Основні показники рівня та якості життя населення в період трансформації

Ефективність і дієвість політики значною мірою залежать від дотримання балансу інтересів. У сфері соціально-трудових відносин його традиційною формою є соціальне партнерство.

Нині не поодинокі випадки свідомої орієнтації керівництва підприємств на політизацію робітничого руху. Масові страйки або їхня загроза стали передусім формою політичного тиску на владу і засобом боротьби за неї. У зв'язку з цим виникає нагальна необхідність перенесення вирішення питань соціально-трудових відносин із політичної до економічної сфери.

На відміну від західноєвропейських українські профспілки не стали соціально однорідними і включають представників як працівників, так і власників, що є однією із основ їхніх сумісних дій.

За цих обставин принципового значення набуває формування ринково-орієнтованих професійних спілок - одного із найважливіших факторів успішності реформ. Також їхнє створення може стати фактором оздоровлення соціальної ситуації на підприємствах - на противагу безконтрольному розпорядженню майном і доходами представниками директорату.

Суттєвим моментом досягнення соціально-політичної стабільності є розвиток соціальних інститутів, властивих ринковій економіці та громадянському суспільству, що забезпечують формування соціальної політики, її безпосередню реалізацію та регулювання соціально-трудових відносин. У цьому плані виключної важливості набуває система державної служби.

Становлення сучасної державної бюрократії повинно ґрунтуватися на утвердженні її класичних принципів: пріоритету права, системи чіткого регламентування кар'єри, законодавчо встановлених пільг (передусім відносно гарантії права на робоче місце) та обмежень для службовців, розгалуженої системи публічного контролю, системи професійної підготовки і цілеспрямованого формування адміністративної еліти, представницьких органів, що забезпечуватимуть права співробітників державного апарату, системи адміністративної юстиції, передусім арбітражних органів.

Ефективність соціальної політики вимагає відповідного методичного інструментарію та комплексу конкретних правових і організаційно-фінансових засобів реалізації стратегічних напрямків політики та оперативного реагування на проблеми і завдання, що виникають в процесі їхнього вирішення.

Найголовнішими інструментами реалізації соціальної політики можна вважати соціальний моніторинг і програмно-цільовий підхід. Основним завданням соціального моніторингу повинно стати оперативне аналітичне виділення головних "вузлів" накопичення потенціалу соціальної напруги та її основних чинників, а також аналіз виконання рішень законодавчої влади та їхньої відповідності основним тенденціям соціального розвитку в регіонах України.

Висновки до 2 розділу

Вияви соціально-економічної деструкції різноманітні й охоплюють практично всі сфери життя.

Реальність та ефективність змін тісно пов'язана з процесами прийняття або відторгнення реформ різними групами населення. Дуже різкі зміни у соціальній сфері, навіть при їхній беззаперечній ефективності, можуть бути не віднесені населенням до системи власних цінностей, тоді як швидка руйнація звичних форм соціалізації може супроводжуватися відчуттям втрат і деградації соціального життя.

Основою забезпечення політичної стабільності є дотримання балансу інтересів за допомогою "конфліктної співпраці". У сфері соціальної політики традиційною формою такої співпраці є соціальне партнерство.

Головним гальмом встановлення "конфліктної співпраці" як основи соціального партнерства є кризовий стан підприємств і нездатність адміністрації налагодити конкурентоспроможне виробництво.

Суттєвим моментом є розвиток соціальних інститутів, властивих ринковій економіці та громадянському суспільству, що забезпечують формування соціальної політики, її безпосередню реалізацію та регулювання соціально-трудових відносин.

Висновки

Економічні та політичні реформи в Україні стали причиною трансформації соціально-економічних відносин в суспільстві.

Здійснення економічних реформ при відсутності обґрунтованої економічної політики та розвиненої ринкової інфраструктури, за умов руйнації економічних зв'язків мало дуже важливі наслідки для соціального стану суспільства, який разом з економічним можна вважати кризовим.

Такий розвиток призвів до наступних украй негативних наслідків у соціальній сфері: зниження рівня життя значної частини населення, що набагато перевищило масштаби падіння рівня виробництва; значної частки прихованого безробіття; різкої поляризації населення за рівнем доходів; майже повної ліквідації відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності; посилення неформальних, суспільно неврегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвитку корупції; формування маргінальних груп населення, готових до суспільно деструктивних дій.

