Соціологія релігії

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни

 

“Соціологія ”

 

   на тему: “ Соціологія релігії”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Соціологія релігії. Предмет і об'єкт соціології релігії

 

Соціологія релігії є галуззю  соціології та однією з релігієзнавчих наук. Як наукова дисципліна, вона функціонує в контексті соціологічного знання й інших наук про релігію. Перебуваючи на межі соціології і теології, вона враховує суспільну значущість і різноманітність релігійної проблематики, в тому числі й те, чи може бути релігія предметом наукового вивчення, чи не є соціологічний аналіз її вторгненням у заборонену для нього сферу.

 Предмет і об'єкт соціології  релігії

 Соціологія релігії — галузь  соціології, одна зі спеціальних  соціологічних дисциплін, яка  вивчає взаємодію релігії та  суспільства, ЇЇ вплив на соціальну  поведінку індивідів та спільнот.

 Розглядаючи релігію як соціальний  феномен, соціологія релігії спрямовує  свій погляд на соціальні аспекти:  як утворюються і функціонують  релігійні групи та інститути,  завдяки чому вони функціонують  або припиняють існування; які  стосунки між релігійними групами,  чому між ними виникають конфлікти;  що належить до ритуальних  дій тощо. На відміну від філософії,  соціологію цікавлять релігійні  вірування не самі по собі, а те, що відбувається в суспільстві  під впливом релігії. Але вірування  не завжди впливають на поведінку:  індивід може належати до релігійної  групи, не усвідомлюючи суті  вірувань, яких вона дотримується. Релігійні інститути, установи, організації  можуть впливати на поведінку  незалежно від вірувань і навіть  всупереч їм, стимулюючи з певних  причин дії, які суперечать  офіційному вченню. Як спеціальна  галузь знань, соціологія релігії  є елементом концепції соціального  і культурного життя багатьох  соціологів класичної епохи. А  такі видатні вчені, як Е.  Дюрк-гейм, М. Вебер, Г. Зіммель, Б. Малиновський, були одночасно і засновниками соціології, і основоположниками соціології релігії.

 Предмет соціологи релігії  — сукупність структур, процесів, пов'язаних із функціонуванням  суспільства на різних рівнях, система контролю за соціальною  поведінкою індивідів і груп. Об'єкт — релігія як соціальне  явище, її виникнення, розвиток та місце у духовному житті суспільства. Одна з головних її проблем — з'ясування того, що належить до поняття « релігія ».

Найчастіше в соціології поняття «релігія» вживається в таких значеннях:

1. Сукупність поглядів на світ і людину в її ставленні до Бога; знання, що не потребують доведень, а приймаються на віру. Це — світоглядний компонент релігії.

2. Взаємозалежна щодо «священного» система емоційно забарвлених переконань і дій, що виражають ставлення до надприродних сил, які панують над людьми в їх повсякденному житті (релігійний культ), визначають позицію і вчинки в особистому та громадському житті. Таким є діяльний, культовий компоненти релігії.

3. Сукупність заповіданих Богом ідеалів, цінностей, норм, правил поведінки, які повинна сповідувати релігійна людина. У цьому виявляє себе нормативний компонент релігії.

4. Об'єднання релігійних людей у громади й організації (церква, секта, чернечий орден, особливі групи професійних служителів культу), їх адміністративно-територіальні одиниці (наприклад, єпархія в християнській церкві). Йдеться про організаційний компонент релігії.

 З урахуванням цього було сформульовано тлумачення релігії як соціального феномену.

 Релігія — система вірувань, ритуалів, дій окремих індивідів, груп, спільнот, зумовлених вірою в існування надприродного, священного і реалізованих у певних соціальних нормах, статусах, ролях, звичаях, розпорядженнях, стандартах поведінки, соціальних позиціях.

 Таке тлумачення бере за основу специфічний для соціології аспект релігії, що є однією з істотних ланок культури, специфічний спосіб життєдіяльності людини, реалізований у системі духовних і матеріальних цінностей, соціальних норм і традицій, у сукупності ставлення людини до природи, суспільства і самої себе (і, можливо, — до Бога).

Центральна тема соціології релігії — взаємодія релігії та суспільства.

2. Види релігій, їх еволюція

 

За науковими даними виникнення релігії пов’язується з появою ранньої родової общини, приблизно 40 тис. років тому. За час, що минув, релігія істотно змінилась, набула найрізноманітніших форм. Сьогодні ми бачимо численність релігій, які сповідують різні люди та народи. Власне, словом “релігія” позначаються як відповідна сфера життя й свідомості людей, що є спільною для будь-яких народів, так і окремі системи релігійних уявлень і богослужіння, окремі віросповідання.

 Учені пропонували багато підходів до класифікації релігій, в яких тією чи іншою мірою враховувались як історичний розвиток, так і зміст віросповідань. Оскільки релігії завжди пов’язані з етносом, доцільно було б їх розрізняти у зв’язку з різними типами етносів. Так, виділяють племінні культи, національно-державні та світові релігії.

