Соціологія політики як галузева соціальна теорія

Соціологічні теорії середнього рівня - це галузі соціологічного знання, які  мають своїм предметом дослідження  відносно самостійні специфічні підсистеми суспільства і соціальних процесів. Це своєрідний другий зріз у структурі  соціологічного знання. З одного боку, це конкретизація загальної соціологічної  теорії, залежно від предмета дослідження. З іншого - своєрідне узагальнення конкретних соціологічних досліджень.

У спеціальних соціологічних теоріях  існує кілька критеріїв розподілу  їх на різні типи. Проте слід зауважити, що проблеми критерії розподілу соціологічних  теорій не є закритими, і у вчених немає спільної думки щодо даного питання. Аналіз наявної науково-методичної літератури з даної проблематики дає підстави побудувати таку схему  розподілу соціологічних теорій:

Передусім, слід виділити спеціальні соціологічні теорії, об'єктом вивчення яких є соціальні закони і закономірності функціонування соціальних спільностей, що і є безпосередньо предметом  соціології і пов'язано із критеріями "соціальне", "соціальні відносини", "соціальна сфера".

У свою чергу основою розподілу  цього виду соціологічних теорій (спеціальних соціологічних) служить  ряд соціологічних категорій, що відображають специфіку предмета соціології, суттєві елементи соціальних спільностей  і характеризують відповідний підхід соціології до об'єкта дослідження: соціальна  група, соціальна дія, соціальний інститут, соціальний процес та ін. Такого роду теорії характеризуються досить високим рівнем абстракції та теоретизування і дозволяють теоретизувати один і той же об'єкт, ту чи іншу соціальну спільність під  певним кутом зору, виділивши той  чи інший зріз досліджуваного об'єкта, його рівень, сторону.

Іноді у зв'язку із високим рівнем абстракції досить складно розрізнити чи виокремити їх від загальносоціологічної  теорії, оскільки вони у своїй сукупності або утворюють, або доповнюють останню. Можна стверджувати, що на цьому  етапі загальнотеоретична соціологія переходить у більш конкретизований "середній рівень". Весь комплекс такого роду теорій деякі вчені відносять  до так званих концептуальних соціологічних  теорій, котрі розглядають те чи інше явище як процес у соціальному  просторі, а ті чи інші процеси розглядаються  в контексті соціальних законів  та закономірностей, що характеризують та ідентифікують суспільство в  цілому в усіх його аспектах. Серед  них - теорії соціальної структури, соціального  розвитку, соціальних змін і трансформації  суспільства, теорії соціальної стратифікації  та мобільності, соціальних потреб і  т. ін.

Доповнюють їх теорії, що формуються на стику соціології з іншими науками: економічна теорія, держава та право, етнографія, політична та інші науки, вивчають форми вияву і механізми  дії соціальних закономірностей  у різних сферах життя суспільства.

Перші теорії (спеціальні соціологічні), ніби складають "ядро" соціологічного теоретичного знання. Другі - його прикордонний пояс (зв'язок соціології з іншими науками). Щоб підкреслити специфічний  характер останніх теорій, їх називають  галузевими Основою їх розподілу  служить об'єкт дослідження, що і  знаходить вираз у назві тих  чи інших соціологічних дисциплін: економічна соціологія, соціологія політики, права, культури, молоді тощо. Ці теорії вивчають різні сфери суспільного життя з точки зору існуючих у них відносин. Термін "соціологія" в назві вказаних дисциплін спеціальних, і галузевих соціологічних теорій) відображає особливий підхід до відповідних сфер життя суспільства, що обумовлений предметом і методом соціології.

Основою іншого розподілу системи  соціологічних теорій служить ряд  соціологічних категорій, які відображають специфіку предмета дослідження, суттєві  елементи соціальних спільностей: соціальна  група, соціальна діяльність, соціальний інститут, соціальний процес та ін. Виходячи з цього, необхідно виділити ряд  спеціалізованих підрозділів, які  займаються дослідженням певних сфер суспільного життя, і деяку галузь загальних теорій. Так, у сучасній соціології виділяються такі підрозділи, які інколи називаються конкретною соціологією:

1)розділи, які досліджують соціальні інститути, до яких належать: соціологія сім'ї, соціологія виховання, соціологія політики, соціологія права, пізнання, ідеології, науки, релігії, мистецтва, армії, війни, промисловості, праці;

2)розділи, які спеціально досліджують різні типи соціальних спільностей (дослідження малих груп, територіальних спільностей, міста, села, дослідження соціальних прошарків населення, професійних категорій, каст);

3)спеціалізовані дослідження соціальних процесів, таких, як явища і процеси дезорганізації, злочинності, алкоголізму, проституція на сучасному рівні становлення ринкових відносин і підприємництва, система масової комунікації - преса, радіо, телебачення, кіно тощо - та їх вплив на формування так званої масової культури; процес міграції населення, переміщення осіб у географічному просторі і перехід в інші спільності та культури, а також процеси переходу від одного прошарку чи класу в інший.

