Первісні релігійні вірування

Первісні релігійні  вірування

Питання про первісні релігійні  вірування — важливе і досить складне в історії релігії. Передусім  це стосується часу появи найдавніших  релігійних уявлень. З цією проблемою  пов’язана також низка питань про інтелектуальні, емоційно-почуттєві  та вольові здібності людини, з  якими, в свою чергу, тісно переплітається проблема формування уявлень про  надприроднє та віри в нього.

Особливо великою розбіжністю думок позначені питання про причини виникнення, процес становлення та форми ранніх чи первісних релігійних вірувань. Причиною цього є майже повна  відсутність прямих свідчень щодо цих вірувань, загалом недостатня наукова опрацьованість проблеми і, зрештою, різна світоглядна орієнтованість дослідників. З’ясування ж цієї проблеми може допомогти у вирішенні багатьох запитань, відповідь на які остаточно не знайдено і по сьогодення.

До ранніх форм релігії належать: магія і фетишизм, тотемізм і анімізм, землеробський культ і шаманізм, які виникли в період формування і розвитку родового ладу (від 100 до 40 000 років тому). Цей родоплемінний лад пройшов три основні фази: ранній та пізній (розвинутий) матріархат і патріархат. Кожній фазі відповідала своя форма релігійних уявлень: ранньому матріархату - тотемізм, пізньому — землеробський культ, патріархату — шаманізм. Але всі ці форми вірувань супроводжувалися фетишизмом і магією, анімізмом і аніматизмом.

Встановлено, що у первісних людей дуже поширеним було вшанування різних предметів, які відводили небезпеку і приносили удачу. Ця форма релігійних вірувань отримала назву фетишизм — це віра в існування надприродних властивостей матеріальних об'єктів. Об' єктом поклоніння, або фетишем, міг стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: каміння дивної форми, шматок дерева, зуб тварини тощо. Цьому предмету приписували не властиві йому функції (здатність лікувати, охороняти від ворогів, допомагати на полюванні).

Найпізнішим проявом фетишизму стала практика штучного виготовлення фетишів. Новий фетиш створювався завдяки єднанню природних компонентів (кора, листя, коріння) з предметами, що традиційно вважалися чудодійними (шматочки священних дерев, равлики, нарости на деревах, хвіст скорпіона тощо). Зрозуміло, що люди уявляли, як механічне з' єднання двох предметів приведе до багаторазового збільшення надприродних якостей тільки-но створеного об'єкта поклоніння.

У пізніших формах релігії фетишизм зберігся у формі поклоніння ідолам —наділеним таємничою силою впливу матеріальним предметам з рисами людини або тварини. У сучасних релігіях він існує у вигляді вшанування священних предметів (хрести, ікони, мощі), а як самостійний залишок — у вигляді віри в талісмани та амулети. Талісман, з точки зору марновірних людей, приносить щастя, амулет оберігає від нещастя (підкови, ладанки, кулони тощо).

Іншою ранньою формою релігійних поглядів можна вважати тотемізм  — віра у надприродну спорідненість людських колективів (рід, плем' я) з певними видами тварин та рослин (рідше — явищами природи та неживими предметами). На тотемів люди дивилися як на заступників роду і племені, захисників, помічників у розв' язанні всіх конфліктів, вони вважали їх братами і сестрами. Тому свої родові колективи первісні люди називали іменами тотемів.

Спочатку тотемом вважалася тільки справжня тварина, рослина, птах або комаха. Потім стало вистачати його більш-менш реалістичного зображення, кінець-кінцем люди стали задовольнятися будь-яким символом, словом або звуком, яким вони позначали власний тотем. Кожна людина перед сном і під час пробудження промовляла ім' я свого тотема, оскільки гадала, що завдяки його надприродній підтримці з нею нічого поганого не станеться, навпаки, і на полюванні, і в інших справах їй пощастить.

Виникнення тотемізму тісно пов' язане з господарською діяльністю первісної людини — збиральництвом та полюванням. Рослини і тварини, які дали людині можливість існувати, ставали об' єктами поклоніння. На перших етапах розвитку тотемізму таке поклоніння не виключало, а саме давало можливість використання тотемних тварин та рослин у їжу. Пізніше в тотемізм були привнесені елементи соціальних, у першу чергу кровних відносин. Члени родової групи (кровні родичі) стали вірити в те, що родоначальником і заступником їхньої групи є певна тотемна тварина або рослина і що їхні давні предки, які поєднували в собі ознаки людей і тотема, володіли неймовірними здібностями. Це призвело, з одного боку, до посилення культу предків, з іншого — до зміни ставлення до самого тотему, в тому числі до появи заборони на використання його в їжі, за винятком випадків, коли його поїдання мало ритуальний характер і нагадувало про давні норми та правила.

