Поняття стилів мовлення

2.      науково-популярний – застосовується для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних досліджень для нефахівців, із використанням у неспеціальних часописах і книгах навіть засобів художнього та публіцистичного стилів;

3.      науково-навчальний – наявний у підручниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного й образного викладу й н включає використання елементів емоційності.

 

РОЗДІЛ 5. Публіцистичний стиль.

 Сфера використання – громадсько-політична,  суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.

 Основне призначення: 

 ¨      інформаційно-пропагандистськими  методами вирішувати важливі  актуальні, злободенні суспільно-політичні  проблеми;

 ¨      активний вплив  на читача (слухача), спонукання його  до діяльності, до необхідності зайняти певну громадську позицію, змінити погляди чи сформувати нові;

 ¨      пропаганда певних  думок, переконань, ідей, теорій та  активна агітація за втілення  їх у повсякдення. 

 Основні ознаки:

 ·        доступність  мови й формування (орієнтація  на широкий загал);

 ·        поєднання  логічності доказів і полемічності  викладу; 

 ·        сплав  точних найменувань, дат, подій,  місцевості, учасників; 

 ·        висловлення  наукових положень і фактів  емоційно-експресивною образністю;

 ·        наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, яке має здебільшого тенденційний характер;

 ·        широке  використання художніх засобів  (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол  і т. ін.).

 ·        Основні  мовні засоби:

 ·        синтез елементів наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;

 ·        лексика  насичена суспільно-політичними  та соціально-економічними термінами,  закликами, гаслами (електорат,  багатопартійність, приватизація  та ін.);

 ·        використовується багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.);

 ·        уживання  в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та  інших термінів (орбіти співробітництва,  президентський старт і под.);

 ·        із морфологічних  засобів часто використовується  іншомовні суфікси і ст. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний);

 ·        синтексисові  публіцистичного стилю властиві  різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками ті ні.);

 ·        ключове,  вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючи заголовки; 

 ·        ключове,  вирішальне значення мають влучні, афористичні, інтригуючі заголовки;

 Публіцистичний стиль за  жанрами, мовними особливостями  т способом подачі інформації  поділяється на такі підстилі:

1.      стиль ЗМІ –  засобів масової інформації (часописи, листівки) радіо, телебачення. тощо);

2.      художньо-публіцистичний  стиль (памфлети, фейлетони, політичні  доповіді, нариси тощо);

3.      есе (короткі  нариси вишуканої форми);

4.      науково-публіцистичний  стиль (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).

РОЗДІЛ 6. Епістолярний стиль.

 Сфера використання – приватне  листування. Цей стиль може бути  складовою частиною інших стилів, наприклад художньої літератури, публіцистики (“Посланія” І. Вишенського,  “Листи з хутора” П Куліша  та ін.).

 Основні ознаки 

 ·        наявність  певної композиції:

 ·        початок,  що містить шанобливе звернення; 

 ·        головна  частина, у якій розкривається  зміст листа; 

 ·        кінцівка, де підсумовується написане,

 ·        іноді  постскриптум. (Р.S. – приписка до  закінченого листа після підпису).

 Основні мовні засоби –  поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного  стилів.

 Сучасний епістолярний стиль  став більш лаконічним (телеграфним), скоротився обсяг обов’язкових  раніше вступних звертань та  заключних формувань увічливості.

 

РОЗДІЛ 7. Конфесійний стиль.

 Сфера використання – релігія  та церква.

 Призначення – обслуговувати  релігійні потреби як окремої  людини, так і всього суспільства.  Конфесійний стиль утілюється  в релігійних відправах, проповідях, молитвах (усна форма) й у “Біблії” та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо (писемна форма).

 Основні засоби:

 ·        суто церковна  термінологія і слова – символи; 

 ·        непрямий  порядок слів у реченні та  словосполученні; 

 ·        значна кількість метафор, алегорій, порівнянь;

 ·        наявність  архаїзмів. 

 Конфесійний стиль від інших  стилів відрізняє небуденна урочистість,  піднесеність.

 

РОЗДІЛ 8. Організаційно-діловий стиль.

 Його функціональні підстилі.

 У ст. 11. “Закону про мови” записано: “Мовою роботи, діловодства й документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів підприємств, установ. організацій є українська мова”.

 Офіційно-діловий стиль –  функціональний різновид мови, який  слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

 Основне призначення – регулювати  ділові стосунки в зазначених  вище сферах обслуговувати громадські  потреби людей у типових ситуаціях.

 Під функціональним різновидом  мови слід розуміти систему  мовних одиниць, прийомів їх  виокремлення та використання, обумовлених  соціальними завданнями мовлення.

 Мовленню у сфері управління  притаманна наука специфічних  особливостей. Учасниками ділового спілкування є органи та ланки управління – організації, заклади, підприємства, посадові особи, працівники, Характер і зміст інформаційних зв’язків, у яких вони можуть бути задіяні, залежить від місця установи в ієрархії органів управління, її компетенції, функціонального змісту діяльності.

 Ці стосунки стабільні й  регламентуються чинними правовими  нормами. 

 Специфіка ділового спілкування  полягає в тому, що незалежно  від того, хто є безпосереднім  укладачем документа й кому  безпосередньо його адресовано, офіційним автором та адресатом документа майже завжди є організація в цілому.

 Іншою важливою характеристикою  ділового спілкування є контракт  на адресність інформації.

 Суттєвим фактором ділового  спілкування, що впливає на  характер управлінської інформації, є повторність дій і ситуацій. Управлінська діяльність – це завжди – “гра за правилами”. Як наслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використовування весь час однакових мовних засобів.

 Наступною характерною рисою ділового спілкування є тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це у свою чергу, є наслідком певної стабільності її функції.

 Отже, можна вирізнити такі  властивості управлінської інформації  в умовах ділового спілкування:

 ·        офіційний характер;

 ·        адресність;

 ·        повторність; 

 ·        тематична обмеженість. 

 ·        Специфіка офіційно-ділового стилю  полягає в певних стильових  рисах (ознаках), що притаманні  лише йому, а саме:

 ·       нейтральний тон викладу змісту лише у прямому значенні;

 ·        точність та ясність повинні  поєднуватись з лаконічністю, стислістю  й послідовністю викладу фактів;

 ·        документальність(кожний офіційний  папір повинен мати характер  документа), наявність реквізитів, котрі мають певну черговість, що дозволяє довго зберігати традиційні стабільні форми;

 ·        наявність усталених одноманітних  мов6них зворотів, висока стандартизація  вислову; 

 ·        сувора регламентація тексту  для чіткої організації текст поділяє на параграфи, підпункти.

 Ці основні  риси є визначальними у формуванні  системи мовних одиниць і прийомів  їх використання в текстах  ділових (управлінських) документів.