Міжетнічний конфлікт як соціально-політичне явище

Міністерство освіти і науки України

Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

 

 

 

 

 

 

 

 

Кафедра соціології і політології

Індивідуальна робота з теми:

«Міжетнічний конфлікт як соціально-політичне явище»

 

 

 

 

 

Підготувала: студентка ІПКОМЮ

3-го курсу, 1-ї групи Гурин Т.С

Перевірила: доцент

Маркозова Олена Олексіївна

 

 

 

 

 

Харків

2013

План

Вступ

1. Феномен міжетнічного конфлікту.
2. Причини виникнення  етноконфліктів.
3. Класифікація міжетнічних конфліктів.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Моя робота є комплексним дослідженням феномену міжетнічного конфлікту як складової сучасних політичних процесів, особливостей його конституювання, функціонування та розвитку в межах багатонародної країни. У роботі обґрунтовано теоретико-методологічні засади етноконфліктологічних позицій сучасних дослідників, виявлено джерельні етноісторичні та соціально-політичні фактори виникнення і конституювання міжетнічного конфлікту.

Міжетнічні конфлікти (нерідко  їх називають просто етнічними) стали  розповсюдженим явищем у сучасному  світі. По даним Стокгольмського  міжнародного інституту по дослідженню  проблем миру в Осло, дві третини  всіх насильницьких конфліктів у  середині 90-х років були міжетнічними.

Однією з глобальних проблем, що стоять перед людством на сучасному  етапі його розвитку, є існування (або подальша ескалація) конфліктів, що мають етносоціальний, етнокультурний, етнорелігійний, а найчастіше - етнополітичний характер. Сучасний європейський і, зокрема, український геополітичний простір зазнає впливу цілого ряду трансформаційних процесів (глобалізації, інтеграції та дезінтеграції) на етноісторичних засадах, − і таких процесів, що можуть викликати його розбалансованість. Одним з головних проявів цього може слугувати зростаюча соціальна диференціація як між різними країнами, так і всередині окремо взятих країн, радше багатонародних, що у поєднанні з конкуренцією за різноманітні природні ресурси призводить до локальної та міжетнічної напруги і до відкритих міжетнічних конфліктів. Неврегульовані етнополітичні відносини та крихкотілі етносоціальні інститути мають складний та неоднозначний характер, тому етнічні проблеми, конфлікти та необхідність їх якнайшвидшого вирішення набувають дедалі відкритого і вибухоподібного характеру.

 

 

 

1. Феномен міжетнічного конфлікту

Зараз у світі існує  понад 4000 народів-етносів (які говорять на 6000 мовах) і понад 200 незалежних країн, та лише близько 20 з них є етнічно однорідними. (Поняття «народ-етнос» належить Ю.В. Бромлею, 1978 р.) Всі інші країни, в тому числі й Україна, − поліетнічні, де проживають 5 і більше відсотків етнонаціональних меншин. Вони є різними за чисельністю, рівнем соціоцивілізаційної зрілості та поколінським складом і співіснують поряд із титульним народом-етносом, який має над ними увесь спектр соціоцивілізаційних переваг. У поліетнічних країнах кожний народ-етнос прагне реалізувати своє право на політичну нострифікацію батьківщини, і де інший народ або держава чинять йому спротив, там і неминучі різноманітні етнополітичні конфлікти. Тривала історична практика доводить, що становлення та розвиток більшості сучасних країн не обходились без їх руйнівного впливу. Саме їх наявність (або відсутність) визначає рівень політичної стабільності та безпекового прогресування.

Увесь конфліктний спектр на етноісторичних засадах (конфлікти  внутрішньоетнічні, етнокультурні, етнорелігійні, етнополітичні тощо), з об'єктивного боку, є міжетнічним явищем, тобто зіткненням між двома і більше етноісторичними суб'єктами.

Феномен міжетнічного конфлікту, вивчення його конкретних проявів постійно перебувають у полі зору дослідників. Але, не зважаючи на досить рельєфний  загал наукових досліджень та публікацій з цієї проблематики, відчувається брак теоретичної уваги до проблем етнополітичних джерел, об’єктивних етноісторичних і соціально-політичних факторів виникнення суто міжетнічних конфліктів та механізмів їх регулювання.

Необхідність постановки питання дослідження сутності міжетнічного конфлікту, ролі політичної держави  у гармонізації міжетнічних взаємин  в сучасних реаліях зумовлена  потребами теорії і практики українського соціумо- і державотворення, повноправного входження України у європейське співтовариство. Міжнародні організації висувають досить високі вимоги як до соціально-економічних стандартів розвитку, так і до забезпечення основних прав етноісторичних суб'єктів. Обрання керівництвом нашої країни вектору європейської інтеграції, зокрема, передбачає ефективне гуманістичне урядування усіма структурними елементами етноісторичної сфери, пам'ятаючи про те, що однією з негативних тенденцій у цій сфері залишається поглиблення диференціації серед етнічних груп в межах однієї і тієї ж багатонародної країни.

