Опіка і піклування

15.7. ОПІКА (ПІКЛУВАННЯ)

 

Опіка встановлюється над неповнолітніми, а також над громадянами, що визнані  судами недієздатними внаслідок  психічного розладу. 
Опікуни вважаються представниками підопічних і виконують від їх імені і в їх інтересах всі необхідні угоди. 
Піклування встановлюється над неповнолітніми віком від 14 до 18 років, а також над громадянами, обмеженими судом у дієздатності в результаті зловживання алкогольними напоями або наркотичними за-собами. Піклувальники дають згоду на виконання угод, які громадяни, що перебувають під піклуванням, не мають права виконувати самостій-но. Піклувальники сприяють підопічним у здійсненні ними особистих прав і виконанні обов’язків, а також охороняють їх від зловживань з боку третіх осіб. 
Опіка і піклування — явища, де може бути присутній іноземний еле-мент. У КпШС України йому відведено окрему статтю. Процитуємо її: 
“Стаття 200. Встановлення опіки (піклування) над громадянами України, що проживають поза межами України, і над іноземними громадянами в Україні. Визнання опіки (піклування), встановленої поза межами України 
Опіка (піклування) над неповнолітніми, недієздатними або обмеже-ними в дієздатності громадянами України, а також над іноземними гро-мадянами, які проживають в Україні, встановлюється за законодавством України. Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, що проживають поза межами України, за законами відповідних держав, виз-нається дійсною в Україні, якщо проти встановлення опіки (піклування) чи проти її визнання немає заперечень консульської установи України. 
Опіка (піклування), встановлена над іноземними громадянами поза межами України за законами відповідних держав, визнається дійсною в Україні”. 
Стаття 32 Консульського статуту України сформульована так: 
“Консул вживає заходів для встановлення опіки (піклування) над не-повнолітніми, недієздатними або обмеженими у дієздатності громадяна-ми України, які перебувають в його консульському окрузі і залишилися без опіки (піклування). 
Опіка (піклування), встановлена над громадянами України, що про-живають поза межами України, визнається дійсною в Україні, якщо щодо встановлення опіки (піклування) або її визнання немає заперечень 
222 
 
консульської установи, в консульському окрузі якої проживають такі гро-мадяни”. 
Кілька статей щодо опіки і піклування містить і Конвенція СНД від 22 січня 1993 р.: 
“Стаття 33. Опіка і піклування 
1. Встановлення чи скасування опіки і піклування виконується за за-конодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, щодо якої встановлюється чи скасовується опіка або піклування. 
2. Правовідносини між опікуном або піклувальником і особою, що знаходиться під опікою або піклуванням, регулюються законодавством Договірної Сторони, установа якої призначила опікуна або піклуваль-ника. 
3. Обов’язок прийняти опікунство або піклування встановлюється законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є особа, яка призначається опікуном або піклувальником. 
4. Опікуном або піклувальником особи, що є громадянином однієї Договірної Сторони, може бути призначений громадянин іншої Договір-ної Сторони, якщо він проживає на території Сторони, де буде виконува-тися опіка або піклування. 
Стаття 34. Компетентність установ Договірних Сторін з питань опіки і піклування 
У справах про встановлення чи скасування опіки і піклування є ком-петентними установи Договірної Сторони, громадянином якої є особа, щодо якої встановлюється чи скасовується опіка і піклування, якщо інше не встановлено цією Конвенцією. 
Стаття 35. Порядок вжиття заходів з опіки і піклування 
1. У випадку необхідності вжиття заходів з опіки та піклування в ін-тересах громадянина однієї Договірної Сторони, постійне місце про-живання, місце перебування або майно якого знаходиться на території іншої Договірної Сторони, установа цієї Сторони негайно повідомляє установу, компетентну відповідно до статті 34. 
2. У невідкладних випадках установа іншої Договірної Сторони може самостійно вжити необхідні тимчасові заходи відповідно до свого законодавства. При цьому вона зобов’язана негайно повідомити про це установу, компетентну відповідно до статті 34. Ці заходи зберігають силу до прийняття установою, вказаною у статті 34, іншого рішення. 
Стаття 36. Порядок передачі опіки або піклування 1. Установа, що є компетентною відповідно до статті 34, може пере-дати опіку або піклування установі іншої Договірної Сторони у тому 
223 
 
випадку, якщо особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням, має на території цієї Договірної Сторони місце проживання або майно. Переда-ча опіки або піклування вступає в силу з моменту, коли запитувана уста-нова бере на себе опіку або піклування і повідомляє про це установу, що звернулась із запитом. 
2. Установа, яка відповідно до пункту 1 цієї статті взяла опіку або піклування, здійснює їх відповідно до законодавства своєї держави”.

