Сутність поняття соціально-педагогічна діяльність. Структура СПД

1. Сутність поняття соціально-педагогічна діяльність. Структура СПД.

Зміни у суспільстві завжди негативно впливають на поведінку людей, їх взаємодію з суспільством. Люди стають жертвами суспільства, а відтак потребують від держави соціального захисту і підтримки. Це означає, що потрібно виробляти стратегію соціальної політики щодо розробки механізмів регуляції сприятливих умов для розвитку особистості, виховання і навчання, професійного становлення, та допомоги в її соціалізації. Виконати поставлені завданні допоможе соціально-педагогічна діяльність. Правильно організована соціально-педагогічна діяльність передбачає орієнтацію на особистість, індивідуальність людини, надання їй комплексної соціально-психолого-педагогічної допомоги у розв'язанні особистісних проблем, усвідомленні себе творцем власного життя.

Теоретичний аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень (Василькової Т.А., Василькової Ю.В., Безпалько О.В., Галагузової М.А., Звєрєвої І.Д., Капської А.И., Мардахаєва Л.В., Міщик Л.І., Овчарової Р.В., Харченка С.Я., Шакурової М.В. та ін.) дає можливість зрозуміти сутність соціально-педагогічної діяльності, яка полягає у допомозі людині в успішній інтеграції у суспільство і зміні тих обставин, які цьому заважають.

Соціально-педагогічна діяльність - різновид професійної діяльності, яка спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини.

Предмет соціально-педагогічної діяльності - процес соціалізації і технологія діяльності фахівців з людьми і різними соціальними групами, які зазнають негативного впливу соціально-педагогічних факторів і потребують допомоги..

Метою соціально-педагогічної діяльності є створення сприятливих умов для фізичного, соціального, духовно-морального, інтелектуального розвитку людини, попередження негативних явищ, надання їй комплексної соціально-психолого-педагогічної допомоги в саморозвитку і самореалізації в процесі соціалізації.

Суб'єктом діяльності (діяльність того, хто її здійснює) - соціальний педагог.

Об'єктом соціально-педагогічної діяльності (на кого спрямована діяльність) - людина-суб'єкт, людина-об'єкт і людина-жертва.

Проблема визначає напрям і різновид діяльності соціального педагога, а саме соціально-педагогічну роботу.

Соціально-педагогічна робота - різновид соціально-педагогічної діяльності, який здійснюється у соціальній установі і спрямовується на точно визначений об'єкт впливу.

Оскільки соціально-педагогічна діяльність передбачає орієнтацію на особистість, тому носить адресний, локальний характер і належить до розряду гуманних професій. Гуманність, як моральна якість, характеризує взаємини соціального педагога і клієнта.

Соціально-педагогічна діяльність володіє тільки їй притаманною сукупністю цінностей, яких потрібно дотримуватися в процесі практичної діяльності. Вони закладені в Етичному кодексі спеціалістів із соціальної роботи:

- цінності, які відображають специфіку професійної діяльності - допоможи іншому, який потребує твоєї підтримки чи захисту;

- цінності етичної відповідальності перед професією - соціальний педагога захищає гідність і цілісність професії, примножує її етичні норми тощо;

- цінності, пов'язані з потребами самореалізації самоствердження, самовдосконалення особистості соціального педагога.

При реалізації соціально-педагогічної діяльності потрібно керуватися такими та іншими правовими документами захисту особистості:

1. Конституція України

2. Загальна декларація прав людини.

3. Декларація прав дитини.

4. Конвенцією про права дитини.

2. Поняття принципів СПД іх класифікація.

Соціально-педагогічна діяльність відбувається на основі дотримання таких принципів:

- законності та прав людини (забезпечення юридично-правовими документами);

- державного підходу;

- зв'язку змісту і форм з конкретними умовами життєдіяльності особистості;

- диференційованого та індивідуального підходу до клієнтів соціально-педагогічної діяльності;

- цілеспрямованості;

- системності;

- інтеграції;

- компетентності та компетенції;

- контролю та перевірки;

- специфічності (вибір адекватної технології);

- гуманізму;

- незалежності (виключає дискримінацію за віковими, політичними, статевими, релігійними, національними ознаками);

- клієнтоцентризму - клієнт завжди правий;

- конфіденційності;

- толерантності (діяльність спрямовується на різних клієнтів, тих хто потребує допомоги, не сортуючи їх на "добрих-поганих", "зручних-незручних", "податливих-безнадійних".

3.класифікація методів соціально-педагогічної діяльності

Основою методів соціально-педагогічної діяльності є методи виховання. Розглянемо їх характеристику.

