Політична субкультура молоді

Рух „Wandervogel” намагався створити вільний для самореалізації простір, тобто модифікував наперед задані суспільством способи мислення, поведінки та відчуттів у одновікових групах”.

Поняття молодіжної культури було впроваджене  реформаторським педагогічним крилом руху „Wandervogel”, найвизначнішим представником  якого був Густав Вайнекен. У сенсі  революції у школі „молодіжна культура” була противагою існуючим ієрархічним структурам батьківського дому та школи. Нова педагогічна ідея покликана була визначити принцип партнерських стосунків „учень – учитель” або „діти – батьки”. Тому підкреслювалася самоцінність молодіжної фази, яка, за Вайнекеном, відіграє для дітей значну роль. Як важливу причину виникнення громадянського молодіжного руху варто назвати суспільну ситуацію буржуазії на межі століть. Швидка індустріалізація Німеччини принесла із собою суспільні зміни, „в яких середній клас відчував загрозу з двох боків: зі сторони індустріально-технологічної – через тенденцію до монополізації, та зі сторони дедалі сильнішого робітничого класу”.

Обидва ці суспільні явища поставили  під загрозу цінності та норми буржуазії, що, з точки зору молоді, вело до відкриття життєвого горизонту. Ідентифікація із традиційними життєвими проектами батьків була усе складнішою, оскільки втрачала цілісність внаслідок „швидких соціальних та нормативних змін”. Позаяк дорослий світ не міг більше допомогти у віднайдені „цієї” нової ідентичности, молодь була узалежнена від вільних секторів, попередньо не зайнятих дорослими. У цих вільних секторах молодь однієї вікової категорії намагалася замінити застарілий ціннісний канон старшоїґенерації. Рух „Wandervogel” був середовищем, де могла відбуватися необхідна для досягнення ідентичности робота, а також випробування нових життєвих можливостей та ідей однодумців.

Оскільки на стадії виникнення концепція  молодіжної культури була тісно пов’язана  із буржуазним молодіжним рухом, головна  увага молодіжних досліджень доволі довго була зосереджена на проблемах розвитку буржуазної молоді: „Ця орієнтація знайшла свій вираз у конотаціях поняття молодіжної культури. „Молодіжну культуру”, яка розвивалася у колі „Wandervogel”, ототожнювали із молоддю або навпаки, простір для молоді, який розвивався у реальному історичному часі, ототожнювали із цією культурою. Тому дикі банди молоді із робітничого середовища та різні форми організованої культури цієї молоді доволі довго перебували поза увагою творців концепції молодіжної культури”.

1.2.2.2. Аспекти сучасного значення  поняття молодіжної культури 

У процесі сучасної дискусії навколо  поняття молодіжної культури треба  пам’ятати таке: у Вайнекена молодіжна  культура є також педагогічним і  соціально-політичним поняттям. Цей історичний компонент, напевне, змінився у цьому понятті, але сенс його змінився:

„Культура у сучасних молодіжних культурах означає (...) створення  стилів у медіях, „освітній” сенс яких залишається дискусійним серед педагогів: консум, поп і рок, мода і створення нових соціальних пріоритетів”.

Проте існує намагання звернути більше уваги на феномен молодіжно-культурних форм самовиразу. Такі автори, як Вілліс, ставлять у центр молодіжно-культурну поведінку і, разом з нею, сферу молодіжної культури, вказуючи на життєво важливі моменти культурної практики. Вони намагаються критично підійти до багатократно ускладненого характеру інтернаціоналізованих та масмедіально визначених молодіжних культур як до сфери чистого споживання. Вони визначаються як життєві сфери молоді, у яких „індивідуальні ідентичності” продукуються і репродукуються там, де може відбуватися необхідна соціальна та просторова локалізація окремої особи у суспільних групах”. Ферхгоф також вважає, що стиль розвиває ідентичність молодої людини. Він займає місце ослабленої нестримною ерозією функції сприяння ідентичності традиційно-колективних життєвих форм”.

На противагу первісному поняттю  молодіжної культури у Вайнекена, яке  стосувалося буржуазної молоді й  виключало робітничу молодь із своєї  концепції, сучасна концепція молодіжних культур намагається включити молодь усіх станів та класів. Саме Центр сучасних культурних студій у Бірмінгемі, де працює Пол Вілліс, звертає особливу увагу на пролетарські або робітничо-молодіжні культури. Варто зауважити, що їхня концепція молодіжної культури виходить з умов життя англійської робітничої молоді, і тому лише в обмеженому обсязі може бути перенесена на стосунки в ФРН. Ця концепція передбачає, що „молодіжні культури насамперед є підодиницями класової базової культури”. У ФРН неможливо провести чітке розмежування поміж класами чи станами, і тому неможлива однозначна локалізація класових базових культур. Тим не менше, ця тенденція набула поширення у ФРН, у наукових дослідженнях 70-х років. Результатом стало акцептування побутово-культурних життєвих практик молоді.

1.3. До структури молодіжно-культурної  поведінки 

Спираючись на Кларка та Леві-Стросса, Нахтвей використовує поняття bricolage (з фр. „майстрування”) для характеристики структури молодіжно-культурної практики. Він аналізує процес майстрування, але протиставляє його фаховій діяльності інженера: „Робота інженера залежить від того, чи він матиме у своєму розпорядженні необхідні засоби – інструменти і сировину, на роботу ж ремісника не впливає обмеженість його засобів”.

Ремісник відзначається тим, що „може обійтися дослівно тим, що має під руками, тобто обмеженим вибором інструментів і матеріалів, які є ще й гетерогенними, бо вони випадкові та не пов’язані з даним проектом, ані з жодним іншим проектом”.

У суб’єктивному виборі інструментів та матеріалів відображається особистість ремісника. У контексті молодіжно-культурної практики інструменти та сировина мають сенс і містять певне „повідомлення”. Вибір інструментів і матеріалів, з одного боку, визначається властивими їм закодованими значеннями та повідомленнями, а з іншого боку – можливостями, які пропонують ці закодовані матеріали до майстрування або комбінацій, аж до виготовлення нових повідомлень. Ці можливості, звісно, обмежені, тобто значення матеріалів неможливо перекодувати довільним чином, кожна річ зберігатиме свою особливу історію. Але треба мати на увазі, що значення предметів піддається перекодуванню, і вони таким чином набувають характеру сировини, яка надається до роботи. „Ця діалектика обмежености та інновації, обмежености та розмежування є важливою для нашого контексту, бо робота ремісника відкриває поле для дії, яким володіють речі та об’єкти щоденного життя”.

Необхідні для бріколажу сировинні  матеріали – це „виготовлені для  ринку культурні мас-медіа та товари”. Процес реструктуризації сигніфікованих об’єктів є процесом надання нових значень, перекодування культурних товарів (музика, танець, кіно, мова, одяг тощо), коли вони вступають у нові взаємозв’язки. Згідно з Ферхгофом, „цей процес виробництва стилю тотожний для молоді із процесом розвитку ідентичности”.

„Якщо і під цією перспективою зберігати термін бріколаж, то робота над ідентичністю як формою певної системи ставлення до себе і до світу є формою фрагментарного майстрування”.

Таким чином, зростає тенденція до відкритого характеру ідентичности, яка відзначається  дедалі більшою кількістю зламів і тріщин, змінами та орієнтацією на власне життя. Життя як перспектива однієї прямої лінії для багатьох молодих уже належить до минулого.