Так у тотемному культі виникає табу — система заборон на використання в їжі тотемної тварини або завдання їй будь-якої шкоди. Табу були важливим механізмом регулювання соціальних відносин. Так, статево-вікові табу поділили первісний колектив на шлюбні класи, тим самим виключивши статеві зв' язки між близькими родичами. Харчові табу суворо регулювали характер їжі, яку давали вождю, воїнам, старим, жінкам, дітям. Інші табу покликані були гарантувати недоторканість будинку або вогнища, регулювання правил поховання, заборону спілкування незнайомця з жінкою після її одруження тощо.

Ці табу були дуже суворими. Дослідники наводять такі приклади порушення заборон. Якось один із племінних вождів Нової Зеландії залишив недоїдки від свого обіду, які з' їв один із рядових членів племені. Коли останній здогадався, що використав у їжу харчі вождя (це було заборонено), він упав на землю, став корчитися у конвульсіях і помер. Ці приклади не одиничні. Сам факт усвідомлення порушення табу, що розумілося як щось священне, паралізувало волю порушника, а також і здатність його організму до життєдіяльності.

Тотемні табу надовго пережили сам тотемізм і залишилися у більш розвинутих релігіях у формі відповідних заборон на вживання "нечистих (брудних)" видів їжі. Так, наприклад, у євреїв та мусульман свинина вважається брудним м' ясом і тому не годиться в їжу. Зрозумілого пояснення цьому ніхто не може дати, а те, що це брудна тварина, виглядає непереконливо, адже свиня - дуже перебірлива в їжі.

Поряд з тотемізмом і табу визначне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія — віра в існування надприродних способів впливу на природу або людину, тобто навколишній світ. Між магією та релігією не існує поділу, неможливо протиставляти релігію магії, тому що кожний культ включає магічну практику — молитви, починаючи з первісних і до сучасних релігій. Людина — продукт матерії, і тому він повністю у її владі.

Відносини, які установилися між людиною та природою, завжди мали подвійний характер: з одного боку, панування всесильної природи над безпомічною людиною, з іншого — вплив на природу, до якого людина прагнула, використовуючи свої недосконалі сили та здібності. Ці прийоми і є магічною практикою.

Імітація засобів полювання повинна сприяти успіху самого полювання. Перш ніж піти на пошуки кенгуру, австралійці ритмічно танцюють навколо малюнка, на якому зображена бажана здобич.

Магія поділяється на шість видів: виробничу, лікувальну, любовну, шкідливу (деструктивну), метеорологічну (магія погоди) та військову. Ця видова класифікація далеко не повна, оскільки в кожному її виді можна виділити багато підвидів.

Зазвичай магічними прийомами займалися спеціально підготовлені люди - чарівники та шамани, які щиро вірили у свою здатність спілкуватися з духами, передавати їм прохання одноплемінників, впливати на духів або чудодійні сили. Але головне полягало не в тому, що вони самі вірили у свої незвичайні здібності, а в тому, що їм вірив колектив і звертався до них по допомогу в критичні моменти. Тобто чарівники та шамани користувалися особливими почестями і повагою одноплемінників. Отже, чаклунська практика не протилежна релігії, а навпаки, зливається з нею.

Віра в магію збереглася і до наших днів як елемент сучасних релігій (віра в надприродну силу обрядів: молитва, жертвоприношення, очищення, піст) та в самостійній формі (гадання на картах).

У ранньородовому суспільстві поширеними були й анімістичні уявлення. Анімізм — віра в духів та душі як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин. Відправною точкою для анімізму послужили роздуми первісної людини над такими питаннями: у чому полягає різниця між живим та мертвим тілом, причина сну, екстазу, хвороби, смерті, а також переживання трансу і галюцинацій. Але не в змозі правильно пояснити ці складні явища, вона формує поняття про душу, що знаходиться в тілі і залишає його час від часу. Далі формуються більш складні уявлення: про існування душі після смерті тіла, загробний світ тощо.

Потім уявлення про людську душу стали переноситися на навколишній світ. Спочатку люди гадали, що душі можуть мати вигляд птахів, іноді — тварин і рослин. Як видно, тут тісно переплітаються анімістичні і тотемістичні вірування, хоча тотемні образи були необхідні людям не самі по собі, а як вмістилища для духів.

Пізніше виникла віра у переселення душ, з якою можна зустрітися у багатьох релігіях, особливо індуїзмі. Ще пізніше люди стали одухотворювати й неживі явища — каміння, гори, ріки й озера, сонце та зірки. Це було необхідно, по-перше, для того, щоб пояснити причину всіх природних явищ цілком задовільним способом, по-друге — приписати духам все добре та погане, що траплялося протягом всього життя. Безпосередньою ж причиною появи таких анімістичних поглядів може бути і своєрідне тлумачення первісними людьми цілої низки акустичних та оптичних явищ: еха, шумів, тіней тощо. Вони уявлялися їм свідченням не тільки існування людської душі, а й подібних нетілесних двійників майже усього, що існує в світі. Це вже стадія пізнього анімізму, або демонізму, що веде до появи віри в Бога, ангелів, сатану, русалок, гномів, фей, німф, водяних, безсмертні душі тощо. Самостійно анімізм живе у вірі в привиди, спіритизм (можливість спілкування з душами померлих за допомогою різних пристосувань).

