Статистичні характеристики бідності

ЗМІСТ

 

Вступ………………………………………………………………………….3

1. Статистичні характеристики бідності...............................................4
1. Бідність у сучасному світі……………………………………4
2. Бідність в Україні………………………………………..……6
2. Економічна сутність страхування. Значення і функції....................8

Висновок……………………………………………………………………12

Список використаної літератури ……………………………………...….13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

У даному рефераті не випадково були порушені проблеми страхування. Страхування зараз є однією з найважливіший сфер економіки і найменш вивченої з усіх. Незважаючи на те, що в Україні страхування знаходиться лише на етапі свого розвитку, виникло воно досить давно. І з тих пір розвивалося, маючи своїм кінцевим призначенням задоволення різноманітних потреб людини через систему страхового захисту від випадкових небезпек.    

У страхуванні реалізуються певні економічні відносини, що складаються між людьми в процесі виробництва, обігу, обміну та споживання матеріальних благ. Воно надає всім господарюючим суб'єктам і членам суспільства гарантії у відшкодуванні збитку.   

Процес відтворення є взаємодія і протиборство різних сил як природного, так і суспільного характеру. Суперечності між людиною і природою, з одного боку, і суспільні протиріччя - з іншого в сукупності створюють умови для прояву різних негативних наслідків, що мають випадковий характер. Виникає ризик, притаманний різних стадіях суспільного відтворення і будь-яким соціально -економічним відносинам . Всі ці факти сприяли виникненню і розвитку страхових відносин в усьому світі.

В Україні процес почався з економічними реформами. Зростання ризиків у сфері діяльності всіх структур суспільного виробництва підштовхнуло розвиток страхового ринку України . Останнім часом найбільш важливим і спірним моментом в теорії страхування стало віднесення страхування до тієї чи іншої економічної категорії , або виділення його в самостійну категорію . Дана проблема ще буде докладніше розглянута в роботі, яка розглядає проблеми сучасного страхового ринку України, містить основні ідеї та напрямки розвитку страхування в країні, представлені найбільшими економістами країни.

1. СТАТИСТИЧНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ БІДНОСТІ

 

Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.

Рівень бідності (Р) – це питома вага сімей (домогосподарств, окремих осіб), чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:

 

,

 

де Q – кількість сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнаються бідними згідно з одним із критеріїв; n – загальна чисельність сімей (домогосподарств, населення).

За даними Держкомстату України у 2001 р. рівень бідності в Україні становив 26,7%, якщо за її межу взяти 75% медіанного рівня сукупних витрат.

Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності. Для визначення розбіжності між доходами бідних і межею бідності застосовують такий показник, як глибина бідності.

 

 

1. Бідність у сучасному світі

 

Бідність, що є невіддільною супутницею будь-якого, навіть розвиненого суспільства, останніми десятиріччями суттєво змінилась. У країнах Заходу зростаючі проблеми бідності дедалі більше привертають увагу урядів і політиків, тому що раніше вважалося, що економічне зростання, загальне охоплення соціальним страхуванням, повна зайнятість самі по собі ліквідують підґрунтя цього соціального явища. Проте вже на початку 70-х років у більшості розвинених країн світу рівень безробіття істотно підвищився, а через деякий час ці країни зіткнулись з проблемою застійного, довготривалого безробіття.

Отже, якщо раніше переважною причиною бідності вважалася нездатність до роботи (хвороба або похилий вік), то тепер новими бідними є особи, які здатні до роботи, але не мають її, причому тривалий час. Бідність "не обирає віку", вона охоплює як молодих, так і літніх. Порівняно з 60-ми роками серед бідних набагато менше людей похилого віку. До цієї ситуації призвів розвиток державних програм соціального страхування, зокрема пенсійного забезпечення. Водночас серед бідних опиняються сім’ї з дітьми.