Незабезпечення абсолютно  всім народам-співвітчизникам вселюдського «права на гідне існування» може стати серйозною підставою для невдоволення та викликати зростання протестних настроїв, особливо серед представників етнонаціональних меншин.

Значущість наукового  дослідження даної теми зумовлена  також існуванням у сучасній Україні  потенційно конфліктогенних проблем. Зокрема, це мовний конфлікт між західним та східним етномовними регіонами (представники останнього виражають невдоволення політикою «примусової українізації»), зростаюче напруження у відносинах Росії та України внаслідок періодичних «рецидивів» газотранспортної проблеми та з приводу бажання української держави приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО. Доцільним буде згадати і проблему Чорноморського флоту та маяків, неврегульованим залишається «земельне питання» в Криму. Конфліктні настрої серед населення може викликати процес повернення втрачених вкладів Ощадбанку СРСР. Останнім часом також постає проблема так званого «примирення з історією», що може стати своєрідним каталізатором напруги у відносинах із сусідніми державами (Росією, Польщею, Угорщиною тощо); час від часу реанімується мовно-писемна проблема (кирилиця -латиниця) в україно-молдовських і україно-румунських етнокультурних ареалах; періодично нагадують про себе автономістські настрої в етносоціальному середовищі закарпатських русинів, бойків і угорців, кримських татар, придністровських молдаван, буковинських румунів, придунайських гагаузів та ін. Усе це дозволяє зробити висновок, що проблема міжетнічного конфлікту, досягнення політичної, а отже й підтримання в багатонародній країні інтеретнічної стабільності не лише не втрачає своєї актуальності, а й вимагає нових підходів до її дослідження.

Вивченню особливостей конфліктів, що розгортаються в національно-етнічному  середовищі, присвятило увагу чимало дослідників. Серед західних можна  згадати К. Реннера, У. Самнера, М. Брауна, М. Олсона тощо. В Росії дослідженням цього феномену займаються О. Здравомислов, Е. Паїн, Л. Дробіжева, Р. Абдулатіпов.

Глибокі трансформаційні  процеси у незалежній українській  державі зумовили розвиток нової науки − політичної етнології. Виникла необхідність у теоретичному обґрунтуванні якісно нової концепції державної етнополітики, що мала на меті регулювання відносин між етнонаціональними групами, запобігання виникненню міжетнічних конфліктів у рамках багатонародної країни. Сучасні вітчизняні етнополітологи, зокрема І.Варзар, В.Євтух, І.Курас, Л.Шкляр, Ю.Римаренко М.Вівчарик, О.Картунов, О.Майборода, В.Котигоренко, А.Кіссе започаткували ряд напрямків, які генерують теоретичні та концептуальні розробки в наукових галузях політичної етнології, етнополітології та етнодержавознавства.

У «Малій енциклопедії етнодержавознавства» знаходимо таке визначення: «Етнічний конфлікт − це крайня форма загострення і зіткнення національних інтересів націй, етнічних груп довкола національного питання... Причиною етнічного конфлікту є нерозв'язання або несправедливе розв'язання національного питання у соціальній, економічній, культурній, мовній, релігійній, правовій або інших сферах, від яких залежить збереження ідентичності етнічних груп та їх подальший всебічний розвиток».

 

 

 

 

 

2. Причини виникнення етноконфліктів

Як бачимо, міжетнічний конфлікт − це багатогранне соціально-політичне явище в історико-генетичному, теоретико-пізнавальному і політико-правовому аспектах. Тому цей феномен може бути висвітлений з точки зору різних поглядів, ідей, гіпотез, концепцій і цілісних політичних теорій.

На даний момент щодо пояснення  причин виникнення та подальшого розвитку міжетнічних конфліктів найбільш апробованими виявились наступні позиції:

• соціально-економічна та етнокультурна облаштованість/необлаштованість народів взагалі та, зокрема, етнічних меншин;
• ефективна та неефективна державна етнополітика в окремих багатонародних країнах.

В 90-х роках ХХ ст. О. Картунов, І. Курас, О. Майборода та Ю. Римаренко вважали її найбільш сутнісним суб'єктивним фактором виникнення етноконфліктів.

Основний позитив обох підходів, на наш погляд, полягає  у чіткому прослідковуванні лінії політизації якоїсь етнічності аж до «точки перетину» лінії іншої політизованої етнічності, в результаті чого і відбувається конфлікт, який є вищою фазою цього процесу.

