Особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми, схильними до девіантної поведінки

УДК 37. 013. 4: 376.1 – 056. 34

Співак В.І.

 

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ, СХИЛЬНИМИ ДО ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

 

Стаття присвячена питанню особливостей соціально-педагогічної роботи з дітьми, схильними до девіантної поведінки.

Ключові слова: девіантна поведінка, дитина, соціальний працівник, профілактика.

 

Розв'язання різноманітних соціально-педагогічних завдань, спрямованих на забезпечення умов формування всебічно розвиненої, інтелігентної, духовно багатої, внутрішньо вільної та відповідальної особистості ускладнюється сьогодні загостренням суперечностей, які супроводжують зламні періоди розвитку суспільства. Критичність соціально-економічної ситуації, крах старих але усталених суспільних цінностей, невизначеність молодого покоління в сенсі життя та відчуття невпевненості в майбутньому сприяють зростанню правопорушень, злочинності, поширенню девіантної поведінки.

 

Девіантна поведінка – це поведінка, що відхиляється від моральних норм людського існування, в різних формах соціальної патології. Ця поведінка виявляється у формі проступків чи злочинів. До девіантної поведінки також відносять відхилення від норми психічного здоров'я.

 

Однією із форм девіантної поведінки є адекватна поведінка, яка відрізняється від загально визначеної норми психічного здоров'я, права чи моралі, що пов'язана із зловживанням різноманітних речовин, які змінюють психофізичний стан особистості ще до сформованості хвороби та визначають відхилення у її поведінці.

 

До основних видів, проявів девіантної поведінки, на які спрямовується профілактична діяльність соціального педагога належить: наркоманія, токсикоманія, алкоголізм, правопорушення, проступки, проституція та інші прояви відхилень у поведінці.

 

На психолого-педагогічному рівні розуміння проблем відхилень у поведінці молоді, схильність до такої поведінки є своєрідним проявом внутрішнього стану особистості, що детермінується комплексом умов та факторів, які лише в певних умовах можуть бути причиною появи схильності до девіантної поведінки. У зв’ язку з цим можна виділити ряд факторів, що детермінують появу відхилень у поведінці: недостатність чи відсутність позитивного контакту з батьками; індивідуально-психологічні особливості особистості (тип характеру, темпераменту, акцентуації, патохарактерологічні особливості) та її індивідуально-психологічні риси (стійкість до психічних перевантажень, стресів, слабка пристосованість до нових ситуацій, конфліктів, депресивності, заниженої самооцінки, імпульсивність; негативний, соціально-психологічний статус в колективі, який істотно впливає на самосвідомість і поведінку; недостатність переконливої, доступної інформації про наслідки наркотизації, токсикоманії, алкоголізму та ін.; типові реакції поведінки (захоплення, групування з

 

однолітками, імітації, компенсації, реакція поведінки, що обумовлена формуючими сексуальними потягами підлітків); негативна молодіжна субкультура; стрес та інформаційні перевантаження; незайнятість та відсутність стійких пізнавальних інтересів особистості.

 

З метою успішної розробки системи заходів, спрямованих на попередження відхилень у поведінці молодої людини, необхідно чітко визначити, який саме фактор і у співвідношенні з якими умовами відіграє роль чинника девіантної поведінки, а також визначити особливості особистості, на яку буде здійснюватись профілактичний вплив.

 

Прогресуюча тенденція безперервного росту різних проявів девіантної поведінки, їх об'єктивність ставлять перед суспільством, конкретною соціальною службою і соціальним педагогом в якості основних форм, методів та технологій роботи з дезадаптованими підлітками, концентрацію зусиль, спрямованих на реабілітацію та попередження відхилень від соціальних норм, тобто усунення умов, що здійснюють негативний вплив на вчинки та дії молодої людини.

 

Навчальний заклад, в свою чергу, має можливість стати безпечним місцем, що буде обмежувати підлітків від факторів, що впливають на розвиток та соціальне благополуччя особистості.

 

Профілактика девіантної поведінки у навчальних закладах можлива за умови такої організації педагогічного процесу, що забезпечить формування культури, адекватних соціальних норм поведінки, здорового способу життя. Необхідно переходити до психолого-педагогічних технологій формування активного психологічного захисту, ціннісного відношення до здоров'я, індивідуальної стійкості до відхилень у поведінці.

 

Тому профілактична робота з учнівською молоддю проводиться за наступними напрямками:

 

1) медична – орієнтована на надання інформації про негативний вплив психоактивних речовин на фізичне та психічне здоров'я;

 

2) освітня – максимальне забезпечення інформацією про проблеми вживання алкоголю, наркотиків та ін.;

 

3) психосоціальна – розвиток психологічних навичок протистояння груповому тиску, вирішення конфліктних ситуацій, правильний вибір у складних ситуаціях.

