Релігія у сучасній Україні

Релігія у сучасній Україні

Сучасна релігійна ситуація в Україні в цілому відповідає загальноєвропейському стану духовного життя. Це перш за все визнання свободи совісті та вільного обрання віросповідання, деклароване Конституцією України, і заявительний (на відміну від дозволительного в Росії) тип прийнятого в Україні в 1991 р. «Закону про віросповідання та релігійні організації», згідно з яким, щоб вільно вести релігійну діяльність, релігійній групі, конфесії, деномінації, церкві або установі досить лише подати заяву про свою реєстрацію, а також статутні документи, номер банківського рахунку, юридичну адресу та акт обстеження виконавчими органами влади.

 Це, з одного боку, дозволяє  людині вільно обирати тип  релігійного життя, з іншого  — призводить до реєстрації  досить сумнівних організацій,  чия діяльність (всупереч законодавству)  може спричинити шкідливі наслідки  для життя й здоров'я своїх  вірних (як це було з Білим Братством, деякими сектами сатанинського чи псевдоорієнталістського спрямування тощо).

 На відміну від ситуації  в ряді європейських держав, в  Україні релігійна ситуація характеризується дещо сильнішою напругою емоцій і пристрастей, оскільки загальна культурна й соціально-економічна ситуація призводить до пошуків виходу з неї мас громадян через духовні практики або релігійно-церковне життя.

1.Християнство та його місце в культурному житті України

 Загалом релігійно толерантна державна політика і відповідне до світових демократичних норм українське законодавство все ж не може до кінця врегулювати подеколи гострі суперечки між вірними християнських церков в Україні. В останні 10 років до традиційного протистояння римо-католицької, православної й протестантської церков доєдналося особливо гостре протистояння в середовищі самого православ'я. Справжня війна за церкви, єпархії й парафіян розгорнулася на ґрунті одвічного православного архетипу «один народ, одна держава — одна церква». Найгостріші суперечки в західних областях України проходять між представниками Української католицької церкви візантійського обряду й Української православної церкви, а у східних областях — між православними Київського й Московського патріархатів. До цієї боротьби долучаються претензії на загальноукраїнську державну церкву Української автокефальної церкви.

 Українська православна  церква (УПЦ) — православне церковне  утворення, узаконене в структурі  Російської православної церкви  її Архієрейським собором у січні 1990 р. шляхом надання широкої адміністративної автономії при одночасному збереженні канонічного підпорядкування Московському Патріархату існуючому в Україні екзархату. Метою цієї половинчастої акції Російської Церкви була протидія прагненням православ'я України мати свою автокефалію. Це свідчило про те, що у вирішенні проблем церковного життя керівництво РПЦ йде в руслі загальної політики Росії за утримання України в орбіті своїх стратегічних інтересів. На Харківському єпископському зібранні, проведеному Московською Церквою в 1992 р. з порушенням нею ж встановлених принципів організації самостійності УПЦ, усунено з посади предстоятеля Церкви митрополита Філарета (Денисенка), котрий активно обстоював ідею повної незалежності Православної Церкви в Україні, і встановлено на неї свого Управляючого Справами митрополита Володимира (Сабодана). На єпископських посадах у Церкві залишилися переважно ті, хто одержав свої кафедри з благословення старих органів влади. УПЦ в 1995 мала більше 6,5 тис. громад, 64 монастиря, 10 духовних навчальних закладів, 18 періодичних видань. Керівництво УПЦ здійснює Синод. В Уставі про управління чітко визначено, що УПЦ «складає... частину Московського Патріархату» (р.1, ст.4) і має своїм обов'язком «нагляд за проведенням рішень Помісних соборів Російської православної церкви...» (р.2, ст.4). Зважаючи на тісне співробітництво РПЦ із Російською державною владою не можна не помічати значної політиза-ції релігійно-духовного життя УПЦ, яку використовують у політичних акціях (як протест проти приїзду в Україну Папи Римського 2001 p., прийняття низки програм, входження в Раду Європи тощо). Протидія Московського Патріархату Православній Автокефалії в Україні зумовлена тим, що постання в Україні своєї Церкви ставить питання про визнання автентичності духовно-культурних надбань і державницьких традицій України й Київської Русі, про право Київської митрополії вважатися Церквою-Матір'ю щодо Церкви Росії, а відтак незаконність перебрання Московським престолом на себе ідеї Апостольського благословення, яке одержало Українське православ'я від апостола Андрія Першозванного. [2, c. 36-39]

