Поняття та види шлюбу

При шлюбі sine тапи розлучення (divertium) відбувалося односторонньою заявою як з боку чоловіка, так і жінки, а також за взаємною згодою обох сторін. В імператорський період, особливо з утвердженням християнської релігії, були встановлені істотні обмеження розлучення. За Юстиніана було заборонене розлучення за спільною згодою сторін. Що стосується розлучення за заявою однієї зі сторін, то воно допускалося лише у випадках, які прямо були вказані в законі. Наприклад: порушення подружньої вірності; посягання одного з подружжя на життя іншого; нездатність до дітонародження, до шлюбного життя; вступ до монастиря одного з подружжя; державна зрада одного з подружжя.

Розлучення не потребувало ніякої урочистої форми, однак законодавство наказувало, щоб про розлучення повідомлялося публічно у присутності семи свідків з метою внесення ясності у сімейне становище громадян.

По переказам, перший розвід у Римі мав місце в 231 р. до н.е., однак, мабуть, що родини в Римі розпадалися і раніш. Так у Законах XII таблиць уже зустрічається стаття, що регулює цю сферу сімейно-шлюбного права.

Розвід був доступний чоловіку при усіх формах шлюбу, для дружини тільки в шлюбі sine manu. Для формального розводу чоловіку досить було вимовити дружині «Бери свої речі і йди геть» і відняти ключ (IV.3.).

Також Законам XII таблиць відомий і інститут опіки, що встановлювалася над жінками («V.I …унаслідок властивого ним легкодумства…»[1], неповнолітніми, божевільними і марнотратами (V.7. а.б.).

Закони Дванадцяти таблиць підтверджували Закони Каїулея старовинна заборона шлюбів між патриціями і плебеями. За даними традиції, лише в 445 р. згідно із законом, запропонованому трибуном Канулієм, ця заборона знімалася, і шлюби, укладені між патриціями і плебеями, признавалися законними.

Одним із обрядів припинення шлюбу було принесення у жертву частини свого майна богині Церері, яка вважалася покровителькою шлюбів. Це робилося тому, що існував принцип – хто розриває шлюбні узи, той повинен бути покараний. Однак, згідно з царськими законами, це правило не застосовувалося в тих випадках, коли дружина здійснювала прелюбодіяння або ж була п’яницею. Ці злочини були в очах римлян достатньо тяжкими і винні піддавалися за це найсуворішому покаранню – смертній карі. Так, чоловік, що спіймав дружину на прелюбодіянні, міг вбити її не залежно від того чи був укладений шлюб cum manu або sine manu.

Щоправда, в стародавню епоху існував досить цікавий інститут, в якому наука, ще не повністю розібралася – сімейний суд. До компетенції сімейного суду, як вважає більшість науковців, входили всі найважливіші питання сімейного життя (в тому числі, звичайно, він збирався у випадку розлучення). Сімейний суд складався з числа родичів і тому був досить добре знайомий з особливостями шлюбного життя подружжя. Отже, враховуючи зазначене, можна зробити висновок, що воля чоловіка щодо розірвання шлюбу не була вже й така безмежна. Вона обмежувалася певними підставами для розірвання, рішеннями сімейного суду і, врешті решт, моральним осудом суспільства.

Крім того в сімейні справи від імені суспільства втручалися також цензори. Зокрема, відомий випадок, коли в 450 році від заснування Риму цензори M. Valerius Maximus та C.I. Bubulcus виключили Люція Антонія (L. Antonius) з членів сенату за вчинене ним розлучення без скликання сімейного суду. Але, незважаючи на певні обмеження свавілля чоловіка, дружина в шлюбі cum manu була повністю залежною від нього і не могла бути ініціатором розлучення.

Поступово, особливо після зазначених подій, римляни більш спокійно відносяться до розлучень аж до кінця республіканського періоду, коли ступінь розбещеності суспільства досягає апогею і кількість розлучень суттєво збільшується.

 

        Особисті та майнові відносини  подружжя

 

Відносини подружжя у шлюбі сит тапи істотно відрізнялися від відносин у шлюбі sine тапи. Це були два суттєво різні види шлюбних зв'язків.

Відносини подружжя у шлюбі з чоловічою владою (сит тапи). Жінка цілком підпорядковувалася владі свого чоловіка. В особистому відношенні жінка підлягала юридично необмеженому праву чоловіка, який міг домагатися її від кожної третьої особи, її родичів і проти її волі. Однак жінка отримувала родове ім'я чоловіка і розділяла його громадянське становище, місце проживання чоловіка було обов'язковим для неї, вона потрапляла у число спадкоємців після смерті чоловіка нарівні з дітьми.