Залежно від рівня безробіття і розвитку соціальних програм "обличчя" бідності в різних країнах є різним. Наприклад, серед молоді найбільше бідних у Канаді, Данії, Німеччині, Іспанії, Швеції, Великобританії та США. Для інших розвинених західних країн така ситуація не характерна. Часто бідними стають неповні сім’ї в Канаді та США, Великобританії та Ірландії, тоді як у скандинавських країнах такі сім’ї рідко потрапляють до категорії бідних. В Австрії, Ізраїлі, Великобританії та США літні люди становлять третину або навіть більше бідних. І навпаки, у країнах з відносно невисоким рівнем бідності, таких як Швеція, Норвегія Швейцарія, літніх людей з-поміж бідних лише кілька відсотків.

Щодо варіації рівня бідності у країнах Заходу, то Євростат застосовує межу бідності в розмірі 50% середньодушового доходу домогосподарства. Згідно з цим показником серед країн — членів Європейського Союзу Бельгія, Данія, Німеччина та Нідерланди мають найнижчий рівень бідності (менше 5%). Греція, Іспанія, Франція, Ірландія та Італія мають дещо вищий рівень бідності, хоча він значно нижчий порівняно із США. У США у 90-ті роки рівень бідності оцінювався як 14% загальної чисельності населення, зокрема серед афроамериканців він дорівнював 32,7%, а серед іспаномовних — 28,7%.

За умов високого рівня безробіття, економічних і фінансових обмежень уряди не мають ефективної стратегії запобігання бідності. Страхування на випадок безробіття не розв’язує проблеми в разі довготривалого, застійного безробіття. Соціальна допомога полегшує становище бідних, проте не запобігає випадкам бідності. Уряди запроваджують у свої національні законодавства концепцію гарантованого мінімального доходу.

Наприклад, Бельгія, Данія, Франція, Ірландія, Люксембург, Нідерланди, Великобританія мають законодавчо гарантований мінімум доходу на національному рівні. Коли бідність не є виключно проблемою низького рівня доходу, а супроводжується такими чинниками, як поганий стан здоров’я, житлових умов, освіти й професійної підготовки, фінансова допомога бідним має передбачати надання відповідних соціальних послуг.

 

 

2. Бідність в Україні

 

Особливість бідності в Україні, як і в інших країнах з перехідною економікою, полягає у значному скороченні доходу більшості населення, яке при цьому зберігає відносно високий соціальний статус (рівень освіти, кваліфікації, соціальні зв’язки). Зубожіння значної частини населення відбувається за значного майнового розшарування й появи нечисленних, але справді багатих прошарків. Реальний стан доходів населення дуже важко піддається статистичній оцінці через наявність значного обсягу неформальних джерел доходу.

Обстеження домашніх господарств у першому півріччі 1999 р. за структурним критерієм (питома вага витрат на харчування перевищує 60% сукупних витрат) виявило рівень бідності 66,4%. Якщо за межу бідності брати офіційно визнану межу малозабезпеченості, то рівень бідності (за середньодушовими доходами нижче цієї межі) становив би 28,7%.

За абсолютний критерій беруть також енергетичну цінність добового раціону харчування менше 2100 Ккал. Згідно з цим критерієм рівень бідності становить 29,6%. Наближений до цього й рівень бідності, визначений за відносним критерієм 75% медіанного рівня сукупних середньодушових витрат, — 26,3%.

На цьому тлі надто високою виглядає оцінка рівня бідності за суб’єктивним критерієм. Обстеження свідчать, що бідними себе вважають приблизно 90% населення країни. Феномен цього полягає в тому, що люди порівнюють свій нинішній матеріальний стан не у просторі (із станом інших людей), а в часі, тобто зі своїм станом до економічної кризи.

За складом серед бідних найбільше сімей з дітьми (у тому числі багатодітних) — 43,4% загальної кількості бідних домогосподарств, сімей пенсіонерів — 29,1% і сімей без утриманців — 27,6%.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ СТРАХУВАННЯ. ЗНАЧЕННЯ І ФУНКЦІЇ

 

 

   Страхування - це спосіб відшкодування збитків , які зазнала фізична або юридична особа, за допомогою їх розподілу між багатьма особами ( страховою сукупністю ) . Відшкодування збитків здійснюється з коштів страхового фонду , який знаходиться у віданні страхової організації ( страховика) . Об'єктивна потреба в страхуванні обумовлюється тим , що збитки часом виникають унаслідок руйнівних факторів , взагалі не підконтрольних людині , як , наприклад , стихійні лиха. У подібній ситуації неможливо стягувати збитки з кого-небудь і заздалегідь створений страховий фонд може бути джерелом відшкодування збитку.   