К.Д. Ушинський вважав, що у вихованні лише особистість може впливати на особистість, лише характером можна створити характер.

А.С. Макаренко підкреслював, що метод виховання — це інструмент дотику до особистості людини.

Кожна нова історична епоха породжувала нові методи впливу на особистість або колектив залежно від певного ставлення вихователя до вихованців, наявних суспільних відносин, культури діяльності, емоційно-ціннісного ставлення до життя і праці, конкретних умов впливу та ін.

Донині метод виховання визначався як спосіб цілеспрямованого впливу на свідомість і поведінку вихованців, що відповідало тим відносинам, які існували у суспільстві.

Сьогодні метод виховання визначається як узагальнений спосіб спільної педагогічної творчості вихователів та вихованців з метою досягнення цілей і завдань цілісного розвитку особистості й колективу в певних умовах.

Існує багато класифікацій методів виховання. Зокрема у класифікації Г.І. Щукіпої виділено три групи методів виховання:

— методи організації діяльності і формування досвіду суспільних відносин;

— методи впливу на свідомість, почуття і волю в інтересах формування науково-матеріалістичних поглядів і переконань;

— методи стимулювання й регулювання діяльності та поведінки вихованців.

У класифікації І.Ф. Харламова виділено лише загальні методи виховання:

— метод переконань;

— метод позитивного прикладу;

— метод привчання;

— метод вправ;

— методи схвалення і засудження.

У класифікації Ю.К. Бабанського виокремлено чотири групи методів виховання:

— методи формування свідомості особистості;

— методи організації діяльності і формування досвіду суспільної поведінки;

— методи стимулювання поведінки та діяльності;

— методи контролю, самоконтролю і самооцінки у вихованні. У класифікації Б.Т. Ліхачова, виходячи з логіки цілісності

педагогічного процесу, необхідності безпосередньої організації всіх видів діяльності дітей, їх взаємовідносин, виділено такі групи методів виховання:

— методи організації і самоорганізації дитячого виховного колективу;

— методи організації щоденного спілкування, ділової, товариської, довірчої взаємодії в нормальних і екстремальних ситуаціях;

— методи дитячої самодіяльності;

— методи педагогічного впливу, корекції свідомості та поведінки, стимулювання і гальмування діяльності дітей, збудження їх до саморегуляції, самостимулювання й самовиховання.

У класифікації М.Д. Касьяненка розглянуто п'ять груп методів виховання:

— формування свідомості особистості (розглядається як провідний метод формування світогляду);

— виховання і самовиховання сучасної культури діяльності і людяних відносин у практичному житті;

— формування високоморальних якостей особистості у процесі навчання і праці;

— активізація діяльності та самовиховання;

— педагогічних зрізів і корекції педагогічного процесу в єдності з вихованцями.

До першої групи методів належать: бесіда, розповідь, співбесіда, консультація, порада, диспут, спільний критичний аналіз поведінки, систематизація, узагальнення, моделювання явищ, процесів, ситуацій життя.

Друга група методів містить: педагогічні вимоги, співробітництво, громадську думку, приклад і його аналіз, привчання, вправи, педагогічні ігри, виховні ситуації.

Третя група включає: цілепокладання, педагогічне співробітництво, самовиховання, до якого належать адаптація, привчання, вправа, педагогічна гра, консультація, самоаналіз, саморегуляція.

До четвертої групи належать: стимулювання і мотивація, позитивні емоції, змагання, переконання, схвалення, засудження.

До п'ятої групи належать: анкетування, інтерв'ю, опитування, співбесіда, оцінка вихованості, педагогічний зріз.

Кожна з розглянутих класифікацій спрямована на вирішення основних завдань формування особистості, тому можна виділити серед цих класифікацій головні методи виховання:

— метод переконань як засіб впливу вихователя на свідомість, почуття і волю вихованців як вербальними, так і невербальними способами з метою формування в них активної життєвої позиції та позитивних якостей особистості;

— метод цілеспрямованого діалогу і дискусії у виявленні істини з метою різнопланового підходу до розгляду явищ та процесів дійсності;

— метод педагогічних вимог і співробітництва;

— громадська (колективна) думка, яка є відображенням колективної оцінки й ставлення до дій і поведінки вихованця;

— формуючі вправи, які забезпечують оволодіння нормами та правилами поведінки на підставі створення умов для прояву ініціативи і творчості;

— метод позитивного прикладу як засіб зіставлення відомих зразків діяльності та поведінки вихованця.

Крім методів соціально-педагогічної діяльності чільне місце займають технології. Інтерес до соціальних технологій, технологізації соціальної діяльності можна вважати закономірною складовою технологічної революції, що суттєво перетворила суспільну свідомість у XX ст.