Релігія та віра

У психології щодо феномену віри склалася наступна ситуація. У психологічній  практиці (консультаційної, корекційної, терапевтичної) даний феномен виявляється  повсюдно. Відомий той факт, що результат  рішення психологічної (і не тільки психологічної) проблеми безпосередньо залежить від віри людини в успішність її вирішення. Тому в процесі консультування кожен психолог свідомо чи несвідомо намагається вселити клієнтові віру в свої сили, дії, в разрешимость проблеми і т.п. У психокорекції та психотерапії на властивою людині здібності вірити взагалі побудований весь процес психологічної допомоги: використовувані прийоми переконання і навіювання нерозривно пов'язані з даним феноменом [7].

Найбільш наблизився до розуміння психологічного «істоти» віри Б.С. Братусь. Він не тільки простежив розбіжність віри з іншими психічними явищами, а й намітив характер зв'язків з ними. Віра для нього - передумова здійснення, необхідна підтримка, умова будь скільки-сложноорганизованной активності. Міркуючи про діяльність, автор стверджує, що для її успішного виконання недостатньо самого прийняття рішення, свідомості мотиву, доводів розуму, зусиль волі і т.п. Людині необхідно наявність цілісного образу майбутнього, який підтримується і живе в ньому, з яким у нього емоційний зв'язок, в який - і іншого слова не підібравши - він вірить, часто незважаючи на коливання, ослаблення волі або розумні доводи, що закликають почекати або зовсім припинити діяльність [4].

У психології особистості феномен  віри пов'язується авторами з такими психічними утвореннями, як емоції, почуття, переживання, переконання, смисли, відносини, дії та ін Таким чином, у феномені віри відображаються всілякі сторони психічної дійсності. Уникнути «розчинення» в них можна, тільки висунувши наступні припущення: віра є інтегральною психологічною характеристикою, яка об'єднує в єдине ціле різні явища психи-чеський дійсності; віра є системне психічне утворення, що не зводиться до елементів психіки.

Психологічної продукцією віри виступає не представленість образу майбутнього у свідомості, а переживання майбутнього в сьогоденні. Переживання, згідно Ф.Е. Василюку, розуміється як особлива діяльність з перебудови психічного світу, спрямована на встановлення змістового відповідності між свідомістю і буттям, спільною метою якого є підвищення свідомості життя [16]. Як свідчить С.Л. Рубінштейн: «У переживанні на передній план виступає не саме по собі предметний зміст того, що в ньому відбивається, пізнається, а його значення. В ході мого життя - те, що я це знав, що мені усвідомити, що цим розв'язалися завдання, які переді мною встали, і подолані труднощі, з якими я зіткнувся» [24]. Це значення і є особистісний сенс образу майбутнього. Переживання як психологічна продукція віри ставить проблему відношення віри до емоцій і сенсів.

Розділ ІІ. Віра як основна складова релігії

2.1. Особливості релігійної віри

Основу релігії, без якої вона не можлива, складає віра — особливий  психічний стан повного визнання й прийняття якогось твердження або установки без достатніх обґрунтувань. "А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого" (Євр. 11:1). Чудовий приклад релігійної віри дає нам біблійна історія про Авраама і його сина Ісака. У цій притчі розповідається проте, як Бог вирішив випробувати міцність віри Авраама, перш ніж зробити його "праотцем" людства, і зажадав принесення в жертву єдиного улюбленого сина Ісака. Коли ж Авраам без зовні помітних вагань довів ділом свою готовність виконати волю Бога, в останню мить Господь замінив хлопця на барана [2]. Цікавий аналіз цього надзвичайного акту, головна дійова особа якого в наш час, безумовно, опинилася б на лаві підсудних чи в психіатричній лікарні, було здійснено датським філософом XIX ст. Сереном К’єркегором. На думку С. К’єркегора точки зору розуму віра є цілком парадоксальним феноменом, "згідно з яким одиничний індивід як одиничний стоїть в абсолютному відношенні до абсолюту"[13]. Іншими словами, віра є станом особистісного зв’язку окремої людини з Богом, який підносить людину над звичайними людськими мораллю та правом, оскільки він встановлюється тільки після зречення цією людиною всього земного, очищення нею своєї душі. Згадана притча про Авраама та його сина Ісака показує головні ознаки віри:

• Глибоку упевненість  у реальному існуванні надприродного.

• Позитивне  ставлення до предмета віри. Воно, як правило, характеризується не тільки відсутністю сумнівів, а й також і бажанням відстоювати свої вірування як єдино істинні, поширювати їх серед інших людей.

• Уявлення про  наявність особливого зв’язку м  і ж людиною та тим, у що вона вірить. Релігійна людина вірить, що надприродне справляє на світ, у якому вона живе, та на її особисту дол ю вирішальний вплив, натомість за допомогою особливих (культових) дій вона сама також здатна справляти вплив на надприродне. Ось чому будь-яка релігія потребує певної організаційної структури, що виконує роль посередника між надприродним і людиною.