 

 

 

 

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст.55 ЦК).

Водночас, крім загальних цілей опіки і піклування, закон визначає також спеціальні цілі щодо двох груп осіб, права й інтереси яких покликаний захищати інститут опіки і піклування, — неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб.

Стосовно неповнолітніх дітей  метою опіки і піклування є виховання неповнолітніх, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також захист особистих немайнових і майнових Інтересів цих дітей.

Щодо повнолітніх фізичних осіб опіка і піклування встановлюються для захисту особистих немайнових і майнових прав повнолітніх осіб, що за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати свої обов'язки, а також для піклування про створення їм необхідних побутових умов, здійснення за ними догляду, забезпечення їх виховання, навчання та розвитку, а у необхідних випадках і лікування (ст.ст.67, 69 ЦК, ст.249 СК).

Згідно зі ст. 56 ЦК органи, на які  покладено здійснення опіки та піклування, їх права та обов'язки щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом.

Нині перелік органів опіки  та піклування передбачений ст. 129 Кодексу  про шлюб та сім'ю 1969 р., а також  п.п.1.3, 1.4 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. №341/66/131/88. Відповідно до цих актів опіка і піклування встановлюються державними адміністраціями районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчими комітетами міських, районних у містах, сільських, селищних

рад Безпосереднє ведення справ  з опіки та піклування покладається на відповідні відділи місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад. Ведення справ з опіки і піклування у виконкомах районних (міських) Рад покладається: щодо неповнолітніх — на відділи утворення; щодо осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, — на відділи охорони здоров'я; щодо дорослих дієздатних осіб, що потребують піклування за станом здоров'я — на органи соціального захисту населення. Ці відділи виконують усю підготовчу роботу, пов'язану з призначенням опіки (піклування), здійснюють організаційні і контрольні функції.

У сільській місцевості опікою та піклуванням відають безпосередньо виконавчі комітети селищних і сільських рад.

Згідно зі ст.58 ІДК опіка встановлюється над малолітніми особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.

Опікун зобов'язаний дбати про  збереження та використання майна підопічного  в його інтересах.

Якщо малолітня особа може самостійно визначити свої потреби та інтереси, опікун, здійснюючи управління її майном, повинен врахувати її бажання.

Опікун самостійно здійснює витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного, за рахунок пенсії, аліментів, доходів від майна тощо.

Якщо підопічний є власником  нерухомого майна або майна, яке  потребує постійного управління, опікун може з дозволу органу опіки та піклування управляти цим майном чи передати його за договором в управління іншій особі. Опікун зобов'язаний дбати про збереження зазначеного майна, може здійснювати за його рахунок витрати, необхідні для задоволення потреб підопічного.

Проте опікуни не несуть обов'язків  з утримання своїх підопічних. На такі цілі витрачається одержувана на підопічного пенсія, аліменти, інші доходи від його майна тощо.

Опікун, як правило, має проживати  разом з підопічним (п.4.3 Правил опіки  та піклування).

Опікун є представником підопічного. Він діє від його імені і  в його інтересах. Оскільки малолітні  особи можуть самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини, а недієздатні особи взагалі не мають права вчиняти правочини, то від імені малолітньої особи опікун вчиняє правочини, що виходять за межі дрібних побутових, а від імені особи, визнаної недієздатною, — будь-які правочини.

Водночас закон обмежує опікуна у можливості вчиняти низку правочинів від імені підопічного.

Зокрема, опікун не може здійснювати  дарування від імені підопічного, а також зобов'язуватися від його імені порукою.

Крім того, згідно з ч. І ст.68 ЦК, опікун, його дружина, чоловік, а також близькі родичі (батьки, діти, брати, сестри) не можуть укладати з підопічним договорів.

З цього загального правила існує  два винятки. Вказані особи можуть:

1) укладати договір дарування  на користь підопічного (тобто  безоплатно і безумовно передавати йому майно у власність);

2) укладати договір позички на  користь підопічного (тобто безоплатно надавати йому майно у тимчасове користування).

Деякі правочини з майном підопічного  опікун може здійснювати лише з дозволу органів опіки та піклування. Зокрема, без такої згоди він не може:

1) відмовитися від майнових прав  підопічного;

2) видавати письмові зобов'язання  від імені підопічного;

3) укладати договори, які потребують  нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації;

4) укладати договори щодо іншого цінного майна. Піклувальник має право дати згоду на вчинення таких правочинів лише з дозволу органу опіки та піклування.

