Особливості вирощування гусенят різних вікових груп, при різних способах утримання

 

Міністерство аграрної політики і продовольства України

Полтавська державна аграрна  академія

 

Кафедра технології виробництва  продукції тваринництва

ім. О. П. Бондаренко

 

 

 

 

Курсова робота

З дисципліни «ТВП Птахівництва»

Тема: «Особливості вирощування  гусенят різних вікових груп, при  різних способах утримання»

Завдання 6.7

 

 

 

 

    Виконала студентка

4 курсу 3 групи

Факультету ТВППТ

Павленко Наталія

Викладач:

Спека Іван Панасович

 

 

Полтава 2012

 

Зміст

 

Вступ           2

1.Особливості вирощування гусенят різних вікових груп, при різних способах утримання. 

1.1.Утримання дорослих гусей.       3

1.2.Утримання молодняка  гусей.                14

2. Розрахунок технології виробництва продукції гусівництва.  23

2.1.Відповіді.          24

Висновки           27

Список використаної літератури       28

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Птахівництво — галузь сільськогосподарського виробництва, основним завданням якої є розведення, вирощування, утримання, годівля птиці, застосування механізації, автоматизації, проведення ветеринарної профілактики з метою одержання продукції птахівництва. Птахівництво є найбільш скороспілою галуззю тваринництва, яка при порівняно незначних затратах праці й кормів дає за короткий час високоякісну продукцію (доросла птиця, молодняк птиці, інкубаційні та харчові яйця, продукти забою та переробки, пух та пір'я, тощо), що широко використовується не тільки в харчовій промисловості, а й у парфумерній, мікробіологічній промисловості та медицині.

Гуси як водоплавні сільськогосподарські птиці, засновниками яких є два дикоживучих види гусей - сухоноси і сірі, значно вдосконалені селекцією із збереженням в них здатності до споживання великих кількостей рослинної їжі. Перебувають вони переважно не на воді, а на пасовищах, поїдають м'які лугові трави, бульби, цибулини, і стебла різних соковитих рослин, у зв'язку з цим значно краще інших птахів перетравлюють клітковину. За цим показником їх можна порівнювати зі свинями - 56,9%, у той час як у курей і багатьох інших видів цей показник не перевищує 5,7%. 
         Гуси, на відміну від всіх інших сільськогосподарських птахів, зберігають довголітню плодючість, причому є думка, що з роками вони її не збільшують. Інтенсивне зростання молодняку гусей збільшується при будь-якій системі змісту: екстенсивної, напівінтенсивної та інтенсивної. За 9 тижнів вирощування вони збільшують масу свого тіла в 42 рази. 
Від гусей виробляють цінне соковите м'ясо і делікатесну печінку, попит на яку всі продовжує рости; гусячий жир майже не містить холестерину; гусячий пух і перо відрізняються найвищими природними якостями серед сільськогосподарських птахів по теплозберіганню, пухнастих речей і довговічності.

1. Особливості вирощування гусей різних вікових груп,при різних способах утримання.

1.1.Утримання дорослих гусей. Дорослих гусей утримують на незмінній підстилці в пташарні з вигульними майданчиками.

Компактність посадки  птиці на 1 м² площі підлоги роблять для самок — 1,5 голови, самців — 1 голова. Підлога в пташарні повинна бути бетонна.

          Приміщення розподіляють на секції з розрахунку 50 голів птиці в кожній секції. Так само роблять у пташарнях із соляріями. Для зручності прибирання підстилки всі сітчасті переділки роблять розбірними. Заввишки переділки — не менше 1,25 м, зазор між планками переділки з боку центрального проходу — 8—10 см. Жолобкову напувалку встановлюють над стічною канавкою так, щоб можна було змивати бруд водою із шланга. Фронт напування (довжина напувалки) на голову птиці повинен бути не менше 4 см. Фронт годування (довжина годівниці) на голову птиці повинен бути не менше 6 см.

         У приміщенні в кожній секції роблять гнізда з розрахунку одне гніздо на дві-три гуски. Розміри гнізда: завширшки — 0,4 м, завдовжки — 0,6, заввишки — 0,5, поріжок заввишки — 0,08 м.

          Для виходу гусей у солярій у кожній секції роблять лаз із розрахунку один лаз на 50 гусей. Розміри лазу: завширшки — 0,6, заввишки — 0,5, поріжок заввишки — 0,1 м.

        Суттєво впливає на гігієнічні умови середовища підстилка, стан якої залежить від температури та вологості повітря, компактності посадки птиці, інтенсивності вентиляції, а також конструкції та стану напувалок і типу годування (сухий, вологий).

         При підвищеній вологості підстилки послід залишається на поверхні та створює антисанітарні умови в пташарні. Надлишкова вологість у підстілці сприяє виникненню хвороб дихальних шляхів у птиці, розвитку пліснявих грибів, поширенню аспергильозу. Найкращим матеріалом для підстилки є сфагновий торф, який добре поглинає вологу. Крім того, використовують деревні стружки, тирсу та солом'яну січку. В господарствах слід мати необхідний запас матеріалу для підстилки та забезпечити умови його зберігання, що виключать псування (пліснявіння, гниття). Підстилку забирають з пташарні по мірі її забруднення та зволоження. Витрата матеріалу для підстилки на голову птиці — 40 кг.

