Соціально-педагогічна робота з пенсіонерами та з бездоглядними дорослими людьми

 

Основні функції соціально-педагогічного спілкування з людьми похилого віку і категорії: інформаційна, психотерапевтична, педагогічна, організаційна.

Інформаційна функція  полягає в інформуванні об'єкта соціально-педагогічної допомоги про шляхи розв'язання проблем  пенсійного забезпечення, оплати комунальних послуг, характеру отримання пільг, продажу чи обміну квартири тощо. З цією метою доцільною буде організація колективних зустрічей з юристом чи іншими фахівцями, які знають як вирішити ту чи іншу типову проблему пенсіонерів.

Особливої уваги потребує така робота з пенсіонерами віддалених сіл. Таких сіл досить багато на Поліссі  та в Карпатах. Старі люди з підірваним здоров'ям не завжди мають можливість добратися "до району", щоб дізнатися  як вирішити ту чи іншу свою проблему. У цьому випадку керівникам райдержадміністрацій та соціальних служб доцільно використати відомі ще з радянських часів "виїзди в народ". Сценарій їх не складний.

Визначається місце і  час зустрічі. Населення віддалених сіл заздалегідь повідомляється про це. У потрібний час місцевим керівникам необхідно потурбуватися, аби люди, особливо пристарілі, вчасно були доставлені до місця збору та поінформовані про кількість і характер районних служб, з представниками яких відбудеться безпосередня зустріч. Добре, щоб з назрілими питаннями та проблемами людей похилого віку ці представники були ознайомлені заздалегідь і мали можливість окремі із них вирішити до зустрічі. Саму зустріч можна провести у вигляді вечора запитань і відповідей, де на кожне конкретне питання відповідає представник тієї з районних служб, якої воно стосується. Під час проведення подібних заходів, якщо проблема не розв'язується, то хоч би започатковує свій розв'язок

Психотерапевтична функція  реалізується під час допомоги клієнту  в розв'язанні конфліктних ситуацій з адміністрацією, колегами по роботі, сусідами, обслуговуючими організаціями, членами родини, сім'ї. Її найчастіше доводиться надавати в тих випадках, коли клієнт сам звертається за допомогою, пересвідчившись, що опори на власний житейський досвід мало. У цьому випадку вивчення проблеми підопічного та вироблення конкретних порад є насправді психотерапевтичною діяльністю і відрізняється від психотерапевтичної практики лікарів-психіатрів та медичних психологів лише тим, що соціальний педагог не використовує таких цілеспрямованих психотерапевтичних засобів, як гіпноз та психоаналіз. Але в його арсеналі повинні бути вироблені вміння формувати доцільні психологічні установки, знімати негативні суґестивні комплекси і формувати позитивні.

Люди похилого віку нерідко відчувають психологічний дискомфорт. Інколи це відчуття може набирати особливо загострених форм. У цьому випадку виникає необхідність психотерапевтичного спілкування з клієнтом. Воно має низку своїх особливостей і тому його слід розглянути детальніше. 

Технологія психотерапевтичного спілкування з клієнтом похилого віку.

Таку технологію, розраховану  для людей молодших вікових груп, доволі повно розробив психолог І.О.Трухін. З деякими змінами її можна  використовувати і для людей  старших.

Загальні закономірності психотерапевтичного спілкування вчений пов'язує з необхідними послідовними етапами вирішення проблеми клієнта. Дотримування послідовності цих етапів якраз і дає можливість технологізувати процес психотерапевтичного впливу.

Етап створення сприятливих обставин для спілкування включає такі компоненти:

-подолання побоювання  клієнта принизити себе в очах  молодшого за віком консультанта, який в окремих випадках може "в сини" годитися;

-подолання недовіри клієнта  до спроможності молодшого спірозмовника розібратися в його проблемі; вияв емпатії та поваги до клієнта, підтримка і позитивна оцінка його особистості; демонстрація соціальним педагогом готовності до допомоги.

Етап  вивчення проблеми клієнта. Включає знайомство консультанта зі всіма обставинами справи, особистісними рисами клієнта, оцінкою ним ситуації. Визначення на основі використання методології принципу доповнюваності Нільсона Бора рамок часу, простору та обставин, у межах яких позиція, зайнята клієнтом, зберігає свою істинність.