Жінка була позбавлена правоздатності в галузі майнових відносин, тому не могла самостійно укладати цивільно-правові угоди і виступати в суді. Все майно, яке жінка мала до шлюбу або набувала будь-яким чином за час шлюбу, автоматично ставало власністю чоловіка.

Відносини подружжя у шлюбі без чоловічої влади (sine manu). Шлюби sine manu були типовими у класичний і післякласичний періоди розвитку римського права. Жінка зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Влада чоловіка на неї не поширювалася. Тому саме укладання шлюбу sine manu не впливало на її правоздатність і дієздатність. При шлюбі sine manu принцип підлеглості поступився місцем принципу рівності:

подружжя було зобов'язане допомагати і поважати одне одного, а також утримуватися від будь-яких дій, які загрожували їхньому союзу;

жінка мала ім'я чоловіка;

жінка мала одне місце проживання з чоловіком, поділяла його громадянське становище;

чоловік повинен був утримувати жінку;

чоловік був захисником жінки та її представником в суді;

між подружжям не допускалися штрафні позови;

чоловік мав право вимагати від жінки ведення домашнього господарства.

Майно подружжя продовжувало залишатися у роздільній власності. Жінка мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, але вона могла передати чоловікові право управління своїм майном. До майнових відносин подружжя належать придане і дошлюбне дарування. Придане (dos). Майно, яке у зв'язку з укладенням шлюбу жінка віддавала своєму чоловікові для задоволення потреб сумісного життя, мало назву "придане".

Приданим було не все майно дружини, а тільки те, що спеціально призначалося для цієї мети і передавалося чоловікові самою дружиною, її домовладикою чи іншими особами. Спершу мета приданого полягала в полегшенні майнового тягаря чоловіка на утримання сім'ї, а пізніше забезпечення непохитності шлюбного союзу.

У республіканський період придане відразу переходило в повну власність чоловіка, і навіть після припинення шлюбу воно не поверталось дружині ні за яких умов. Це породило ряд негативних наслідків. Внаслідок повної свободи розлучення і знівелювання моральних засад наприкінці періоду республіки кількість розлучень зросла. Шлюб починає набувати форми безсоромного збагачення, що обурювало багатих батьків наречених. Вони вимагають від женихів перед вступом до шлюбу певних обіцянок на випадок його припинення. які поступово перетворюються в шлюбні договори. Преторська практика з часом виробила певні детальні положення.

При припиненні шлюбу у зв'язку зі смертю дружини придане залишалося чоловікові і, навпаки, якщо шлюб припинявся внаслідок смерті чоловіка, придане поверталося жінці. Придане поверталося жінці й тоді, коли шлюб припинявся розлученням за ініціативою чоловіка або з його вини. А якщо жінка вимагала розлучення без будь-якого приводу з боку чоловіка або якщо розлучення сталося внаслідок її поведінки, придане залишалося чоловікові.

Дошлюбний дар (donatio ante nuptias). Відома заборона дарування між подружжям, яка діяла у римлян із кінця Республіки, не стосувалася подарунків, зроблених перед шлюбом. Дарування майбутнього чоловіка майбутній жінці увійшло у звичай за часів правління імператора Костянтина (306—337 pp.). Чоловік виділяв частку майна, що дорівнювала приданому, та дарував майбутній дружині. Спочатку майно передавалося перед укладанням шлюбу, за часів правління імператора Юстиніана (527—565 pp.) допускалося дарування і під час шлюбу. Законодавством Юстиніана було встановлено:

donatio за своїм розміром мало відповідати dos;

батько чоловіка повинен був давати donatio так само, як батько дружини повинен був давати придане;

нерухоме майно, яке входило до donatio, не підлягало відчуженню;

під час існування шлюбу жінка не могла вимагати видачі дару.

Якщо шлюб припинявся з вини жінки, то вона втрачала на користь чоловіка придане і не могла вимагати передачі donatio. Якщо шлюб припинявся з вини чоловіка, то він повинен був повернути жінці dos і передати їй donatio.

