Структура та функції соціології

Тема: Структура та функції соціології

 

 

План

 

Вступ………………………………………………………...2

Структура соціології………………………………………..3

Функції соціології…………………………………….…….9

Використана література …………………………………..13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Не зважаючи на велику кількість тлумачень предмета соціології усі вони зводяться до того, що соціологія вивчає соціальну дійсність (головним суб’єктом якої є людина) для того, щоб ліпше зрозуміти соціальні зв’язки і взаємодії, соціальні відносини. Робить вона це за допомогою спеціальних категорій, які дають змогу описувати соціальну дійсність і адекватно сприймати її.

Соціологія молода й  дуже динамічна наука. Вона все ще перебуває на стадії становлення, і  в ній багато «білих плям»: не сформовано остаточно методології, тривають дискусії навіть навколо самого предмета вивчення, не розроблено теорії багатьох соціальних явищ, не повністю сформовано понятійний апарат тощо. Тому теоретико-пізнавальну функцію передовсім спрямовано на саморозвиток і саморефлексію науки, пізнання самої себе. Це відповідно стимулює діяльність й самих соціологів.

Основним завданням  соціології, пов’язаним із теоретико-пізнавальною функцією, є дослідження соціальних явищ і процесів. При цьому кожне явище, кожний процес слід розглядати в комплексі, у взаємозв’язку та взаємозалежності з іншими явищами і процесами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Структура соціології.

 

Соціологія як наука  про соціальні відносини,механізми  та закономірності функціонування і  розвитку різноманітних соціальних спільнот має складу структуру.

Складність суспільства, різноманітність процесів, явищ, що зумовлюють його життєдіяльність, потребують багаторівневої системи соціологічного  пізнання соціальної реальності. Відповідно до цього формується багаторівнева структура соціологічної науки та визначаються її функцію

Існує багато підходів до визначення критеріїв структуроутворення і кількості рівнів соціології –  від найпростішого:поділ соціології на фундаментальну і прикладну, до найскладнішого: виокремлення семи рівнів  соціології: методологічні та теоретичні засади, спеціальні знання, прикладний рівень, соціоінженерний рівень, теорія соціологічного дослідження, методи здобуття соціологічної інформації, знання про організацію соціологічних служб.

Більшість учених дотримується думки про трирівневу структуру  соціології, яка передбачає  такі рівні соціологічного знання: теоретична соціологія, спеціальні соціологічні теорії та емпіричні дослідження.

Теоретична  соціологія ототожнювалася з історичним матеріалізмом, тобто вчення про загальні закони  та рушійні сили розвитку суспільства: економічний розвиток, зміни у засобах виробництва, поділ суспільства на класи і боротьба між ними.

Теоретична соціологія охоплює різноманітні течії, школи, напрями,  які зі своїх методологічних позицій пояснюють розвиток суспільства. Вона має самостійний статус із вищим рівнем достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, фрмування і розвиток соціальних відносин, про закономірності соціального життя.

Теоретична соціологія вирішує низку завдань:

• створення засад для опису і пояснення явищ, фактів, соціальної дійсності у термінах і категоріях, які відображають їх сутнісні характеристики, спільні та відмінні риси;
• орієнтація на комплексний підхід до вивчення соціальних явищ і процесів;
• розкриття сутності соціальних законів (загальних і спеціальних);
• формування методологічної бази для соціологічного пізнання дійсності;
• виявлення загальних закономірностей соціального розвитку суспільства, а також         вироблення методологічних засад розвитку спеціальних соціологічних теорій та емпіричних досліджень;
• інтеграція, синтез, узагальнення розрізнених знань, здобутих емпіричним шляхом, формування їх у систему висновків, узагальнень, понять, категорій, законів тощо.

Структуру теоретичної  соціології формують такі компоненти:

• система загальних і специфічних законів, що виявляють і закріплюють типові, відносно сталі зв”язки в суспільстві, його соціальних інститутах і системах;
• система постулатів, аксіом та інших тверджень про соціальне життя суспільства;
• логіка висновків і доведень використовуваних для обгрунтування соціальних висновків, прогнозів, тенденцій і закономірностей у соціальному житті суспільства;
• загальний і спеціальний соціологічний категоріальний апарат;
• обґрунтування різних підходів до аналізу об’єкта і суб’єкта досліджень;
• система пізнавальних методів і процедур, яка забезпечує повноту опису,пояснення і передбачення соціальних явищ і процесів на певному рівні соціальної організації суспільства;
• емпірична база (зафіксовані факти), що потребує теоретичної інтеграції.