Етап  формування оцінки психотерапевтичної ситуації. Основними компонентами такої оцінки є: визначення рамок істинності позицій, зайнятих іншими учасниками проблемної ситуації; співставлення цих рамок із подібними рамками істинності позиції клієнта і на основі принципу комплементарності (доповнення до цілого) визначити елементи доповнення до цілісного та завершеного; на основі вивчення причин проблеми клієнта та особливостей його характеру встановити рівень готовності клієнта, з одного боку, до здійснення певних доповнень до власної позиції з метою забезпечення її повноти і цілісності, а з іншого, до виявлення готовності клієнта співпрацювати з консультантом; визначення здатності підопічного долати труднощі, йти на компроміс, домовлятися, узгоджувати, самокритично оцінювати власні поступки; вивчення обставин життя клієнта і ролі в ньому інших учасників ситуації; виявлення можливостей психотерапевтичної допомоги з боку консультанта.

Етап формування цілей, завдань та програми психотерапевтичної допомоги. Соціальний педагог розробляє програму допомоги клієнту, визначає її тактичні основи. Після цього повідомляє клієнту про наявність такої програми, можливості її реалізації та очікувані результати. Однак перед клієнтом ставляться умови, дотримання яких може забезпечити успіх програми. У випадку, коли підопічний погоджується на співпрацю, у країнах із розвиненою системою соціальної допомоги існує практика складання контракту соціального педагога чи працівника з клієнтом. У такому контракті прогнозується результат допомоги, обумовлюються обов'язки клієнта та консультанта. Останній несе відповідальність за вибір тактики допомоги, клієнт- за виконання даних йому вказівок та рекомендацій.

Консультативна  допомога може включати такі види діяльності соціального педагога: допомога у зміні певних життєвих обставин клієнта, наприклад, зміна умов праці, вирішення житлових проблем, отримання можливих пільг, налагодження стосунків у виробничому колективі, у сім'ї, з сусідами; захист від несправедливих посягань сторонніх людей; організація професійної психотерапевтичної допомоги у формі індивідуальної чи групової терапії у випадку появи в клієнта стійких негативних емоційних станів, неадекватного реагування на труднощі, навколишніх, а також певних психічних розладів; формування у підопічного впевненості у можливостях розв'язання проблемної ситуації та спрямування зусиль на її конструктивне вирішення.

І.О.Трухін рекомендує соціальному педагогу у процесі  консультації клієнта дотримуватися  таких загальних правил:

-Пропонувати  клієнту не один, а кілька варіантів  вирішення його проблеми, резервуючи  за ним право вибору.

- Поряд із  самими рекомендаціями давати  оцінку складності їх виконання,  щоб клієнт знав, чого вартий  кожний із варіантів.

-Вибір клієнта має бути максимально самостійним. Доцільно пропонувати клієнту обґрунтувати його.

-Навчити клієнта  контролювати перебіг вирішення  власної проблеми, запропонувавши  йому певні критерії оцінки  змін на краще.

-Надати можливість  клієнту отримувати рекомендації консультанта у ході практичного вирішення проблеми.

-Консультанту  слід упевнитися, що клієнт правильно  зрозумів запропоновані рекомендації  і не має внутрішнього протесту  проти них.

Етап  виконання програми допомоги залежно від складності проблеми може бути пов'язаним не лише з діяльністю соціального педагога, а й фахівців інших служб.

Найважливіші  правила психологічного консультування, на думку І.О.Трухіна, полягають у  тому, що:

-Консультант  не повинен висувати ніяких  гіпотез щодо проблеми клієнта,  доки не отримає достатньо інформації про нього.

- Практичні  рекомендації давати лише за  умови появи впевненості в  тому, що клієнт їх виконає.

-Не слід маніпулювати  чи експериментувати з клієнтом, розглядаючи його лише як об'єкт  вивчення.

-Бути відвертим  з клієнтом, не намагатися його "переграти" чи "розколоти", як це міг би зробити слідчий.

-Консультант  не повинен зловживати саморозкриттям  і мінятися з клієнтом ролями. Це буває корисним лише у  виняткових випадках.

-Клієнта не  завжди слід розуміти за аналогією  з собою, оскільки він є іншою людиною (а в нашому випадку, до того ж, можуть мати місце ще й значні вікові відмінності - С.П.).

-Судження про  клієнта слід формулювати у  вигляді гіпотези, а не безапеляційно.

-Якщо клієнт  заперечує трактування консультантом  його проблеми, це ще не є підставою для відмови від гіпотези, оскільки таке заперечення може бути захисною реакцією.

- Чим менше  досвіду в консультанта, тим уважніше  йому слід вислуховувати підопічного  і обережніше робити висновки.

-Корисно робити  записи і обмірковувати їх.

