Навчання соціальної роботи в Ізраїлі

           ВКНЗ СОР «Лебединське педагогічне училище імені А.С.Макаренка» 
 
 

 
 
 
 
 
 
 
 
Реферат на тему : 
Навчання соціальної роботи в Ізраїлі. 
 
 

 
 
 
 
                                                                                                                    Підготувала  
                                                                                                                    студентка 521 групи 
                                                                                                                     Хільченко Вікторія  
 
 
 
 
                         Зміст: 
1. Навчання соціальної роботи в Ізраїлі. 
2.Тенденції навчання соціальної роботи. 
3.Програми навчання. Курси шкіл соціальної роботи. 
4. Програма одержання ступеня магістра і доктора соціальної роботи.  
5.Програма підвищення кваліфікації.

                          Література: 
http://zpl-lv.lviv.ua/sotsialnyj-robitnyk/ 
Коваль Л.Г., Звєрєва І.Д., Хлєбік С.Р. Социальная педагогика/социальная работа. Навч. посібник. - К.:ІЗМН, 1997. -50 -55 стор.

                   Навчання соціальної роботи в Ізраїлі. 
 
     Ще з давніх часів благодійність утвердилась в традиціях різних народів. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувати хворого, каліку чи скривдженого.

      Соціальний  робітник – це та особа,  яка постає між людиною та  її проблемами. Своєю увагою, турботою, допомогою повертає людині втрачені  нею соціальні функції, реабілітовує  її в очах оточуючих, повертає  до повноцінного життя, підтримує  у кризових ситуаціях, допомагає  у самовираженні, оцінюванні власних  можливостей, прийнятті рішень

      Навчання соціальної роботи в Ізраїлі розпочалося з 1934 року. Через два роки Єврейська община в організації системи навчання в галузі соціальної роботи почала орієнтуватися на західноєвропейські та американські зразки навчання. Перший директор департаменту Генрієтта Зальд, колишня американка, була добре обізнана із соціальною роботою в Сполучених Штатах Америки. Вона додержувалася того погляду, що сучасну систему соціальної служби не можна побудувати, розраховуючи лише на добровольців. Ця система потребує, щоб усі завдання розв'язували підготовлені для різних програм кадри. Вона успішно провела комплектування перших об'єднань соціальної служби професійно підготовленими працівниками, які іммігрували до країни на початку 30-х років. Трьома роками пізніше було уторено департамент соціальної служби. Зальд відкрила дворічний курс нявчання для соціальних працівників, потім вона 'знайшла 'досвідченого викладача соціальної роботи з Німеччини Сіді Вронські, колегу Аліси Соломон. До Вронські приєдналися підготовлені соціальні працівники, які прибували до країни в 1936—1938 роках, підвищуючи таким чином академічні стандарти і гарантуючи професійне керівництво студентами.  
 
    На початку 40-х років школа попала неформальні контакти з Хебру-Університетом в Єрусалимі, деякі професори якого погодилися брати участь у радницькому комітеті та читати лекції. Наприкінці 40-х років деякі провідні фахівці з соціальної роботи вважали, що зв'язок школа — університет має бути більш тісним і формалізованим, але умови для подібного розвитку ще не дозріли.  
 
    Перші випускники школи наймалися до роботу в місцеві відділення соціальних служб; деякі з цих служб були організовані у зростаючих навколо країни общинах, де укомплектовувалися штати із числа організацій, залучених до роботи з емігрантами, Потреба в соціальних працівниках швидко зростала після другої світової війни. Декого було відправлено на допомогу соціальним-працівникам у табори Бездомних в Європі; інших — на Кіпр, де Великобританія у 1946— 1947 роках влаштувала табори, куди були переміщені тисячі людей, яким було відмовлено у в'їзді до Палестини через відсутність необхідних еміграційних документів.  
 
    Зі встановленням держави Ізраїль у травні 1948 року департамент соціального забезпечення Єврейського Національного Комітету став Міністерством соціального забезпечення. Школа для навчання соціальних працівників працювала у рамках програми Міністерства соціального забезпечення протягом наступних десяти років. Величезна і непередбачена імміграція за чотири роки вдвічі збільшила єврейське населення.  
 
