Сутність понятя «соціальне виховання»

Повідомлення на тему «Сутність понятя «соціальне виховання»»

      Соціальне виховання – це цілеспрямоване створення умов (матеріальних, духовних, організаційних) для розвитку людини. Категорія виховання – одна з основних у педагогіці. Історично склалися різні підходи до її розгляду. Характеризуючи обсяг поняття, багато дослідників виділяють виховання в широкому, соціальному сенсі, включаючи в нього вплив на особистість суспільства в цілому (тобто ототожнюючи виховання з соціалізацією), і виховання у вузькому сенсі – як цілеспрямовану діяльність, покликану формувати у дітей систему якостей особистості, поглядів і спостережень.

     У широкому сенсі слова соціальне виховання включає в себе всі види виховання (моральне, трудове, фізичне та ін.)

     Важливою проблемою педагогіки є розробка і визначення цілей виховання. Мета – це те, до чого прагнуть, що треба здійснити. Цілям підпорядковується все: зміст, організація, форми і методи виховання. Тому проблема цілей виховання відноситься до числа найбільш важливих в педагогіці.

     Під метою виховання слід розуміти ті заздалегідь обумовлені (прогнозовані) результати в підготовці підростаючих поколінь до життя, в їх особистісному розвитку та формуванні, яких прагнуть досягти в процесі виховної роботи. Грунтовне знання цілей виховання дає педагогу чітке уявлення про те, становленню яких людських якостей він покликаний способстовать і, відповідно, надає його роботі необхідну осмисленість і спрямованість. Процес цілепокладання безперервний. Формування однієї мети завжди органічно пов'язано з можливостями і шляхами її реалізації, а також з реалізацією інших цілей.

     Різні цілі виховання по-різному визначають і його зміст, і характер його методики. Між ними існує органічна єдність.

    В даний час метою виховання проголошується формування особистості, яка високо цінує ідеали свободи, демократію, гуманізм, справедливість і має наукові погляди на навколишній світ.

     Головна мета соціального виховання полягає у формуванні людини, готової до виконання громадських функцій трудівника і громадянина.

      Людина розглядається як вища мета соціального виховання, в ході якого забезпечується створення умов, необхідних для реалізації всіх його потенцій, досягнення гармонії в соціально-економічній та духовній сфері існування, високого розквіту конкретної людської особистості.

     Установка на розвиток особистості зростаючої людини надає «людський вимір» таким цілям, як вироблення у молодих людей усвідомленої громадянської позиції, готовності до життя, праці та соціальної творчості, участі в демократичному самоврядуванні і відповідальності за долю країни і людської цивілізації.

     Формування всебічної і гармонійно розвиненої особистості стає основною метою (ідеалом) сучасного виховання. У соціальному становленні та розвитку особистості велике значення має фізичне виховання, зміцнення сил і здоров'я.

    Ключовою проблемою соціального розвитку особистості є розумове виховання. Не менш суттєвою складовою частиною всебічного і гармонійного розвитку особистості виступає прилучення її до сучасних досягнень техніки. Велика роль моральних принципів в розвитку і формуванні особистості, оскільки прогрес суспільства можуть забезпечувати тільки люди з досконалою мораллю, сумлінним ставленням до праці та власності. Разом з тим величезне значення надається духовному зростанню членів суспільства, прилученню їх до скарбів літератури, мистецтва, формуванню у них високих естетичних почуттів і якостей.

      Можна зробити висновок про основні структурних компонентах всебічного розвитку особистості та вказати на його найважливіші складові частини. У якості складових частин виступають:

• розумове виховання,
• технічне навчання,
• фізичне виховання,
• моральне та естетичне виховання,

які повинні поєднуватися з розвитком схильностей, задатків і здібностей особистості і включенням її у виробничий працю.

       Фахівцями виділяються загальні та індивідуальні цілі виховання. Мета виховання виступає як загальна, коли вона виражає якості, які повинні бути сформовані у всіх людей, і як індивідуальна, коли передбачається виховання певного (окремого) людини. Сучасна педагогіка виступає за єдність і суміщення загальних і індивідуальних цілей.

         Мета виражає загальну цілеспрямованість виховання. При практичному здійсненні вона виступає як система конкретних завдань. Мета і завдання співвідносяться як ціле і частина, система і її компоненти. Тому справедливо і таке визначення: мета виховання – це система розв'язуваних вихованням завдань.

          Завдань, визначених метою виховання, зазвичай багато – загальних і конкретних. Але мета виховання в межах окремо взятої виховної системи завжди одна. Не може бути, щоб в одному і тому ж місці, в один і той же час виховання прагнуло до різних цілям. Мета – визначальна характеристика виховної системи. Саме цілі та засоби їх досягнення відрізняють одні системи від інших.

            У сучасному світі існує різноманіття цілей виховання і відповідних їм виховних систем. Кожна з цих систем характеризується своєю метою, так само як і кожна мета вимагає для реалізації певних умов і засобів. Широкий діапазон розходжень між цілями – від незначних змін окремих якостей людини до кардинальних змін її особистості. Різноманіття цілей зайвий раз підкреслює величезну складність виховання.