 Українська православна  церква Київського Патріархату  (УПЦ КП) — одна з православних  церков України, утворена в  червні 1992 р. на об'єднавчому соборі, в роботі якого брали участь  ієрархи, ієреї й миряни, що  представляли очолювану Патріархом  Мстиславом (Скрипником) Українську  автокефальну православну церкву (УАПК), і представники тієї частини  очолюваної митрополитом Київським  і всієї України Філарстом (Денисенком) Української православної церкви, яка визнала необхідність автокефальної церкви в незалежній державі. Главою об'єднаної церкви було визнано главу УАПЦ Мстислава. По його смерті патріархом Київським і всієї України-Ру-сі став Володимир (Романюк). В утворенні УРЦ КП втілилась давня мрія українців про духовну самість у православному світі й реалізувалось визнане православ'ям проголошене Новим Заповітом право кожного народу на свою Церкву, свого першоієрарха. Але через дипломатичну й активну церковно-політичну діяльність Московського Патріархату канонічність УПЦ КП ще не визнається помісними православними церквами. В ній організовуються суперечки, розколи. Проте Церква поступово набирає силу, виходить на світовий рівень через політичні контакти з православними, католицькими та протестантськими організаціями, релігійно-політичну толерантність тощо. Має свої єпархії не лише в Україні, а й за кордоном, налічує близько 1500 парафій. Має духовну академію й 4 семінарії, 15 монастирів, свою видавничу базу. УПЦ КП проводить курс на відновлення основних принципів і традицій українського православ'я, сформованих ще в перші сім століть існування в Україні Київської митрополії, активно підтримує процес державотворення й національного відродження України (таким чином домагаючись державної підтримки, як РПЦ в Росії). Після смерті Патріарха Володимира Помісний собор УПЦ КП в жовтні 1995 р. своїм предстоятелем обрав митрополита Філарета (Денисенка)

 Українська Автокефальна  Православна Церква (УАПЦ) — діюча  в Україні православна церква. Є також у США, Канаді, Австралії та ін. країнах, де переживають українці. Прихильники ідеї автокефалії православ'я в Україні прагнуть повної незалежності їхньої Церкви й насамперед від Московської Патріархії. Після декількох історичних спроб автокефалія була проголошена в жовтні 1921 р. на Всеукраїнському Православному Церковному соборі, який затвердив канони УАПЦ, її внутрішній устрій, обрав ієрархію Церкви тощо. Проте в січні 1930 р. на III Всеукраїнському Православному соборі було прийняте рішення про саморозпуск УАПЦ, значна частина її діячів була арештована за звинуваченням в участі в Союзі визволення України. Нове відродження УАПЦ почалося в роки Великої Вітчизняної війни в західних областях України. Після війни утворюється декілька церковних формувань в США, Канаді, Англії, Австралії, Південній Америці тощо. По отриманні Україною незалежності УАПЦ частиною своїх ієрархів і мирян увійшла до УПЦ КП. Інша частина, не підтримавши об'єднання, у вересні 1994 р. обрала свого Патріарха — Володимира Ярему, який взяв ім'я Дмитрія. В червні 1995 р. відбулася реєстрація УАПЦ. Громади УАПЦ, яких нині нараховується близько 1200, діють в основному в Галичині (100).[10. c. 16-20]