• Особистість  й характер віри, її здатність задовольняти конкретні потреби індивідуального "я" віруючої люди ни.

• Емоційно-чуттєвий характер. [12]

На думку віруючих людей, релігійна віра є не тільки звичайним переживанням поряд із іншими почуттями. До того ж її не можна  вважати чимось алогічним. Вона має  специфічно-пізнавальне значення як спосіб проникнення у божественні  таємниці, дає людині не знання, а мудрість. Віра веде до осяяння розуму, завдяки якому той дізнається про сенс людського існування на Землі, разом із тим здобуваючи уявлення про світ, в якому живе людина. Віруючі також запевняють, що здатність до віри закладена у душу людини Богом у момент Творіння. Отже, річ у тому, щоб задовольнити спрагу віри, знайти її у глибинах власного "Я". [21]

З другого боку, віру часто протиставляють знанню, яке набувається наукою і філософією. Вважається, що на відміну від віри знання є теоретично і практично обґрунтованим (наука), логічно несуперечливим та аргументованим (філософія). Однак значна частина великих учених XX ст. не бачила нездоланної прірви між релігією і наукою. Наведемо для прикладу вислів знаменитого фізика М. Планка: "Божество, до якого релігійна людина намагається наблизитися за допомогою релігійних символів, рівноцінне, власне кажучи, тій природі, що виявляється в законах, силі, про яку дослідник певною мірою отримує уявлення за допомогою своїх органів почуттів... Отже, і релігія, і природознавство потребують віри в Бога, при цьому для релігії Бог стоїть на початку будь-яких роздумів, а для природознавства — наприкінці" [21].

Якщо ж феномен  віри розглядати з суто наукової точки  зору, то виявляється, що вона дійсно будується  на цілком природних психологічних засадах. До числа таких засад можуть бути віднесені;

• емоції та почуття  — як позитивні (любов, надія), так  і негативні (жах перед невідомим);

• воля (тому що релігійна віра має на увазі свідому  концентрацію всього психічного життя  людини на релігійних образах і почуттях);

• уява, завдяки  якій абстрактне і розпливчасте поняття "надприродних сил" отримує в  свідомості звичайної людини конкретні  образи богів, ангелів, духів тощо. [28]

Особлива налаштованість усіх цих звичайних для людини психологічних проявів на релігійний лад стає можливою лише під впливом тривалої незадоволеності багатьох її потреб: світоглядних, пізнавальних, естетичних, матеріальних тощо. Хоч би якою була причина цього — чи низька активність самої людини, чи несприятливі соціальні умови її життя, але там, де не підходять природні шляхи досягнення мети, з’являється віра у надприродне. Таким чином, віру можна цілком вважати природною властивістю людської свідомості.

Говорячи про  віру, слід зазначити, що віра буває  релігійною й перелігійною. Основна ознака релігійної віри — це тверде переконання людини або людей в існуванні надприродного, тоді як нерелігійна віра цієї ознаки позбавлена.

Зрештою, така віра може виявлятися у будь-якій сфері  діяльності людини: [12]

• економічній (віра в успіх продажу  певного товару);

• політичній (віра у видатні здатності  когось із політичних лідерів);

• моральній (віра в силу моральних  законів, ідеалів, норм);

• художній (віра в реальність подій  чи героїв, про яких написано у книжці);

• науковій (віра у позитивний вплив  наукових досягнень на людську цивілізацію).

2.2. Психологічна структура релігійної віри

Для того, щоб зрозуміти, що таке віра, необхідно розглянути її психологічну структуру, виявити її основні компоненти, які допоможуть створити цілісну уяву про ті процеси, що характерні для неї. Розглянемо деякі питання становлення самого визначення віри, що надасть можливості прослідкувати формування розуміння поняття віри.

Найбільш розповсюдженим є визначення, згідно з яким віра - це внутрішній психологічний стан людини, який характеризує відношення останньої до предмету віри. [9]

В структуру віри входить три  компоненти: внутрішнє "я" - особистості, образ предмета та ті зв'язки, які  поєднують попередні два компоненти. Внутрішнє "я" це не що інше, як усвідомлення особою самої себе (інтелектуальний розвиток, почуття, емоції, самооцінка і т. і.). Коли людина сприймає будь-який об'єкт, зрозуміло, що в її свідомості обов'язково з'являється певна чуттєва оцінка предмета сприйняття, що ж стосується образу самого предмета сприйняття, то він може повністю або частково відповідати своїй суті, а можливо і взагалі бути плодом уяви. Не дивлячись на це, віруючий сприймає цей образ як істинний, адже досить швидко сприймається певний образ, коли він для суб'єкта носить психологічно значимий характер. Після раціонального осмислення віра перетворюється на значимий компонент свідомості. [26]

