Види соцціального забезпечення

1.  
   перелік послуг, які надаються закладами соціального обслуговування і фінансуються за рахунок державного та місцевих бюджетів і соціальних фондів;
2.  
   норми соціального обслуговування пенсіонерів, інвалідів та дітей, які перебувають на утриманні держави;
3.  
   норми харчування та забезпечення непродовольчими товарами у державних і комунальних закладах соціального обслуговування.
•  
  Державні соціальні нормативи у сфері житлово-комунального обслуговування 
1.  
   гранична норма оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від отримуваного доходу;
2.  
   соціальна норма житла та нормативи користування житлово-комунальними послугами, щодо оплати яких держава надає пільги та встановлює субсидії малозабезпеченим громадянам;
3.  
   показники якості надання житлово-комунальних послуг.
•  
  Державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку включають:
1.  
   норми забезпечення транспортом загального користування;
2.  
   показники якості транспортного обслуговування;
3.  
   норми забезпеченості населення послугами зв'язку. 

•  
  Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров'я включають 

1.  
   перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров'я;
2.  
   нормативи надання медичної допомоги, що включають обсяг діагностичних, лікувальних та профілактичних процедур;
3.  
   показники якості надання медичної допомоги;
4.  
   нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами та іншими спеціальними засобами;
5.  
   нормативи забезпечення стаціонарною медичною допомогою;
6.  
   нормативи забезпечення медикаментами державних і комунальних закладів охорони здоров'я;
7.  
   нормативи санаторно-курортного забезпечення;
8.  
   нормативи забезпечення харчуванням у державних і комунальних закладах охорони здоров'я.

•  
  Державні соціальні нормативи у сфері забезпечення навчальними закладами

1.  
   перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;
2.  
   нормативи граничного наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах;
3.  
   норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального матеріального забезпечення учнів.
•  
  Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами культури
1.  
   перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;
2.  
   показники якості надання населенню послуг закладами, підприємствами, організаціями та установами культури;
3.  
   нормативи забезпечення населення закладами, підприємствами, організаціями та установами культури

•  
  Державні соціальні нормативи у сфері обслуговування закладами фізичної

 
культури та спорту 

1.  
   перелік та обсяг безоплатних послуг, які надаються населенню закладами фізичної культури, спорту, а також дитячо-юнацькими спортивними школами;
2.  
   нормативи забезпечення населення закладами фізичної культури та спорту.
•  
  Державні соціальні нормативи у сфері побутового обслуговування, торгівлі та громадського харчування
1.  
   нормативи забезпечення населення побутовими послугами;
2.  
   показники якості надання побутових послуг;
3.  
   нормативи забезпечення торговельною площею та місцями у закладах громадського харчування;
4.  
   показники якості та безпеки товарів і послуг підприємств громадського харчування.

 
 
4.Основні державні соціальні гарантії  
 
Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. 
 
До числа основних державних соціальних гарантій включаються: 
 
мінімальний розмір заробітної плати; 
 
мінімальний розмір пенсії за віком; 
 
неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 
 
розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. 
 
 
Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. 
 
Основні державні соціальні гарантії визначаються виключно законом. 
 
Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. 
 
Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів. 
 
 
5. Інші державні соціальні гарантії 
 
 
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: 
 
рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; 
 
рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; 
 
стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів; 
 
індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін; 
 
надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування; 
 
забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

13.2. Система соціального захисту і соціальної забезпеченості

 
 

Отримай у подарунок  сучасну usb 3.0 флешку!

 

Поділитися…

 

Невід’ємними  факторами кожної нормально функціонуючої  соціальної системи є соціальний захист і соціальна-економічна підтримка населення.

Розвиток  ринкових відносин обумовлює формування науково обґрунтованої системи  соціального захисту і соціальної підтримки населення, його найбільш уразливих верств.

У ринкових умовах, за наявності різних форм власності людина може забезпечити свої потреби лише одержанням доходу від власності або у вигляді заробітної плати за свою працю.

Проте в кожному суспільстві є певна  частина населення, яка не має  власності і не може працювати  з об’єктивних причин: хвороба, непрацездатність через старість або вік, що не дає  змоги людині вступити у сферу  виробничих відносин (діти), наслідки екологічних, економічних, національних, політичних і воєнних конфліктів, стихійного лиха, явних демографічних змін тощо.

Ці категорії населення не зможуть вижити без захисту і соціальної підтримки держави.

Соціальний захист — це система економічних, соціальних, правових, організаційних заходів, яка надає працездатним громадянам відповідні умови для поліпшення свого добробуту за рахунок особистого трудового внеску, а непрацездатним та соціально-уразливим верствам працездатного населення — гарантії у користуванні суспільними фондами споживання, пряму матеріальну підтримку, зниження податків.