 Головне  завдання консультанта - допомогти клієнту прийняти на себе відповідальність за власну поведінку і позбавитися від почуттів меншовартості (у нашому випадку найчастіше - зневіри, розчарувань - С.П.).

-Завдання консультанта-допомогти клієнту отримати власне "Я", мати мужність стояти на цій позиції.

- На стадії  сповіді треба підвести клієнта  як до розуміння власної проблеми, так і до певних кроків її  вирішення.

-Діяльність  консультанта потребує тимчасового  самозречення, відмови на певному рівні від власної особистості.

-На стадії  сповіді клієнта консультант  повинен зважити кожне своє  слово, бути стриманим у виразах.

Етап  оцінки результатів психотерапевтичного  спілкування передбачає вивчення характеру змін, які відбулися у внутрішньому світі клієнта та його поведінці. Основним результатом цих змін повинно бути зменшення, а то й зникнення психологічного дискомфорту в клієнта.

У психотерапевтичному  спілкуванні важливу роль відіграє емпатія соціального педагога до клієнта. Вона, насамперед, передбачає щире проникнення першого у сфери інтересів та емоційного стану другого, хоч це і не означає, що треба завжди і у всьому схвалювати поведінку підопічного. Наприклад, коли для нього властиві шкідливі звички. Продуктивне "емпатичне" спілкування, як правило, забезпечує психотерапевтичний ефект. Не можна запевняти співбесідника у своїй увазі до нього і, водночас, поспішливо під час розмови поглядати на годинник, уникати зверненого на себе погляду, переривати співрозмовника, занадто часто ставити запитання, швидко говорити чи використовувати довгі паузи, використовувати мовні штампи.

Емпатично спілкуючись  із клієнтом, потрібно уважно дивитися йому в очі, бути розслабленим, щиро посміхатися, виявляючи у посмішці та в словах теплоту і турботу. Свою уважність і прихильність слід доводити теплим голосом з відповідним ситуації інтонаційним забарвленням.

Педагогічна функція соціально-педагогічного  спілкування з клієнтом похилого віку передбачає певний виховний вплив соціального педагога в процесі розв'язання посталих проблем. Особливо, якщо вони пов'язані з вихованням внуків чи дітей, які знаходяться під опікою пенсіонерів.

Головна помилка  соціально-педагогічного спілкування-директивний  стиль з його хибними стереотипами: погрозливими зворотами, вжитими як попередження; негативними узагальненнями та перебільшеннями; зниження статусу дитини шляхом образливих виразів; характеристикою особистості дитини замість характеристики її вчинків. Усе це разом призводить до зниження статусу людини похилого віку посередництвом нерідко презирливого ставлення до внука-учня чи дитини, яка перебуває під опікою клієнта.

Організаційна функція соціально-педагогічного  спілкування передбачає вироблення необхідних організаційних рішень і координацію зусиль усіх об'єктів соціально-педагогічної допомоги з метою вирішення назрілих проблем клієнта.

Друга стадія циклу тривалості старіння - власне старість із повною незайнятістю, не в меншій мірі, а навіть у більшій потребує тих самих форм соціально-педагогічного патронату, що й перша. Однак, як засвідчують спостереження, у цей віковий період багато людей посилено тягнуться до церкви та релігії, переосмислюючи своє життя у розширених масштабах бачення і намагаючись завершити його "за законами вічності".

З давніх часів  релігія і релігійні організації (групи віруючих при молитовних центрах) були важливими чинниками соціалізації для широких мас населення (особливо людей похилого віку). Церква та релігія використовують практично всі механізми соціалізації. Роль таких механізмів та їхнє співвідношення залежить від конфесій. Так, у парафіях російської православної церкви особливо поширені традиційний та інституційний механізми; у багатьох сектантських організаціях-інституційний і стилізований; в окремих східних конфесіях-інституційний і рефлексивний.

У процесі  соціалізації віруючого реалізується низка функцій: ціннісно-орієнтаційна, регулятивна, комунікативна, милосердна, компенсаторна. Ціннісно-орієнтаційна спрямована на формування віри в Бога, безсмертя душі, позитивне ставлення до релігійних цінностей і норм. Вона дає можливість віруючому "вийти" із горизонталі причинно-наслідкових зв'язків і, здобувши внутрішню свободу, долучитися до вічних цінностей. З'являється можливість "добудувати" власну екопсихологічну систему-своєрідний внутрішній психологічний "дім", зробивши його комфортним і затишним у вечірній час життя.