Західні вчені поділяють соціологічну науку на макро- і мікросоціологію. Макросоціологія вивчає будову суспільства, взаємозалежність і взаємодію його структурних утворень Мікросоціологія зорієнтована на вивчення механізмів взаємодії людей на особистому рівні, який вважається базовим і вирішальним у формуванні складніших форм соціальної поведінки.

Ці рівні взаємопов’язані, оскільки безпосередня повсякденна поведінка людей відбувається в межах конкретних соціальних систем, структур та інститутів.

Спеціальні  соціологічні теорії вивчають закономірності розвитку окремих соціальних спільнот, функціонування соціальних інститутів і процесів. Значення їх зумовлене багатьма чинниками:

1. Спеціальні соціологічні теорії постають як самостійний рівень соціологічного знання. Кожна з них не тільки має свій особливий предмет, категорії, комплекс термінів, а й виробляє особливий підхід до вивчення суспільних процесів  і явищ, який у свою чергу, зумовлює особливості вироблення й застосування конкретної методики. Все це збагачує соціологічні знання.

2. Спеціальні соціологічні теорії дають змогу своєчасно опанувати, осмислити конкретні соціальні механізми, спрогнозувати їх розвиток. З цим завданням загальнотеоретична соціологія, навіть маючи повний зв’язок із соціальною практикою, справитися не може, адже сучасний стан суспільства характеризується винятковим динамізмом, складністю, суперечливістю, а тому потребує застосування конкретного наукового інструментарію.

Загальнотеоретична соціологія, осмислюючи загальні процеси та закономірності розвитку суспільства, не має можливості й необхідності пояснювати, як функціонують і розвиваються різноманітні соціальні спільноти (національно-етнічні, соціально-демографічні тощо), соціальні інститути (сім’я, держава, трудовий колектив), як відбуваються соціальні процеси (трудова діяльність, соціальні конфлікти, соціальні відхилення). Якщо прикладні функції загальнотеоретичної соціології – пояснення, прогнозування, вироблення наукових засад для регулювання масштабних соціальних процесів у тривалій перспективі, то функції спеціальних соціологічних теорій полягають у виробленні науково обґрунтованих рекомендацій для управління соціальними процесами у коротко строковій перспективі та в окремих сферах суспільного життя.

Ідея впровадження цих  теорій виникла під час наукової дискусії між двома видатними американськими соціологами Толкоттом Парсонсом (1902 – 1979) і Робертом  Мертоном ( нар. у 1910 р.). Т. Парсонс вважав за необхідне вироблення суперзагальної теорії, яка б мала всеохопний характер. Р.Мертон дотримувався думки, що такі грандіозні теоретичні схеми є передчасними, оскільки ще не закладені емпіричні засади для їх здійснення. Тому він ратував за вироблення теорій, які б займалися вивченням конкретних проблем суспільного життя, мали тісний зв’язок з емпірикою, дали їм назву «теорії середнього рівня». Головна їх мета – у забезпеченні гнучкого зв’язку між теоретичним та емпіричним рівнями соціологічного дослідження. Засобом побудови теорій середнього рівня Р.Мертон вважав структурно-функціональний аналіз. Йому належить авторство однієї з перших теорій середнього рівня – теорії соціальної аномалії.

Однак концепції щодо теорії середнього рівня були відомі ще до Р.Мертона: до молодіжних проблем  у концепції про життя людських поколінь звертався О.Конт, до теорії бюрократії – німецький вчений Макс Вебер (1864 – 1920) , до проблеми праці – німецький мислитель Карл Маркс (1818 – 1883), Еміль Дюркгейм та ін.

Виникнення теорії середнього рівня відіграло позитивну роль у боротьбі з емпіризмом, загострило інтерес соціології до теоретичних пошуків, привернуло до неї увагу авторитетних учених широких верств населення, які побачили можливості цієї науки у вивченні їх проблем, інтересів, поглядів, життя загалом.