Якщо дружина у випадку безпідставного розлучення зі свого боку ризикує втратою приданого, вона зацікавлена в тому, щоб чоловік, отримуючи придане, виділяв певну (приблизно рівну приданому) частину свого майна для подібної гарантії дружині. Це положення не було нормою, правовим обов'язком чоловіка, проте його суворо дотримувалися внаслідок моральних засад. В епоху Юстініана зазначені норми набули подальшого розвитку. Це дало змогу у відповідь на передане чоловіку придане здійснити відповідне дарування не тільки до шлюбу, а й після його укладення. Насправді дарування тут не було. Чоловік залишався власником майна, яке обіцяв дружині замість приданого, користувався ним, як і раніше, однак при розлученні з його вини це майно переходило у власність дружини як штрафна компенсація. Найімовірніше, це був заклад на випадок розлучення, при якому дружина не тільки мала право вимагати назад придане, а й могла домогтися передачі цього умовного дарування з боку чоловіка.

 

Термінологічний словник

 

adoptio — вид всиновлення, за яким  всиновлювалася особа, яка на  момент всиновлення перебувала  під батьківською владою

adoptio naturam imitatur — всиновлення здійснюється  за законами природи

affectio maritalis — намір бути в  шлюбі

arrogatio — вид всиновлення, за яким  всиновлювалася особа, яка на  цей час не перебувала під  владою батька

cum manu («з рукою») — шлюб із  чоловічою владою

dos — посаг

dos adventicia — посаг, наданий самою  нареченою або третьою особою

dos aestimata — оцінка посагу

dos profecticia — посаг, наданий домовладикою, батьком або дідом нареченої

emancipatio — звільнення з-під влади  батька,

familia — сім’я

ius conubii — право брати законний  римський шлюб

ius vitae ac necis — право життя та  смерті

matrimonium iuris civilis — законний римський  шлюб

matrimonium iuris gentium — шлюб укладений  між вільними особами, що не  мали права на законний римський  шлюб

pater familias — батько сімейства, володар  дому, особа свого права

patria potestas — батьківська влада

sine manu («без руки») — шлюб без  чоловічої влади.

 

Висновок

    Розглянувши дану тему ,було зроблено спробу якнайповніше розкрити поняття шлюбу, Види шлюбу, укладення та припинення шлюбу, особисті і майнові відносини подружжя в сім’ї .

      Отже, можна зробити наступні висновки:

       Шлюб (matrimonium) — "союз чоловіка і жінки, поєднання всього життя, спільність божого і людського права".

       Римське право розрізняло два види шлюбу, законний (правильний) римський шлюб (matrimonium justum) і незаконний (неправильний) шлюб. Римський правильний шлюб у свою чергу історично поділявся на два види:

шлюб з чоловічою владою (cum manu mariti);

шлюб без чоловічої влади (sine manu mariti).

Давнім способом або давньою формою укладення шлюбу за згодою була коемпція (coemptio) або купівля чоловіком дружини. Другою передбаченою законом формою укладення шлюбу була так звана конфареація (confareatio). А найбільш поширеною і простою формою укладання шлюбу був usus, тобто шлюб внаслідок безпосереднього проживання жінки у домі чоловіка протягом року

   Шлюб як постійний зв'язок між  чоловіком і жінкою міг припинитися  лише під дією юридичних фактів  — природних та людських подій.

Шлюб припинявся внаслідок смерті одного з членів подружжя, або втрати свободи (громадянська смерть), втрати громадянства, розлучення (юридична формула розлучення — а тепса et torn — від стола і ложа відлучити).

Одним із основних принципів римського сімейного права було дотримання абсолютної свободи розлучення в усі часи Римської держави.

 

Відносини подружжя у шлюбі з чоловічою владою (сит тапи). Жінка цілком підпорядковувалася владі свого чоловіка. Вона була позбавлена правоздатності в галузі майнових відносин. Все майно, яке жінка мала до шлюбу або набувала будь-яким чином за час шлюбу, автоматично ставало власністю чоловіка.

 

Відносини подружжя у шлюбі без чоловічої влади (sine manu Жінка зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб. Влада чоловіка на неї не поширювалася. Майно подружжя продовжувало залишатися у роздільній власності. Жінка мала право самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

До майнових відносин подружжя належать придане і дошлюбне дарування. Придане (dos). Майно, яке у зв'язку з укладенням шлюбу жінка віддавала своєму чоловікові для задоволення потреб сумісного життя, мало назву "придане".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Отже, родина, яка була суворо патріархальною, тобто яка знаходиться під

необмеженою владою домовладця (батько або діда) відносилася до

споріднення агнатичного, від чого всі "підвладні" домовладцю були один

одному агнатами.

Когнатичне споріднення виникало з переходом агнату (агнатки) в іншу

родину чи з виділом з родини. Так, дочка домовладця, що вийшла заміж,

підпадала під владу чоловіка і ставала когнаткою у відношенні своєї