          Вигульні майданчики роблять з обох боків пташарні з розрахунку 150—200% площі підлоги. Половина площі солярію, але не менше 100% від площі підлоги, повинна бути з твердим покриттям — бетонна. В соляріях роблять канавки для купання і тіньові навіси. Канавки завширшки — 150 см, заввишки — 40—45 см. Для використання всього фронту канавок для купання їх розташовують у центральній частині солярію за поздовжньою віссю будівлі. Верхня частина канавки робиться ребристою, щоб гусям легко було виходити з неї.

         З метою періодичного чищення та пиття канавки для купання її необхідно робити пологою (схил укосів не більше 30°) для спуску води в каналізацію. Необхідний рівень води в канавках створюють за допомогою від'ємних перемичок. Солярії огороджують сіткою. Огорожа заввишки — 1,5 см.

         Мікроклімат у приміщенні. В холодний період року в пташарні слід підтримувати температуру повітря на рівні 0—10°С при відносній вологості 70—80%.

         Вентиляційна система повинна мати широкий діапазон регулювання, щоб забезпечити необхідний рівень температури всередині пташарні. Приміщення для дорослої птиці взимку не обігрівають.

         Гусятник можна побудувати з дощок завтовшки 3 см: 2 дошки поруч, а 3-я зверху (закриває проміжок між двома дошками). Передня стінка заввишки 220 см, задня — 170 см. Дах теж дощатий, зверху — 2 шари руберойду.

         В приміщенні завжди, особливо взимку, повинна бути пишна підстилка з соломи. Гусям страшні протяги, тому щілини, що є між дошками або на стелі, бажано замазати сумішшю з глини та коров'яка.

        Весною, з настанням цілодобової теплої погоди, гусей можна переводити в загін і тримати до глибокої осені. Загони бажано робити ближче до водойм. Для влаштування огорожі можна використовувати хмиз, комиш, тес, сітку тощо.

По всій довжині ділянки  з фасадом на південь будують  односхилий навіс завширшки 6 м. Передня  сторона повинна бути заввишки 2—2,5 м. Крокви навісу з північного боку опускають до землі. Таким чином, покрівля стає задньою стінкою загону. Торцеві стіни роблять глухими, підлогу під навісом — глинобитною, трохи піднятою на рівні ґрунту на 20—25 см. Спереду та ззаду навісу роблять відвідні канави для стоку атмосферних опадів.

Годівля гусей. Гусяча зграя ходить на пасовище до самого снігу. Птиця повинна до зими набрати жиру, тоді їй легше переносити морози. Якщо зима безсніжна, то птиця знаходить корм біля річки (водойми) та в ній. У воді гуси не тільки знайдуть водорості, а й із задоволенням поплюскаються. Після купання птиця стає чистою та бадьорою. Коли водойми замерзають, гусей можна тримати в саду, розмістивши недалеко від колодязя глибокі корита з водою — вони там і поплюскаються, і почистять дзьоби.

          Підгодовувати гусей узимку необхідно. Мішанка з комбікормом, вареним буряком або гарбузом буде до речі. За температурою мішанки повинні слідкувати господарі, тому що птиця ковтає корм, не думаючи про це. Хоч би раз на тиждень треба давати подрібнений топінамбур, картоплю та кормовий буряк разом з комбікормом (на 6—7 кг соковитого корму — 2 кг комбікорму).

          Неподалік повинна знаходитися ємкість з гравієм, який необхідний для перетирання їжі. У відрі або глибокому коробі завжди повинна бути свіжа вода (міняти двічі на день).

          У гусей чітко виражено прагнення утворювати стійкі сімейні пари, тому розподіл гусаків проводять до початку племінного сезону (на одного самця — 3—4 гуски), щоб вони встигли знайти пару. І ще одна умова: до початку племінного сезону птиця повинна бути вгодованою. Енергетична цінність раціонів — один з важливих чинників, що забезпечують високу продуктивність батьківської зграї гусей, ріст і розвиток молодняка.

Годівниці для  зеленої маси.

Організовуючи годування гусей, слід прагнути того, щоб вони до початку племінного сезону мали підвищену живу вагу. При цьому не треба побоюватися збільшення в організмі запасів жиру як резерву енергії в продуктивний період. Найменша потреба дорослих гусей в енергії на життєві функції організму (основний обмін) спостерігається при температурі повітря в приміщенні +18...+25°С.

При пониженій температурі  повітря в приміщенні гусей слід годувати висококалорійними комбікормами. При підвищеній температурі повітря  в приміщенні споживання птицею корму  знижується, апетит погіршується. Для  забезпечення птиці необхідними  поживними речовинами та енергією застосовують раціони з підвищеним рівнем обмінної енергії.

