливають один на одного, впливають на себе. Мова у професійній діяльності є носієм інформації і засобом взаємовпливах. У мовної діяльності фахівця можна виділити мова усну та письмову, внутрішню і зовнішню, діалогічну і монологічну, буденну і професійну, підготовлену і непідготовлену.  
Уява - це психічний процес створення нових образів, уявлень і думок на основі наявного досвіду, шляхом перебудови уявлень людини. Уява тісно пов'язане з усіма іншими пізнавальними процесами і займає особливе місце в пізнавальній діяльності людини. Завдяки цьому процесу людина може передбачати хід подій, передбачити результати і наслідки своїх дій і вчинків. Воно дозволяє створювати програми поведінки у ситуаціях, характеризуються невизначеністю.  
З фізіологічної точки зору уява - це процес утворення нових систем тимчасових зв'язків у результаті складної аналітико-синтетичної діяльності мозку.  
Уява буває активним і пасивним. У психології розрізняють два види активного уяви: що відтворює і творче. Наприклад, досвідчений юрист на основі окремих фактів, слідів події як би відтворює досить повно картину ситуації. Творча уява - це процес створення нових образів, тобто образів таких об'єктів, яких взагалі немає в дійсності. Винахідництво, раціоналізаторство, вироблення нових форм навчання і виховання грунтуються на творчій уяві. Уява може бути і пасивним, що відводить людину від дійсності, від вирішення практичних завдань. Людина як би йде у світ фантазії і живе в цьому світі, нічого не роблячи (маніловщина) і тим самим віддаляючись від реального життя. Цінність особистості визначається тим, які види уяви в ній переважають: чим більш активні і значущі, тим більш зріла особистість. 

4 Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним буттям людей і трудовою діяльністю, що спричинили її розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки.

Поряд з біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникали вищі, "духовні" мотиви та потреби, вищі форми поведінки, які зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища.

Разом з двома джерелами поведінки (спадково закріпленою програмою та власним досвідом індивіда) виникло третє джерело, що формує людську діяльність, - передавання та опановування суспільного досвіду. Одним із вирішальних чинників задоволення цієї важливої соціальної потреби була мова, що стала формою існування свідомості.

Характерними структурними компонентами свідомості є:

1) знання про навколишній  світ, природу, суспільство. Рівень  свідомості перебуває в прямій  залежності від рівня опанування  знань і досвіду особистості. У процесі суспільно-історичного  розвитку у людини виникла  потреба в знаннях, яка є головною  її рушійною силою, мотивом пізнавальної  діяльності;

2) виокремлення людиною  себе в предметному світі як  суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта - "Я" та об'єкта - "не Я", протиставлення себе як особистості  об'єктивному світу. Характерним  є самопізнання, що стало підґрунтям  для самосвідомості, тобто усвідомлення  власних фізичних і морально-психологічних  якостей;

3) цілеспрямованість, планування  власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей  бік свідомості виявляється в  самоконтролі та коригуванні  власних дій, перебудові змісту  їх стратегії і тактики, якщо  цього вимагають обставини;

4) ставлення до об'єктивної  дійсності, до інших людей, до  самої себе.

Ставлення особистості до свого оточення виявляється в оцінці предметів та явищ і здатності до критики своїх дій, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.

Виокремлення та протиставлення себе предметам - світові, природі і суспільним явищам, а також переживання свого ставлення до об'єктивної дійсності та самої себе - основні функції самовиховання людини.

Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб'єктом виховання, тобто самостійно і свідомо формулює мету виховання й досягає її.

Свідомість людини характеризується активністю. У ході відображення дійсності інформація, яку отримує людина, відображається не механічно, а свідомо перетворюється відповідно до її мети, завдання та досвіду.

Рівень розвитку й вияву свідомості в людини залежить від нагромаджених знань і виробленого світогляду, її ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе. у Самосвідомість людини — усвідомлення за допомогою мови себе самої, свого ставлення до природи і до інших людей, своїх дій і вчинків, думок, переживань і психічних якостей. Розвиток самосвідомості людини виявляється у:

1) самоспостереженні;

2) критичному ставленні  до самої себе;

3) оцінці своїх позитивних  і негативних якостей;

4) самовладанні;