 Українська греко-католицька  церква (УГКЦ) — українська католицька  церква (візантійської обрядової  традиції), яка постала внаслідок  укладення Берестейської унії (1596) Київської митрополії з Апостольським  престолом у Римі. Одна з традиційних  історичних церков українського  народу. її поява привела до поділу українського народу за конфесійною ознакою на православних (дезуніатів) та католиків (уніатів), що перешкоджало консолідації народу в боротьбі за єдину державу. Це не єдина в світі уніатська церква, що виникла як спроба подолання розколу християнства. Уніатство — церковний рух, спрямований на приєднання до католицької церкви через унію однієї зі східних православних церков або її частини за умови визнання останніми католицької догматики й збереження притаманних їм традицій, обрядів, елементів церковного устрою. В сучасному світі є 17 східних католицьких церков, що постали внаслідок укладення унії з Римом і мають свої відповідники у православ'ї, а також 2 (маронітська та італоалбанська) цілісні церкви. Всі вони базуються на одній із обрядових традицій Сходу — антіохійській, вірменській, олександрійській, халдейській або візантійській. Українське уніатство постало на ґрунті візантійської традиції. Впродовж XVIII - XIX ст. УГКЦ еволюціонувала в традиційне віросповідання корінного населення Галичини і Закарпаття. За часів Австро-Угорської імперії розпорядженням Марії Терезії (1774) уніатська церква дістає назву Греко-католицької церкви, чим підкреслюється, з одного боку, визнання нею примату Папи Римського, верховенство над собою Апостольської Столиці, а з другого — збереження східного (грецького) обряду. УГКЦ в Галичині сприяла збереженню національної ідентифікації українців — мови, культури, традицій, а також вихованню інтелігенції, розвиткові національної економіки тощо. УГКЦ була ліквідована на Львівському соборі (1946). Від того часу й до 1989 р. існувала нелегально в межах Радянського Союзу, а на Заході — в структурах Української католицької церкви. Тим часом майно, культові споруди, пам'ятки, святині тощо УГКЦ було націоналізовано або передано Руській православній церкві. Від 1991 р. керівництво УГКЦ знову перебуває в Україні. Очолює її Патріарх УГКЦ, який одночасно має сан кардиналу. Проте йому не підпорядковуються греко-католицькі парафії Закарпаття (ними опікується Апостольський нунцій — папський посланник — в Україні) й Польщі (вони безпосередньо підпорядковані Апостольській Столиці). Церква й миряни ведуть активну боротьбу за офіціальну реабілітацію державою УГКЦ (за, нібито співробітництво з німецькими загарбниками й ОУН, офіційний привід для заборони в межах СРСР), за визнання її Патріархату Апостольською Столицею, канонізацію митрополита Андрія Шептицького, поширення юрисдикції глави УГКЦ на парафії Закарпаття й Польщі, за реституцію церковного майна. Церква має велику кількість мирських організацій. За переписом 1995 р. в Україні діяло 3079 греко-католицьких парафій; 76 монастирів із майже 1300 ченцями, 9 духовних навчальних закладів (зокрема 3 теологічних факультети в університетах України), в яких навчалось близько 1500 слухачів.

 Українська католицька  церква (УКЦ). У сучасному світі  ця назва обіймає всю спільноту  українців-католиків в Україні та за її межами. Постала на грунті поєднання Римо-католицької церкви на теренах України (перш за все в містах) і УГКЦ після її розгрому в 1946 р. Таку офіційну назву мають також й парафії українців-католиків в діаспорі від 1959 р. Від 1963 до 1984 pp. УКЦ очолював кардинал Й. Сліпий, потому М.І. Любочівський. Активна й плідна національно-творча діяльність УКЦ в повоєнні часи, зорієнтована зокрема на збереження духовних надбань українського народу, розвиток церковно-історичної науки, широка підтримка її своїми послідовниками та ін. сприяли легалізації Церкви в Україні вже в 1989 р. А її авторитет і значення в католицькому світі спричинили візит в Україну влітку 2001 р. Папи Римського Іоанна Павла II.

 Окрім УКЦ на теренах  України відкриті приходи національних  католицьких приходів, підпорядковані Папському нунцію в Україні, їхніми прихожанами є не лише громадяни іноземних держав, що перебувають в Україні, але й українці, котрі ще з радянських часів ходили до таких приходів, стали вірними Католицької церкви. [10. c. 20-24]

2. Протестантизм в Україні

 Ще з часів Реформації  в Україні починають з'являтися  протестантські общини (перш за  все, лютеранські та баптистські), але за рахунок феодальної  верхівки України й іноземців-міщан.  Нова хвиля протестантського  впливу на Україну пов'язана  з реформами Катерини, яка надала  іноземцям право селитися на  території Російської імперії.  Під впливом німецької (рідше англійської, французької) діаспори частина українців залучалася до ідей інтимного спілкування з Богом і персональної відповідальності. Цікавим буде той факт, що в численних селах Київської, Тернопільської, Івано-Франківської областей до баптистських общин чоловіків приводили дружини, аби відлучити їх від горілки й прилучити до праці й заробітку. Через те, що «молитовна година» німецькою звучить штундс, членів баптистських общин називали штундистами або штундою. 1884 р. засновано Союз російських баптистів (в Києві). Після заборони в кінці 20-х років Союз баптистів та євангельських християн поступово відродився в 5060ті роки. Після низки розколів та перебудов відродився у формі Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів (ВСОЄХБ) — однієї з найбільших протестантських громад України (Київ, лютий 1994). Має свій статут, керується Радою ВСОЄХБ, до складу якої входять і старші обласні пресвітери. Обирають Президента ВСОЄХБ. Станом на 1996 р. нараховується 1423 громади в усіх регіонах України. Мають друковані органи (в тому числі «Богомыслие», Одеса). Масовим накладом друкують Новий та Старий Заповіти, Біблію для дітей, нотний збірник «Євангельська пісня» та ін. релігійну літературу. Підготовка служителів ведеться в Київській та Одеській духовних семінаріях, біблійних інститутах у Вінниці, Дніпропетровську, Києві, Рівному, Чернівцях, біблійній школі в Одесі. Підтримують зв'язки з одновірцями за кордоном. Входять до складу Всесвітнього союзу баптистів, Європейського союзу баптистів та Євро-Азійської федерації союзів ЄХБ. Мають низку соціальних програм по вихованню дітей, реабілітації алкоголіків і наркоманів («12 кроків»), інші доброчинні організації.