В залежності від того, який фактор, емоційний чи раціональний, домінує  у свідомості особистості, віру можна розділити на три види. Перший вид віри пов'язаний з пануванням почуттів - і називають її емоційно-чуттєвою вірою (її можна назвати ще і сліпою вірою), тому що панування емоцій безграничне і не контрольоване розумом. Це в свою чергу веде до формування ілюзійної уяви про те чи інше явище. Другий тип має понятійно-логічний підхід, що допомагає утримувати емоції в певних межах, таку віру називають вірою міркування. Вона характерна для тих, хто усвідомлено намагається контролювати свої емоції, або ж притаманна для тих у кого емоційна сфера досить слабко розвинена і знаходиться на другому плані. І третій тип характерний для тих людей, у кого тісно взаємопов'язані чуттєві і логічні моменти, така віра отримала назву розумної віри: вона знаходиться в згоді з принципами розуму. [23]

Характеризуючи ступінь глибини  віри, звертають увагу на такі моменти, як: часто чи ні людина відвідує церкву, чи виконує релігійні обряди і  т. ін. Інколи людина взагалі не має  ані найменшої уяви про віру, але  дотримується вище перелічених моментів, віддаючи данину традиції. Впевнитися в дійсному ступені глибини віри дозволяє такий показник, як довіра: довіра священнослужителям, церкві і т. д., тому необхідно звернути увагу на такі елементи, як сліпа чи розумна довіра, зовнішня чи внутрішня згода.

Досить частими бувають випадки, коли людина приймає певний спосіб дії лише на словах, а робить все  зовсім по-іншому. Така віра є досить розповсюдженою на даному етапі розвитку суспільства. Слухаючи проповідь, людина внутрішньо погоджується зі сказаним, проникається його змістом, але коли йде мова про практичне застосування певних речей, то виникають особисті інтереси, котрі стають на заваді реалізації попередніх ідеалів. В цьому випадку віруючий досить безболісно може відійти від віри або ж замінити її на іншу. [28]

Говорячи про внутрішню згоду  у вірі, можна зазначити, що зв'язок особистості з системою віри торкається внутрішніх принципів особи. Для  віруючої людини - це іманентно присутні принципи існування. Якщо відбувається радикальне руйнування цієї системи, то відбувається і руйнування самої особистості. Так, ще в період Реформації М. Лютер писав: "Я часто казав, що Бог по відношенню до людей є таким, яким він мислиться, яким ти мислиш собі Бога, в якого віриш, таким ти його маєш" [17]. Таким чином, він намагається показати внутрішній зв'язок віруючого з Богом.

Звернемо увагу на такі показники  релігійної віри, як сліпа і розумна  довіра. Критерієм оцінювання глибини  релігійної віри при розумній довірі виступає ступінь розуміння, сліпа  ж довіра виключає розуміння, основа такої довіри - це навіювання і наслідування. Наприклад, дитина у віруючій сім'ї спочатку тільки наслідує батьків і абсолютно не розуміє значення тих обрядів та молитов, що відправляються в родині і не проникає в суть цих проблем, а надалі така віра перетворюється найчастіше в звичку.

Розумна довіра має в своїй основі інтуїцію, чуттєві переживання і  т.д. Суть такої довіри полягає в  тому, що вона знаходиться у відповідності  з принципами розуму, спостереження  та досвіду. Досить важливим елементом тут є ще й той факт, що людина повинна розуміти те, чому вона довіряє. [27]

Важливим є питання стосовно предмета та об'єкта релігійної віри. Сприймаючи будь-який предмет, а точніше об'єкт, в свідомості людина залишає лише уяву про нього. У своїй свідомості людина надає об'єктові суб'єктивних характеристик (їх комплекс залежить від багатьох факторів, пов'язаних з індивідуальним розвитком особистості), надалі цей об'єкт в реальності буде сприйматися лише через призму суб'єктивної оцінки, але така оцінка може відповідати, а може й ні, сутності предмета сприйняття, тому даний аспект необхідно обов'язково враховувати в ході аналізу віри. Віра показує, що людина, фактично, вірить не самому об'єктові, а тій моделі, що створена в свідомості, і надає ті якості об'єкту, що сформувалися в уяві, звідси випливає, що предметом віри є уявлення або мислена модель, що створюється у свідомості особистості.

Стосовно релігійної віри можна  зазначити, що її об'єктом є відображення певних моментів природного та соціального  середовища, а також різноманітні явища. Предметом релігійної віри є відображення об'єкта, що виникає у свідомості людини. Особливістю предмета релігійної віри є те, що це уявлення, образи та ідеї надприродного, такі уявлення, образи та ідеї виникають у свідомості релігійної людини за допомогою різноманітних культових обрядів; особливе значення має молитва, котра допомагає людині звертатися до Бога чи інших святих.