Работа Эмиля Дюркгейма «Самоубийство»

Зрозуміло, що жінка ніколи не буде схожою на чоловіка і не буде спроможна виконувати в суспільстві  ті ж самі функції, які виконує  чоловік. Та вона в змозі виконувати приписані лише жінці ролі і цим  самим відігравати у суспільному  житті не менш важливу роль, аніж чоловік. І жінка, і чоловік мають змогу соціалізуватися в однаковій мірі, при цьому, зберігаючи усі свої відмінності. Таким чином відбулося б зближення двох статей і різниця між членами подружжя звелась би до мінімуму.

Отже, щоб чоловік та жінка зазнавали однакового впливу суспільних інститутів, потрібно щоб вони були істотами однакової природи. Тоді нерозривність шлюбних відносин не буде розглядатись, як чинник який сприяє одній статі і завдає шкоди іншій. В такому випадку цей чинник можна розглядати, як напрям профілактики суїциду, спричиненого шлюбною аномією.

Отже, Емілю Дюркгейму  вдалося визначити напрямки профілактики самогубств: для того, щоб подолати явище суїциду, перш за все потрібно у правильному руслі виховувати членів суспільства. Та щоб суспільство було спроможне на таке виховання, потрібно позбутися причин самогубств. Причини егоїстичного та аномічного самогубств можна усунути за допомогою згуртованості груп, які оточують індивіда. На роль таких колективів підходять професійні групи та кооперації, які об’єднують індивідів на підставі спільних інтересів та цілей. Щодо причин аномічного самогубства, яке спричинене шлюбною аномією, то їх можливо подолати таким шляхом – надати однакові умови соціалізації двом членам подружньої пари, щоб вони зазнавали однакового впливу зі сторони суспільства.

Висновки

Еміль Дюркгейм – один із загальновизнаних творців соціології, як науки, як професії та предмету викладання. Вплив його ідей відчувається у різних галузях соціологічного знання: від загальної соціологічної теорії до емпіричних та прикладних досліджень.

Проаналізувавши працю Еміля Дюркгейма «Самогубство», можна зробити певні висновки. Самогубство, на думку Дюркгейма, є умисним та усвідомленим актом, який здійснюється індивідом залежно від соціальної дисципліни.

У соціологічному дослідженні «Самогубство» можна впевнитись, що в основному на суїцидні настрої впливають соціальні причини. Між відсотком самогубств та рівнем інтеграції соціальних груп існує пряма залежність. При послабленні зв’язків міх індивідом та суспільством зростає кількість самогубств. Причини суїциду не пов’язана з проблемами у житті індивіда. Якщо люди вчиняють акт самогубства, то це не тому, що вони психічно хворі, і не тому, що їм щось не вдалось у житті. Їхні самогубні потяги, здебільшого, викликані тим,що індивіди не знають межі своїх потреб, не мають життєвої мети. Важкий стан, який переживають самогубці свідчить не про економічні потреби, а про моральні.

Саме, в залежності від  причин, вчений виділив чотири типи самогубств. Кожний тип суїциду спричиняється відповідними причинами соціального характеру. Фактори ж несоціального порядку можуть впливати на відсоток самогубств лише побічно. Якщо ж Дюркгейм звертався до таких факторів, то він відшукував той їх аспект, який пов'язаний з фактором соціальним.

Використовуючи дані офіційної  статистики Дюркгейм виявив ряд закономірностей: самогубства частіше трапляються  влітку, аніж взимку; чоловіки частіше  покінчують з життям, аніж жінки; старі люди – частіше, ніж молоді; солдати – частіше, ніж цивільне населення; одинокі – частіше, ніж заміжні, протестанти – частіше, ніж католики.

Список використаної літератури 

1.Арон Р. Етапи розвитку  соціологічної думки. – К.: Юніверс, 2004. – 688с.

2.Гофман А.Б. Социология  Эмиля Дюркгейма // Дюркгейм Э.  Социология. Ее предмет, метод,  предназначение. - М.: Канон, 1995. - 307-345 с.

3.Громов И.А., Мзкевич А.Ю., Семенов В.А. Западная теоретическая  соціологія. – СПб: Ольга, 1996

4.Дюркгейм Еміль Самогубство:  соціологічне дослідження / Пер. з фр. Л.Кононович. – К.: Основи, 1998. – 519 с.

5.Дюркгейм Э. О разделении  общественного труда.- М.: Наука, 1992

6.Захарченко М.В., Погорілий  O.I. Історія соціології від античності до початку XX століття. — К.:Либідь, 1993. – 336 с.

7.История буржуазной социологии  конца XIX - начала XX вв. - М.: Наука, 1979. – 344 с.

8.История социологии в  Западной Европе и США. Учебник  для вузов. Ответственный редактор  — академик РАН Г. В. Осипов. — М.:Норма, 2001. — 576 с

9.История теоретической  социологии В 4 т. / Ю.Н. Давыдов  (отв.ред.,сост.). Т.2. — М.: Канон, 1997. — 448с.

10.Осипова Е.В. Социология  Е.Дюркгейма. Критический анализ  теоретико-методологических концепций. - М.: Наука, 1977. – 280 с.

11.Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 1996. – 224 с.

12.Ритцер Дж. Современные  социологические теории. 5 изд. –  СПб: Питер, 2002. – С. 26-34

13.Воронцов А.В. История  социологии. ХІХ - начало ХХ века: в 2 ч. / А.В.Воронцов, И.А.Громов. - М.: Гуманитар.изд.центр ВЛАДОС, 2005.– 423 с.

14.Гофман А.Б. Семь лекций по истории социологии. Учебное пособие для вузов. М., 1995.