Социально-педагогические условия професиональной подготовки инвалидов

Інвалід-особа, яка не може самостійно повністю або частково забезпечити потреби нормального  особистого та/або соціального життя в силу обмежень, будь то вроджених або його фізичних чи розумових здібностей (Стаття 1 «Декларації про права інвалідів, яка проголошена революцією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1975 р.). Стаття 2. Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» визначає: інвалідом є особа з стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, потреб в соціальній допомозі і захисті. Це визначення поняття «інвалід» є більш прогресивним порівняно з тим, що застосовувалось у нашому законодавстві до 1991 р., тому, що воно визначає інвалідність як міру втрати здоров'я, а не працездатності [2, 329-330 ].

Ґрунтовне визначення інвалідності дається в Декларації про права інвалідів, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН в 1997 р., якраз з позицій функціонального підходу: «інвалід» - це особа, яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального особистого чи соціального життя через вади, вроджені чи набуті, його чи її фізичні або розумові можливості [3,149 ].

     Процес професійного навчання і подальшого працевлаштування інвалідів має насамперед реабілітаційну сутність, коли набуває значення особистісна цінність кожної людини, яка має право на працю і здобуває можливість професійної самореалізації. Професійне навчання має бути спрямоване на вироблення стійких трудових навичок, мати випереджальну складову, а  його форми і методи – бути адекватними технологічним інноваціям на виробництві, сприяти формуванню здатності осіб з інвалідністю швидко орієнтуватись у мінливому професійному середовищі.     Доступність професійної освіти для людей з інвалідністю є показником ступеня розвитку демократичних процесів, гуманізації суспільства, але не менш важливими є рівень особистої спроможності інваліда до самостійного життя, його

активна життєва позиція, усвідомлення себе повноцінним членом соціуму.

Незважаючи на переконливі аргументи на користь інклюзивного та інших різновидів групового навчання, індивідуальне навчання все ж є пріоритетним для осіб з інвалідністю – насамперед тому, що робить доступним здобуття професійної освіти інвалідами, які мають проблеми з пересуванням, обмеження комунікативних можливостей, інші важкі порушення, що не дозволяють навчатися в колективі. На відміну від дистанційної форми, індивідуальне навчання забезпечує безпосереднє спілкування з викладачем, що є додатковим засобом психологічної підтримки. Індивідуальні форми навчання дозволяють зосередити увагу на розвитку компенсаторних можливостей кожного конкретного інваліда, віднайти оптимальні способи забезпечення професійно-трудової адаптації та реабілітації.

Професійне навчання у вигляді стажування на робочому місці дозволяє якнайкраще забезпечити наступність між професійною і трудовою реабілітацією. Потреба у врахуванні особливостей навчання інваліда при виборі того чи іншого способу професійної підготовки ставить питання про необхідність аналізу психолого-педагогічних аспектів, щоб процес професійного навчання був наповнений саме реабілітаційним змістом. Професійне навчання традиційно спирається на дидактичні та виховні принципи , що склалися історично і віддзеркалюють вимоги суспільства до науки та навчання. Зараз відбувається інноваційний процес удосконалення нормативно-правової бази і створення науково-методичного забезпечення професійного навчання інвалідів.

        Важливим напрямом соціальної роботи є сприяння професійній підготовці інвалідів. У Конституції України та Законах України "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інших документах державою забезпечується доступність і безоплатність освіти інвалідам у державних та комунальних навчальних закладах на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям, їхнім бажанням та інтересам, удосконалення наукової та професійної підготовки з урахуванням медичних показань і протипоказань для подальшої трудової діяльності.

Таким чином  нами було розглянуто еволюцію підходів щодо включення інвалідів у професійну діяльність,а також сутність, зміст та особливості професійної підготовки молодих інвалідів. Практична реалізація за темою «Соціально-педагогічні умови професійної підготовки молодих інвалідів» ми плануємо здійснити у другій частині курсової роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Доповідь про світовий соціальний розвиток, 2003, с.1.
2. с 69 Соціальна педагогіка. Підручник./ За редакцією професора       Капської А.Й. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.-468 с.
3. Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник//За          заг.   ред. проф. А. Й. Капської.-К.,2000.-372 с.
4. Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників / За заг. Ред. А.Й.Капської, Д.М.Пінчук, С.В.Толстоухової. - К.,2000.-260с.
5. Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. - К.: А.Л.Д., 1995.
6. Конституція України
7. Державна національна програма " Освіта "
8. Закони України "Про освіту", Про професійно-технічну освіту", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
9. Генеральна Асамблея ООН від 12 грудня 1997 р.
10. Стаття 1 «Декларації про права інвалідів, яка проголошена революцією Генеральної Асамблеї ООН від 09.12.1975 р
11. Стаття 2. Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України»