5)Проблематика політичної  соціології

Проблематика  політичної соціології надзвичайно  широка і різноманітна — від політичної соціалізації особистості до взаємодії  суспільства і політики.

У політичній соціології центральне місце займають загальні проблеми взаємин  суспільства, політичної влади і  політики. До того ж успішне здійснення політики можливе лише тоді, коли вона враховує тенденції і закономірності суспільного розвитку, потреби й  інтереси як суспільства в цілому, так і різних соціальних груп і  особистості, рівень розвитку культури, стан суспільної, групової й індивідуальної свідомості і т. п. Тому питання про  взаємодію суспільства і політичної влади, соціуму і політики було і  залишається основним питанням політичної соціології. У цьому зв'язку в  політичній соціології досліджуються  такі проблеми:

• місце і роль політичної підсистеми суспільства і його взаємовідносини  з іншими підсистемами (економічною, соціальною, духовно-ідеологічною), а  також із зовнішніми стосовно даного суспільства системами (наприклад, із природою — екологічна політика, іншими державами й об'єднаннями  і світом у цілому — зовнішня політика);

• політика як соціальний інститут;

• влада і політика;

• політика і соціальна стратифікація;

• легітимність політичної влади  шляхом її досягнення і визначення;

• соціальний зміст, соціальна роль і соціальні наслідки поділу політичної влади на законодавчу, виконавчу  і судову;

• сутність політичної культури як частини  соціальної культури і її роль як особливої  ціннісно-нормативної системи в  забезпеченні нормативного функціонування суспільства, його інтеграції і збереженні цілісності й ін.

Різні напрямки в політичній соціології не тільки по-різному визначають сутність і границі політичної сфери, але  і її природу, місце і роль. Так, якщо К. Маркс розглядав цю сферу  як вторинну, надбудовну, похідну і  підлеглу стосовно економічного базису, як область вираження і захисту  інтересів економічно пануючого  класу, то Б. Дюркгейм вважав державу  головним виразником і носієм "колективної  свідомості", що лежить в основі соціального  життя. Відомий сучасний французький  соціолог і політолог Раймон Арон також відстоював пріоритет політики над економікою. Зіставляючи в  рамках своєї концепції індустріального  суспільства тоталітарні і демократичні суспільства, він показує, що при  принциповій спільності багатьох економічних  основ цих суспільств їхнє соціальне  життя, як і спосіб життя особистості, докорінно відрізняється саме через  принципову протилежніст ть їхніх політичних систем.

Віддаючи належне дуже важливій ролі (регулюючій і координуючій) політики, не можна в той же час і гіпертрофувати її на шкоду іншим сферам і факторам громадського життя, не бачити її обумовленості  багатьма, у тому числі й економічними, умовами. Як показав історичний досвід, неправомірна експансія політики й абсолютизація її ролі здатні привести суспільство до авторитаризму і тоталітаризму. З іншого боку, суспільство, що недооцінює місце і роль політичної системи і політики, виявляється перед погрозою настання анархії і нездатності забезпечити нормативний суспільний порядок.

Інший великий блок проблем політичної соціології пов'язаний із соціологічним  аналізом політичної системи і механізму  її дії. Такий аналіз означає, що ця система досліджується не тільки і не стільки з позицій вивчення внутрішньої взаємодії її структур, скільки в плані виявлення  впливу на неї і її функції соціальних основ суспільства і соціальної ролі функціонування політичної системи. Тут особливо важливо те, що остання  не зводиться тільки до держави, але  й містить у собі політичні  партії, громадські організації і  рухи, а також сформовану в суспільстві  систему голосування по виборам  державних органів, завдяки якій більш-менш широкі маси народу беруть безпосередню участь у політиці. Але, звичайно, основна проблематика тут  пов'язана з характеристикою держави  як найважливішого соціального інституту, що складає "ядро" політичної системи  суспільства. Т. Парсонс навіть вважав за необхідне розмежовувати усередині  політичної системи дві підсистеми: "узаконену" (підсистема органів  державної влади) і "підтримуючу" (підсистема недержавних політичних об'єднань і організацій, що забезпечує соціальну базу політиці держави). Саме взаємодія цих двох підсистем  здатна забезпечити успішне функціонування політичної системи суспільства.