Стосовно джерельних факторів виникнення етноконфліктів, то ще класична наука ( Ф. Ф. Мартенс, К. Реннер, Б. Малиновські) розділила ці фактори на об'єктивні та суб'єктивні. Виникнення і розвиток конфліктів викликані дією чотирьох груп факторів і причин: об'єктивних, організаційно-управлінських, соціально-психологічних та особистісних. Якщо перші дві групи мають об'єктивний характер, то дві останні − суб'єктивний. До числа об’єктивних причин конфліктів можна віднести ті обставини соціальної взаємодії індивідів, що призвели до зіткнення їх інтересів, думок та поведінкових установок. Вплив оточення є мало залежним від учасників взаємодії фактором. У рамках багатонародної країни таким об'єктивним фактором може виступати її поліетнічний характер, але, як слушно зазначає ряд українських науковців (зокрема, О. Майборода, В. Котигоренко), «...було б поспішним вважати, що поліетнічність сама по собі є фатальним чинником виникнення етнічних конфліктів. Практика довела відсутність прямої залежності між поліетнічністю і конфліктністю. Загальний стан етнополітичних відносин визначається характером і ступенем протиріч між етнічними суб'єктами, гостротою відносин між ними, сумісністю або несумісністю інтересів. Існує, скоріше, залежність між етнічним чинником та характером розселення тієї чи іншої меншини (дисперсним або компактним)».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Класифікація міжетнічних конфліктів

Головим завданням є визначення нових підходів до загальної типологізації етноконфліктів. Зокрема, різновиди етносоціальних конфліктів можна виокремити за двома визначальними критеріями. Горизонтальний відповідає на питання: «з приводу чого виникає конфлікт?», вертикальний: «хто є взаємодіючими суб'єктами конфлікту?».

Відповідно, за горизонталлю етносоціальні конфлікти поділяються на:

• етнополітичні (з приводу системи політичної влади та управління). Класичним прикладом тут може виступати Кримська автономія. Серед політичних вимог кримськотатарського народу однією з пріоритетних є надання АРК (Автономній республіці Крим) статусу національно-територіальної автономії (нагадаємо, що на даний час вона має національно-культурний характер), а також забезпечення широкого представництва кримських татар у владних структурах з метою захисту власних інтересів. Але навіть з огляду на прецедент з Косово, кримські татари зараз не мають на меті використати проголошення незалежності цього краю для відокремлення півострова від України;
• етнокультурні (з приводу визначальних цінностей, традицій поведінки та життєвих настанов етносу). Цинічну зневагу до реалізації права народу-етносу на розвиток і збереження національно-культурних традицій, вільне сповідування своєї релігії, засвідчив «бахчисарайський прецедент» (2006 р.), коли місцева влада намагалась побудувати торговельний майданчик на місці старого мусульманського цвинтаря. Це викликало неабияке обурення з боку кримських татар, для яких релігійний фактор є одним з визначальних для збереження культурної самобутності. У 2008 р. кримські депутати відмовились надати землю татарам для будівництва Соборної мечеті, у селищі Нижньогірський був зруйнований мусульманський цвинтар. Всі ці дії починають розцінюватись татарами як переслідування за релігійною і національною ознакою кримськотатарського народу. До проявів національної ворожнечі можна віднести резонансне вбивство львівського композитора і співака І.Білозіра (2001 р.), недавній конфлікт довкола «відновлення» пам’ятника Катерині ІІ в Одесі. Все це прояви більш масштабного конфлікту, що лежить у ціннісній площині;
• етноекономічні (з приводу матеріальних ресурсів). Доречним буде згадати ініційовану в 2004 р. «тузлівську кризу», що виникла з приводу демаркації українсько-російського кордону у Керченській протоці, суперечки щодо Чорноморського флоту і навігаційних маяків у Криму. Свідченням боротьби за доступ до обмежених матеріальних ресурсів та контролю над ними став «газовий конфлікт» 2006 р. і чергове його ініціювання Росією на початку 2008 р. Зазвичай такі конфлікти тісно пов’язані з етнотериторіальними;
• етномовні (з приводу забезпечення реалізації мовних прав етносу). Зокрема, чергове загострення придністровського конфлікту було спровоковане забороною Тирасполем у липні 2004 р. функціонування шкіл з викладанням молдавською мовою, де використовується алфавіт на основі латиниці. Ігнорування мовних потреб молдаван Придністров’я слугує і фактором, і приводом блокування переговорного процесу врегулювання конфлікту в регіоні. У січні 2008 р. в Севастополі відбувся мітинг Російської общини міста проти «українізації російської військово-морської фортеці», що набирає дедалі більшого темпу. Акція протесту була викликана заявою з боку заступника мера міста, що українізація набуватиме невідворотного і рішучого характеру;
• етнорегіональні (з приводу спірної території). Як приклад − конфлікт між Україною і Румунією щодо визначення статусу і територіальної приналежності о. Зміїний. Він є зоною стратегічних інтересів обох держав і об’єктом територіальних претензій з боку Румунії. На сьогоднішній день морська економічна зона між Україною і Румунією не розподілена, не існує і відповідної міждержавної угоди. Аргументація з румунського боку для вирішення «територіального питання» на свою користь зводиться до спроби довести, що о. Зміїний фактично є скелею, непридатною для ведення господарської діяльності. Україна наголошує на протилежній позиції.