          Цілі виховання рухливі, мінливі, мають конкретно-історичний характер. В цілепокладанні знаходять відображення багато об'єктивні причини. Закономірності фізіологічного дозрівання організму, психічний розвиток людей, досягнення філософської і педагогічної думки, рівень суспільної культури задають загальну спрямованість цілей. Важливим фактором є ідеологія і політика держави, тому мети виховання часто мають яскраво виражену ідеологічну спрямованість. Трапляється, що цілі виховання маскуються, прикриваються загальною туманною фразеологією для того, щоб приховати від людей їхню справжню сутність і спрямованість. Але не існує жодної держави, навіть найдемократичнішого, де цілі виховання не направлялися б на зміцнення сформованих суспільних відносин, були відірвані від політики й ідеології.

       Проте останнім часом у світовій педагогіці міцніє ідея незалежності виховання від політики й ідеології, виведення його цілей із загальнолюдських законів життя, потреб, прав і свобод. Людина не може розглядатися як засіб для досягнення мети: він сам – ця мета.

      Встановлено, що визначення мети виховання зумовлене низкою важливих причин. Які фактори визначають її вибір? Крім зазначеного вище чинника – політики й ідеології держави – важливе значення мають потреби суспільства. Мета виховання виражає історично назрілу потребу суспільства в підготовці підростаючого покоління до виконання певних суспільних функцій. При цьому надзвичайно важливо визначити, чи дійсно потреба назріла або тільки передбачувана, удавана. Багато виховні системи зазнавали краху саме тому, що випереджали свій час, брали бажане за дійсне, не враховували реальностей життя, сподіваючись вихованням перетворити життя людей. Але позбавлене об'єктивності виховання не витримує натиску дійсності, доля його заздалегідь вирішений наперед.

     Потреби суспільства визначаються рівнем розвитку його продуктивних сил і характером виробничих відносин. Тому мета виховання зрештою завжди відображає досягнутий рівень розвитку суспільства.

     Важливе вплив на формування цілей виховання роблять і інші фактори. Серед них – темпи науково-технічного і соціального прогресу, економічні можливості суспільства, рівень розвитку педагогічної теорії і практики, можливості навчально-виховних закладів та педагогів.

     Таким чином, мета виховання визначається потребами суспільства і залежить рівня розвитку виробництва і виробничих відносин, темпів соціального і науково-технічного прогресу, досягнутого рівня розвитку педагогічної теорії і практики, можливостей суспільства, навчальних закладів, педагогів та учнів.

      Саме по собі зовнішнє виховний вплив не завжди веде до бажаного результату: воно може викликати у воспитуемого як позитивну, так і негативну реакцію або ж бути нейтральним. Цілком зрозуміло, що тільки за умови, якщо виховний вплив викликає у особистості внутрішню позитивну реакцію (ставлення) і збуджує її власну активність у роботі над собою, воно робить на неї ефективне розвиваюче і формує вплив.

      Тільки розвиваючи потребностно-мотиваційну сферу особистості і створюючи необхідні умови для формування у неї здорових потреб, інтересів і мотивів діяльності (поведінки), надається можливим стимулювати її активність і домагатися належного виховного ефекту.

     Видатний педагог А.С. Макаренко стверджував, що яким би поганим в наданні педагога не був вихованець, до нього завжди треба підходити з оптимістичною гіпотезою, проектувати в ньому завжди хороше, допомагати розвиватися його кращим задаткам і здібностям і, спираючись на них, створювати умови для подолання недоліків.

    У процесі виховання необхідно спонукати учня до здійснення самовиховання. Сам учень активний вже з народження, він народжується зі здатністю до розвитку. Він не посудина, куди «зливається» досвід человечства, він сам здатний цей досвід набувати і творити щось нове. Тому основними чинниками розвитку людини є самовиховання, самоосвіта, самонавчання, самовдосконалення.

    Самовиховання – це процес засвоєння людиною досвіду попередніх поколінь за допомогою внутрішніх душевних факторів, що забезпечують розвиток. Виховання, якщо воно не насильство, без самовиховання неможливо. Їх слід розглядати як дві сторони одного і того ж процесу. Здійснюючи самовиховання, людина може самоосвічуватися.

      Самоосвіта – це система до внутрішньої самоорганізації по засвоєнню досвіду поколінь, спрямованої на власний розвиток.

     Самонавчання – процес безпосереднього отримання людиною досвіду поколінь за допомогою власних устремлінь і їм самим обраних засобів.

Освіта, орієнтоване на розвиток особистості, досягає своїх цілей в такій мірі, в якій створює ситуацію затребуваності особистості, її сил саморозвитку.

     Отже, в складній структурі цілепокладання соціального виховання провідне місце займають цілі, завдання, закономірності виховання, здійснення яких призводить до гармонійності виховання та освіти учнів і вінчає їх самовиховання.