Племінні культи передували будь-яким іншим формам релігії, збереглись нині у відсталих народів і племен Африки, Азії, Америки. Як правило, ці культи не мають якогось узагальненого (догма­тичного) уявлення про Бога. Об’єктом поклоніння є природа та її явища, тварини, матеріальні предмети. Переважають форми тотемізму (віра у родинні зв’язки з твариною чи рослиною — засновником роду, тотемом) та культу предків.

Національно-державні релігії з’являються з формуванням народностей і класового суспільства і відіграють важливу роль при створенні державної організації. Вони відрізняються національною обмеженістю. За рівнем свого розвитку ці релігії дуже різні, але загалом переважають антропоморфні, тобто такі, що уявляють Бога схожим за виглядом на людину. Національно-державні релігії існували у стародавніх Єгипті, Греції, Римі, Персії. Серед сучасних релігій це іудаїзм, конфуціанство, індуїзм та деякі інші.

Світові релігії з’являються пізніше за інші, на грунті якихось національно-державних, відрізняючись від них космополітизмом, тобто не пов’язуються з окремою нацією, і прозелитизмом, тобто прагненням привернути якнайбільше шанувальників, тому, як правило, ведуть активну місіонерську діяльність. Для них також є характерним досить розвинена догматика, культ та всі інші атрибути. До світових релігій зараховують буддизм, християнство та іслам.

 Релігії також відрізняються залежно від того, скільки богів є об’єктом поклоніння. Політеїстичні релігії сповідають багатобожжя, монотеїстичні — єдинобожжя. Перехідною формою між ними є генотеїзм, який визнає існування багатьох богів, але серед них шанує лише одного — заступника свого народу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Релігія як соціальний інститут

 

Релігія є одним із найдавніших соціальних інститутів і має досить складну структуру. Основними її елементами є релігійна свідомість, релігійна діяльність, релігійні відносини та релігійні організації.

 Релігійна свідомість — це релігійна віра, релігійні норми, символи, ціннісні орієнтації, санкції, заборони, упередження і т.ін.

 Релігійна свідомість буває масовою, груповою та індивідуальною.

 Релігійна діяльність — це практично духовне освоєння світу. Розрізняють два види релігійної діяльності: позакультову та культову. Позакультова діяльність здійснюється в духовній та практичній сферах. Розробка релігійних ідей, систематизація та інтерпретація догматів теології відносяться до духовної сфери. До практичної сфери належать місіонерська діяльність релігійних індивідів (їх групи); викладання богослівських дисциплін у навчальних закладах; управлінська діяльність у системі релігійних організацій та ін.

 Культова діяльність — це культ у власному розумінні цього слова, тобто це релігійні дії віруючих (поклони, вставання на коліна, складання рук, хресне знамення тощо при молитвах, а також символічні боготворчі акти — чин богослужби, обряд, проповідь, жертви, таїнства).

 Релігійні відносини залучені до систем суспільних відносин — матеріальних та ідеологічних. Вони складаються відповідно з релігійною свідомістю, існують через релігійну діяльність. У зв’язку з цим релігійні відносини бувають культові (існують через культову діяльність) та позакультові (існують через позакультову діяльність). Носіями релігійних відносин виступають релігійні індивіди, групи, організації.

 

 

 

 

 

4. Релігійні організації

 

Структура релігійної організації пов’язана з традицією та звичаєм, церковним правом або статутом. У релігійній організації складаються зв’язки координації (взаємодія по горизонталі) та субординації (підлеглість по вертикалі), діють відносини авторитарного характеру.

 Організація забезпечує існування та функціонування релігійної спільності, тобто сукупності послідовників певного віросповідання. Спільність разом із своїми організаційними елементами являє собою релігійне об’єднання, первинним осередком якого виступає людина. Над общиною надбудовується комплекс ланок (аж до вищої ланки — центра об’єднання), що забезпечує цілісність об’єднання.

 У соціологічній літературі виділяють такі типи релігійних об’єднань: церква (для організаційної структури характерна наявність інституту священства, чітка ієрархія по “горизонталі” і “вертакалі” відповідно з нормативною системою та тенденція подальшої інституціоналізації); секта (інститут священства, навпаки, відсутній, лідерство визначається харизматичним: право на нього надається особі, яка виявила ніби-то особливу здібність керівництва, сприйману як ми­лість Бога і спрямовану на розкол релігійної спільності); деномінація (її ідейні, культові та організаційні принципи формуються в конфронтації до церкви і секти; характерна чітка організація як по “горизонталі”, так і по “вертикалі”; не зважаючи на проголошення принципу рівності всіх членів і виборності керівництва, існує еліта постійних керівників, які наділені широкими повноваженнями).