     Неоднорідність імміграції, соціально-культурні корені іммігрантів, травмоване минуле європейців та іммігрантів з мусульманських країн — усе це поставило перед соціальними працівниками нові вимоги. Підготовка соціальних працівників вимагала все більшої уваги, розуміння культурних, етнічних і психологічних відмінностей людей. Значний вплив на освітню програму справило також прибуття до країни професійно підготовлених, досвідчених працівників зі Сполучених Штатів Америки, більшість яких були спеціалістами в питаннях вирішення специфічних проблем клієнта. Одні стали викладачами, інші — керували практикою студентів у закладах. Керівництво з боку американських спеціалістів сприяло тому, що зарубіжні підходи стали основними в соціальній роботі та соціальній освіті в Ізраїлі.  
 
   До американських викладачів згодом приєдналися ізраїльські соціальні працівники, які від'їжджали за кордон для навчання соціальної роботи і стали ядром викладацького складу. Наприкінці 1950 року освіта в соціальній роботі в Ізраїлі стала в основному реалізовуватися за американською моделлю, де акцент робився на соціальній роботі в специфічних ситуаціях.  
 
   З часом відповідальні за соціальні служби особи зрозуміли, що невелика кількість випускників цієї школи соціальної роботи не зможе задовольнити швидкозростаючі потреби в цих службах. З метою задоволення вимог у кадрах, особливо у своїх власних службах, муніципалітет Тель-Авіва заснував свою власну школу. Обидві школи мали подібні навчальні плани і стандарти і, як уже зазначалося, перебували під значним впливом американської моделі соціальної роботи. Проте обидві школи намагалися знайти можливість пристосуватилснуючі методи соціальної роботи до конкретних (специфічних) умов життя населення країни, хоч навчальний матеріал залишався в основі своїй американським (принаймні упродовж трьох десятиліть).  
 
   У 1950 році не було жодного чіткого критерію для визначення кваліфікаційних вимог до соціального працівника. Членство в об'єднанні соціальних працівників було відкритим для кожного, хто мав будь-яку підготовку в соціальній роботі, в тому числі короткочасні курси від шести до дев'яти місяців, засновані Міністерством на момент масової імміграції. Умови членства в об'єднанні змінилися після підписання першого закону із соціального забезпечення, в якому передбачено критерії діяльності соціального працівника із сертифікатом.  
 
   Прийом у школі здійснювався на основі слів, бесіди з абітурієнтом. Вважалося, що існують особистісні якості, позиції і цінності, які е суттєвими для практики соціальної роботи. Успіхи у навчанні враховувались, але переважна увага приділялася готовності до проведення практичної роботи. На початку 50-х років практично всі студенти були жінками, хоч школи були відкриті й для чоловіків.  
 
   Недостатня кількість соціальних працівників на початку 60-х років, невелика кількість випускників університету» намагання випускників шукати роботу у великих містах, спричинили необхідність забезпечувати підготовленими кадрами нещодавно засновані міста, розкидані по всій країні. Міністерство соціального забезпечення заснувало інститут з навчання соціальної роботи, з програмами навчання у чотирьох географічних областях. До інституту приймали студентів, які мешкали у цих містах або селах. На відміну від нявчання в університеті, що вимагало плати за навчання і забезпечувало обмеженою стипендією. Інститут соціальної роботи був безкоштовним. Випускників цього інституту визнавали професійними, але не академічними соціальними працівниками. Існували також інші форми практичної підготовки. Однак із створенням великої      кількості університетських програм у соціальній роботі інструктори а соціальної робот в університетах все рішучіше вимагали припинення позауніверситетської підготовки. Об'єднання соціальних працівників також вимагало академічної підготовки. У результаті наприкінці 1979 — на початку 1980 року три з чотирьох центрів припинили основну професійну підготовку. Програма, хцо залишалася у Бер-Шеві, теж припинила своє існування у зв'язку з розвитком університетської програми. Інститут не припинив свого існування, але став більше займатися підготовкою соціальних працівників без відриву від основних службових обов'язків.  
 
     Тепер слухачами курсів стають соціальні працівники, які мають ліцензії. Навчальний план соціальної -роботи встановлюється кожною школою самостійно у рамках основної унівсрситетської програми з академічного навчання. Якщо ж школа бажає додати нову програму або ввести нову послідовність навчання, тоді необхідно дістати схвалення ради університету. Варто зазначити, що уряд Не контролює навчальний план за допомогою законодавчих актів і не встановлює жодних обмежень, як це практикується в деяких країнах. 
 
                 Тенденції навчання соціальної роботи 
    У процесі створення шкіл університетського рівня виникли серйозні проблеми. Головна — як розвивати програму, що задовольнила б суворі академічні вимоги щодо університетської освіти і водночас готувала професійних соціальних працівників, здатних долати соціальні проблеми, що постали перед населенням.  
 