Держава як "частина суспільства, що має владу, силою й ; авторитетом, необхідними для розподілу ресурсів і засобів, підтримуючих соціальну систему".

Н. Смелзер. До недавнього часу в нас панувало однобоке соціально-політичне тлумачення соціальної сутності і соціальної ролі держави, що спиралося на його розуміння в марксизмі як знаряддя класового панування, диктатури будь-якого класу. Зрозуміло, не можна зовсім заперечувати класовий момент у характеристиці держави, що особливо наочно виявлялося в минулому столітті. Але не можна і зводити до цього сутність і роль держави, особливо в умовах сучасних розвинутих демократичних політичних систем.

Дуже важливо, що сьогодні й у  нашій політичній соціології усе  більше стверджується думка, що соціальна  сутність і роль держави виявляються  насамперед у його основній функції  — узгодженні інтересів різних соціальних груп, забезпеченні соціальної стабільності і порядку, нормального функціонування і розвитку суспільства, його мобілізації  на розв'язання загальних завдань  і досягнення загальних цілей.

До числа найважливіших політико-соціологічних  проблем у цій області повинні  бути віднесені і питання формування і взаємодії цивільного суспільства  і правової держави. Той факт, що в Конституції України було записано, що наша держава — це правова  держава, соціальну основу якої складає  цивільне суспільство, поки ще більше відбиває мету і напрямок розвитку нашого суспільства і держави, ніж  сьогоднішню соціально-політичну  реальність. Утвердження цивільного суспільства і правової держави  — це наша історична перспектива, здійснення якої потребує великих і  довгострокових зусиль. До числа важливих проблем політичної соціології варто  віднести дослідження соціальних аспектів різних державних форм:

• форм правління — президентських і парламентських республік, абсолютних і конституційних монархій та ін.;

• форм політико-територіальної організації  — унітаризм, федералізм, автономізм та ін.;

• а особливо форм політичних режимів  — демократизм, авторитаризм, тоталітаризм.

 У політичній соціології  багато уваги приділяється соціальним  сторонам проблем багатопартійності  й однопартійності, політичного  плюралізму, політичних еліт, політичної  участі, політичних конфліктів і  політичної згоди і т. п.

Нарешті, третьою великою групою проблем політичної соціології є  питання політичної соціалізації особистості  і політичної поведінки. Тут на перший план висуваються проблеми сутності, змісту й особливостей політичної соціалізації, місця і ролі в ній сім'ї, школи, груп однолітків, держави, громадських  організацій і рухів, засобів  масової інформації й інших агентів  політичної соціалізації, шляхів і  засобів засвоєння політичної культури на різних етапах соціалізації, формування, утвердження і розвитку нормативного політичного мислення і поведінки, Ті різних типів, рівня політичної активності, особливо електорату в період виборів, а також в умовах соціальних, політичних та інших криз і конфліктів.

Проблема "особистість і політика" також знаходиться в центрі уваги  політичної соціології. Вона має дві  відносно самостійні сторони: вплив  особистості на політику і вплив  політики на особистість, її поведінку. Історичний і особливо сучасний досвід показує, ЩО люди можуть по-різному  відноситися до політики взагалі  і по-різному оцінювати конкретну  політику, але цілком піти від політики сьогодні практично неможливо, оскільки вона пронизує Конституцію і все  законодавство країни, діяльність усіх видів влади і бюрократичного апарату, зміст газет і журналів, радіо- і телепередач і т. п. При  цьому політика може як сприяти, так  і перешкоджати розвитку особистості, її соціально-політичної активності, ініціативи і самопочуття. З іншого боку, для  успішного проведення політики винятково  важлива соціально-політична ціннісна орієнтація особистості, її очікування у відношенні політичної влади, відповідність  даної політики інтересам і запитам  людей, стану масової суспільної свідомості і т. п. Зовсім очевидно: якщо, наприклад, люди бачать, що політика не відповідає їх інтересам і запитам, здійснюється несумлінно (зловживання  службовим становищем, хабарництво, корисливість, протекціонізм бюрократизм, кар'єризм і т. п.), то це не може не відбитися негативно на її дієвості й ефективності.