Дохристиянські вірування українського народу

Дохристиянські вірування українського народу

Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, вірування що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками.

Українська нація дуже стара, і свою духовну культуру наші пращури почали творити далеко до християнського періоду на Україні. Вітчизняний дослідник українського фольклору та етнографії О. Воропай стверджує, що разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі. «У нас на Україні вже була культура, – стверджує науковець, – і Володимир Великий тільки додав християнську культуру до своєї рідної, батьківської культури» [1;11].

Вірування народу лежать в основі його культури, і цю культури не можливо зрозуміти без вивчення народної віри. Варто зазначити, що в основі цієї народної віри, більше чи менше, лежить його віра дохристиянська. Знати дохристиянські вірування дуже важливо, бо тільки знаючи їх, ми можемо належно зрозуміти теперішню духовну культуру цього народу й правдиво оцінити силу пізнішої Християнізації серед нього. В такому аспекті набуває особливої актуальності вивчення дохристиянських вірувань українського народу.

Слов’янський народ у своїх віруваннях багато одержав ще з доби індоєвропейської, коли він жив більш-менш спільним життям зо всіма іншими народами, а про це виразно свідчить те, що в народних віруваннях індоєвропейських народів ще й тепер чимало спільного. Ще більше спільного і первісній вірі народів слов’янських, і тому виділити з нього суто українські вірування часто немає змоги [3].

Основа дохристиянських вірувань українського народу така сама, як у всіх арійських народів: небесні з’явища, які більше за все вражали фантазію і думку народу. Увагу стародавніх українців, у першу чергу, звертало на себе небо, засіяне зірками, сонце, місяць, зоря, хмари, дощ вітер, роса, грім, блискавка, ніж земля і все, що на землі.

Мета дохристиянських вірування українського народу була практичною, а в основі давнього українського поганства – на думку І. Нечуя-Левицького – був людський егоїзм. Стародавній український народ славив світлі небесні сили, намагався догодити темним силам, щоб пригорнути на себе ласку неба, щоб присилувати всі небесні сили служити його практичній меті [6;4]..

Форми давніх українських вірувань базувалися на реальних земних образах. Усі образи для вірувань давні українці брали з навколишнього середовища, з природи, яка оточувала їх. Подібно до інших народів вони переносили землю на небо. Це пояснює той факт, що в дохристиянських віруваннях нашого народу все, що справді діється на небі, все те ніби діялось десь на землі.

Давні вірування українського народу були анімістичними (від лат. «душа», «живе»), тобто людина вірила, що все навколо неї живе: відчуває, розуміє, має свої бажання, як усяка жива істота, і тому до природи наші предки ставилися , як до істоти живої. Культ природи стояв в основі первісного релігійного світогляду, а релігія була одухотворенням усього довкілля.

Дохристиянські українські вірування були в геоморфічній і певно в зооморфічній формі. Небо здавалося давнім українцям то полем, то морем, то просто кленовим листочком, на котрому написані сонце, місяць і зорі; хмари здавалися лісами, дібровами, скелями, отарою овець; зорі здавалися густими копами на полі, або листом на воді; сонце соколом, блискавка терном або терновим огнем. Антропоморфічні міфи в  дохристиянських українських віруваннях виступають дуже виразно, хоч вони й не розвивались так широко, як у інших давніх народів [2].

Отже, три вищезазначені елементи дохристиянських вірувань українського народу, а саме: аніматизм – оживлення, анімізм – одухотворення й антропоморфізм – очоловічення, – становлять основу давнішнього дохристиянського вірування нашого народу.

Характерною прикметою форм українських міфів є їхня близькість до природних форм, а саме: відсутність неестетичних велетенських, рогатих, волохатих образів. Стрижнем дохристиянських вірувань українського народу було створення собі богів у формі сім'ї багатого господаря-хлібороба [5].

У стародавніх віруваннях українців було багато богів, але про них ми знаємо мало, оскільки в літописах залишились тільки їхні імена з деякими прикметами, що дають змогу зрозуміти, які то були боги. Наші предки вірили в Сварога, бога неба, Перуна, бога грому та блискавки, Даждьбога, бога сонця, сина Сварогів, сина Неба, Хорса, друга назва бога сонця, Велеса чи Волоса, бога достатку, Стрибога, бога вітру, Мокошу, богиню дощу, сонцеву сестру, Ладо, бога вірного подружжя,  Леля, Полеля, бога любові, Ярила, бога любові та пристрасті, сили та хоробрості, Купайла, бога плодючості, земних плодів, радості, згоди та любові та багато інших.

У колядках і щедрівках ми бачимо світлих стародавніх богів: пана Господаря, Господиню, їхню дочку панну і їхнього сина красного панича – це родина небесних світил: місяць, сонце, зоря і дрібний дощик.

Варто зазначити, що стародавні українські вірування не мали послідовної та глибокої системи, не мали непохитних догматів, а тому з плином часу змінювались, як змінювались і географічно і по різних місцях. Але головне в ній трималося незмінно: природа жива, нею керують різні боги, що шкодять або допомагають людині, але шкідливих богів можна вмилостивити.

Ці давні дохристиянські вірування звичайно називаються поганськими. Слово «поганий» латинське, спочатку визначало тільки мешканець села, «селянин». Християнство ширилося найперше по великих містах, а села залишалися при своїй старій вірі, тому скоро слово «селянин – paganus» стало одночасно визначати й неохрещеного, а ще пізніше кепський, недобрий [4;5-20]

Отже, досліджуючи дохристиянські вірування українського народу, ми бачимо, що вони дуже широкі. Проте які б широкі не були ці вірування, ми відразу помічаємо, що це тільки порозрізнювані уривки з вірувань первісних, а їх давньої повної системи встановити тепер нема вже можливості.

Література

1. Воропай О. Звичаї нашого народу / Олекса Воропай. – Мюнхен, 1958. – 457 с.
2. Грушевський М. П’ятдесят літ «Исторических песен малорусского народа» Антоновича і Драгоманова / М. Грушевський // Україна. – 1924. – №2. – С. 97-109.
3. Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці : в 2 т. / М.П. Драгоманов. – К. : Наук. думка, 1970. – Т1. – 528 с.
4. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу  / Іларіон, митрополит. – К. : АТ «Обереги», 1991. – 424 с.
5. Костомаров М.І. Слов'янська міфологія / М.І. Костомаров : [Вибрані праці з фольклористики і літературознавства]. – К. : Либідь, 1994. – 384 с.
6. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу / Іван Нечуй-Левицький. – К. : АТ «Обереги», 1992. – 88 с.