Система соціального захисту — це сфера життєво важливих інтересів населення. Її якісні і кількісні характеристики свідчать про рівень соціального, економічного, правового і культурного розвитку держави і суспільства.

У сучасних умовах система державного соціального захисту виконує такі функції: соціальні виплати і соціальне обслуговування одиноких, старих, інвалідів та інших подібних категорій. Вони засновані на принципі турботи держави про соціально незахищених членів суспільства, а також благодійності. Окрім того, соціальний захист повинен поширюватися на всі категорії населення через систему соціальних гарантій, що являють собою механізм довгострокової дії, передбачені законом зобов’язання держави, спрямовані на реалізацію конституційних прав громадян.

Основою державних соціальних гарантій є мінімальні соціальні стандарти.

Мінімальні соціальні стандарти — це установлені законодавством країни норми і нормативи, які закріплюють мінімальний рівень соціального захисту.

Взаємозв’язані  державні соціальні стандарти застосовуються у сфері:

• оплати праці;
• пенсійного забезпечення;
• освіти;
• охорони здоров’я;
• культури;
• соціального обслуговування;
• житлово-комунального обслуговування.

Законодавчо встановлюючи необхідний мінімум соціальних стандартів, держава робить обов’язковим їх забезпечення для виконавчої влади на всіх рівнях, а також для роботодавців і підприємців усіх форм власності.

Соціальний захист населення здійснюється через пасивні й активні заходи.

Пасивні заходи полягають у допомозі суспільства  окремій особі або сім’ї, яка не має достатніх засобів існування. Соціальна допомога надається тим хто її потребує, тобто має адресну направленість.

Активні заходи спрямовані на захист особи  та її сім’ї від втрат доходу, пов’язаних з безробіттям, старінням, хворобою, а також сприяння освіті й підвищенню кваліфікації.

Згідно  зі статтею 46-ою Конституції України  право громадян на соціальний захист гарантується і забезпечується державним соціальним страхуванням.

Соціальне страхування з економічного погляду являє собою спосіб створення необхідних економічних передумов для збереження працездатності економічно активної частини населення,

а в  необхідних випадках — матеріального  забезпечення у разі втрати працездатності, старості, втрати годувальника.

З правового погляду, соціальне страхування — це установлена державою і регульована нормами права система соціального захисту громадян при страхових випадках, передбачених законодавством.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування можна класифікувати за такими видами:

• пенсійне страхування;
• страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, обумовленими народженням і похованням;
• медичне страхування;
• страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, що спричиняє втрату працездатності;
• страхування на випадок безробіття.

Основними напрямами (відповідно до «основних  напрямів соціальної політики») створення системи загальнообов’язкового соціального страхування в Україні є:

• уведення системи управління засобами загальнообов’язкового державного соціального страхування на основі об’єднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців і держави;
• забезпечення надалі перерозподілу відповідальності за формування коштів на соціальне страхування між державою, роботодавцем і застрахованими громадянами;
• забезпечення формування і використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування на принципах солідарності;
• цільове використання коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування;
• забезпечення однакових умов надання матеріального забезпечення і соціальних послуг незалежно від форм оплати праці, форми власності і господарювання;
• здійснення організаційних заходів для введення персоніфікованого обліку страхових внесків;
• розмежування джерел фінансування за різними соціальними програмами і страховими фондами;
• державне гарантування реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Соціальному страхуванню підлягають:

— особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах незалежно від форм власності і господарювання;

— особи, які забезпечують себе роботою (громадяни, які ведуть підприємницьку діяльність, творчі працівники).

Критеріями  соціального страхування є такі правові категорії: страховий стаж, страховий ризик і страховий випадок.

Страховий стаж — це період, протягом якого особа підлягала обов’язковому соціальному страхуванню і виплачувала страхові внески. У майбутньому страховий стаж стане основною оцінкою трудової діяльності людини замість трудового стажу. Пенсії та інші виплати будуть надаватися залежно від тривалості соціального стажу і розмірів внесків у Пенсійний фонд України.

Страховий ризик — це обставини, через які громадяни або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди працездатність і кошти до існування і потребують матеріальної підтримки або послуг за соціальним страхуванням.

Кожен ризик може характеризуватися як імовірністю його настання, так і  розміром завданої шкоди. Зміст ризику та встановлена ймовірність ризику визначають зміст і межі страхового захисту, покриття (або попередження) можливої шкоди.

Страховий випадок — це юридичний факт, що слугує підставою виникнення правовідносин на отримання матеріального забезпечення із страхових фондів.