Політична структура суспільства, її структура та основні функції

Природно, одним з важливих елементів політичної системи суспільства і є політична свідомість - сукупність політичних ідей, поглядів, уявлень, звичаїв, традицій, що відображені в різних політичних документах і які є в політичних і правових нормах, що стала складовою частиною суспільної свідомості, а також практично буденних знань, досвіду мас та індивідів, надбаних ними в результаті конкретного політичного життя. Будучи відображенням і формуючись, насамперед, під впливом конкретної соціальної і політичної практики, ціннісні орієнтації і настанови учасників політичного життя, їх емоції і забобони впливають сильніше на їх поведінку і всю політичну динаміку життя. Ще недавно спостерігалась висока політична активність населення України, радували інтенсивні процеси демократизації, але потім провали в політиці перетворень, нездійснені сподівання, надії і розчарування, зневір' я широких верств суспільства, зростаюче недовір' я до політичних і управлінських структур, до політичних лідерів породили в багатьох людей апатію, соціальну стомленість.

Становище суспільної, в тому числі і політичної, свідомості, її спрямованість, ступінь зрілості та динаміка відображаються в громадській думці, взаємодія якої з соціальними та політичними інститутами має подвійний характер. По-перше, ніяка політика і ніякі управлінські рішення не можуть розраховувати на серйозний успіх, якщо не враховується думка громадськості. історичний досвід показує, що політику або конкретне рішення можна і нав' язати, не беручи до уваги суспільні, громадські настрої, думки людей. Але тоді для їх здійснення потрібні примус, насилля, використання каральних заходів і репресії. Такий спосіб дії з неминучістю веде до поневолення особи, відчуження народу від влади. Громадська суспільна думка є каналом зворотного зв' язку між органами управління і суспільством. По-друге, при всій високій оцінці громадської суспільної думки, її значимості в політичному житті необхідно пам' ятати і про те, що громадська, суспільна думка може відставати від динаміки подій, запізнюватись із виявленням і оцінкою певних процесів і необхідних рішень, особливо у зв' язку з відсутністю або недостатністю інформації. Але соціальні політичні інститути не можуть і не повинні сліпо йти у фарватері суспільної думки. Відомо чимало випадків, коли виникла гостра потреба запобігання або корегування подій. і тут у ставленні до суспільної думки виникає завдання впливати на її формування. Практично такі дві сторони ставлення - облік і формування - не існують окремо, а взаємно доповнюють одна одну.

Значну роль в політичній системі відіграє політична культура. Політична культура - історичний досвід, пам' ять соціальних спільностей і окремих людей у сфері політики, їх орієнтації, звички, що впливають на політичну поведінку. Політична культура - особлива частина загальної культури суспільства, хоча і має певну автономію, пов' язана з конкретною політичною системою, хоча і не зводиться до неї. Політична культура передбачає, по-перше, пізнавальні орієнтації, що охоплюють знання про політичну систему, її роль, носії ролей і її функціонування; подруге, емоційні орієнтації, що відображають почуття, які випробовуються ставленням до політичної системи, її функцій, учасників і їх діяльності; по-третє, оцінні орієнтації, що відображають особисте ставлення до політичної системи, її учасників та їх дій. Важливою характеристикою політичної культури конкретного суспільства виступає ступінь її однорідності. Серед факторів, що визначають однорідність політичної культури, виступають об' єктивна соціальна полярність суспільства і неоднорідність політичних структур, що породжують широкий розкид потреб та інтересів груп, особистостей, які також по-різному формують елементи їх політичної культури. Політична культура визначає і якість політичних відносин, і діяльність в суспільстві, а також розкриває ступінь соціально-культурного розвитку людини і міру її активності в перетворюючій політичній діяльності. Політична культура виступає і важливою складовою духовного життя суспільства, знаходить відображення у політичній свідомості, в тому числі і в її ідеології. Проте багато орієнтацій, що становлять політичну культуру, йдуть від природи, інтуїтивно, і часто проявляються у них довільно, без попередніх роздумів. Збереження у підсвідомості таких почуттів визначає поведінку громадян і зміст політичної діяльності, сприяє формуванню глибших уявлень про політику. Політична свідомість виступає лише однією з форм реалізації політичної культури поряд з неусвідомленими реакціями, орієнтовними і імпульсивними актами поведінки. Поведінка - це спосіб існування культури, без якої вона неможлива.

3. Функції політичної системи.

Будучи самостійним організмом, політична система має своїми можливостями, або умовно кажучи, здібностями. Американські політологи Д. Істон, Г. Алмонд називають чотири основні можливості:

1) регулююча, що стосується  управління поведінкою груп та  індивідів (ведення норм, дія адміністрації  тощо);

2) екстракційна, пов'язана  з добуванням необхідних для  свого функціонування економічних  та інших ресурсів;

3) дистрибутивная - здатність  розподіляти і перерозподіляти  ресурси, блага, послуги, відзнаки та  інше;

4) реагуюча, пов'язана з  необхідністю постійно відповідати  на вимоги соціального середовища, адаптуватися до її ізмененіям4.П. Шарон цілком обгрунтовано додає  ще п'яту, не менш істотну, а  можливо, найважливішу здатність: саморегуляції, що характеризує внутрішню, звернену  на себе керованість.

