Агрохімія

 Лібіх згодом використав  аналізи і висновки Соссюра  в якості доказів на користь теорії мінерального живлення рослин. Наприкінці ХУ111 і на початку Х1Х століття в Західній Європі була широко поширена так звана гумусова теорія живлення рослин. Один з найбільш відомих прихильників цієї теорії німецька вчений Теер говорив про гумусі наступним чином. Родючість грунту залежить власне цілком від гумусу, оскільки, крім води, він представляє єдине речовина грунту, що може служити їжею рослин. У той час вважалося, що чим більше поживних речовин містить рослина, тим більше воно поглинає та гумусу.

 Прихильниками гумусовий  теорії мінеральних речовин відводилася  непряма роль: вони лише прискорюють, за їхніми уявленнями, процеси розкладання органічних речовин в грунті й переводять гумус в удобоусвояемую для рослин форму. Теер та інші прихильники гумусовий теорії вважали важливою умовою для підтримки родючості грунту нагромадження і збереження в ній гумусу. Необхідність сівозміни обгрунтовувалася прагнення зрівноважити витрата органічної речовини з його приходом в грунт. У гумусовий теорії поєднувалися вірні спостереження агрономів-практиків про велике значення гумусу для родючості грунту з невірними метафізичними пред?? леніямі про те, що гумус є єдиним речовиною грунту, що можуть служити їжею для рослин.

 Ряд вчених того  часу виступали проти гумусовий  теорії. До них відносяться перш  за все Буссенго, Шпренгель і  Лібіх. Буссенго (Франція) відомий  своїми роботами (опублікованими  в 1836-1841гг.) з фізіології, біохімії  та агрохімії. ОН встановив,  що джерелом вуглецю для рослин  служить угленкіслота повітря. Їм було показано також вплив зовнішніх умов на асиміляцію вуглецю листям. Вивчення особливостей харчування тварин і рослин зіграв велику роль у подальшому розвитку досліджень з азотного живлення рослин.

 Досліди з рослинами в штучних умовах призвели Буссенго до розробки вегетаційного методу для вивчення живлення рослин. Відкинувши гумусових теорію живлення рослин, Буссенго розвинув так звану азотну теорію. У своєму маєтку він влаштував дослідну станцію з добре обладнаній лабораторії, де займався дослідженнями з 1836 р. У кількох сівозмінах дослідного поля він провів облік урожаїв і визначив зміст вуглецю, азоту і золи в врожаї. Це дозволило Буссенго провести облік кругообігу речовин у господарстві. Він виявив, що накопичення вуглецю в врожаї не пов'язане з його кількістю в гною. Особливо цінних було встановлення того факту, що кількість азоту в врожаї за цілий сівозміну перевершує то його кількість, яка дається рослинами з гноєм. Надлишок азоту в урожаї був тим вище, чим більша була участь у сівозміні бобових рослин конюшини та люцерни.

 Таким чином, в польових  умовах було встановлено, що  бобові культури збагачують грунт  азотом, доступним іншим рослинам, що і позначається на підвищенні їхнього врожаю, наприклад, урожай пшениці після конюшини вище врожаю пшениці після картоплі та коренеплодів. Буссенго висловив думку, що азот, який накопичують бобовиее, відбувається з повітря. Пізніше він намагався відтворити фіксацію азоту бобовими в вегетаційних дослідах з попередньою стерилізацією піску і судин. Виявилося, що чим більш чисті умови створював він в дослідах, тим менше ясні виходили результати. У той час таке явище було неясно. Тепер відомо, що при стерилізації середовища був відсутній симбіоз бобових з бульбочкових бактерій, тому фіксації азоту повітря не відбувалося.

 Роботи Буссенго привели  до встановлення важливого значення  азотних добрив у підвищенні врожаїв. Своїми дослідженнями Буссенго вирішив ряд важливих питань фізіології рослин, біохімії та агрохімії. Німецький учений Шпренгель, що опублікував свої погляди на живлення рослин в 1837-1839 рр.., був одним з найближчих попередників Лібіха. Шпренгель, писав, що рослини з неорганічних речовин, одержуваних ними з грунту і повітря, утворюють тіла органічні за допомогою світла, тепла, електрики і вологи. Пояснення падіння врожаїв при безперервній культурі він бачив в тому, що мінеральні речовини необхідні для життя рослин і тому повинні відшкодовуватися в грунті. При цьому Шпренгель не заперечував одночасного використання рослинами, крім головного джерела вуглецю, вуглекислоти повітря, також і перегною грунту корінням. Недолік фактичних даних не дозволив йому більш чітко поставити питання про значення гумусу у харчуванні рослин, однак розвинені Шпренгеля уявлення і харчуванні рослин мають серйозне значення у розвитку агрохімії.