Демонічні вірування

В епоху неоліту повністю встановилося землеробство і скотарство, виникають прядіння в ткацтво, розвивається далі виробництво керамічного посуду. В цей період ймовірна наявність  великих родів, інтенсивно йде формування племен, збагачення і зміцнення суспільних відносин. Усе це й приводить, зрештою, до якісних змін у релігійному  потоці духовності, які знайшли найбільш переконливий вияв у вірі в духів, що зароджується в мезоліті, еволюціонує в наступні епохи й передається в спадок слов’янам, українському та іншим народам.

Перші відомості про демоністичні вірування літописних слов’ян подають київські книжники та зовсім особливий фольклорний феномен – українська міфологічна новела, яка разом із казками, піснями, легендами, прислів’ями, колядками тощо доносить до нас образи демоністичних персонажів.

Аналіз змісту цих вірувань дає підстави дещо умовно виділити два основні історичні “поверхи”  в еволюції демоністичних образів. Перший з них представлений віруваннями в духів, що, так би мовити, групуються навколо уявлень про упирів і берегинь – уявлень, які зароджуються ще в глибинах індоєвропейських або й індійських часів, наслідуються праслов’янами та їхніми нащадками. Другий “поверх” виникає, загалом кажучи, уже в епоху енеолітичної трипільської культури, коли праслов’яни виділилися з індоєвропейського масиву, наслідується слов’янами і не являє собою залишкового феномена аж до тих часів, коли наші пращури почали “кумирів творити”. Звичайно, “нижчі” вірування в духів не зникають з появою “вищих”, а живуть і в часи “ідольського мороку”, і в християнські добу.

Упирі – один з персонажів демоністичних вірувань, уособлення темних і ворожих сил природи; вони, звичайно, ще не були персоніфікованими виплодками соціального зла, від них ще дуже далеко, скажімо, до українського повір’я про злиднів – зловорожих духів, які уособлювали стражденну долю бідняка. Упирі – не просто духи, що можуть існувати поза тілом, а різновид перевертнів: упирі-духи перекидаються звірами, птицями тощо, можуть набирати й чоловічого виду. Їх основне заняття – висмоктувати кров у людей, молоко у корів, а якщо упир – червономордий ворожбит, то й дудлити горілку. В упирів проявляються й риси духів-господарів, розпорядників різних сфер: вони не лише п’ють кров, але й крадуть дощ, насилають неврожай тощо.

Водночас упирі мають  і деякі ознаки “чуттєво-надчуттєвого”  типу вірувань. І. Нечуй-Левицький повідомляє, наприклад, про такі залишки стародавнього  анімізму в образах упирів: коли упир помирає, на його “могилці буває  дірочка або пора, кудою він  вилазить мишею або ящіркою в  глуху ніч, ходить по хатах і ссе  кров з людей...”

Упирі персонажі, що стоять на межі між зооморфними й антропоморфними  істотами. Так двоїстість форми властива й багатьом іншим образам демоністичного типу надприродного, зокрема уявленням про “нечистих” небіжчиків (утоплеників, убитих тощо), які на живих насилають помір, душать овечок, ночами викликають страхітливі видіння, та про вовкулаків. До речі, вовкулаки – це теж перевертні, ворожбити й звичайні люди, чаклуванням перевернуті на вовків. У останньому випадку це – знедолені істоти, у яких вкрадено людське ймення.

Звичайно, уявлення про упирів та вовкулаків далеко не вичерпують вірувань українського етносу та його попередників. Сюди належать також русалки, водяники, болотяними, відьми, чорти, домовики, лісовики, берегині тощо. За повідомленнями П. Чубинського, О. Афанасьєва, В.Милорадовича, І. Нечуя-Левицького та ін., уявлення про істот, що заселили ріки, ставки, криниці, пов’язані з віруваннями у потойбічне, замогильне життя душ небіжчиків, що відлетілив царство водяних духів. Русалки, наприклад, – душі молодих утоплениць, самовбивиць, мертвонароджених.

Йдеться про духи-душі померлих жіночої статі та про особливий  спосіб їхнього існування: позначаються, мабуть, залишки уявлень часів  материнського роду та умови життя  первісної людини, в яких велику роль відігравали водні стихії.

Але русалки – не анімістичні, а демоністичні образи. Вони виходять заміж за духів-водяників, під їхніми ногами трава не гнеться, бо вони – духи. Іноді русалки перекидаються кішками, жабами. Живуть вони у воді, їхнім сонцем є місяць, а якщо русалка десь загається, на ниві чи в лісі, і її коси з осоки обсохнуть, вона помирає. Хоч в русалок і є зооморфні риси, все ж таки їм більше притаманні антропоморфні, і вони мають вигляд дівчат з гарними лицями, довгими косами, іноді в плахтах, з червоним намистом. Русалки живуть не тільки тим, що пустують, вони мають добрий розум, люблять прясти, танцювати, відбілювати полотно тощо.