Звичаї й обряди, пов'язані з народженням дитини

Охрещену дитину несли додому якнайшвидше і звичайно тою самою дорогою, що й по церкви. Прихолячи до хати, якщо попередні діти в родині вмирали, новоохрешену дитину подавали через вікно. На Бойківщині сам господар мав прийняти її через вікно від баби і покласти її на помело, яким замітають у печі, біля порога. Тоді баба входила, брала дитину й передавала її поліжниці. (ЗНТШ. т. 114 І. 131) Куми тим часом поздоровляли з сином чи дочкою, називаючи дитину іменем, яке було дитині надано, і проголошували давню формулу: «Хай вам Бог зростить І від вас брали народжене, а вам приносимо охрещене». (Перв. Громад. 1926, І, 79).

Одночасно вживано нових засобів проти зурочення. У гуцулів кума рубала волосок дитини срібним грошем, цримовляючи: «Аби було таке щасливе, як щасливе срібло!» (МУЕ НТШ. VIII. 53. Шухевич «Гуцульщнна» ст. 5). На Придніпрянщині принесену дитину клали знову на кожух, а також обносили навкруги стола — «щоб приготувати їй рай» (МУЕ НТШ. VIII, 53). Також обв’язували «полоскунами», щоб, вирісши, дитина була плідна (Чуб. IV. 6).

Учту звичайно влаштовували зараз же після охрещення. Куми, віддавши дитину матері, засідали за стіл, а батько йшов до сусідів кликати на христини. Тим часом кум пив до поліжниці: «Кумо, дай Боже здоров’я!» — «Пий те здорові». — «Як мені легко тоту порцію горілки випити, так би вам легко з пологу встати!» (ЗНТШ. т. 114, ст. 131).

Коли починали сходитися гості, вішали десь коло дитини червоного пояса, або окрайку з китайки: на випадок, коли б яка жінка прийшла з місячкою від чого у дитини могли б висипати чиряки, та і взагалі від зурочливого ока. (МУЕ НТШ. УЩ, ст. 79).

Кожний гість приносив звичайно дарунок. У гуцулів жінки приносили перемітки, полотно, хліба, кидали васильки в купіль; чоловіки давали звичайно гроші у купіль. На Поділлі дарували переважно муку, горох, сушню, і яйця. На Ніжинщині жінки несли гречані вареники з сиром, з капустою або з сушеними грушками і примовляли: «Як вареник повний, щоб така була породілля: що вийшло з неї, так щоб наповнилось!» Подекуди давали паляниці, примовляючи: «На тобі паляницю, та затули бочки, де були сини й дочки!» Або: «На кумо, кусочок, та закладай куточок, де був синочок!», (там же ст. 56).

Що до страв, які готувалися на христини, то по всіх усюдах був на те приписаний порядок. Пекли спеціально на цей день призначені печива, паляниці, тощо. У гуцулів це були спеціальні калачики, тому й ввесь цей обряд називався колачини. З інших страв мусіла все бути якась каша, що взагалі належить до обрядових страв, У стародавнім «Цвітнику» згадується, що «баби каші варять на собраніє роженицям», і таке саме згадується в одному збірнику XV в. (там же, ст. 57).

Коли гості вже посходилися, баба-повитуха всіх вітала: роздавала «квітки», зроблені зимою — з колосків жита чи пшениці, а літом — із барвінку, калини та васильків, примовляючи: «Просить породілля на колач і на горілочку, а похресник на квіточку». Гості отримавши Квіточку давали по змозі бабі на горілочку, а дитині «на повивач». Ту «квітку» кожний мусів нести з собою додому, інакше з ним могло б трапитися якесь нещастя, (там же ст. 58).

З квіткою баба підносила й чарку варенухи, чи якої іншої горілки. Пили звичайно по повній, бризкаючи лишки до стелі й цримовляючи: «Оттакий рости! Оттака будь! Оттаке щастя хай Бог дає!». Або й ширше: «Дай же Боже, щоб кума одужала тай сама годувала та доглядала, а син великий ріс та щасливий був, та щоб і женить діждала, собі поміч мала! Та щоб її, стару, доглядали діти, як і їх тепер доглядаємо!» (там же, ст. 193).

Того дня дитини не купали: «щоб не змити святої води». А купали на другий день в тих квітках, що позалишалися (що їх гостям не роздали). І пізніше ніколи не купали того дня, в який христини були, (там же). Мати на другий день мусіла з’їсти ту цілушку хліба, що її баба усунула була в першу пелюшку, як несли «до хресту»: це — «щоб покорм був», (К. Ст. 1898. V, 266).

По закінченні учти, баба запрошувала часто гостей ще й «до чопа», себто до корчми, де всі гості ще довго гуляли.