Здібності реалізуються у функціях політичної системи, або інакше, в головних її видах діяльності. Останні ж визначаються тією роллю, яку об'єктивно покликана відігравати політична система в суспільстві. А саме: забезпечувати існування даного суспільства як єдиного самоврядного соціального організму.

Функціональний підхід в аналізі політичної системи включає три рівні: розгляд взаємодії системи із суспільством в цілому "в її внутрішньому функціонуванні і в її збереженні та адаптаціі5. Зрозуміло вони взаємопов'язані, більше того, взаємопроникають і в реальному житті швидше представляють аспекти (сторони) різних видів діяльності політичних інститутів.

Функції політичної системи, звернені більшою мірою до інших підсистем суспільства:

1.Забезпечення політичної  влади певної соціальної групи  або більшості членів даного  суспільства, країни. Політична система  є інституційна (упорядкована, закріплена  нормами) форма буття влади. Через  інститути, що утворюють політичну  систему, здійснюється легітимація  влади, реалізується монополія на  видання законів, що мають загальнообов'язковий  характер, і застосування примусу  для їх виконання. Політична система, за визначенням Г. Алмонда, - це легітимна, підтримуюча порядок або трансформує система в суспільстві.

Політичною системою встановлюються і здійснюються певні форми і методи владарювання: насильницькі і ненасильницькі, демократичні і авторитарні. Застосовується та чи інша субординація і координація політичних інститутів.

Інституціоналізація політичної системи здійснюється через Конституцію - звід затверджених в правовому порядку зразків інститутів, законів і політико-правової практики.

2. Політична система - керуюча  система. Вона регулює суспільні  відносини, управляє різними сферами  життєдіяльності людей в інтересах  окремих соціальних груп або  більшості населення. Обсяг управлінських  функцій, масштаби, форми і методи  управлінської діяльності політичних  інститутів залежать від типу  суспільних систем. Так, сфера впливу  політичних інститутів в сучасних  розвинених капіталістичних країнах  на економіку значно вужче, ніж  в країнах соціалістичної орієнтації.

Така особливість пояснюється двома обставинами. У позитивному плані: соціалізм в ідеалі передбачає, свідоме творчість мас. Політика як форма організації масової діяльності покликана тут стати найважливішим фактором історичного прогресу, В дійсності негативна роль політики та її інститутів в країнах, які зробили соціалістичний вибір, стала надмірною, деформованою. Політичні інститути значною мірою поглинули суспільство, так як його соціальні організації не були розвинені достатньою мірою і поступилися свої ролі державним структурам.

Дія політичної системи як керуючої включає постановку цілей і розробку на їх основі політичних проектів діяльності соціальних інститутів. Дану функцію, звану політичним целеполаганием, не можна абсолютизувати. Процес суспільного життя при всіх історичних умовах і системах не буває глобально цілеспрямованим. Свідоме завжди поєднується зі стихійним. Драматичні сторінки розвитку нашої країни спростовують стереотипну, пропагувати багато років характеристику радянської історії лише як практичного втілення наукової теорії марксизму-ленінізму.

3. Політична система забезпечує  певну єдність всіх соціальних  груп і верств населення, оскільки  це необхідно для збереження  статус-кво суспільства. Вона об'єднує  ці соціальні групи і верстви  навколо спільних соціально-політичних  цілей і цінностей, що дає можливість  реалізувати як інтереси системи  в цілому, так і інтереси окремих  груп. Політична система, пише П. Шаран, є система взаємодії, яка трапляється у всіх незалежних суспільствах, яка виконує функцію їх інтеграції та адаптації за допомогою застосування або загрози застосування більш-менш легітимного прінужденія6.

4. Одна з найважливіших  функцій політичної системи - створення  необхідних політичних умов для  функціонування і прогресу економіки (правове закріплення форм власності  на засоби виробництва, забезпечення  єдиного економічного простору, проведення податкової політики, регулювання фінансової системи  і т.п.).

5. Захист даного суспільства, її членів від різного роду  руйнуючих (внутрішніх і зовнішніх) впливів. Йдеться про захист від  деструктивних елементів, включаючи  кримінальні групи, які набувають  у наш час міжнародний характер, від зовнішніх агресій (військової, економічної, ідеологічної, інформаційної), нарешті, від екологічної катастрофи.

Таким чином, політична система реалізує функцію визначення мети й целедостижения, забезпечує порядок у суспільстві, тримає під контролем процеси соціальної напруженості у відносинах між людьми, забезпечує його єдність, створює умови для безпеки (фізичної, правової, професійної та іншої), розподіляє матеріальні і духовні цінності (прямо чи опосередковано) між членами суспільства, мобілізує ресурси для задоволення соціальних потреб.