Поняття «теорії середнього рівня» нерідко вживають за аналогією до поняття «соціальні соціологічні теорії» під якими розуміють установлення логіко-емпіричних зв’язків між окремими групами змінних, що вивчаються. Ці теорії ідентифікують із навчальними дисциплінами. Водночас вони є не стільки теоріями, скільки диференційованою сукупністю узагальнень емпіричних досліджень різних сфер життя.

Останнім часом спеціальні соціологічні теорії набули бурхливого розвитку. Це зумовлене різним розширенням  кола проблем, які вивчає соціологія, завдяки чому, наприклад, виокремилися такі соціальні теорії як електоральна соціологія, соціологія життя, соціологія девіантної (збоченої) поведінки, соціологія влади тощо.

Позначилося і відгалуження від основних соціологічних спрямувань. Значна їх кількість виникла внаслідок  інтеграції соціології з іншими науками міждисциплінарної взаємодії. Так постали економічна соціологія, медична соціологія і ін., які належать до галузевої соціології .

Спеціальні соціологічні теорії виконують такі завдання:

• вироблення спеціальних термінів і категоріального апарату, які відображають сутність явищ конкретної соціальної сфери;
• розробка методів соціологічних досліджень, найбільш адекватних досліджуваним процесам та явищам;
• вивчення закономірностей і соціальних механізмів, які зумовлюють функціонування і розвиток окремих сфер суспільного життя та громадської свідомості;
• вивчення  соціальних функцій певної соціальної підсистеми.

Особливе місце у  науковій характеристиці спеціальних  соціологічних теорій посідає їх класифікація, щодо критеріїв якої існують розбіжності в поглядах Одні вчені розрізняють шість груп соціологічних об’єктів, які необхідно досліджувати за допомогою спеціальних соціологічних теорій:

• головні умови і форми життєдіяльності суспільства (соціологія техніки, соціологія праці, соціологія побуту, соціологія трудових колективів, соціологія сім”ї, соціологія робочого і позаробочого часу тощо);
• соціальна структура суспільства;
• соціально-професійна структура;
• соціально-територіальні спільноти;
• соціально-політична організація суспільства і соціальні інститути;
• відносини людини і суспільства.

Інші вчені виокремлюють три головні групи спеціальних  соціологічних теорій:

1. Соціологічні теорії, які вивчають певні поширені сфери людської діяльності (праця, дозвілля, тощо).
2. Соціологічні теорії, які досліджують взаємодію особистості з суспільством, тобто різні соціальні групи (особистості, сім’я, колектив, місто, село тощо).
3. Соціологічні теорії, які виникли на межі соціології і наук, що вивчають окремі сфери життя суспільства (політика, наука, право тощо).

Найвдалішою у теоретичному і практичному аспектах прийнято вважати таку класифікацію спеціальних соціологічних теорій:

1.  Спеціальні соціологічні теорії.  Вивчають соціальні закони, закономірності функціонування і розвитку соціальних спільнот. Усі вони безпосередньо пов’язані з предметом соціології як науки (теорія соціальної структури, теорія соціальної стратифікації, теорія соціальних систем, теорія соціального розвитку, теорія соціальних конфліктів).             

      2.  Галузеві соціологічні теорії.  Назва має умовний характер і свідчить, що критерієм диференціації в даному разі є окремі сфери суспільного життя і форми масової свідомості (соціологія праці, соціологія науки, соціологія освіти, соціологія дозвілля тощо).           

       3.  Особлива група. Соціологічні теорії (соціологія особистості, соціологія молоді, соціологія мистецтва, соціологія моралі тощо).

  4.  Соціологічні теорії вузького значення (теорія бюрократії, теорія референтних груп, теорія мотивації  та ін. ).                                                                                                                       

   Емпіричні соціологічні дослідження домінують на початковому етапі пізнавального процесу.  На відміну від теоретичного дослідження (у межах якого соціолог оперує науковими категоріями і поняттями, що відображають сутнісні якості соціальних процесів і явищ) в емпіричному дослідженні предметом аналізу стають різноманітні дії характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у фактах людської свідомості.

Емпіричне дослідження  є не тільки нагромадженням і відбором соціальних фактів, що підтверджують  чи спростовують теоретичні гіпотези. Ці спеціальні наукові процедури, які за допомогою соціологічних методів дослідження дають змогу зареєструвати соціальні факти, що є базою для подальших теоретичних пошуків та узагальнень.