    Університетський навчальний план передбачав введення до навчального процесу курсів із соціальної роботи і практики. Середній тиждень. До цього ще слід додати 20—25 годин на підготовку занять. Усі студенти перших курсів мусили відвідувати всі заняття. У ті роки існувала думка, що програми є основними для підготовки соціальних працівників. Нині склад навчального плану значно відрізняється від того, що був двадцять років тому; він відбиває постійні зміни в соціальній роботі.

 
         Програми навчання. Курси шкіл  соціальної роботи. 
       Напрями у навчанні соціальної роботи значно еволюціонували протягом останніх років. Нині вводяться більш гнучкі, порівняно з первинним фіксованим навчальним планом, програми. Одночасно з базовими заняттями, обов'язковими для всіх, студентам пропонується широкий вибір як практичних, так і спеціалізованих курсів. Напри-клад, одна школа додатково до основних курсів пропонує своїм студентам більш як сорок п'ять різних курсів на вибір у рамках самої школи, а також додаткові курси на інших факультетах. Загальні галузі включають, наприклад, соціальну політику або практику соціальної роботи. Всі школи мають подібні підходи до проведення практики студентів, хоч є відмінності в кількості годин, розрахованих на практику та її організацію. На першому курсі основна увага приділяється теорії: соціальній політиці та соціальній роботі.  
 
     Офіційно робота в "полі" розпочинається на другому році навчання, хоч деякі школи вже на першому році навчання відводять один день на тиждень для ознайомлення з програмою. Кількість годин, відведених на практику, може різнитися, але не може бути меншою за чотирнадцять годин на тиждень (два робочих дні протягом восьми місяців). Школи вимагають такої самої кількості годин на третьому курсі.  
 
Школи Ізраїлю діють за принципом: практика організується в двох різних соціальних групах — рік в одній, рік — в інші. 
 
                       Програма одержання ступеня магістра і  
                            доктора соціальної роботи. 
    Чотири з п'яти університетів мають навчальні програми для магістрів і докторів соціальної роботи. Для участі в цих програмах кандидат повинен мати ступінь бакалавра соціальної роботи. Є одна школа, яка приймає кандидатів без ступеня бакалавра, але пріоритет надається претендентам, які завершили початковий курс навчання соціальної роботи.  
 
    Тривалість дії програми — два академічних роки. Дослідницький компонент з курсами статистики та вивчення комп'ютерів є центральним у всіх програмах. Студенти концентрують увагу на тих проблемах, які їх цікавлять. Школи забезпечують послідовність досліджень, мета яких — підготувати студентів до досліджень у сфері соціального забезпечення (конкретно — в соціальних службах) і пропонують програму дослідження в управлінні соціальними службами. Кожна із шкіл залучає від двадцяти до сорока студентів на рік до цих програм. Згідно з навчальним планом студенти мають змогу завершити формальну курсову роботу за два роки, однак деякі з них залишаються на курсі на більш тривалий час. Одна з причин цього полягає в тому, Іуо студенти, як правило, лають обов'язки перед сім'єю і наймаються на роботу на повну або неповну ставку, щоб забезпечити сім'ї та самих себе. Друга причина — в необхідності розробити, дослідницькі проекти під наглядом професури. Отже, для завершення роботи потрібний додатковий термін.  
 
    Для одержання ступеня магістра студентам дозволяється скласти іспит замість написання тез, але тоді їх не допускають до докторських програм.  
 
    Більшість університетів надають різні можливості для одержання докторського ступеня в сфері соціальної роботи. В університетах Ізраїлю додержуються думки, що кандидат, прийнятий для проведення дослідження на докторський ступінь, вже підготовлений для такої діяльності й офіційні вимоги мають бути мінімальними. Через це більшість потенційних докторів отримують докторський ступінь за рубежем. 
 
                      Програма підвищення кваліфікації. 
    Ізраїль має широку програму підвищення кваліфікації в сфері соціальної роботи, яку пропонують у різних школах та інститутах соціальної роботи. Ведуться курси по підготовці з методів, .а також курси з теорії особистості, спостереження й управління. Програми продовження освіти включають також такі предмети, які звичайно не вивчають у школах, серед них "Терапія поведінки" і "Гештальтерапія". Урядова політика дає людям можливість навчатися на цих курсах із відривом від виробництва. Школи пропонують від двадцяти до п'ятдесяти різних курсів, тривалістю від одного—трьох днів, до року.