 Союз християн віри євангельської України (СХВЄ) — протестантське об'єднання церковного типу, куди входить більшість п'ятидесятницьких громад країни. Утворене в 1990 р. як самостійна релігійна структура, що на федеративних засадах входить в Об'єднаний союз християн віри євангельської з центром в Москві. СХВЄ України має кілька навчальних закладів середнього типу (Український заочний біблійний інститут у Києві, його філіали в Рівному й Львові), понад 400 недільних шкіл, видає часопис «Євангельський голос». У структурі СХВЄ діють молодіжна рада, низка місій, благодійних товариств. Бере активну участь в політичному житті, міжцерковному діалозі. Спираються на ідеї провіденціалізму, харизматичності тощо.

 Часто запрошують проповідників  із-за кордону, чиї місії в Україні поширюються. [12, c. 2-10]

 Тепер в Україні  представлений широкий спектр  протестантизму. Представлений Всесвітній  Альянс Реформістських церков (з  1875), який об'єднує близько 90 громад, переважно національних (німецьких, угорських та ін.). З'являються нові харизматичні секти на християнській основі, як Церква Христа, Церква Св. Духу, Церква Святих останніх днів тощо. Колись заборонені як небезпечні для здоров'я й життя людей секти й організації (наприклад, Церква адвентистів сьомого дня) тепер пройшли реєстрацію. В Україні тепер діє Уніонна конференція Церкви адвентистів сьомого дня (понад 500 громад, більше 40 тис. членів), інші нові й старі протестантські церкви.

 Неохристиянство. Виникає  в рамках традиційного християнства  з метою приведення його до  вимог часу. На початку XX ст. Європа й Америка зіткнулися з численними сектами, Церквами тощо, які намагаються реформувати християнство. В центрі стоїть постать Ісуса Христа й Богоматері. Значнуроль відіграє харизма — дари божі, що сходять на істинно вірних. В Україні неохристиянство представлене 68 різноманітними харизматичними церквами, які сприймають свого лідера як посланника Бога. Більшість із них завезена з-за кордону (Християнська місія «Еммануїл», Лівобережна церква Христа, Церква скелі, Нове життя, Боже слово, Хвала й поклоніння тощо). До таких в Україні також належать Церква Ісуса Христа Святих останніх днів, Церква Єднання, Церква Христа тощо.[4, c. 4]

3. Доля й місце інших  релігійних конфесій в Україні

 Ще в І ст. до н. є. на теренах України в грецьких містах-колоніях греки приймали іудаїзм, аби мати змогу відпускати на волю рабів, а головне мати надію на спасіння й віру в Єдиного Бога. До IX - X ст. належать згадки про єврейських купців, які відвідували слов'янські землі. І хоча (за легендою) Володимир відкинув пропозицію прийняти іудаїзм, присутність його прибічників при княжому дворі, їхній статус, що був рівний послам Рима та Візантії, свідчить про певний вплив іудаїзму в Україні-Русі. Тим більш, що могутній сусід-конкурент Русі — Хазарський каганат за державну релігію мав саме іудаїзм. Очевидно, й полеміка, яку вів митрополит Іларіон Київський з прихильниками іудаїзму, була цілком толерантною. В XI -XIII ст. в Україні працювали відомі талмудисти й знавці Кабали: Мойсей Київський, Іса Чернігівський, Ісаак Руський. Помітні позиції посідали євреї у Галицько-Волинському князівстві. Могутній розвиток іудаїзму в Україні пов'язаний із прибуттям сюди євреїв з Німеччини, вигнаних імператором Максиміліаном І. На 1356 р. припадає найдавніша згадка про єврейську громаду у Львові, 1404 — Дрогобичі, 1410 — Луцьку та ін. містах. Після Люблінської унії 1569 присутність євреїв в Україні поширюється, а в XVI ст. перебудовується значна кількість синагог в містах України. [8,c. 12-13]