 

Здійснення профілактичної роботи у школі є прерогативою соціального педагога та психолога у співпраці з учителями, батьками, працівниками соціальних служб. Ця робота включає ряд компонентів: виховання, корекція девіантної поведінки, проведення попереджувально-просвітницької роботи, первинної профілактики, що надає можливість отримати інформацію про шкідливість вживання психоактивних речовин та вторинної профілактики – розпізнавання сигналів, як потенційно проблематичних, з метою реагування на них, щоб уникнути подальших проблем [1].

 

Кожна шкільна профілактична програма містить у собі превентивні компоненти, через які здійснюється виховний вплив на учня.

 

Соціально-педагогічна профілактична діяльність спрямована на конкретну дитину, що допомагає у вирішенні її індивідуальних проблем шляхом вивчення особистості дитини і її оточуючого середовища, пошук

 

адекватних способів спілкування з дитиною, виявлення засобів допомоги дитині самостійно вирішувати свої проблеми.

 

Відповідно до структури профілактичної діяльності соціальним педагогом розробляються форми та методи роботи з підлітками, молоддю.

 

У підлітковому віці дорослі втрачають свій вплив на дитину і все більшого значення для неї набувають стосунки з оточенням, з формальною й неформальною групами. Тому основний акцент роботи – робота з групою, яка включає:

 

• по-перше, профілактику причин та наслідків девіантної поведінки. Формами профілактичної роботи є проведення групових дискусій з метою формування групової позитивної думки; проведення рольових ігор (програвання основних складних ситуацій), завдяки яким досягається розвиток особистості, навичок спілкування в колективі; диспут,
• якому проходить ділова гра; екскурсія; бесіда.
• по-друге, організація вільного часу дитини, оскільки незмістовне дозвілля є причиною залучення до алкоголізму, наркоманії. В даному випадку надається інформація щодо діяльності гуртків; секцій, клубів, дитячих та молодіжних організацій, щоб підліток міг вибрати собі захоплення за інтересами.
• по-третє, антиалкогольне, антинаркотичне виховання, формування міцних установок на здоровий спосіб життя.
• по-четверте, виховання, просвітницька робота з педагогічним колективом. У цьому аспекті соціальний педагог слід прагне, щоб усі вчителі наслідували здоровий, моральний спосіб життя.
• по-п'яте, посередницька робота, залучення до профілактики батьків, соціальних служб, міліції.
• По-шосте, подолання соціально-педагогічної запущеності підлітків. При роботі з молоддю 15-17 років соціальні педагоги та психологи
• враховують те, що вони менше залежать від групи і на перший план у них висуваються форми поведінки, що виражають індивідуальність, формування свого соціального образу. Це, в свою чергу, визначає такі основні напрямки роботи зі старшокласниками:
• 1) проведення індивідуальних консультацій з метою усунення негативних впливів на життєдіяльність дитини;
• 2) соціальне навчання позитивній поведінці шляхом проведення індивідуальних та групових бесід, лекцій, вікторин, олімпіад, тренінгів, а також самоспостереження та самовиховання.
• Діяльність соціального педагога під час здійснення ним профілактики девіантної поведінки передбачає систему корекційно-виховних заходів, спрямованих на діагностику умов і факторів, що спричиняють відхилення у поведінці та попередження її девіацій. Отже робота соціального педагога здійснюється у різних напрямках.
• Одним із напрямків роботи є надання переконливої, доступної інформації про наслідки відхилень від соціально прийнятої поведінки. Крім того, соціальний педагог спрямовує свою роботу на поліпшення соціального статусу учня в школі, оскільки він впливає на самооцінку та самосвідомість особистості. Поліпшенню соціального статусу особистості в колективі може сприяти: діагностика сформованості провідної діяльності особистості, рівня
 