Набір функцій політичної системи прямо пов'язаний з складовими її елементами. Залежно від виконуваних функцій і ролей можна вичленувати такі елементи:

1. Політичне співтовариство  людей, що включає великі соціальні  групи - несучі соціальні компоненти  системи, правлячі еліти, групу державних  службовців, різні верстви виборчого  корпусу, військових і т.д., словом, всіх тих, хто стоїть при владі, прагне до неї, проявляє тільки  політичну активність або ж  відчужений від політики і  влади.

2. Сукупність політичних  інститутів і організацій, складових  структури системи: держава, всі  щаблі правління від вищих  органів влади до місцевих, політичні  партії, суспільно-політичні та неполітичні  організації, що переслідують політичні  цілі (об'єднання підприємців, групи  інтересів та інші).

3. Нормативна підсистема: політичні, правові та моральні  норми, традиції, звичаї та інші  регулятори політичної поведінки  й діяльності.

4. Функціональна підсистема: методи політичної діяльності.

5. Політична культура  і комунікативна підсистема (засоби  інформації).

До числа елементів політичної системи відносяться всі інститути соціального життя, групи людей, норми, цінності, функції, ролі, засоби, за допомогою яких реалізується політична влада і здійснюється управління громадської життєдіяльністю людей. У складі системи - політичні структури і спільнота людей з властивим йому чином політичному житті стилем політичної діяльності.

Політичні інститути - один з основних елементів політичної системи. Кожен соціальний інститут займає певне місце в політичній системі. Характер інститутів та їх взаємодія обумовлені властивостями системи як цілого. Скажімо, функції політичної партії в нинішніх західноєвропейських країнах визначаються типом існуючих в цих країнах політичних структур. Залежно від цього ті чи інші інститути набувають роль панівних. Як, наприклад, церква в феодальному суспільстві або право в сучасному суспільстві. І, тим не менше, кожен конкретний інститут несе в собі функції з ухвалення політичних рішень, контроль за змінами системи і соціального середовища і політичної комунікації.

Оскільки існування і діяльність політичних інститутів пов'язані тільки з притаманними їм функціями, ролями і нормами, то вони набувають відносну самостійність в рамках системи. Такі, наприклад, властивості політичних та ідеологічних апаратів влади. Історії, в тому числі вітчизняної, відомі випадки, коли апарати височіли над державою, партіями і перетворювалися на пануючу над ними бюрократичну силу. Передчасно говорити, що така тенденція сьогодні викоренена в нашій країні. Демократичні вивіски над новими апаратами ще не означають докорінної зміни змісту їх діяльності а взаємовідносини з державою та суспільством.

Функції політичних інститутів виявляються і реалізуються в їх взаємозв'язках. Останні поділяються на вертикальні і горизонтальні. Перші означають проходження одних інститутів приписами інших (скажімо, місцевих органів влади центральному уряду країни). Централізація влади завжди заснована на вертикальних зв'язках. Другі (горизонтальні зв'язки) характеризуються взаємодією інститутів як рівнозначних в політичній системі, рівноправних по своїм владним функціям. Без них не здійсненна децентралізація влади і управління.

Ядро політичної системи - держава. Держава виступає знаряддям політичного господствa певного класу (або класів) та управління суспільством. Але це лише одна з концепції сучасної політичної науки. Причому не слід її спрощувати. К. Маркс, як відомо, підкреслював, "що держава в суспільстві з класово-антагоністичної структурою вирішує завдання двоякого роду:" виконання загальних справ, що випливають з природи всякого суспільства, і специфічні функції, що випливає з протилежності між урядами народними масами.

Держава - багатофункціональний інститут. Це відносно самостійна підсистема публічної влади і управління суспільством, що включає сукупність ієрархічно взаємозалежних і взаємодоповнюючих інститутів, структур. У їх числі: інститути законодавчої, виконавчої та судової влади, правова система, державна адміністрація, органи представницької та виконавчої влади на регіональних рівнях і, нарешті, інститути місцевого самоврядування.

Політична система, будучи організованою сукупністю взаємодіючих політичних суб'єктів, вся складається з політичних дій і відносин. Тому ні те, ні інше не має сенсу розглядати в якості якихось окремих елементів системи. В єдності політичні дії і політичні відносини утворюють сам зміст системи. Соціальні інститути - це організовані форми функціонування політичних відносин. Політичні та правові норми знову-таки фіксують зразки взаємозв'язків і взаємодій політичних суб'єктів. Таким чином, якою б структурний елемент системи ми не взяли, у всіх випадках стикаємося з однією і тією ж матерією - політичними відносинами. І всюди їх стрижнем виступає влада, боротьба за владу або участь у ній, заперечення існуючої влади або забезпечення її стабільного функціонування.