У племінний період потреба  гусей у поживних речовинах зростає. В цей час їм дають повнораціонні  корми з використанням разом  з зерно-борошняними, мінеральними та іншими кормами трав'яного борошна  штучного сушіння (до 30%) і кормового  жиру (до 3%).

Протеїнові корми  та амінокислоти. В умовах інтенсивного гусівництва особливе значення має забезпечення гусей протеїном. Гуси добре перетравлюють і використовують протеїн рослинного та тваринного походження. В раціоні гусей рекомендується широко використовувати як джерело протеїну: зернобобові — горох, боби, безалкалоїдний люпин у дробленому або молотому вигляді (до 20%); макуху та шроти — соняшникові, льняні (до 20%), соєві (до 30%) та ін. Із зернових не слід давати птиці зерно віки, що містить алкалоїд вісцин, який в організмі гусят перетворюється на синильну кислоту, і птиця може загинути. Гусям можна давати рибне (3—5%), м'ясо-кісткове (2—3%) та кров'яне борошно (1—2% від ваги сухого корму) Під час комбінованого годування доцільно застосовувати в раціонах гусей такі джерела протеїну, як свіжа риба, відходи інкубації, м'ясо, кров у провареному вигляді. Цінним джерелом протеїну для гусей (при відповідному ветеринарному нагляді) є також м'ясо-пір'яне борошно (до 4%), отримане з відходів забойних цехів птахокомбінатів, кормові дріжджі (5—7% від ваги сухого корму). Під час підбирання протеїнових кормів для гусей треба враховувати співвідношення амінокислот, значення яких для птиці дуже велике. З відомої на сьогодні великої кількості амінокислот найбільш важливе значення для птиці мають: лізин, метіонін, цистин, триптофан, аргінін, гістидин, фенілаланін, валін, лейцин, ізолейцин. Названі амінокислоти незамінні. Із замінних кислот велике значення мають: аспарагінова, глютамінова кислоти, серин, пролін, аланін, тирозин, гліцин.

Макро- та мікроелементи. В умовах інтенсивного птахівництва основними є висококалорійні повнораціонні комбікорми, що даються вволю та задовольняють потребу птиці в усіх поживних речовинах. У раціонах гусей можливий дефіцит або надлишок кальцію, фосфору та натрію, інші макроелементи не є для птиці лімітуючими.

Велика потреба гусей, що несуться, в кальції (7,3—8,6 г на голову на день) обумовлена великим  вмістом цього елемента в шкаралупі яєць. Оскільки ця потреба не забезпечується зольними елементами, що містяться в кормах, дефіцит кальцію в раціоні компенсують даванням крейди, черепашок, вапняку, кальцієво-фосфорних солей з високим вмістом кальцію, що добре засвоюється. Основними чинниками, що визначають рівень кальцію в раціоні несучок, є продуктивність птиці та кількість спожитого корму.

Потреба гусей у фосфорі  звичайно не перевищує 2,0— 2,5 г на голову на добу. Але під час розрахунку потреби птиці у фосфорі слід мати на увазі його джерела в раціоні. Фосфор мінеральних кормів (кісткове борошно, трикальційфосфат, фосфорит) і кормів тваринного походження засвоюється птицею на 60—80 і навіть 100% , а фосфор рослинного походження — дорослою птицею на 50, а молодняком — на 30%. Як правило, корми рослинного походження багаті на калій та бідні на натрій, тому в раціон птахів завжди вводять кухонну сіль — від 0,25 до 0,4%. Якщо в раціон включено рибне борошно більше 4% з великим вмістом кухонної солі, то кухонну сіль не додають.

Усі мінеральні корми дають  гусям тільки в суміші з комбікормом. Окремо мінеральні корми їм не дають, щоб запобігти порушенню відношення солей в організмі. З окремих  годівниць дають тільки гравій.

Під час балансування мінеральних  речовин у раціонах важливо забезпечити  правильне співвідношення кальцію  та фосфору, а також мікроелементів. Крейду, черепашки, вапняк додають у  комбікорми для гусей у кількості 5— 7%, кісткове борошно або обезфторений фосфат — 2,0—-3,0, кухонну сіль — не більше 0,4%.

Мікроелементи. Застосування мікроелементів у комбікормах збільшує використання кальцію та фосфору  в організмі гусей, підвищує міцність шкаралупи та стійкість організму  птиці до інфекційних захворювань.

Мікроелементи беруть участь у багатьох життєво важливих функціях організму.

Наприклад, при недостачі  в кормі солей заліза знижується вміст гемоглобіну в крові, у  птиці з'являється анемія, зменшується  енергія росту молодняка. Солі заліза краще засвоюються в поєднанні  з невеликою кількістю солей  міді, які в цьому разі грають роль біокаталізатора.

Марганець позитивно впливає  на синтез вітаміну С в організмі, покращує засвоєння кальцію. При  недостачі в раціонах марганцю в  гусей виникає захворювання ніг (перозис).