• її мотивації; діагностика психолого-педагогічних чинників несформованості провідного виду діяльності; діагностика офіційного і неофіційного статусів у колективі; зміна положення особистості в колективі однолітків на основі позитивної характерологічної домінанти та відповідних сприятливих умов реабілітації та корекції (тренінг досягнень, мотивації, реконструкції провідної діяльності).
• Соціальний педагог першочергово вирішує питання формування позитивної життєстійкості особистості, що сприяє розширенню у школярів знання про оточуючий світ; розумінню власної людської сутності та визначенню свого місця у суспільстві; навчанню людини раціонально використовувати час, звільнивши місце для роздумів і розумної оцінки важливості і значущості події, власної поведінки, особистісного вибору; вихованню уміння особистості правильно визначати власні можливості, володіти собою у будь-який ситуації; вихованню у людини вміння раціонального вибору доцільних шляхів вирішення складних життєвих ситуацій соціально виваженими способами.
• Також діяльність соціального педагога в багатьох випадках спрямовується на акумулювання незайнятості, розвиток пізнавальних інтересів. У зв'язку з цим доцільним є:
• 1)  діагностика інтересів пізнавальної сфери учня;
• 2)  поліпшення  соціалізації  особистості  шляхом  включення  її
• інтелектуальну, соціокультурну, розважальну та іншу альтернативну діяльність.
• процесі проведення профілактичних заходів соціальний педагог обов’ язково бере до уваги психологічні, індивідуальні та вікові особливості підлітків, з якими проводиться робота. Бесіди проводяться в невеликих групах, в ході яких детально розкривається руйнівна дія шкідливих наркотичних речовин. Під час бесід слід акцент робиться на здоровому способі життя.
• Серйозною та важливою формою роботи соціально педагога з учнями є виявлення категорії підлітків, які схильні до девіантної поведінки. Вона проводиться з кожним учнем окремо. Соціальний педагог діагностує ознаки, які свідчать про потяг підлітків до наркотиків чи алкоголю. Ця форма профілактичної роботи проявляється у низці наступних фаз: фаза спостереження (виявлення чогось незвичайного у поведінці учня); фаза виявлення відхилення; фаза тлумачення проблеми; фаза впевненості у правильності діагнозу; бесіда з учнем.
• Перша розмова з учнем має на своїй меті змусити його обдумати своє становище, викликати бажання подолати проблему, усвідомити її негативні наслідки.
• Робота з учнем, схильним до девіантної поведінки відбувається за певними правилами. Перш за все соціальний педагог створює атмосферу,
• якій підліток буде почувати себе спокійно і впевнено. Соціальний педагог не розвиває тем, які не стосуються справи; пояснює, що інформація, яку він повідомить не буде використовуватись проти нього. З дитиною він завжди відвертий, уважно слухає, концентрується на видимій поведінці та на реальних зовнішніх обставинах, уникає ролей слідчого, священика, прокурора, директора, спеціаліста.
 

• Розмова з девіантним підлітком включає такі запитання: „ Чи бачиш ти проблему?”; „ Що ти сам робиш з цим?”; „ Чи тобі потрібна допомога?”; „ Яка допомога тобі потрібна: в школі чи за її стінами?”; „ Яку роль можуть відіграти батьки?”.
• Завдання соціального педагога полягає у визначенні межі своїх можливостей, можливостей школи та батьків, обдумуванні питання доречності звернення до інших спеціалістів. На цьому етапі вирішується питання про наступну зустріч, бесіду.
• Допомога підлітку за межами школи надається за умови його згоди. В іншому випадку соціальний педагог просто консультується зі спеціалістом з приводу проблеми підлітка.
• У процесі роботи соціального педагога з девіантним підлітком він дотримується таких стратегій:

1. надання порад, визначення проблеми, пояснення чому зміна поведінки в позитивну сторону є важливою;

3. усунення перешкод – визначення перешкод та допомога у їх практичному вирішенні;
5. забезпечення вибору – пропонування ряду виборів зменшує опір і допомагає учневі пережити етап активного прийняття рішення щодо
7. відмови від шкідливої звички, деструктивної поведінки; 4) зменшення потягу – визначення позитивних стимулів, які
9. спонукають учня продовжувати палити, вживати алкоголь, наркотики, подальша перевірка їх цінності та переваг, акцентування на перевагах;
5. прояви співчуття – використання рефлективного слухання, щоб зрозуміти, яке значення надає учень своїй шкідливій звичці, своїй проблемі;розуміння його почуття;
7. забезпечення зворотного зв'язку – заохочення зворотного зв'язку від сім'ї, друзів, порівняння зворотних зв'язків;
8. пояснення цілей – угода між педагогом та учнем про спільну мету, цілі;
10. активна допомога – підтримка та демонстрація ставлення активної допомоги у процесі змін учня, виявлення ініціативи в заохоченні подальших зустрічей.
12. Усі вище перелічені стратегії покликані змотивувати підлітка до змін у його стилі життя, характері поведінки, вплинути на особистість учня, його свідомість з метою формування позитивних якостей характеру та корисних форм поведінки.
14. Робота ж соціального педагога у школі є необхідним і важливим компонентом шкільної політики. На спеціаліста лягає велика відповідальність при здійсненні профілактичної роботи у середовищі підлітків. Ця робота буде мати позитивні результати лише за умови високої професійності, відповідальності соціального педагога, також за умови різностороннього впливу на особистість учня, сукупності таких форм та методів роботи, які будуть виховувати активну, самостійну особистість, що добровільно відмовиться від негативних форм поведінки і буде прагнути розвивати свої здібності, реалізовувати власні можливості.

16. Список основних використаних джерел:

18. 1. Голованова Т. П., Гапон Ю. А. Волонтерство в соціальній роботі як феномен цивілізованого суспільства. - Запоріжжя, 1996.

 

20. The article is devoted to the problem of the peculiarities of social-pedagogical work with breach behaviour children.
21. Key words: breach behaviour, child, social worker, prophylactic.