Аналізуючи ч. І ст.71 ЦК, де містяться  зазначені обмеження, можна дійти  висновку, що тут може бути два випадки  укладення правочинів опікуном:

1) договори та інші правочини,  які характеризуються певними  матеріальними фактами: факт відмови  від майнових прав підопічного; факт видачі письмового зобов'язання від імені підопічного; факт укладення договору, що потребує певної форми. При цьому не має значення цінність майна, щодо якого такі обставини мали місце;

2) договори з цінним майном (незалежно  від їх форми).

У першому випадку достатньо  встановлення факту вчинення правочину, передбаченого п.п.1-3 ч. І ст.71 ЦК. Його наявність свідчить про порушення закону і спричиняє недійсність правочину (ст.215 ЦК).

У другому випадку суд повинен  встановити, чи є майно цінним. Оскільки закон не містить будь-яких критеріїв  цінності майна, при вирішенні цього  питання, очевидно, має враховуватися не тільки його вартість у грошах, а й цінність його як культурної, духовної спадщини тощо.

Можна припустити, що практично визначальним стане п.4 ч. І ст.71 ЦК, оскільки, вирішуючи  спір, суд має виходити з того, що кожний правочин на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має вчинятися у письмовій формі (ст.208 ЦК).

Крім опіки над фізичною особою, опіка відповідно до ст.74 ЦК може бути встановлена також над майном. Це можливо в таких випадках:

1) якщо в особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості;

2) якщо існує необхідність опіки  над майном особи, визнаної  безвісно відсутньою, або над  майном фізичної особи, місце  перебування якої невідоме (ст.44 ЦК);

3) якщо це передбачено спеціальним законом.

Піклування встановлюється над  неповнолітніми фізичними особами, позбавленими батьківського піклування, та фізичними особами, цивільна дієздатність яких обмежена (ст.59 ЦК).

Оскільки неповнолітні особи мають  право самостійно вчиняти лише правочини, зазначені в ч. І ст.32 ЦК, а особа, обмежена в цивільній дієздатності, може вчиняти лише дрібні побутові правочини, то піклувальник дає згоду на вчинення неповнолітніми особами й особами, обмеженими в цивільній дієздатності, правочинів, які вони не можуть вчиняти самостійно. Піклувальник також зобов'язаний вживати заходів для захисту цивільних прав та інтересів підопічного (ч.3 ст.69 ЦК),

Опіка та піклування можуть встановлюватися  судом або органами опіки та піклування.

Згідно зі ст.60 ЦК суд встановлює опіку над фізичною особою в разі визнання її недієздатною, у разі обмеження  її цивільної дієздатності, а також опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. Положення, відповідно до якого суд встановлює опіку у випадку визнання особи недієздатною та піклування у разі визнання особи обмежено дієздатною, пояснюється тим, що ці справи розглядаються судом у порядку особливого провадження з обов'язковою участю представника органів опіки та піклування (гл.34 ЦПК). При призначенні опікуна або піклувальника суд повинен врахувати висновок органів опіки та піклування. Позбавлення батьківських прав також відбувається в судовому порядку. Тому суд, визнавши, що діти позбавлені батьківського піклування, встановлює над дітьми до 14 років (малолітніми) опіку, а над дітьми від 14 до 18 років (неповнолітніми) — піклування.

Згідно зі ст.61 ЦК встановлення опіки  та піклування в адміністративному порядку (органом опіки та піклування) має місце, коли йдеться про опіку над малолітньою особою та піклування над неповнолітньою особою, крім випадків, передбачених ч. І, 2 ст.60 ЦК.

Призначення конкретного опікуна  чи піклувальника проводиться органом опіки та піклування. При цьому враховується, що відповідно до положень ст.64 ЦК опікуном або піклувальником не може бути фізична особа:

1) яка позбавлена батьківських  прав, якщо ці права не були  поновлені;

2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Випадки такої поведінки передбачені, наприклад, п.3,2 Правил опіки та піклування, де зазначається, що не можуть бути опікунами (піклувальниками) особи, які перебувають на обліку чи лікуються в психоневрологічних і наркологічних закладах; особи, які раніше були опікунами чи піклувальниками і з їх вини опіка або піклування були припинені; особи, засуджені за скоєння тяжкого злочину.

Окремими випадками опіки та піклування є встановлення відносин, коли опікун або піклувальник потрібні, але не призначені. Власне, таких ситуацій закон передбачає дві:

1) тимчасове виконання функцій  опікуна (піклувальника), їх до  призначення опікуна або піклувальника  над фізичною особою здійснює  відповідний орган опіки та піклування;

2) постійне виконання таких функцій  замість опікуна або піклувальника. Воно може мати місце щодо фізичної особи, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, і над якою не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника. За таких умов опіку або піклування над цією фізичною особою здійснює зазначений заклад (ст.66 ЦК).