Як економічна категорія страхування є системою економічних відносин , що включає сукупність форм і методів формування цільових фондів грошових коштів та їх використання на відшкодування збитку при різних ризиках , а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій в їхньому житті. Воно виступає , з одного боку , засобом захисту бізнесу і добробуту людей , а з іншого - видом діяльності, що приносить дохід. Джерелами прибутку страхової організації служать доходи від страхової діяльності , від інвестицій тимчасово вільних коштів в об'єкти виробничої та невиробничої сфер діяльності , акції підприємств , банківські депозити і т.д.    

Останнім часом провідні економісти країни стали заперечувати той факт , що страхування включається в економічну категорію фінансів . Вони заявляють , що таке обмеження сфери дії страхування в теоретичному плані створює умови для недооцінки страхування на практиці. У цій теорії основними ідеями є:

• принципові відмінності за своїм змістом і походженням від категорій фінансів і кредиту - якщо для фінансів завжди необхідні грошові відносини і характерно формування грошових коштів , то страхування може бути і натуральним ;

• страхування завжди прив'язане до можливості настання страхового випадку , тобто страхуванню притаманний обов'язкова ознака - імовірнісний характер відносин , використання коштів страхового фонду пов'язане з настанням і наслідками страхових випадків;

• якщо доходи державного бюджету формуються за рахунок внесків (платежів) фізичних та юридичних осіб , то використання цих коштів виходить далеко за рамки платників цих внесків. Тут відбувається перерозподіл збитку як між територіальними одиницями , так і в часі. Страхування ж передбачає замкнутий перерозподіл збитку за допомогою спеціалізованого грошового страхового фонду , утвореного за рахунок страхових внесків.

Однак тут же зазначається певна схожість страхування з фінансами : при страхуванні виникають перерозподільні відносини щодо формування та використання спеціалізованого страхового фонду , але рух грошової форми вартості в страхуванні підпорядковане ступеня ймовірності нанесення збитку в результаті настання страхового випадку.

І з кредитом: кошти страхового фонду підлягають поверненню , проте , відзначаючи таку зворотність страхових платежів як характерну рису страхування , слід мати на увазі , що вона відноситься насамперед до страхування життя - це дійсно повернення внесків (велика частина внесків повертається при настанні страхового випадку : дожиття застрахованого до певного терміну або у разі його смерті) і він має обов'язковий характер. Але при майновому страхуванні , при страхуванні від нещасних випадків та інших видах страхування виплати страхового відшкодування відбуваються тільки при настанні страхового випадку та в розмірах , обумовлених відповідними документами. Економічний зміст цих виплат відмінно від повернення страхових платежів.  

Підводячи підсумки цієї концепції , можна сказати , що страхування має риси , що сполучають його з категоріями " фінанси" і " кредит" , і в той же час як економічна категорія має характерні тільки для неї функції , виконує притаманну лише їй роль. Причому, як функцій можна виділити:

1. Формування спеціалізованого страхового фонду грошових коштів . Цей фонд може формуватися як в обов'язковому , так і в добровільному порядку. Через цю функцію вирішується проблема інвестицій тимчасово вільних коштів у банківські й інші комерційні структури , вкладення коштів у нерухомість , придбання цінних паперів і т.д.
2. Відшкодування збитків та особисте матеріальне забезпечення громадян. Право на відшкодування збитку мають тільки юридичні та фізичні особи , які є учасниками формування страхового фонду . Допомогою цієї функції одержує реалізацію об'єктивного характеру економічної необхідності страхового захисту .
3. Попередження страхового випадку і мінімізація збитку. Передбачається широкий комплекс заходів , у тому числі фінансування заходів щодо недопущення або зменшення негативних наслідків стихійних лих , нещасних випадків . З метою реалізації цієї функції страховик утворює особливий грошовий фонд попереджувальних заходів. Джерелом формування фонду служать відрахування від страхових платежів.