Головними факторами формування нової соціальної реальності є плюралізація форм власності, трансформація їхньої державної форми і владно-розпорядчих повноважень у різні види приватної власності.

З початком масової приватизації трансформація державної власності набула безпосереднього характеру через викуп акцій приватизованих підприємств.

Нові підприємницькі групи створюють в органах влади політичне і господарське лобі, формують замість господарського політичний ринок, в якому вбачають найбільш ефективні можливості захисту своїх інтересів.

Соціально-економічний порядок можна охарактеризувати як корпоративний державно-монополістичний капіталізм, якому властива висока мобільність на вищих щаблях суспільства і консервація соціального стану та свідомості основної маси працівників.

Загальні зміни у соціально-економічному стані суспільства позначилися на розвитку основних процесів у соціально-трудовій сфері.

Зайнятість населення - показник, від якого залежать рівень та якість життя, загальний соціально-психологічний стан суспільства.

Головним спрямуванням соціальної політики у цій сфері є стримування масового вивільнення працівників шляхом підтримання низького рівня гарантованої мінімальної заробітної платні і надання субсидій збитковим підприємствам важкої промисловості та військово-промислового комплексу.

Характерною є відсутність реального зв'язку між складністю та ефективністю роботи і розміром заробітної платні в різних галузях і сферах економіки.

Порушення відповідності між затратами та результатами праці загострює кризу мотивації до неї. Процес приватизації не вніс суттєвих змін до цієї ситуації.

Головною проблемою у сфері оплат та мотивація до праці є посилення соціальної функції заробітної платні на противагу економічній, а також легалізація неефективних затрат праці.

Формування громадянського суспільства неможливе без активності - економічної та політичної - значних за чисельністю прошарків суспільства.

Реальність та ефективність змін тісно пов'язана з процесами прийняття або відторгнення реформ різними групами населення.

Підвищення ефективності соціальної політики вимагає здійснення комплексу організаційних заходів. Передусім це забезпечення структурних змін у системі державного управління та регулювання соціально-трудових процесів.

Список використаних джерел

1.Корнаи Я. Путь к свободной экономике, М.: Экономика,1999.

2.Линдсей Т.Г. Макроэкономическая теория и переходная экономика.- М.,1996.                                                                                                                 3.Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. Пер.сангл,11-гоизд.-К.:Хагар-Демос,1993.                                 4.Макроекономiка: пiдручник/ за ред. Савченка А.Г. та iн.-К., 1998.   5.Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / Климко, Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О. та ін.; за ред. Климка Г.Н., НесторенкаВ.П.-К.:Вища школа, 1999.                                                                  

6.Страны мира. Краткий политико-экономический справочник. - М.: Интеркнига,1998.                                                                                                     7.Баланда А.Л. Неформальна зайнятість як новітній фактор розвитку національного ринку праці України.-К.: Рада по вивченню продуктивних сил УкраїниНАНУкраїни,1999.                                                                            8.Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчної стабiлiзацii в Українi //ЕкономiкаУкраїни,2002.-№2,с.4-13.                                                                  9.Бугуцький О., Бугуцький Ю. Проблеми вартості робочої сили в галузях економікиУкраїни//ЕкономікаУкраїни.-1999.-№2.-С.50-56.                          10.Мирвцифрах.СНГСтат.-М.,2002.                                                              11.Ривок О., Кошелюк Л. Проблеми зайнятості та формування ринку праці в умовах перехідної економіки України / Формування ринкової економіки в Україні.-Львів:Інтереко,1999.                                                                       12.Соціально-економічне становище України за січень-серпень 2006 року // ПовідомленняДержавногокомітетустатистики.-К.,2006.                          13.Украина и страны мира. - К.: ВЦ Госкомстата Украины, 2010.

14.Адамчук В.В.,Ромашов О.В.,Сорокіна М.Е. Економіка і соціологія праці : підручник  для вузів - Москва. ЮНИТИ, 1999. (Глава 3)

15.Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці: Навч.
посібник. — Київ Знання Прес, 2000. (Глава 2, 3)

16.Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навч. посіб.—Київ
МАУП, 1997. (Глава 1 – 5 )

17.Про зайнятість населення: Закон України // Законодавст­во України про працю станом на 25 травня 1999 р. — Київ: Істи­на, 1999.

18.Рофе А.И.Збишко Б.Г., Ишин В.В. Ринок праці,зайнятість населення,   економіка ресурсів для праці:Навч.посібник.—Москва: МИК,2000.,(Глава 2, 3, 4)